Вірляна Ткач: У 20-х роках український театр не наслідував, а формував мистецькі тренди світового авангарду

27 лютого 2017 р.

Проект «Курбас у Києві» покаже справжній масштаб і значення знаменитого українського режисера і його театру.

Вірляна Ткач – американська театральна режисерка українського походження, керівник Ярої мистецької групи (Yara Arts Group) при театрі Ля МаМа в Нью-Йорку. Вірляна вивчає театральні культури різних народів світу, але основним вектором у її роботі є актуалізація, вивчення та популяризація творчого спадку та постаті українського театрального режисера-авангардиста, репресованого сталінізмом, Леся Курбаса. Цього року виповнюється 130 років від дня народження митця, і до цієї дати Вірляна в партнерстві з Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України підготувала проект «Курбас у Києві», присвячений київському періоду роботи режисера.

 

  • Вірляно, чи знають Леся Курбаса у США? І що там взагалі знають про український театр?

Вузькі спеціалісти, звичайно, щось знають, але для загалу його постать, ясна річ, невідома. Американці взагалі мало цікавляться історією – ця країна націлена на майбутнє. Але головна проблема в тому, що для англомовного світу здебільшого українського авангарду та й узагалі української культури просто не існує. Вони сприймають все, що було у 1920-х роках десь тут як частину російської культури.

 

 

  • З яких фондів сформовано експозицію? Це архіви музею чи ви привезли матеріали зі США?

Ми формували експозицію, користуючись багатьма джерелами. Дещо я привезла з Нью-Йорку, але більшість матеріалів надані Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва.

Але хочу підкреслити, це не виставка експонатів, це виставка про театр Леся Курбаса. Тому вона сформована так, аби показати театр за допомогою історичних артефактів того часу. Всі знають, що Курбас геніальний, що він стрілявся, коли йому було 19, і був застрелений на Соловках у 50 років. Мені нецікаво, з ким він спав і сварився. Ми акцентуємо увагу на житті у професії.

 

Добре відомо, чому великими є Малевич та Пікассо. Хотілося б увиразнити і творчий образ Курбаса, аби за його ім’ям у людей одразу виникали конкретні мистецькі образи.

 

Тому мені хотілося б розказати, чому саме він є театральним авангардистом світового рівня. Добре відомо, чому великими є Малевич та Пікассо. Хотілося б увиразнити і творчий образ Курбаса, аби за його ім’ям у людей одразу виникали конкретні мистецькі образи.

 

 

  • Що саме революційного було у роботі Леся Курбаса?

По-перше, це сценічний рух у «Газі» Ґеорґа Кайзера, над яким працював Лесь Курбас спільно з Надією Шуварською, ученицею Броніслави Ніжинської. Сценічний рух, якого на той час не було в українському театрі. По-друге, Курбас ледь не вперше в історії світового театру не лише використовує у виставі «Джіммі Гіґґінз» кінопроекції, що вже було революційним кроком, а й вибудовує сценічну дію за принципами кіномонтажу. Повірте, у 1923 році так ніхто ще не робив. І вистава «Макбет», де головну увагу режисер зосередив на акторському перетворенні, на оголенні прийому входу актора «в образ»  та виходу з нього на сцені на очах у глядача.

 

 

  • Розкажіть про драматургію організації виставкового простору.

Вихідною ідеєю проекту було представити Курбаса у Києві, зібрати усі матеріали про київський період його роботи. Виставка займає майже увесь другий поверх театрального музею – три великі зали. У кожній залі представлені певні ідеї та концепції Курбаса. Прологом є «Молодий театр» і що є у Молодому театрі цікавого. Адже Курбас приїхав до Києва актором, щоб грати ролі у трупі Садовського. Тут із ним відбувається світоглядна трансформація, він починає мислити візуальним образом у сценічній рампі. Не тим, як пережити роль, а тим, як побачити масштаб та композицію історії, облямовану театральними лаштунками.

 

Курбас ледь не вперше в історії світового театру не лише використовує кінопроекції, що вже було революційним кроком, а й вибудовує сценічну дію за принципами кіномонтажу.

 

Саме в процесі роботи в Молодому театрі починається робота по деконструкції картини стандартної театральної постановки. Курбас прагне нових форм, виходу за усталені межі. Тоді режисер з командою однодумців починає робити радикальні інтерпретації п’єс. Вони руйнують старі форми. Мушу додати, що за цей невеликий проміжок часу в Києві змінилося 12 урядів, але, попри всі ці негаразди, вони продовжують працювати.

 

 

Початок 20-х років також був дуже складним. Місто полишили 2/3 мешканців, тут не було нічого – лише голод та злидні. В цей час Лесь Курбас з акторами (період Кийдрамте) виїжджає з Києва, але праці вони не припиняють. Багато гастролюють селами та маленькими містами. Працюють за їжу і набувають досвіду прямого контакту з аудиторією. Курбас починає розуміти, що подобається глядачам. З цієї поїздки вони повертаються з ідеями того, що саме треба робити у театрі. З тих ідей походить «Березіль» – «золота ера» експресіонізму у творчому доробку режисера. Саме навколо трьох вистав «Березолю» – «Газ», «Джиммі Гіґґінз» і «Макбет» – розгортається драматургія виставки.

 

 

  • Чи не складно буде глядачам сприймати архівні матеріали у вигляді експонатів?

Я довго думала над тим, як представити театр у музеї. І вирішила частину інформації подати в аудіоформаті. Ми використовуємо архівні записи зі спогадів «березільців» (Олександра Дейч, Ірини Авдієвої та Олександра Запорожця), де вони обирають назву для своєї нової формації. Можна було, звичайно, просто представити ці міркування у вигляді текстів, але ми вирішили, що для театру цього не досить. Цей текст читають сучасні українські актори, учасники Ярої мистецької групи (Нью-Йорк). Таким чином ми оживили ці матеріали. Можна буде сісти за столик і за келихом «дореволюційної малаги» послухати, як то було. Тому що Курбас казав, що пляшка буде тому, хто вибере найліпше ім’я для театру.

 

У Молодому театрі з Курбасом відбувається світоглядна трансформація, він починає мислити візуальним образом у сценічній рампі.

 

  • Які ще події, окрім виставки, вміщує проект «Курбас у Києві»?

Протягом березня у нас заплановано низку спеціальних подій, під час яких ми розширюватимемо наші знання про творчість Курбаса, про його учнів і колег, про контекст його кіноекспериментів у театрі, про київські адреси Леся Курбаса, про його сучасників. Щоразу це буде одразу кілька спікерів, зокрема – Ярина Цимбал, Олег Сидор-Гібелінда, Ганна Веселовська, Ірина Мелешкіна, Наталя Єрмакова, Ольга Данилюк, Олена Таранченко, Тетяна Руденко, Вірляна Ткач та інші.

 

 

  • Які відкриття, на вашу думку, може ця виставка принести? Що є ексклюзивом для глядачів?

Думаю, участь театру «Березіль» у міжнародних виставках 1925 року у Парижі та 1926-го – у Нью-Йорку. Важливо усвідомлювати, що на той час український театр був активно залучений до світового культурного процесу як такий, що не наслідував, а формував мистецькі тренди театрального авангарду. Ми вперше зібрали найповнішу інформацію з приводу цих подій.

 

 

 

 

Фото: cultprostir.ua, надані пресс-службою

Розмовляла Анастасія Гайшенець

 

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s