Фіма Чупахін: У Нью-Йорку ти розумієш, скільки тобі необхідно пахати

2 березня 2017 р.

Один з учасників Acoustic Quartet напередодні туру розповів, як живеться українським джаз-музикантам на батьківщині і за її межами.

Піаніст і композитор Фіма Чупахін не лише прекрасний музикант, але й незмінно цікавий співрозмовник. Удвічі приємно, коли для того, щоб потеревенити з ним, є формальний привід. Зараз привід такий: Acoustic Quartet – один з найвідоміших і найцікавіших джазових колективів України – вперше зважився на міні-тур «Сторони світу».

Вічно позитивний, товариський і повний енергії Чупахін, трубач Дмитро Бондарєв, контрабасист і мультиінструменталіст Денис Мороз і барабанщик Сергій Балалаєв стали, можна сказати, модними в українських джазових колах вже давненько. А те, що двоє з чотирьох – Чупахін і Бондарєв – поїхали вчитися і працювати в Нью-Йорк і Берлін відповідно, тільки додає пікантності й викликає ще більше інтересу до колективу, який тепер значно рідше збирається у повному складі. З 1 по 6 березня шість українських міст почують не тільки старі п’єси, а й побачать, як еволюціонував квартет за останні 4 роки. Розповідає Фіма:

– Це ті 4 роки, коли і я, і наш трубач Діма (Бондарєв) постійно у роз’їздах. Вже 4 роки з гаком, як я поїхав вчитися до Штатів. У 2013-му Діма поїхав до Берліна. І ми існуємо в режимі, коли по і-мейлу один одному скидаєш нотки і записи – ділишся тим, що написав. Наша географія фізично розповзлася по обидва боки Атлантичного океану (ех, як романтично звучить!). Мені здається, це відображено в музиці, особливо в новій. У тому числі в музиці Діми – він зараз записав альбом з тамтешніми музикантами, шукає лейбл…

Ще наш альбом 2015-го вже пронизаний чимось новим. Так і зветься – Anticipation of New («Передчуття нового»). Хоч альбом не новий, він з 20-го лютого доступний в усіх цифрових магазинах. І це вже музика, написана не тут. Ці композиції в хорошому сенсі слова ніби пахнуть інакше. У них вже якась інша суть.

 

 

Особисто мені наш третій альбом Anticipation of New подобається. Два тих, що передували йому, – ні. Він доросліший, більш концептуально однорідний. Адже не дарма вважається, що у будь-якого артиста альбоми мають бути… альбомами, чимось яскравим і єдиним. Це не означає, що і наступний буде таким.

 

Так, ми харківські, Харків цим пишається, ми теж, все гаразд. Але можна про це не волати постійно?

 

І ще одне. Хоча це з групою Acoustc Quartet трапляється все рідше, трохи набридло, коли на тебе чіпляють цей симпатичний, прекрасний ярличок «харківський». Так, ми харківські, Харків цим пишається, ми теж, все гаразд. Але можна про це не волати постійно? Я б не посмів назвати нашу музику якоюсь «нью-йорксько-берлінською», боронь боже… Але хай будь-яке мистецтво і особливо музика буде трохи більш космополітичним, менш прив’язаним територіально, гаразд? Як наша нова музика сьогодні.

 

  • Заради справедливості, не варто забувати, що перша популярність у AQ почалася частково саме завдяки тому, що в Харкові на той час ви були чи не єдиним крутим колективом, і всі тільки про вас і говорили.

Дійсно так. Якщо точніше, то спершу були Схід-Side, мої герої. А потім вже ми і група Magnifica. У нас було в хорошому сенсі змагання. Вони місили чудовий ф’южн. І я там іноді грав, і наш трубач Діма. І якщо говорити саме про групи, то тоді на весь Харків їх було аж дві. Насправді це дуже сумно.

 

 

  • А чому у нас так виходить з постійними колективами, особливо в джазі? З одного боку, за низкою причин у групи більше шансів стати популярною або навіть модною, ніж у самостійних виконавців; а з іншого, в українському джазі вкрай мало постійних колективів. Чому? Численні роботи-підробітки, побут і життя не дозволяють?

Усі мають заробляти. Всі постійно з кимось працюють, в тому числі і з артистами інших жанрів. Я теж. І це нормально, тому що за одні концерти ти отримуєш одні гроші, а за інші – зовсім інші. Але це нічого не означає. Гадаю, що можу розписатися за весь квартет: ми ніколи не ставилися до AQ як до можливості «зрубити бабла» – якщо ми як квартет його не «зрубимо», нічого страшного. Прикро – це якщо концерт поганий. А зовсім поганих концертів у нас не було.

 

Якщо ми як квартет не «зрубимо бабла», нічого страшного. Прикро – це якщо концерт поганий.

 

Попри всю побічну діяльність, «халтури», навчання та іншу зайнятість, нам вчотирьох вдалося зберегти цю ідею бенду, відчуття того, що ми разом. І крім того, що у нас виходить непогана музика, з нас вийшов такий ось бренд, ім’я. Взагалі, нашому бренд-імені сприяє абсолютно все. Навіть те, що я перебуваю в Нью-Йорку. Та й це класно, коли музиканти одного колективу з’являються ще десь.

 

  • Розкажи коротко, що ти робиш в Нью-Йорку? Це ж неймовірне місто.

В НЙ я бігаю по «халтурах» і даю приватні уроки (пощастило вчити людей в студії за нормальні гроші), плюс – пишу для кіно, для себе, граю… роблю дофіга всього.

Більш того, я – хлопець родом з Кривого Рогу – вже рік веду соціальні аккаунти клубу Smalls і піано-бару Mezzrow, що через дорогу від нього. Жителем НЙ себе вважаю трохи більше року. Так, 2 роки я там вчився, але жити на непогану стипендію від Fulbright і заробляти на життя – це різні речі.

 

 

Там з часом розумієш, наскільки важливий баланс. Вже рідше ходиш по джем-сейшнах – це завжди пізно і часто втомлює. Іноді навіть з’являються думки, що непогано було б сидіти десь на зарплатні – коли ходиш на роботу, але при цьому у тебе залишається час робити свою музику. І від цієї нью-йоркської біганини по роботах з часом трошки втомлюєшся. Не зважаючи на те що це класно.

 

Ти можеш опинитися в одному кафе або в вагоні метро зі своїми супергероями, вони всі дуже доступні. Особливо коли тебе їм хтось представить.

 

Наприклад, нещодавно в клубі Smalls кілька днів поспіль фігачив трубач Рой Харгрув, а ми з Деннісом Аду (він якраз у ці дні опинився там же) – разом з ним і іншими джазменами. А на «халтурах» і джемах постійно зустрічаєш цікавих людей. Ну коли б ще в житті я пограв повноцінний концерт з Джастіном Брауном (барабанщиком, який того року відвідав Київ з Амброузом Акінмусірі – прим. Авт.)? Мене якось один крутий хіп-хопер покликав пограти – їм просто потрібен був клавішник. А тут з тобою на сцені опиняється Браун! Це одна з речей, чому в Нью-Йорку так класно. Це не означає, що там жити просто. Але ти можеш опинитися в одному кафе або в вагоні метро зі своїми супергероями, вони всі дуже доступні. Особливо коли тебе їм хтось представить. І ще – там ти розумієш, як навколо багато талановитих людей і скільки тобі необхідно пахати і займатися.

 

 

Ще цікава річ: в НЙ у мене з’являється купа знайомств, відносин з нашими українськими людьми, з якими я чомусь не перетинався тут. Тепер ми зустрічаємося, спілкуємося або навіть співпрацюємо. Там мене познайомили з нашим прекрасним танцювальним колективом Apache Crew. І ось ми розуміємо, що хочемо щось зробити разом, але об’єктивно ні часу, ні можливості у нас для цього в НЙ немає. Я вислав їм трек «Anticipation of New» в Київ. Через два дні вони вже зняли відео, а на третій день відіслали його мені. Я був у шоці, просто до сліз – наскільки це красиво, на що здатні люди! І хто б що там не говорив про цей кліп, мені байдуже, для мене це чудово, і мою думку ніщо і ніхто не змінить, хоч вбий.

 

 

  • Чи є якісь речі, особливо в музиці, на які ми не звертаємо уваги, але в порівнянні з заходом вони виглядають трохи… дикими?

З музикою тут все просто чудово. Дико – і щоб це зрозуміти, необов’язково жити в Штатах – це коли якусь бабусю водій маршрутки не пускає за її пенсійним посвідченням, і тобі хочеться за неї заплатити. Або коли приїздиш, скажімо, до Кривого Рогу і бачиш, що там і як. Я живу в Брукліні в звичайному, зовсім не крутому районі, де мешкають звичайнісінькі американці… І там можна побачити «робітничий клас» за кермом хороших і навіть крутих тачок. Це для мене показник політичного та економічного ладу – коли у звичайної людини є можливість заробити на те, щоб іноді прийти з родиною до хорошого ресторану або купити нормальне авто. Це я тільки там усвідомив, що люди абсолютно звичайних професій, виявляється, живуть нормально, не страждають, не голодують, їм вистачає на проїзд. А ситуація в сучасній Україні – це дикість.

 

Acoustic Quartet

Тур «Сторони світу»:

1.03 – Харків

2.03 – Чернігів

3.03 – Київ

4.30 – Одеса

5.03 – Дніпро

6.03 – Кривий Ріг

 

 

 

Фото: cultprostir.ua

Розмовляв Вячек Криштофович-мол.

 

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s