Назгуль Шукаєва: Ми можемо сполохати своєю критикою диво з великим потенціалом

14 березня 2017 р.

Повернення легендарної серії концертів, в яких традиційний джаз, госпел і авангард об’єднуються, а концерти – ніколи не повторюються.

19 березня в Великій залі Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського в Києві відбудеться концерт джазової співачки Назгуль Шукаєвої. Вона виступить з програмою Asia Tengri Jazz, в якій зібрані автентичні твори Азії і Америки в авангардно-джазовій обробці. Прем’єра цього проекту відбулася в 2012 році. За кілька днів до концерту ми поговорили з Назгуль про те, на чому стоїть некомерційна музика в Україні, про захоплюючі експерименти і переходи з одного жанру в інший і про те, як змінилася сприйнятливість вітчизняної публіки.

 

  • Хочу поговорити з вами про середовище, в якому ви працюєте. Воно досить проблемне, про нього не особливо зараз говорять у світлі уваги преси до молодої рок- і поп-музики. Цікаво, як живе, як заробляє джаз, авангард і класика?

У тій сфері, де я працюю (джаз і академічна музика), композитори і музиканти переважно все роблять самі, на чистому ентузіазмі. В останні роки створюються спільноти, агенції, різні фестивалі, які популяризують сучасний класичний авангард, джаз. Саша Андрусик та Євген Шимальський кілька років тому, створивши музичну агенцію «Ухо», почали активно курувати виступи українських та зарубіжних композиторів, відкриваючи тим самим для всіх нас світ нової музики.

 

Якщо говорити про сферу, де кипить альтернативне мистецтво і творчість, то варто відзначити всім відомий простір Дім «Майстер-Клас», «Jazz in Kiev» з головним рупором джазу Олексієм Коганом, «Alfa Jazz Fest», «Джаз Коктебель», який радує музичним імунітетом до труднощів, андеграундний «ГОГОЛЬFEST» – важко все перерахувати. Союз композиторів щороку організовував «Прем’єри сезону», але цього року цього фестивалю не було, напевно, виникли труднощі з фінансуванням Міністерством культури.

 

  • А чим займається Спілка композиторів? Я намагаюся з’ясувати це у знайомих композиторів – вони не знають.

О, це вам у них, в організації треба питати. Я брала участь в декількох концертах «Прем’єри сезону». Дружу з композиторами, які є членами Спілки, але я виконавець, і моя творчість не перетинається з її діяльністю.

 

 

  • Хочу дізнатися про музику, яка вам цікава.

Раніше я слухала різнопланову музику – більше для інформації і розвитку, але завжди були особливі фаворити поза часом. Джон Колтрейн: його альбоми-медитації можуть грати в будинку нон-стоп. Кіт Джарретт заряджає мене своїм чуттєвим божевіллям. Майлз Девіс може нескінченно надихати на нові експерименти. Все своє свідоме життя я захоплювалася госпел-співачкою Махалією Джексон – слухаючи її глибокий «блек саунд», думаєш: «Ось воно! Просвітлена людина вміє славити Бога так, що віриш». І тільки недавно, прочитавши історію її життя, я дізналася, що вона була страшною скнарою з важким характером… Але хіба це має значення, коли так співають? Біллі Голідей – назавжди, зі своєю драмою в голосі. Даєн Рівз… Я дуже хотіла почути її наживо, і ось нарешті мої молитви були почуті! Вона виступила на Alfa Jazz Fest, і я була в тотальному астралі! За рік до цього мене вразив Вейн Шортер – саксофоніст, найбільший джазовий композитор. Я була трохи здивована, коли побачила слухачів, які безцеремонно виходили із зали. Такі, як Шортер, – великі передавачі стану абсолютного, безмежного умиротворення.

 

Фото: Аркадій Митник

 

  • Ви ж теж передавач. На що спирається відчуття, що ця музика цікава не тільки вам, а й вашій аудиторії?

Напевно всі ми передавачі – така наша природа. Я знаю, як впливає музика на мозок, на наше ДНК. Неодноразово зауважувала, що сюїти Й. С. Баха для віолончелі знімають будь-яку втому, Й. Брамс – врівноважує, але цей перелік можна продовжувати дуже довго…

 

Щоб гідно виступити, має бути внутрішня переконаність у тому, хто ти є.

 

Мені от дуже складно було йти з джазу в класичну музику, у мене такий розрив шаблону почався! Починаючи навіть з партитур. В джазі стоїть партитура, а ти гуляй навколо неї: співати нота в ноту вважається поганим тоном. Я так звикла до свободи, а тут перейшла в цікаві складні проекти. Чотири роки тому вночі пролунав дзвінок від агенції «Ухо» з пропозицією взяти участь у моноопері Святослава Луньова «Аліса в країні чудес».

 

 

  • А що таке моноопера? Це коли весь час співає одна людина?

Так, це театр одного актора, коли голосом «граєш» персонажів в супроводі музики. Це був мій перший досвід роботи з камерним оркестром «Київські солісти». До прем’єри залишалося 10 днів. І тут-то почалася, як сказав диригент Володимир Сіренко, справжня «булгаківщіна». Чи то від хвилювання або недосипання, чи то це була психосоматика, але у мене піднялася температура до 40. Я мужньо мовчала і не подавала виду, але тоді відчувала, що межі світів і вимірів стерлися: часом я не розуміла, чи все відбувається уві сні чи наяву. Оскільки демо-фонограм із записом оркестру не було, всі десять днів мені снився оркестр: музиканти у фраках, без голів, худорлявий диригент (теж без голови) вчив мене. Яким же було моє здивування, коли на репетиції оркестр почав грати партитуру з моїх снів!.. Прем’єра давно прозвучала, але я досі з посмішкою згадую «Алісу».

 

Мої слухачі – це люди з тонким відчуттям світу, глибоким розумінням суті життя, і я щаслива, що вони мою творчість розуміють більше, ніж я сама.

 

А коли я репетирувала «No man is an island» і «Псалом Силуана» на музику Вікторії Польової, я довго не розуміла, чого від мене домагається композитор: начебто все правильно і голос звучить… А композитору насправді не важливо, щоб це було красиво – важлива точна передача образу, стану.

Нещодавно виступала з британською групою «Red Snapper». Спочатку дуже хвилювалася: зірки, пафос, напевно нереальний. Стою в кінці залу, трясучись, слухаю їх саундчек, а вони побачили мене здалеку, перестали грати, всі підійшли до мене привітатися і так ввічливо: «Для нас буде великою честю, якщо ви заспіваєте з нами». На сцені, прогнавши кілька разів, питаю: «Які помилки, зауваження?». А вони: «Давай ще раз, такий кайф!».

 

 

  • Таким артистам, як ви, як вони – тим, хто не втратив ідеалізм, – складно не впасти в професійне розчарування, яке приходить, коли людина з сильним емоційним станом виходить до людей зі стриманою манерою поведінки. Уявити собі концерт Led Zeppelin в кінці 70-х у кремлівському Палаці з’їздів: на сцені біснуються, в партері сидять і в долоні плескають за вказівкою… Суспільство наше досить байдуже, це видно не тільки по музиці, а й по кількості сміття на вулиці. Це ж не чорти ночами ці папірці й недопалки розкидають. Це люди, які байдужі до того, що їх оточує. Вам доводиться і з такою аудиторією стикатися – виходити до них і розворушувати.

Коли ти виходиш на сцену, то відкритий для всіх. Складність в тому, що ти – магніт, який притягує всю увагу. Щоб гідно виступити, має бути внутрішня переконаність в тому, хто ти є. Віра в те, що ти робиш, зв’язок з музикою, із залом, з простором, концентрованість внутрішньої енергії. На сцені я відчуваю весь зал, настрій слухачів. Не треба намагатись сподобатися публіці – треба бути собою і щирою.

Мене радує музичний сплеск і різноманіття в Україні. З’явилося багато молодих, креативних груп, почалося розширення формату. Коли ми бачимо молоді гурти, їх не треба вбивати критикою: може, вони до неї ще не готові. Не завжди одразу музика виходить якісною, професійною, але з цього починається зростання і розвиток. Ми можемо, в силу різних причин, сполохати своєю критикою диво з великим потенціалом.

 

 

  • Але багато жанрів не вийшло б без цих стусанів. Я не уявляю собі панк, який зустрічають гвоздиками. Або хіп-хоп, до якого біжать товсті дядьки з валізами грошей. Не може група Rage Against The Mаchine сподобатися з перших акордів.

Безумовно, у людей завжди є вибір. Кожен музичний стиль – це величезний пласт свідомості, тому у кожної музики є свій слухач. Мої слухачі – це люди з тонким відчуттям світу, глибоким розумінням суті життя, і я щаслива, що вони мою творчість розуміють більше, ніж я сама. Це моя зона комфорту, де мені добре, і мені не хотілося розширюватися, розкручуватися. Віднедавна коло моїх слухачів почало збільшуватися. Для мене це явна ознака того, що ми всі стаємо більш сприйнятливими.

 

 

  • Нинішнє видання «Азії» це вже щось відпрацьоване, чи там є й несподіванки? Ви вирішили додати туди невипробуване, чи, навпаки, всі шорсткості прибрати?

Перший концерт «Азія Тенгрі» відбувся п’ять років тому. Дуже хвилювалася, бо це був ризик на всіх рівнях. Пам’ятаю, як благословив нас на сцені Олексій Коган (цього разу він буде ведучим – прим. ред.). Відтоді я виступаю з постійним складом джазових музикантів: піаністом Олексієм Боголюбовим, контрабасистом Валентином Корнієнко та ударником Аліком Фантаєвим. І, знаєте, жоден концерт не був схожий на інший.

Якось заспівала на студії довгу імпровізацію на тему Орнетта Коулмана, а наступного дня треба було її повторити. Як я не старалася, у мене не вийшло. Довелося співати по-новому. Адже кожен з музикантів несе свою структуру, грає свою роль окремої стихії, які постійно змінюються. Хлопці завжди правильно включаються в мої божевілля і організовують потік.

Експеримент концерту «Азія» 19 березня полягає в тому, що я з’єдную різні жанри своїх проектів в єдиний концерт. Традиційний джаз, етно, госпел і авангард – все разом. Буде багато гостей, музикантів на сцені, і я зараз намагаюся хоч якось поміститися в таймінг.

 

 

 

 

Фото: Світлана Мінаєва

 

Розмовляв Влад Фісун

 

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s