Чат з Ярославою Руденко

16 березня 2017 р.

Заслужена артистка України, солістка Національної філармонії України та Заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю ЗСУ

  • Навздогін до попереднього запитання по Лободу. Ви кажете “Робота роботою, а Україна – понад усе”, але ж Світлана така не одна для котрої Україна – пустий звук. Десяток відомих наших артистів гастролюють по РФ, не звертаючи уваги на її агресію на Донбасі. На вашу думку, як потрібно вчинити із такими співаками: позбавити звань заслужених/народних, заборонити в”їзд в Україну, позбавити громадянства, “перекрити кисень” на радіо і телебаченні?
    Дуже гарне запитання. Мене теж хвилює те, що багато наших артистів їздять до країни-агресора, але одні отримують “по заслузі”, а інші роблять це начебто непомітно, хоча їх всі бачать. Тому керівництву нашої країни потрібно вводити відповідні санкції до тих людей, які їздять із концертами по Росії: чи то відібрати звання, чи то взагалі заблокувати будь-яку діяльність на території України.
  • Ярославо, ви кажете “Я б заборонила Росії брати участь у будь-яких конкурсах, які проходять на території нашої держави”, а як ви прокоментували б скандал, що розгорнувся навколо “української” співачки Світлани Лободи, яка не вилазить із Росії і заробляє там у оккупантів грубі гроші й навряд чи жертвує їх на потреби АТО?..
    Я не підтримую її позицію. Так не можна робити. Сьогодні ти відвернулася від України, а завтра Україна відвернеться від тебе. Ніякій країні не потрібні люди-зрадники. Це повинен розуміти будь-хто, хто за гонорари зраджує своїй державі, своєму народу і своїй рідні. Мені соромно за Лободу, оскільки вона дійсно талановита артистка, але так не можна чинити. Бог їй суддя. Її вчинок більше коментувати не хочу, можливо, в неї заговорить совість, і вона знайде адекватне виправдання своїм діям.
  • за вашим досвідом і спостереженнями, чи багато на війні жінок, які поруч із чоловіками захищають країну? якщо вам доводилося з ними спілкуватися, розкажіть, що це за жінки, що спонукало їх взяти до рук зброю, чим вони вас найбільше вражали?
    На фронті дуже багато жінок і більшість із них пішли добровольцями. Вони дуже маленькі, худенькі, але вправно володіють зброєю, смачно готують їжу — встигають усе. І найбільше мене вразило те, що вони нічого не бояться. На моїх очах було поранено бійця, і я бачила, як під обстрілами молода дівчина із ще одним воїном побігли рятувати свого побратима. Після того, як вони перемістили його в безпечне місце, пані воїн ще й надала допомогу.
  • Чи правда, що цього року ви плануєте виступити з близько сотнею концертів у зоні АТО? Де саме ви збираєтеся побувати? Це ваше власне бажання, поклик чи посада зобов’язує – солістки ансамблю ЗСУ? Дякую.
    Це мій мега-план. Мій чоловік одразу сказав, що у мене буде більше ніж сотня концертів, не менше. Звичайно, це поклик душі і серця. Робота роботою, а Україна — понад усе. Ну, і взагалі не можу сидіти дома: коли в країні йде війна, треба їхати туди, де ти більш потрібна. А мистецтво на фронті — як повітря. Я планую об’їздити всю зону АТО. І хочу, щоб моя поїздка була корисною не тільки для воїнів АТО, але й для місцевого населення, щоб люди, які живуть там, де проходять військові дії, не думали, що про них держава забула.
  • Розкажіть про вашу найбільш екстремальну поїздку чи виступ на передовій, будь ласка.
    Ми весь час їздимо по прокладеному маршруту, і нам завжди щастило. Але одного разу нас запросила волонтерська організація, яка надала транспорт і водія, але той був дуже самовпевнений і не прислухався до нас, за що і поплатився. Він хотів скоротити шлях і поїхав лісом, де нас зустріли хлопці не наших кольорів символіки. У нашому автомобілі були чоловіки і одна я — жінка. І вгадайте з трьох разів хто вийшов із машини. 🙂 Звичайно, я. Взяла свій диск, плакат і пішла на аудієнцію. Хлопців було троє на БТРі. Запитали, куди їдемо і хто ми. На що я відповіла, що по нас, напевно, видно, хто ми, звідки ми і за кого ми. І сказала: “Хлопці, не затримуйте нас, ми поспішаємо. Ось беріть мій диск із плакатом і їдьте собі, слухайте. І не зліть мене, бо я — дівчина з полтавським характером”. Вони посміялися, попросили весь екіпаж вийти з автомобіля, сказали, що їм пощастило, що я така. І щоб я, в свою чергу, більше манівцями не ходила і не їздила, бо мені на них пощастило, а бувають ще ж інші — вбивці. І щоб такі нас не зустріли, ці бойовики нам показали дорогу, як виїхати з лісу без пригод. Ми поїхали, всю дорогу мовчали, а потім я показали свій характер водію. Більше він зі мною не їздив у зону АТО.
  • Чим вас найбільше вразила війна, яку ви побачили, так би мовити зсередини, на передовій, під час безпосереднього спілкування з нашими військовими?
    Вразила тим, що на фронті воюють хлопці і дівчата різних професій. І це вкотре є підтвердженням, що на сході України воює цвіт нашої держави, цвіт нашого народу. Вони могли б зробити собі кар’єру, сидячи вдома, у затишній квартирі чи будинку, але їх патріотизм дуже високий, тому вони там, де більш потрібні. У мене є менша рідна сестра, і у мене мрія, щоб майбутнім чоловіком став воїн АТО.
  • Чи доводилося вам під час виступів у зоні АТО потрапляти під обстріли або стикатися з бойовиками, чи обходилося без таких “пригод”?
    Ми виступали не тільки в госпіталях, військових частинах, а й на самій передовій. Звичайно, потрапляли в різні ситуації. А обстріли там — звичайне явище. Тому навіть ми, представники мистецтва, до них звикли.
  • Как вы относитесь к введению квот на украинскую музыку в теле- и радиоэфире? Это разумный и эффективный путь, чтобы сделать украинскую музыку и исполнителей более востребованными?
    Квоти на українську музику — це “зелене світло” для наших виконавців. Багато хто скаржиться, що їхні пісні не беруть у ротацію, але їм треба розуміти, що музичний продукт повинен бути, в першу чергу, якісним: гарний текст, музика, аранжування і запис голосу. Тому квоти квотами, а якість якістю. Наш народ дуже розумний і хоче слухати справжнє живе гарне виконання. Тому бажаю всім успіху — будемо співати.
  • Ярославо, наскільки, по-вашому, виховані музичні смаки українців загалом? Друге. Чи вміємо ми по-спражньому цінувати власну українську культуру, як вам здається?
    Наш народ прокинувся, коли розпочалася війна, коли Майдан розпочався. Шкода, що ми не зрозуміли раніше, ким ми є, що не цінували того, що мали. Зараз настали нові часи, і ми — нові. Доля, обставини нам диктують нові правила, які ми повинні виконувати, за якими повинні жити. Народ, який не цінує свою історію, свою культуру, ніколи майбутнього не буде мати. У нас нині великий шанс будувати майбутнє наших дітей, онуків, держави в цілому. Ще не пізно шанувати тих, хто робив і робить для зміцнення суверенності, неподільності України. Це і науковці, і митці, і лікарі, і представники інших професій. Якщо у кожного із нас буде культура, та українська культура, то нас ніхто не здолає.
  • Что для вас самое сложное во время концертов на передовой?
    Концерти на передовій завжди непередбачувані. Ти не знаєш, чого очікувати з тієї сторони, яка у будь-яку хвилину може замість оплесків обстріляти “Градами”. Але ми, бачачи наших бійців, завжди впевнені і ніколи не помилялися в тому, що ми будемо в безпеці. Слава Богу, в зоні АТО я провела більше 300 концертів, і мене не зачепила жодна куля супротивника — ось такий тил вміють створити справжні українці, професійні військовослужбовці.
  • Планируете ли вы со временем отойти от преимущественно народных песен и нарабатывать свой собственный репертуар, выступать на эстраде? Ведь у популярных артистов гораздо шире аудитория… Или вам вообще не интересен жанр поп-музыки и украинский шоу-бизнес?
    Я народній пісні ніколи не зраджувала і не зраджу. У мене у репертуарі є і авторські пісні, але стилістика їх виконання — народна. Тому перебудовуватися в інший жанр я не збираюся.
  • Як, на ваш погляд, Україна має повестися в ситуації з учасницею від Росії на “Євробаченні”? Чи повинні ми дати змогу брати участь у конкурсі людині, які виступала на окупованих Росією українських територіях?
    Я б заборонила Росії брати участь у будь-яких конкурсах, які проходять на території нашої держави. Країна-агресор — Росія, яка нищить наш народ, не має права стояти на нашій землі. Не важливо, кого вони посилають учасником на конкурс. Важливо розуміти, що ми повинні всьому світові і, в першу чергу, собі не зрадити і вкотре утвердити, що у нас іде війна, і воюємо ми із Росією. І буде дуже нездраво країні-окупанту взяти участь у національному конкурсі.
  • Ярослава, недавно вас наградили орденом Княгини Ольги третьей степени. Расскажите, как отметили это событие? За что вручен этот орден? Как вам вручали эту награду? И какие значение она имеет для вас? Расскажите есть ли у вас другие награды.
    Орден княгині Ольги мені вручили 9 лютого, а указ з’явився на сайті президента 9 листопада. Це для мене дуже велика перемога, адже я до неї завжди йшла. Часто мене запитують, чи не втомилася я своє життя присвячувати поїздкам в АТО, благодійним концертам по селам України. Я відповідаю, що ніколи не втомлюся. Це — моє покликання. Я не зупинюся, і в мене є грандіозні плани. Звичайно, поїздки в АТО — як я вже казала, що хочу провести в цьому році сто концертів у зоні АТО, поїздити по селах Чернігівщини. Плюс, звичайно, мій всеукраїнський проект — “Захисникам України”. Хочу вшанувати родини загиблих воїнів АТО, родини воїнів АТО, які повернулися. Також планую наступного року зробити патріотичний концерт у палаці “Україна”. Надіюся, що до того часу війна в Україні завершиться, і це вже буде концерт нашої перемоги. Нагороди дають потужне натхнення артистам, стимулюють їх творити, розвиватися, перемагати. Тому як відповідь на всі запитання, чи потрібні звання заслужених та народних, я кажу: звичайно, потрібні. Не забирайте в артистів те, що дає їм сили творити.
  • Ярослава, была на вашем рождественском концерте в национально филармонии. Вы исполняли там песни, которые я нигде не слышала до этого. Расскажите о том, как эти песни попали в ваш репертуар.
    Моя покійна 102-річна прабабуся все життя співала. І я з нею змалечку вчила українські народні фольклорні пісні. Саме вона привила мені ту любов до українського слова й пісні, навчила співати душею. Вона завжди говорила, що у важкі хвилини пісня її завжди рятувала. Навіть коли на війні вбили її чоловіка, і на руках у неї лишилася маленька донечка, вона рятувала себе піснею. А ще, жартуючи, вона казала, що сто років вона прожила тому, що співала: “Тому і ти, Ярославо, співай, і будеш жити довго, як я”. З її голосу я записала багато автентичних пісень. У майбутньому планую випустити диск із цими піснями. Я хочу, щоб наша українська молодь виховувалася і знала цей пісенний скарб. Стосовно концерту у Національній філармонії України “Ніч перед Різдвом”, це був не просто концерт, а пісенно-театралізоване дійство. У нас була і Солоха, і Чуб, і Чорт, і Дяк, і всі дійові особи, про яких писав мій земляк Микола Гоголь. Наступного року я хочу повторити такий концерт, тому що після його проведення мене запросили із ним відвідати декілька обласних центрів. І, звичайно, відгуки глядачів спонукають мене його повторити.
  • Ярослава, почему бы вам не снять клип? Вы исполняете народные песни. Многие люди их любят. Почему бы вам не популяризировать народные песни? Как вы относитесь к современной обработке народных песен?
    У мене в репертуарі дуже багато народних пісень у сучасній обробці. Багато танцювальних колективів зробили постановки на них, і мені це дуже приємно. Звичайно, я мрію відзняти відеокліп, але, на жаль, немає такої фінансової можливості, яка б дозволила зробити все професійно і якісно. У найближчому майбутньому, я думаю, скоро порадую моїх прихильників гарним відеокліпом.
  • Не планируете ли вы сделать какой-то интересный дуэт. Например, с Катей Чили. Она ведь тоже любит аутентичные песни. Вот бы объединились! Было бы интересно!
    Катя Чілі — дуже цікава, нестандартна співачка. В цьому і є її особистий скарб. Звичайно, якби була така можливість заспівати з нею дуетом, я б з радістю погодилася. Ми зараз працюємо над репертуаром, щоб можна було б заспівати дуетом із гарним співаком. Це будуть пісні у народній стилістиці — як ліричні, так і патріотичні.
  • Ярослава, как вы относитесь к конкурсам красоты? Не хотели бы поучаствовать? Ведь у вас есть все данные для этого – и красота, и обаяние, и харизма…
    Звичайно, мріяла б. Але я низького зросту. Тому всі мої бажання лишаються мріями.
  • В одном из ваших интервью читала, что у вашей бабушки были пророческие способности. Можете рассказать об этом подробнее? Вам не передалось? Говорят, что передается через поколение.
    Моя прабабуся знала день своєї смерті. За чотири роки вона нам сповістила. Та ми до цього поставилися скептично, оскільки не вірили ні в паралельні світи, ані в паранормальні явища. Пройшов час, у переддень смерті прабабуся одяглася у все нове, як називають його в селі “на смерть”, і сказала: “Сьогодні я помру, шкода, що тільки не дочекалася Ярослави”. А в мене в той час у Полтаві повинен був бути сольний концерт. Я душею відчувала, що щось вдома не так. Із рідних мені ніхто нічого не говорив, щоб не засмучувати. Коли прабабуся знепритомніла і знаходилася в комі два дні, мені дідусь із бабусею сказали цю неприємну новину, і я відразу виїхала з Полтави, приїхавши вночі, зайшла до прабабуся в будинок, де вона знаходилася, а вона до того часу не реагувала ні на кого і ні на що. Лікарі сказали, що вона в комі, не відомо скільки буде в такому стані і навряд чи прийде до тями. Коли я переступила поріг її будинку, вона відкрила очі і сказала: “Дочекалася”. Ми з нею довго говорили. Потім прабабусі вже було тяжко зі мною розмовляти, вона сказала, щоб я їхала, збиралася з силами на концерт, і ми із нею попрощалися. Я приїхала в Полтаву, і мені зателефонували й сказали, що прабабусі вже немає. Мені було дуже важко співати на концерті, але я розуміла, що не можу підвести ані організаторів, ані глядачів, а, в першу чергу, свою прабабусю, яка мене просила: “Співай!”. Ось така історія нашої бабусі. Пройшло вже чотири роки, а її будиночок ми зробили міні-музеєм, у якому багато її вишитих картин, рушників, стоять старовинні лави, сундук, з яким, до речі, виходила заміж моя бабуся. Також вона сказала нам, що після її смерті буде в Україні війна. На той час ми не могли в це повірити, оскільки були впевнені, що сучасний світ не дозволить, щоб у центрі Європи у нас відбулося щось подібне, але маємо що маємо. Коли я працювала в Хорі Верьовки, я думала, що це робота всього мого життя, але прабабуся зразу сказала, що я там працювати не буду. Через три роки я звільнилася і стала солісткою Ансамблю Збройних Сил, а згодом — солісткою Філармонії. Бабуся навіть передбачила, що мій чоловік буде старший за мене. Ось такі на Полтавщині бувають чудеса… Недарма Гоголь писав, що на Полтавщині всі жінки — відьми. Це я відчуваю і на собі. У мене дуже розвинене інтуїтивне передбачення. Я наскрізь бачу людей. Інколи по життю мені це навіть шкодить. Дивно, але люди в селі, не маючи вищої освіти, були такими мудрими і освіченими, що нинішнім професорам треба було б у них повчитися. Та сільська доброта, вона була потужною і непідкупною. Я дуже сумую за тими часами і тими людьми, які оточували мене, виховували, робили людиною. Моя прабабуся завжди говорила: “Люби життя і люби людей”. Я з цим кредо і живу. Дуже не люблю несправедливість і нещирість.
  • Читала, что у вас дома живут два котика. Кто за ними присматривает, когда вы на гастролях? Как они к вам попали?
    Я дуже люблю тваринок. Так, у мене вдома два котика — Малиш і Мишко. Вони були бездомними хворими кошенятками, я їх підібрала, вилікувала, і тепер вони проживають зі мною і моїм чоловіком. Мишко дуже талановите кошеня, він уміє носити м’ячик по команді. Ми робили дослідження — скільки найбільше разів принесе котик м’ячик, то він 48 разів приносив, а далі втомися, ліг на підлогу і нас ігнорував. Ось такі маленькі чуда в мене вдома.
  • Ярослава, где можно увидеть в ближайшее время ваше выступление? Не планируете ли вы как-то отправиться на гастроли по Украине.
    Я кожного дня виступаю на концертах — слідкуйте за моєю діяльністю в соцмережах. Запрошую на всі свої концерти — приходьте, співайте разом зі мною.
  • Ярослава, в интервью вы рассказывали, что работали в ансамбле Вооруженных Сил Украины вместе со Златой Огнeвич. Поддерживаете ли вы с ней отношения до сих пор? Может, она вам помогает какими-то советами?
    Раніше ми із нею бачилися у спортклубі, зараз я змінила клуб. Тому слідкую тільки за нею по її офіційних сторінках.
  • Ярослава, не боитесь ли вы ездить на передовую? Ведь там стреляют. Ездите ли вы в зону АТО сейчас, когда возобновились обстрелы?
    Так, звичайно, їжджу. Тому що в такі важкі часи треба найактивніше відвідувати та підтримувати мешканців, які проживають у зоні АТО, та наших воїнів-героїв.
  • Ярослава, как вы относитесь к блокаде торговли с ОРДЛО?
    Я вважаю, що проводити будь-які операції співпраці з країною-агресором не потрібно. Влада повинна дбати про свій народ, а особливо у військовий час. Вона не повинна співпрацювати з будь-якою структурою, яка фінансує вбивство нашого українського народу. Тому я підтримую блокаду. Пора вже речі називати своїми іменами, якщо війна, так війна.
  • Ярослава, как вы относитесь к артистам, которые выступают в России? Если бы вам предложили там выступить за приличный гонорар – вы согласились бы? Ведь там любят украинских артистов и украинскую песню
    Минулого року мене запросили приїхати з концертом на Кубань. Звичайно, я відмовилася. Я абсолютно не підтримую тих артистів, які виступають у Росії. Ну, як це так, громадянин України співає тому народу, який прийшов на нашу українську землю і проливає нашу кров? Таких артистів я називаю зрадниками.
  • Ярослава, существует ли в вашем коллективе конкуренция между артистами? Я имею в виду ансамбль ЗСУ.
    Я думаю, що у нас немає конкуренції. Кожен виконує свою роботу, розвивається, працює. Надіюся, що так буде і надалі.
  • Ярослава, вы часто выступаете на передовой, где мало женщин. Влюблялись ли в вас мужчины на войне?
    Дякую за запитання. Звичайно, військові хлопці приділяють багато уваги дівчатам-артисткам. В тому числі й мені. Але я вже заміжня жінка, у мене є родина. Тому ніякої надії не даю — тільки дружба і співпраця.
  • Занимаетесь ли вы домашним хозяйством? Вы же родом из села. Не тянет ли вас к земле? Особенно весной, когда выходят в поле, чтобы садить новый урожай
    Звичайно, тягне земля, бо вона є моїм джерелом енергії. За Києвом у мене є маленька дача, де я насадила багато квітів та дерев, дуже люблю рослини, і мені гарно вдається озеленювати двір. Також ми з чоловіком займаємося сільським господарством. Це, швидше, як хобі. А також займаємося обробітком землі.
  • Часто ли вы бываете на родине? Помогаете в Киеве односельчанам. Советами или там попасть в какую-то хорошую больницу или к хорошему врачу?
    Я часто допомагаю і односельцям, і родичам, і просто знайомим. Не тільки по лінії медицини, а й по працевлаштуванню. Така вже я.

 

 

 

 

Джерело: Главрєд

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s