Слава Угринюк: Журналіст має мати критичне мислення

11 березня 2017 р.

Минулого тижня стало відомо, що головному редактору «3 студії» Славі Угринюк президент присвоїв почесне звання «Заслужений журналіст України». Вона є наймолодшим заслуженим журналістом Прикарпаття. «Галицький кореспондент» поговорив з нею про журналістику, нагороди та жінок.

 – Славо, ми зустрілися з тобою напередодні 8 Березня. Святкуєш це свято?

Не можу сказати, що я його якось особливо святкую, печу торт чи готую особливий обід, але я його і не заперечую. Тому що в уяві молодих осіб це свято не асоціюється ні з СРСР, ні з тими жінками, які заснували це свято. 8 Березня асоціюється з весною, красою та квітами. Тому я думаю, якщо хтось комусь подарує букет прекрасних тюльпанів чи троянд, то не варто відмовлятися.

– А тобі чоловік щось дарує?

Так, і мені, і дочці він дарує квіти. Також можемо в цей день і кудись піти, але це не так пов’язано із святом, як з тим, що це вихідний. Бо вихідний, якщо він випадає несподівано, хочеться провести якось цікавіше.

Втім думаю, що ідея скасувати вихідний день нормальна. Буде робочий день, хто захоче, той привітає жінок квітами чи цукерками, а хто не захоче – не привітає. Це право кожного.

 

– Виглядає на те, що у журналістиці більше жінок, ніж чоловіків. Як гадаєш, з чим пов’язано те, що професія стає більш жіночою?

Коли я вступила на факультет журналістики, то у нас був легендарний декан – всі, хто вчився у Львові, його пам’ятають і знають, він уже покійний – Здоровега Володимир Йосипович. Він вважав, що це чоловіча професія, і помітно ностальгував за часом, коли так і було. Бо на початках, коли професія активно розвивалася, у ній було більше чоловіків. Але зараз дійсно більше жінок.

– Може, через невелику зарплату?

Мабуть. Якщо говорити про регіональні ЗМІ, то так і є. Тому що у столичних журналістів є більше можливостей реалізуватися і досягти заробітної плати, яка дозволить утримувати сім’ю. А у нас це важче зробити, тому більшість журналістів – жінки. Буває, що деякі з них це сприймають як розвагу на початку, бо не всі готові залишатися у професії.

Раніше вважалося, що цей фах забирає багато часу, тому тут було більше чоловіків. Адже вони менше уваги приділяють сім’ї, побуту і дітям і можуть собі дозволити більше бути на роботі. Натомість зараз ритм і спосіб життя змінилися, і жінки працюють нарівні з чоловіками.

– У вас із чоловіком журналістика – це ще й сімейна професія. Це буває не так часто. Це добра практика?

Для нас це добре. Ми завжди маємо про що поговорити, розуміємо один одного і не ставимо зайвих запитань стосовно того, чому хтось йде кудись у вихідний чи ввечері. Зрештою, ми і познайомилися завдяки журналістиці, тому це частина нашого життя.

– Ти працювала шість років у комунальному ЗМІ «Вежа» і вже 11 років на приватній «3 студії». Як вважаєш, державне телебачення має право на існування?

Державні ЗМІ зараз і так у процесі реформи, але і суспільне, і громадське телебачення має бути. А доля громадського телебачення має вирішуватися делегованими особами – депутатами. Я виступаю за суспільне мовлення, яке б фінансувалося з наших податків і було взірцем для всіх приватних каналів.

Коли в Україні почався процес щодо суспільного мовлення, то в мене була надія, що планка журналістики підніметься і це стане прикладом для інших. У нас багато телеканалів, і не завжди можеш знайти баланс. Але якщо всі знатимуть, що суспільне мовлення стовідсотково дасть правдиву інформацію, то решта буде до цього тягнутися, щоб не виглядати неповно та заангажовано.

Бі-Бі-Сі у Британії є зразком того, як треба працювати. Тому я за суспільне мовлення, хоч воно і туго йде, як, зрештою, й інші реформи в Україні.

– Чим займаєшся на «3 студії»?

Моя робота є редакторська. Майже немає такого, щоб я не переглянула текст. Буває обговорюємо, кого записувати в сюжеті, що спитати, бувають проблемні матеріали, коли журналісту потрібна допомога. Переважно щодня у новинах маємо по вісім сюжетів. Також я веду передачу «Тема тижня». Обираю основну тему, яка є актуальною, і роблю інтерв’ю. Крім цього, бувають неплановані ефіри з політиками.

– Що ти любиш робити найбільше?

Якраз інтерв’ю. Воно мені найбільше подобається і, думаю, й вдається. У мене навіть дипломна робота була «Мистецтво інтерв’ю». Тож це мені згодилося в житті.

– Більша частина з цього – це політика. Тобто це твоя тема?

Не обов’язково. Звісно, більшість журналістів мають улюблені теми. Є люди, які розуміються на культурі, а є хтось, хто любить більше політику. Втім у нас на телебаченні немає спеціалізації. Тому що це нецікаво, коли ти 20 років закріплений за медициною.

– Але ж тоді ти добре знаєш тему, знаєш, хто може давати коментарі, а хто – ні, маєш інформаторів тощо.

Я розумію, але мені здається, що журналіст, який працює 20 років, має незле орієнтуватися у всьому. Єдине, допускаю, що тема «культура-мистецтво» може мати окремого спеціаліста, тому що для подачі таких сюжетів потрібен зовсім інший кут бачення. Адже якщо ми говоримо про освіту, медицину чи забудову, то здебільшого порушуємо проблему, а от у сфері «культура-мистецтво» треба оцінити мистецьку цінність.

Тому у нас журналісти універсальні. І ведучий ефіру теж. У мене одного дня може бути головний лікар, наступного – директор драмтеатру, а далі Ляшко чи Саакашвілі. І я пишу інтерв’ю з ними всіма.

– Мала інтерв’ю з президентами чи прем’єрами?

Робила інтерв’ю з президентами, але коли вони вже не були на посаді чи ще не були. Так виходило чомусь. Я мала інтерв’ю з Леонідом Кравчуком та Леонідом Кучмою, коли вони вже не були президентами, і з Петром Порошенком, коли він ще не був.

Також записувала розмову з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко кілька разів, коли вона була на посаді, до і після.

– Страшно?

Не те, щоб страшно, але готуватися доводиться більше. Бо хочеться виглядати фахово і спитати актуальне та цікаве. Втім не приховую, що є мандраж на 30 секунд. Особливо, коли це прямий ефір, а тобі приводять чинного голову Верховної Ради чи прем’єра, а перед тим перевірка з собаками, заходить ціла «свита» і всі хочуть сидіти у студії. Та ще й радять, що ти маєш спитати. І ти думаєш: я приймаю вольове рішення і питаю те, що хочу. В цьому випадку головне, щоб ефір почався, бо далі він уже йде.

– Ти – наймолодший заслужений журналіст на Прикарпатті та ще й до того представник комерційного ЗМІ, що буває нечасто. Як так сталося?

Напевне, настав час ламати стереотипи. Якогось пояснення, чому це сталося, у мене немає. Але це є факт. Важко сказати, що я служила владі чи конкретній особі – я просто займаюся роботою і служу журналістиці. Працюю за спеціальністю, є таке звання в Україні, і тому так сталося.

– У світі цієї нагороди нема.

Нема. Є набагато цікавіші нагороди і премії. Я думаю, що з часом, у наступних 25 років, у нас теж буде все по-іншому. Будуть інші нагороди, і колеги будуть нагороджувати колег за фаховість. Все це попереду, але поки що є отак.

Я обрала професію журналіста свідомо, з 9-го чи 10-го класу хотіла стати журналістом. І не вступала ні на вчителя, ні на інженера, як це буває, коли людина стає журналістом, бо в неї так склалося життя. Звісно, мої уявлення про роботу були інші, але це окрема тема. Тому коли тебе професійно оцінюють і держава має такий інструмент, то я сприймаю це як оцінку моєї роботи.

– Як ти набираєш журналістів?

За останній рік це стало мені робити легше. Так склалося, що мені треба було двох людей, і я звернулася на кафедру журналістики ПНУ. Мені порадили двох дівчат, які взяли вільне відвідування і працюють. На мою думку, це велика підмога місцевим ЗМІ, тому що вони вже мають уявлення про фах. Вони працюють з повною віддачею попри те, що позаштатні, адже ще вчаться на третьому курсі.

– Сучасний журналіст – яким він має бути? Твої поради сучасним старшокласникам, які хочуть стати журналістами?

Мабуть, є речі, які не змінюються з часом, і речі, які адаптовані до сьогодення. Зараз журналіст повинен бути оперативним, мобільним, швидким і підлаштовуватися до технологій. Сьогодні у нас є люди, які можуть як начитати сюжет, так і змонтувати. Тому що так вимагає час.

А щодо речей, які не змінюються, – журналіст повинен мати широкий світогляд. Без цього дуже важко. Дехто вважає, що на журналіста не потрібно вчитися. Я з цим не погоджуюся. Факультет журналістики повинен дати практичні навики і широкий світогляд. І для цього не потрібно десять пар розбирати газетну статтю. Втім потрібно дати базові знання і критичне мислення. Це те, що не змінюється з часом.

 

 

 

Розмовляла Тетяна Соболик

 

 

Джерело: ГК

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s