Любомир Гузар: Правдивий лібералізм має бути більш дисциплінований

2 березня 2017 р.

Щоби поговорити з кардиналом-емеритом Любомиром Гузаром, до його резиденції в селі Княжичі, де він мешкає, щодня приїжджають різні люди – як відомі, так і прості, що потребують поради. За словами помічника отця Миколи, Блаженніший Любомир щодня багато працює, попри поважний вік. Восьма година вечора – особливий час: Блаженніший вмикає «Радіо Свобода», щоби послухати підсумки дня та дізнатись останні новини. Утративши зір, він уже не може писати власноруч, проте надиктовує тексти, що виходять як колонки в українських виданнях.

Кореспондент Громадського телебачення Дарія Гірна приїхали у Княжичі записати святкове привітання учням і засновникам першої в Україні католицької школи – гімназії Шептицьких, створеної у Львові 25 років тому під егідою УГКЦ. Принагідно Блаженніший Любомир погодився відповісти на декілька запитань для ZBRUČ.

 

– Ваше Блаженство, скажіть, чи важливо, на Вашу думку, щоб Церква брала участь в освітньому процесі?

 

– З давніх-давен освіта дуже важлива для людини. Її важливість усвідомлював той вибраний народ, який чекав на прихід Месії Ісуса Христа. В Палестині, відвідуючи святі місця, ми побували в одній синагозі. Це було місце, де сходилися побожні жителі Святої Землі, євреї – молилися, читали Святе Письмо, вчилися своєї віри. Цікаво, що біля цієї синагоги була школа, до якої вчащали діти. Й вона була більшою за синагогу. Це не значить, що люди нехтували синагогою, але радше високо ставили й цінували існування школи при святині.

 

Після приходу Ісуса Христа Його Церква розійшлася по всьому світові й скрізь звертала увагу на освіту.  Річ не лише в тому, щоби багато знати: не саме знання, а мудрість життя, розуміння того, що відбувається навколо нас – дуже добра підстава для розвитку нашого релігійного життя, кращого розуміння, пристосування віри в Бога. Віра – це Божий дар, вона приходить від Господа, але віру людина має розвивати, поглиблювати, укріплювати, й цьому служить освіта. Освіта підтримує нашу віру в Бога.

 

– Чимало людей із ліберальними поглядами критикує Церкву за втручання в державні процеси. Чи мають вони рацію?

 

– Відносини Церкви й держави в Україні до певної міри впорядковані 35-ю статтею Конституції. З іншого боку, ми ще трошки дихаємо поняттями минувшини – комуністичним, атеїстичним, безбожним розумінням. Комунізм, започаткований у Радянському Союзі, заперечував Бога. Його поняття людини було цілком інше, звихнене. Комуністичні засади, на яких людина повинна була будувати своє життя, особливі ще й тим, що заперечували гідність людини. Партія чи держава не мали бажання виховувати свідомих повноцінних громадян, радше навпаки – невільників, рабів, людей, які не думали, а тільки повторювали те, що їм було сказано. Тож ми ще не цілковито цього позбулись, хоча вже зробили певні кроки, й зараз в Україні є багато людей, які щиро вірують у Бога.

 

Ми мусимо бути дуже обережні, щоб не легковажити релігією і щоб позбутись духовного невільництва, іншими словами – духовної розпусти. Не так у самій Україні, але великою мірою в Західній Європі сьогодні приходить дуже багато так званого лібералізму – заперечення християнських, релігійних основ людської мудрості та розуміння. Це має свої причини, і через це ми повинні бути дуже обачні, щоб не допустити того лібералізму, того безбожництва до наших сумлінь, розумів, сердець, до нашої громади.

 

– Як Ви розумієте поняття лібералізму?

 

– Лібералізм, який маємо сьогодні на Заході, в сьогоднішній інтерпретації – це робити те, що хочеться. Такий лібералізм є нищівний. Людина інтерпретує свободу так: «я можу все, що хочу», незалежно від того, добре воно чи ні, корисне чи некорисне, правдиве чи неправдиве. Люди називатимуть чорне білим, а біле – чорним, тільки щоби оправдати свої забаганки.

 

Сьогодні в Західній Європі маємо дуже дивні поняття про подружжя, спілкування, про відносини чоловіка і жінки. Дуже популярними, на жаль, є аборти. Наприклад, жінка впирається в те, що вона має право вбивати свою дитину. Почуєте багато аргументів, що кожен має право розпоряджатися своїм тілом. Своїм тілом – так, але не життям дитини. Це не є пошана до людського життя, бо правдивий лібералізм – це протистояння насильству, зберігання оправданих прав людини. Лібералізм може бути більш дисциплінованим – не в сенсі накидати людям правил життя, які їх дуже обмежують. Це є форма свободи або, радше, збереження свободи. В Україні ми довго мали комуністичну філософію, і суспільний порядок був сформований так, що людина мала робити те, що їй казали, що було насиллям. Протиставленням цього є розумний, оправданий лібералізм, коли свобода бере до уваги людську гідність і природу такою, якою її сотворив Господь. Лібералізм є позитивним явищем, коли поважає права людини в рамках певного морального порядку.

 

– Чи означає це, що в людей зараз неправильне розуміння свободи?

 

– Часто так, особливо повертаючись до прикладу про аборти. Україна дуже хоче до Європи – проте не все, що там проповідують, є добре, справедливе, чисте. Європа виросла на християнських засадах – але чи вона їх зберігає? Ми мусимо бути обережні: маємо приймати те, що добре, але дуже критично ставитись і перевіряти, чи те, що пропонують нам сьогодні в літературі, кіно, філософських творах, чи воно є добре, чи воно є справедливе, чи воно відповідає Божому порядку. Правда, справедливість, автентичні духовні цінності – це те, чого ми повинні хотіти.

 

– Чи немає у Вас відчуття, що сучасна молодь втрачає інтерес до Церкви й релігії як такої? І якщо так, то чому, на Вашу думку, це відбувається?

 

– Я не знаю, до якої міри це відбувається, але я про це чув. Знаю, що є певні групи священиків і мирян, які стараються, щоби молоде покоління не виростало в духовній пустоті, натомість формувалося на солідних духовних і релігійних цінностях. Так, небезпека є – і мені здається, що ми замало працюємо сьогодні для того, щоби допомогти молоді. Бо молодь за своєю природою ідеалістична: вона шукає добра й дуже відчуває несправедливість. Це природно – але це потрібно плекати, підтримувати, заохочувати.

 

Сьогодні мені дуже приємно згадати, що в Українській Греко-Католицькій Церкві – на жаль, не володію інформацією про ситуацію в інших церквах – є автентичне зацікавлення тим, аби молоді люди, які шукають правди і справедливості, справді хочуть відчути гідність і важливість людини, виростали в цьому дусі. Я щиро сподіваюся, що Церква буде протидіяти тим небезпекам, тому лібералізмові, який міг би нас підточувати і який, на жаль, поширений у Західній Європі.

 

– Часто молоді люди кажуть, що церковні традиції застаріли. До прикладу, протестантські конфесії прагнуть іти в ногу з часом – будувати модерні храми, співати сучасних пісень… Чи потребує Католицька Церква певного оновлення?

 

– Звісно, потребує. Церква повинна бути дуже активною, чутливою до проблем молоді, бо сімдесят років у східних областях України і щонайменше 45 років у західних панував комунізм, який свідомо руйнував людей. Цьому треба протидіяти. І Церква, я думаю, мусить старатися не теоретично, а практично, у спосіб життєвий, промовляти до молодих людей. При цьому важливо розуміти, що наші традиції і обряди не є застарілими – але потрібно їх пояснювати, вивчати, щоби пізнавати їхню красу.

 

Пригадую, приблизно двадцять років тому я був у Львові, й ми замовили опитування: що думає молодь про Церкву? Деякі молоді люди сприймали Церкву як своєрідний формалізм: піти в неділю до церкви, там відбути певні практики тощо. Але я виразно пригадую: в одному з обласних центрів Східної України висновок опитування був незвичайним. Вони сказали: Церква – це спільнота віруючих людей. Кожне слово тут здається мені дуже важливим. «Спільнота»: це не кожен для себе, а разом. «Спільнота віруючих людей»: людей, які вірують у Бога, для яких віра є чимось дуже важливим – не формалізмом, а інтегральною частиною їхнього життя.

 

– В УГКЦ є гарний приклад сучасного прогресивного освітнього закладу – Український католицький університет. Часто він приваблює студентів не так релігійною складовою освіти, як її якістю – відомими викладачами, новими навчальними платформами… Тому вчитися в університеті приходять люди, які  можуть не бути християнами. Чи є це, на Вашу думку, проблемою?

 

– Я, на жаль, не так активно спілкуюся з університетом. Не можу сказати, наскільки студенти УКУ живуть світом, а наскільки вірою. Але я не маю найменшого сумніву в тому, що католицький університет – значить університет, побудований на солідних релігійних засадах, і, крім знання, він також мусить звертати увагу на духовний аспект. Професори та вихователі УКУ, яких я знаю, Богу дякувати, є людьми, для яких релігія і віра щось значать. І я переконаний, що вони стараються передати це своїм студентам. Щоби сказати точніше, як це виглядає, треба було б провести певний аналіз – поговорити з ректором, професорами, студентами. Як вони бачать, чого вони шукають. Врешті, чому вони йдуть до католицького університету, а не до якогось іншого.

 

– Як Ви оцінюєте якість комунікації Церкви й українського суспільства?

 

– Це дуже складне питання, в якому я не почуваюся дуже компетентним, але щиро скажу, що чомусь моє враження є дещо песимістичним. Бракує нам цього контакту, комунікації навіть між самим духовенством і мирянами. Я трохи стежу за тим, на що наш єпископат хоче звернути увагу: на живу парафію, на те, що парафія – не звичайна організація, а місце, де ми зустрічаємо Бога і наших близьких. Значить, ця думка вже ходить, її висловлюють, стараються розвернути. Але я не цілком певний, що цей процес набрав обертів.

 

– УГКЦ розбудовується у Києві. Які головні виклики перед нею існують тут, у дуже неоднорідному, багатокультурному середовищі?

 

– Головний виклик – щоби віруючі люди були спільнотою. Щоби вони жили своїми релігійними переконаннями, щоб їхня віра проявлялась в усьому, що вони роблять для себе, для своєї сім’ї, громади та міста. Віруючі люди в такому місті, як Київ, що має дуже поважну релігійну традицію, повинні дуже серйозно жити своєю вірою і розвивати, поглиблювати, підносити тон життя.

 

 

 

Розмовляла Дарія ГІРНА

 

 

 

Джерело: Збруч

Advertisements

Залишити коментар

Filed under 1 Грудня, Гузар Любомир, УГКЦ

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s