Олександр Призетко: В “Динамо” відчував себе скутим. Просив Суркіса, щоб мене відпустили

3 березня 2017 р.

Автор: metalist1925.com “Хоч ми і виступаємо в аматорах, але я своїх футболістів вважаю професіоналами” - Олександр Призетко

Автор: metalist1925.com
“Хоч ми і виступаємо в аматорах, але я своїх футболістів вважаю професіоналами” – Олександр Призетко

Наставник “Металіста 1925” Олександр Призетко розповів Gazeta.ua про виховання молодих футболістів, згадав розповідь Андрія Шевченка про фінал Ліги чемпіонів і пояснив, чому пішов з київського “Динамо”.

В одному з інтерв´ю ви сказали, що не збираєтесь тренувати. Чому передумали?

Я не те, щоб не планував. Просто на той момент, я ще був не готовий до тренерської роботи. Я хотів і далі залишатися у футболі, адже я все життя у нього граю. Коли почав працювати у “Металісті” з командою U-19, то виникло бажання вчитися і розвиватися. Це нормальна реакція будь-якої людини.

Колишній гравець донецького “Шахтаря” і збірної Польщі Маріуш Левандовський нещодавно отримав диплом тренера у Києві. Він каже, що працювати наставником у 100 разів важче, ніж бути футболістом.

Згоден з ним. Я пам´ятаю себе, як футболіста. Якщо порівняти із теперішньою роботою наставника, то мені легше і простіше було в ролі гравця.

Чого б ви хотіли досягти в кар´єрі тренера?

Поки я працюю з молодими футболістами. Хочу щоб вони грали на високому рівні, переходили у сильні клуби і дійшли до збірної України. В кожного гравця є мрія. Це потрапити у національну команду.

Я працював тренером не такий вже тривалий період. Оцінювати свою кар´єру не мені. Зараз треную “Металіст 1925”. Сподіваюся, що клуб розвиватиметься. Харків — це футбольне місто і тут має бути команда рівня прем´єр-ліги та єврокубків. Вболівальники заслуговують на це.

Зараз ми виступаємо в аматорах. Це перший і найнижчий рівень, але треба з чогось починати. Кожного року ми хочемо підніматися все вище: аматорський футбол, друга ліга, перша ліга, прем´єр-ліга. Якщо говорити про особисті амбіції, то мене це влаштовує. Але багато речей залежать від керівництва.

На цей сезон мені поставили завдання потрапити у першу четвірку своєї групи в чемпіонаті серед аматорів, щоб отримати доступ до другої ліги.

“Металіст 1925” має відношення до зниклого після минулого сезону “Металіста”?

Ні. У нас зовсім інша команда та інша історія. Той “Металіст” ще винен всім гроші. Я півтори роки там безкоштовно працював.

У нас немає своєї бази та автобуса. На виїзні матчі ми замовляємо транспорт.

Що собою представляє аматорський футбол в Україні?

Якщо робити висновки на основі нашої зони, то рівень досить пристойний. В основному команди фінансують аграрії. Не можу сказати про якісь висококласні умови чи інфрастуктуру, але поля досить хорошої якості, стадіони маленькі, але доглянуті. Всі команди мають свою екіпіровку. Вболівальники приходять на матчі і переживають за свої команди. Особливо приємно, що жінки ходять на стадіони.

Що стосується футболу, то виділяються “Соллі Плюс”, “Квадро” Первомайськ, “Єдність” Плиски і наша команда. У кожного свої завдання і можливості. У нас молодий колектив. Думаю, це майбутнє харківського футболу.

Ми вже зараз є подразником для суперників у нашій зоні. Ім´я команди і місто асоціюється з великим футболом.

На наш перший матч прийшло 7 тисяч глядачів

“Металіст 1925” регулярно згадували у пресі через високу відвідуваність домашніх матчів. Як це пояснити?

Для мене це ніяка не сенсація. У Харкові все просякнуто футболом. На наш перший матч прийшло 7 тисяч глядачів. Я очікував, що надалі ця цифра зростатиме. Навіть не всі команди прем´єр-ліги зараз мають таку підтримку. Молодим хлопцям дуже приємно грати на такому стадіоні (ОСК “Металіст”).

Фанати їздять за нами на виїзні матчі — у Плиски, Врадіївку та інші міста. На гру з “Інгульцем-3” приїхало 200 вболівальників. Було дуже приємно. Велика подяка всім, хто за нас вболіває.

Ваші гравці займаються ще чимось, окрім футболу?

Мої підопічні — це молоді люди, які зараз навчаються. Ми так побудували свою роботу, щоб гравці мали змогу спочатку піти у свої навчальні заклади, а тоді на тренування. Хоч ми і виступаємо в аматорах, але я своїх футболістів вважаю професіоналами. Ми тренуємося практично кожного дня. Маємо лише один вихідний на тиждень.

Я постійно нагадую гравцям, що для мене вони не аматори. Це я зараз можу в любителях пограти. Я розумію, що далі, як футболіст я вже рости не буду. Навпаки, збавлятиму оберти. Наш кістяк — це хлопці 20-22 років. У них є бажання грати футбол і вони мають куди рости.

Навіть, якщо зараз вони перебувають у статусі аматорів, то в душі мають бути професіоналами. Потрібно тренуватися і працювати, щоб чогось досягти. Спеціально зробив два спаринги з командами першої ліги. Хотів, щоб хлопці відчули рівень цього турніру.

На установці завжди кажу своїм гравцям, що вони не гірші, від тих футболістів. Навіть кращі. Просто потрібно виходити на поле і показувати свій футбол. Якщо людина виходить і в неї тремтять коліна, то вона не покаже своїх можливостей.

Я бачу, хто боїться грати. Тоді я обіймаю і розмовляю з гравцем. Пояснюю, що він не повинен боятися зробити помилку. Футболіст має відчувати, що я йому довіряю і в нього є право на помилку. Нічого страшного не станеться, якщо він помилиться. Ми тут для того, щоб вчитися.

Це мені у київському “Динамо” не можна було помилятися. Таких, як я, було ще троє футболістів на моє місце. За одну помилку ти міг надовго сісти на лавку запасних. Тоді у команду збирали всіх найкращих з усієї України. На кожне місце у нас було по 3-4 людини. В “Динамо” я відчував себе скутим. Мене з команди ніхто не виганяв. Сам пішов. Я 3 чи 4 рази ходив до Григорія Суркіса і просив, щоб мене відпустили.

Гравець лінії атаки повинен ризикувати, щоб створити момент. Тому я добре розумію своїх футболістів. Якщо потрібно йти в обіграш, роби це. Не вдалося — нічого страшного. Не треба хвилюватися. Краще, відразу йти у відбір.

У “Динамо” не можна було помилятися

Андрій Воронін тренує німецьку аматорську команду “Бюдеріх”. В інтерв´ю він розповідав, що один із його футболістів пропустив тренування, тому що грав у хокей на траві.

Читав це інтерв´ю Вороніна. У нас такого немає, але в нашій зоні зустрічаються команди зі схожими ситуаціями. Там є 30-33-річні гравці, які працюють, щоб утримувати сім´ї. Справжні аматори.

Тренери розповідали про ситуації, коли футболісти пропускають матчі через зайнятість на основній роботі. Є люди, які все життя грають в аматорах. Вони просто дуже люблять футбол і грають для свого задоволення.

Чи можливий в Україні варіант “збірної Ісландії”? Наприклад, професійну команду тренує стоматолог, а воротар працює режисером.

Чисто теоретично можливе все. Але для нас це нереально. З арбітрами такий варіант ще може пройти, але з футболістами — ні.

Під час тренування ви зробили зауваження футболісту за лайку. Мовляв, ще раз і він піде з поля. Все настільки серйозно?

А як інакше? Якщо вони хочуть рости і перейти в іншу команду, то має бути дисципліна. Зрозуміло, що іноді слова вириваються. У нас є штрафні санкції, в тому числі і матеріальні, за лайку, необгрунтовану жовту картку, запізнення на тренування чи гру. Я готую гравців так, як це роблять професійні клуби. Якщо у команді пануватиме вседозволеність, то нічого з цього не вийде.

Які суми штрафів у команді?

Вони чисто символічні — 50-100 гривень. Але їх функція — це привчити гравців до дисципліни та самоконтролю. У футболістів має бути відповідальність. Наприклад, у нас тренування на 11:00. Хтось приходить об 11:10, а вся команда його чекає. Ми відразу даємо зрозуміти, що такого в нас не буде. В колективі треба дотримуватися загальних правил, щоб не випадати з нього.

Агент і менеджер В´ячеслав Заховайло радить молодим гравцям вчити англійську мову, а не ходити на дискотеки.

Коли хлопці відпрошуються на екзамен чи залік, то я нікому не відмовляю. Я розумію, що вони навчаються. І їм важливо отримати освіту. Я нікого не контролюю, але прошу своїх підопічних ходити на пари. Ми спеціально поставили початок тренувань на 12:00, щоб у хлопців була така можливість.

Колишня зірка дортмундської “Боруссії” і збірної Польщі Ебі Смолярек називає сучасних гравців поколінням “аЙфутболістів”, зокрема через iPhone та соцмережі.

Немає сенсу порівнювати теперішнє та моє покоління. В мій час навіть мобільних телефонів не було. Я бачу, що футболісти читають з гаджетів різні спортивні сайти. Особливо їм цікаво, що пишуть про нашу команду. Але разом з тим, вони багато часу проводять у соціальних мережах. Головне, не переборщити.

На той момент збірна України нікому особливо не була потрібна

Ви провели за збірну України 5 матчів — усі товариські і на виїзді. Чому так вийшло?

Я потрапив у той час, коли Україна тільки стала незалежною. Наша збірна не приймала участі у відборах на великі турніри. Тоді в нас взагалі було дуже мало матчів. І в тих проводили ротацію, щоб подивитися побільше гравців.

Пригадую турне у США та окремі товариські матчі. Федерація футболу не бачила стимулу збирати команду частіше, адже не було до чого готуватися. Можливо, я б зіграв більше матчів за збірну і моя міжнародна кар´єра б склалася по-іншому, але на той момент була така ситуація.

В США я взагалі поїхав травмованим. Не міг не полетіти, адже документи вже були оформлені. В Америці ми були три тижні. Мене поставили тільки на останній матч.

Якою тоді була збірна України?

Зрозуміло, що емоції переповнювали, коли виходив на поле у футболці національної команди. Але великого ажіотажу навколо збірної тоді не було. На той момент команда нікому особливо не була потрібна. Ми не мали нормальної екіпіровки. Або могли отримати її на збір, а потім її забирали. Це реальні речі.

Востаннє ви грали за збірну на початку 2000-х. Про що футболісти тоді розмовляли, коли приїжджали на збори?

Сергій Ребров у той час виступав за “Фенербахче”, Андрій Шевченко — за “Мілан”. Шева розповідав мені про фінал Ліги чемпіонів, в якому його команда перемогла “Ювентус” в серії пенальті. Зокрема, про свої емоції, які він пережив у тому матчі в Манчестері. Ребруха розповідав про свої справи. Я говорив їм про “Чорноморець” з Новоросійська, за який тоді виступав. Ми нормально спілкувалися. Коли не бачитеся тривалий час, то ділитеся змінами в житті.

З Ребровим ми взагалі товаришували і проводили разом час. Шевченко був молодшим від нас. Коли ми грали за “Динамо”, Андрій виступав за другу команду.

Вже тоді бачили в Шевченка те виняткове “щось”?

Вперше побачив Андрія в матчі за “Динамо-2”. І вже тоді він виділявся в команді — швидкий, мав цілий набір якостей, якого не має в основної маси футболістів. Йому в той час було 17 років. При мені Шевченко дебютував у Лізі чемпіонів. Забив “Баварії”, коли ми програли вдома 1:4.

Але таких неординарних гравців було багато. Хтось думав, що зможе грати все життя завдяки таланту. А Шева багато працював. Він зробив успішну кар´єру потом і кров´ю. Талант треба підживлювати роботою. Тим більше тепер, коли футбол став швидким. Якщо раніше можна ще було виїхати за рахунок майстерності, то зараз це неможливо. Якщо ти не готовий фізично, то буде дуже важко, не дивлячись на те, яка в тебе світла голова.

Перед першою грою скинув 4 кілограми

Влітку Шевченко очолив збірну України. Тоді багатьох здивувало, що команду довірили недосвідченому тренеру.

У нього багато ігрового досвіду. Хоча це і різні речі. Крім того, Андрій не почав працювати у збірній відразу після завершення кар´єри гравця. Він вчився, їздив у різні клуби. У нього широке коло знайомих тренерів, яким він може зателефонувати і запитати поради. Протягом своєї кар´єри він працював з багатьма іменитими наставниками. Ще один важливий фактор — сильні помічники. Після зіграних матчів всі відзначають зрушення у кращий бік, як у плані футболу так і європейського підходу до збірної.

Минулого сезону мене поставили головним тренером “Металіста” на останні чотири матчі. До того я працював у дублі. Ці поєдинки вже фактично нічого не вирішували. Але перед першою грою я скинув чотири кілограми. Перед цим команда програла з рахунками 0:1, 0:3, 1:8 і 0:5. І що робити? Я теж практично був без великого досвіду.

Я зібрав команду. Ми досить швидко знайшли спільну мову. Багато залежить від того, як на тебе відреагують футболісти. За тих чотири матчі ми набрали сім очок. Такого від нас ніхто не очікував. Ми три гри зіграли на нуль, хоча перед тим пропустили 13 м´ячів за дві зустрічі.

Не думаю, що за такий короткий час тренування на щось сильно вплинули. Все впирається у психологію. У футболістів вже опустилися руки. Ніхто навіть не посміхався. Моїм помічником був Макс Калиниченко. Ми веселі хлопці і швидко додали команді емоцій.

Важко було у тому плані, що гравці не отримували грошей. Вони не бачили для себе жодної перспективи. Ми сказали, що тим, хто не хоче працювати ми потиснемо руки, але так буде чесно. Залишилися всі.

Дивитеся українську прем´єр-лігу?

Якщо дозволяє час, то стараюся не пропускати. Так, рівень чемпіонату дуже сильно впав. Є “Динамо”, “Шахтар” і “Зоря”, яка складає їм конкуренцію. Решта команд приблизно одного рівня. Можливо, зараз не отримуєш задоволення від матчів, але це наш футбол і я теж у ньому варюся. Я тренер і дивлюся матчі, щоб побачити щось нове для себе.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s