Володимир Сергійчук: Треба щоб була внутрішня консолідація українського народу на платформі незалежності

27 лютого 2017 р.

c0a900a8f1065494ea739555ce96d6a6_mЧи можна сміливо проводити паралелі між Українською революцією 1917-1921 років і Революцією Гідності? Як вилікувати український народ від недалекоглядності? І чому у далекому 1917 році українські лідери, маючи у руках всі карти, опинилися за бортом? Відповіді на ці та інші питання шукали разом із професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктором історичних наук Володимиром СЕРГІЙЧУКОМ.

–      Виникнення Української Центральної Ради після Лютневої революції було природним явищем?

–      Звичайно, якщо наші солдати з Волинського полку підняли синьо-жовтий прапор в Петрограді першими, якщо на цю подію відгукнулося все українство по всій території Російської імперії від Балтики до Камчатки і найбільше, зрозуміло, в Україні. Вже нагромадилася певна кількість революційної енергії українського народу. Цей народ мав проявити себе через свою політичну еліту, яка була структурована в окремих політичних партіях, які вже про себе заявили на початку 20 століття. Ця еліта повинна була брати на себе провід революційного народу. І цей провід був в особі Центральної Ради.

–      Стосовно еліти. Більшість членів Центральної Ради мали соціалістичні погляди. Вони були позитивно налаштовані на російських колег. А якби замість соціалістів в Центральній Раді були націоналісти, історія мала б інший відтінок?

–      Центральну Раду організували соціалісти, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші. Це говорило про те, що представники інших політичних поглядів не були ще затребувані на той час в суспільстві. І тому такі, як Микола Міхновський, який був самостійником, залишалися у меншості. І тому навіть Перший всеукраїнський військовий з\’їзд обирає головою Українського генерального військового комітету не самостійника Міхновського, а соціаліста Петлюру. Тобто це відповідь на запити тодішнього суспільства.

–      Тобто тоді бути соціалістом було модно?

–      Очевидно, що на той час соціалістичні ідеї були найбільш поширені. І це відповідало настроям широких мас, бо селяни хотіли землі, робітники – заводів, всі хотіли миру. І соціалісти обіцяли, що вони усім забезпечать. І Центральна Рада теж почала в цьому напрямку працювати. Інша справа, що всі українські соціалісти, хіба що за винятком окремих правих українських сил, були такі наївні, як і ми сьогодні. Адже ми після того, як проголосили відновлення української держави наприкінці 20 століття, залишалися в полоні ілюзій, що наші сусіди на сході, так званий старший брат, ніколи не підніме руку на українця. Те саме було і в 1917 році. Тоді і тепер російські соціалісти та і будь-які відтінки російського політичного поля залишаються шовіністично налаштованими і не бачать існування української незалежної держави.

–      А чому ж українцям одразу після Лютневої революції і повалення царату не вдалося здобути незалежність, а фінам вдалося стати на шлях незалежності і розвивати свою країну далі?

–      Фіни мали б завдячувати своїй перемозі і своїй державності українцям, бо саме українізовані частини Північного російського фронту, як і моряки балтійського флоту, яким голова російського уряду доручив розігнати фінський парламент, не пішли на це. А, по-друге, треба пам\’ятати слова Леніна і Троцького (і так думали всі російські лідери), які говорили, що без українського хліба, без українського вугілля, без української залізної руди і без українського цукру Радянська республіка неможлива. Без фінського паперу можна обійтися, а от без України – ні.

–      Скажіть, чи можна проводити паралель між Українською революцією 1917 року і Революцією Гідності?

–      Звичайно. Але біда, що і Революція Гідності досі не навчила наших політиків, провідників і наше суспільство в першу чергу. Багато хто ще вірить в те, що Росія буде з нами співробітничати на рівних правах.

–      Давайте порівняємо двох державних лідерів. Якщо із екс-президентом України Януковичем все зрозуміло, адже одразу було ясно, що він виконує забаганки Кремля, то як пояснити поведінку голови українського уряду Володимира Винниченка?

–      А він був наївний і все шукав контактів із російськими більшовиками. І навіть тоді, коли став на чолі Директорії як перша фігура Української Народної Республіки, то думав, що він умиротворить радянську Росію. Організовував переговори, які більшовицька Росія затягувала і тим часом збирала сили і здійснила повторну агресію проти Української Народної Республіки.

–      Отже, не дивно, що він ще у січні 1918, перед Крутами, відмовився від допомоги командира чехословацького корпусу, який був готовий воювати за УНР?

–      А Винниченко ж взагалі вважав, що армії не треба, що достатньо народної міліції. Це пояснює його політичну незрілість.

–      Тобто його політичним лідером не можна назвати? І якими взагалі якостями повинен володіти політичний лідер?

–      Політичним лідером в Україні має бути людина, яка, крім відповідної освіти, має насамперед мати відповідальність перед народом і бути патріотом. Бути готовим пожертвувати собою в ім\’я України, як, наприклад, Іван Мазепа, Симон Петлюра, Степан Бандера, які готові були покласти життя і поклали його за Україну.

–      Але все одно закінчили трагічно.

–      Бо коли йдеться про боротьбу за українську державу, треба бути готовим до цього. Вони загинули, але їхній приклад по сьогодні залишається для інших, хто хоче прислужитися українському народу.

–      Тобто вислів Володимира Винниченка, що нашу історію не можна читати без брому – це його несвідоме виправдання?

–      Після того всього можу сказати, що Володимир Винниченко – це геніальний письменник і нікчемний політик.

–      А справді перед тим, як організовувався напад на Київ більшовиками, було утворено своєрідну диверсійну групу?

–      Це після проголошення Третього універсалу Центральної Ради російські більшовики в Петрограді 23 листопада 1917 року створили диверсійний повстанський загін з числа українців Петрограда на чолі з Іваном Бокитьком, вихідцем з-під Миргорода. І цей загін повинен був стати знаряддям радянської влади, радянської агресії проти Української Народної Республіки. Він мав діяти для диверсії між Лубнами і Полтавою. Так от, на чолі з Антоновим-Овсієнком, нашим земляком з Чернігівщини, цей загін прибув у Харків (він у літературі називається «Сєверний отряд»). Це ж ті самі «зелені чоловічки», які були у Донбасі і Криму. На багнетах цього загону у Харкові була проголошена нелегітимна радянська влада в кінці грудня 1917 року.

–      Тобто роки йдуть, а Росія використовує ті ж самі методи.

–      Нічого не міняється. Російська імперія хоче розвиватися. І ті, хто стоять на її чолі, повторюють все те, що вже було. Вони не відступають від тих шаблонів і традицій боротьби з українською незалежністю. А ми продовжуємо бути наївними, продовжуємо їм вірити, бо не знаємо історії, не знаємо, що казав Івана Мазепа. А він казав, «чтоб не в чем Москве не верить». А гасло Миколи Хвильового «Геть від Москви!», яке він кинув у 20-х роках минулого століття, – це не нове гасло. Воно давно вже було підтверджене на практиці, а ми залишаємося бути наївними. І по сьогоднішній день багато хто вірить у те, що нас наші сусіди поважають. От коли до влади прийдуть ті, хто сповідує принцип відданості своєму народу, тоді й не буде проблем. Треба їх побачити, вибрати і поставити на чолі свого проводу. Це має остаточно прозріти українське суспільство, щоб не за гречку куплялися на виборах, а голосували за тих, хто справді може і буде працювати для України.

–      А як же прозріти? Може, в українців вже в генах ця короткозорість?

–      Треба роз\’яснювати народу. Але, на жаль, на сьогодні навіть кров на Донбасі, навіть втрата Криму і багатьох наших громадян ще не протверезила багатьох. І досі багато людей залишаються наївними щодо того, що ми зможемо мати добросусідські рівноправні відносини з Росією.

–      Це більше стосується східних українців.

–      І центральної України. Священики церкви московського патріархату відмовляються відспівувати загиблих українських воїнів. І хіба у тих селах люди відмовляються від цієї церкви? Ні, вони продовжують нести туди свої копійки. Тому поки не прозріють ці маси, то діла не буде. Бо треба, щоб була внутрішня консолідація на платформі незалежності.

–      Цей рік Президент України оголосив роком Української революції 1917-21 років. Як вважаєте, це є моментом просвіти народу?

–      Звичайно. Це дає можливість поширити історичну інформацію і, зокрема, ще раз показати, що історія повторюється і не треба бути наївними.

 

 

 

 

Розмовляла Ольга Семиляк

 

 

 

Джерело: НП

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s