Перевізник. Слава з-під Дніпра возить груз-200 з Донбасу і мріє, щоб хлопців перестали вбивати

24 лютого 2017 р.

11_main_ukrЗа три роки В’ячеслав Олефір вивіз з зони АТО старою Газеллю сотні тіл. Його розповідь про війну вражає

Історія про Славу і Газель з’явилася на facebook-сторінці волонтера Романа Сініцина чотири дні тому. Славі – він же В’ячеслав Олефір – 46 років, має дружину, дорослих дітей та онука. Сам живе на Дніпропетровщині. Уже майже три роки Слава займається тим, що доставляє по всій Україні груз-200 з найгарячіших точок охопленого війною Донбасу. За цей час перевіз сотні тіл, і все це – на старенькій Газелі 1997 року випуску. На сьогодні публікація про Славу і його місію набрала більше 1,7 тисяч репостів. Завдяки цьому вдалося знайти двох охочих купити Славі новий автомобіль. За словами Сініцина, вже через два-три тижні у Слави буде нове авто, куплене у Німеччині за кошт чоловіка на ім’я Володимир із Чернівців.

НВ поспілкувалося зі Славою телефоном, аби дізнатися, що підштовхнуло чоловіка займатися такою нелегкою справою, чи справді проблеми із авто вже вирішили та як він ставиться до того, що тепер став відомим на всю країну.

Допомога бійцям

Я допомагаю бійцям із самого початку всім, чим тільки можу. Від мене до війни – дуже близько. Якщо по трасі, по прямому, то 102 км, а якщо навпростець – 30 км і уже перша лінія оборони, наші хлопці стоять. Хто іще має допомагати їм, як не я?

Я сиджу там біля них по кілька діб, будую бліндажі, роблю все, що треба

Влітку забрав з дому холодильник, бо хлопцям треба було, все пропадало. З дружиною порадився і відвіз. Медикаменти також, якщо просять, вожу. Допомагають батьки загиблих, волонтери, батьки бійців, які передають щось до бригад. Продукти, ліки, труси, шкарпетки. Медикаменти неодноразово передавав на у військовий госпіталь в Дніпрі. Плюс до того, я вожу ще і артистів, які трошки піднімають бойовий настрій бійцям – був, наприклад, один колектив, три хлопчини і дві дівчини, то вони співали хлопцям. А ті, звичайно, не очікували. Ну, а шо зробиш? Все найкраще робимо для української армії.

Я знаю одне: ми всі ходимо під Богом. Я сиджу там біля них по кілька діб, будую бліндажі, роблю все, що треба. Зараз ще прийшов батальйон Кривбас, звертався до мене, Нацгвардія, аби продукти їм передати, харчі на місяць. Я видзвонюю волонтерів по всій країні – в кожному місті України у мене є на зв’язку по 2-3 людини, вони збирають і висилають на мою адресу все, що замовляли бригади. Запчастини, інструменти, їжу.

Груз-200

Я мотаюсь по всій країні й вожу груз-200. Вдома висить карта, і туди, куди везу бійця, встромлена булавка. То вся карта уже обтикана булавками, де я був. Найбільше загиблих відвіз на Закарпаття, чоловік 15 – у Херсон, Миколаїв. У Миколаєві чотири рази був. Дуже багато.

Іноді доводиться возити тіла на ту сторону (на окуповані території – НВ). Це коли офіцер воював за Україну, загинув тут, але сам був звідти родом. Я беру, їду в морг, загружаюсь і поїхав. Я тут місцевий, знаю, як заїхати та виїхати, навіть, якщо стріляють. Попереджаю наших, аби не стріляли в той момент.

Одне важко – коли люди плачуть. А тоді, як уже починає музика грати, то в мене рве кришу

Іноді дзвонять і просять допомогти вивезти тіла, які не є бойовими втратами. Були і ДТП, і повішеники. За останній час у нас в районі три людини повісилося. Є і солдати-повішеники – в різних місцях взагалі. Хрещеника мого побили, він не витримав і повісився. Я його знімав, перерізав мотузку. Сам приходжу, знімаю, у мішок, на носилки і повіз у морг. Дзвоню, морг відкривають, кладемо тіло й наверх документи. Люди реагують по-різному на це. Але крім мене ніхто не хоче це робити.

Вантажною машиною якось віз було 7 гробів, машина була повна. Ми перевантажували тіла під Києвом. Треба було заїхати у кілька міст:  в Прилуки, Чернігів, у Київ, у Вишгород, останні тіла повіз у Новоград-Волинський, також за Ужгород. В одну сторону їхав двоє з половиною діб, по дорозі просто засинав. Перепив стільки енергетиків – але не помагало, уже було таке, п’єш, а воно – що вода. Спати хотілося, хоч сірники вставляй. Але більше немає кому. Були люди, які підписувалися їздити теж. Але мене не влаштовує, що вони їздять заради наживи, або автомат потягнути звідти, або щось взяти. Але ми навпаки повинні давати, а не брати. З тих пір сам став їздити, щоб мене ніхто не підставляв.

Забрати з  моргу, привезти, віддати – це вже звик. Одне важко – коли люди плачуть. А тоді, як уже починає музика грати, плачуть, то в мене рве кришу. Бо дуже жаль, що такі люди гинуть, які захищають Україну.

Пропонували лягти у госпіталь полікувати нерви. Так, з нервами у мене проблема. Але – як це? Я буду лежати тиждень у госпіталі, відпочивати, а війна далі йде? Да, я не сперечаюся, у мене є проблеми зі шлунком, спина – хребет у трьох місцях травмований. Плюс до того, коли вантажу гроби, то є ж одна людина нормально, а інша – таке, що мама рідна, спина тріщить, а ти поперед себе його грузиш, щоб загрузити. Іноді дівчата-медсестрички помагають.

Зараз волонтери дали мені мазь, аби натирати спину – дружина натирає, дали пояс, щоб не так було боляче, коли піднімаю груз. Я приїжджаю додому, в мене все тіло труситься. На дружину один раз накричав, кажу, що ти мені дала хліб, а він трупною отрутою воняє. А потім розумію ж, що це я надихався. Буває, два дні нічого не їси, п’єш водичку тільки та каву, аби перебити запах. Ну, так, можна отруїтися – отруюсь, помру, то буде хтось возити замість мене. Є ж іще такі люди.

Зараз у місті Дніпро є три людини: Серьожа, Саша і Неля, вони допомагають оформлювати документи. Ще є у Івано-Франківську Арсен. І я. Оце і вся наша команда, оце ми допомагаємо матерям загиблих бійців отримати груз-200. Батьки дзвонять до нас і кажуть, привезіть нашу дитину додому. Нас уже знають всі. А з Міністерства оборони мені нічого не потрібно, хоч вони і обіцяли.

Машина і мрії

У мене було дві машини, тепер – одна. Було таке, що машина ламалася. Якось лопнула Газелька, як їхав із Луганська, доїхав до Павлограда на Дніпропетровщині. Машину перекосило, далі їхати не зміг, бо заклинило колесо. Дзвонив до хлопців, аби мені допомогли – волонтер Євген Смільчанський тоді приїхав, перегрузив собі груз-200 і повіз на Вінницю далі, бо я не міг більше рушити. А тоді до ранку їхав заднім ходом, десь 37 км.

Щодо спонсорів… Ви знаєте, мені стільки разів обіцяли все це: зі Львова, з Франківська, ще звідкись, брати депутатів обіцяли. Я на ці обіцянки дивлюся так: перед камерами можна сказати що хочеш. Я не вірю. Вони мені вже три роки обіцяють. В людей нема совісті. Кожен живе заради свого задоволення.

 В людей нема совісті. Кожен живе заради свого задоволення

Мене дуже образило, коли я одного разу зупинився в центрі Києва попити кави, підбігли двоє молодих людей і почали знімати мою Газельку – те, що на ній написано «Груз-200». І кажуть, перший раз таке побачили, і питають у мене: «А де ви їх берете? Війни ж нема». Я кажу, ну, хочете, я вас туди відвезу, побачите, чи є війна, чи нема. І таке неодноразово.

Зараз дзвонять з усієї України, після того, як мою історію виклали в інтернет. А до того я тікав, ніколи не представлявся, не розказував нічого про себе.

У мене є одна мрія: аби скоріше закінчилася війна і наші хлопці перестали вмирати. Ще одне, чого дуже хочу, це щоби наше телебачення показувало хоча би якусь долю правди. Бо вони кажуть, що загиблих немає, а насправді – є, я їх вожу. Кажуть, поранених немає – є, я тут живу, за день – одна чи дві партії везуть у госпіталь. Я постійно беру з собою телефон – в туалет ходжу з телефоном, бо завжди дзвонять і кажуть, що є загиблі й треба забирати. Так воно і є.

 

 

 

Розмовляла Олександра Горчинська

 

 

 

Джерело: НЧ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s