Все одно обрав би службу в «Беркуті» — обвинувачений у розстрілах Небесної сотні Олег Янішевський

21 лютого, 2017 р.

Колишній заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут», підполковник міліції Олег Янішевський мав одну вимогу до інтерв’ю. Він не хотів, аби з ним спілкувались через ґрати клітки. Єдине місце, де могло відбутися таке інтерв’ю – камера Лук’янівського СІЗО, призначена для зустрічей із адвокатами.

Це його перше інтерв’ ю після арешту. Ані він, ані ще четверо бійців його підрозділу, яких звинувачують в тому ж злочині, на цьому етапі судового розгляду ніяк не коментують свою участь у подіях 20 лютого на Інститутській. Якщо його провину доведуть — йому загрожує довічне ув’язнення.

Янішевський приходить на інтерв’ю у сорочці, піджаку і джинсах. Із собою має наполовину списаний блокнот. На судових засіданнях він – єдиний з п’ятьох обвинувачених, хто регулярно та ретельно конспектує свідчення потерпілих. У нього також завжди із собою матеріали справи та Кримінальний кодекс.

На камеру Янішевський вирішує говорити українською, хоча в житті спілкується російською. Нагадує, що низка наших питань щодо справи лишаться без відповіді, оскільки на цьому етапі судового процесу він, так само як інші обвинувачені, ще не давав свідчень. Утім, виступи обвинувачених мають відбутися лише тоді, як суд заслухає усіх потерпілих та свідків, а це може статися через рік, а то й пізніше. Саме тому все, що зрідка говорять або коментують усі п’ятеро екс-беркутівців, викликає інтерес.

Ми вирішили говорити із Янішевським не лише про події на Майдані, а й про розформований полк загалом, про розуміння своєї роботи, мотивацію, війну на Донбасі.

Янішевський рахує кожен день, проведений у СІЗО, — він одразу зазначає, що на момент запису інтерв’ю сидить у камері один рік, три місяці і два дні. Він вирішив не бачитися увесь цей час ані з дружиною, ані з двома дітьми, щоб зайвий раз їх не травмувати.

Наше інтерв’ю у СІЗО відбувається 28 вересня 2016 року і триває майже три години. Воно майже одразу переростає у розмову — Янішевський постійно ставить нам запитання. Завершувати доводиться на вимогу наглядачів ізолятора, робочий час яких скінчився.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 9,5 тисяч свідків та один засуджений — що ми знаємо про «Справу Майдану»

Колишній заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут», підполковник міліції Олег Янішевський

Фото: Громадське

Як ви отримали статус учасника бойових дій?

Це відбулося, коли вже почалась активна фаза бойових дій на сході. Підрозділу запропонували взяти участь зауваживши, що він отримає індульгенцію за події на Майдані.

Від кого прозвучала пропозиція?

Від міністра Авакова. Викликали керівництво полку. Був наш командир, очільники з головного управління київської міліції, Аваков і його заступники. Ще були командири деяких підрозділів із регіонів. Я на тій зустрічі не був. Це вже як приїхали на базу полку командир доніс, що була така зустріч і така пропозиція.

Що значить «індульгенція»?

Нам дали зрозуміти, що якщо не погодитесь – буде непереливки. Двох працівників тоді затримали у квітні місяці, і, щоб запобігти подальшим переслідуванням, підрозділ поїхав у АТО. Я вже за днями точно не пам’ятаю, але перша партія була дуже швидко сформована. Поїхали справді ті, хто сам виявив бажання. Разом з нами вирушали ще внутрішні війська і якісь сформовані добровольчі батальйони. Не пам’ятаю назву, якась сотня чи щось таке. І спільною колоною вже вирушили з Києва до Слов’янська.

Більшість особового складу були в АТО, починаючи від Слов’янська, Краматорська, Авдіївки, Маріуполя та Волновахи. Ну і ми також поїхали, щоб зберегти підрозділ. Ви ж нашу базу бачили. Така база серед київського гарнізону єдина. Це все зроблене власною працею. І особового складу, і командирів. Прекрасний спортзал, прекрасні умови, тир, адмінкорпус.

Ви казали, що їхали разом із сотнею, тобто це були «майданівці». Ви разом з ними воювали по цей бік фронту. Як ви це для себе пояснювали?

Ну, знайшли з ними спільну мову, бо вони розуміли, що Майдан закінчився. Ми побачили, що країна розкололася, схід став окремим, Крим втратили, йдуть бойові дії, тому ми повинні були це робити (воювати — ред.). А претензії за ті події… ну, висловлювались, але дуже рідко доходило до якихось сутичок чи перепалок. І це все дуже швидко припинялось.

А ви їхню мотивацію зрозуміли — чому вони були на Майдані, а потім пішли воювати із власної волі? Ви ж спецпідрозділ, а вони добровільно пішли.

Ну ми спецпідрозділ, ми теж добровільно пішли.

Вам сказали що, якщо не підете — чекають кримінальні справи.

Але щоб приїхати і виконувати якісь завдання — ти повинен це зробити добровільно, у тебе має бути бажання.

Зрештою, ви їхню мотивацію зрозуміли, чому вони вийшли на Майдан, що вони робили там і що  на сході?

Ми уникали таких розмов. Є завдання в цьому місці, скажімо у Слов’янську, давайте його спільно виконувати. А про решту не будемо.

Журналісти Громадського Настя Станко (праворуч), Ангеліна Карякіна та колишній заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут», підполковник міліції Олег Янішевський під час інтерв’ю у Лук’янівському СІЗОФото: Громадське

А як ви собі пояснюєте те, що луганський, донецький, кримський «Беркут» у більшості залишилися по той бік? Фактично, коли ви були на передовій, то можливо, стріляли один в одного?

Ці факти мені невідомі, в історії неможливо казати «якщо». А якщо б така ситуація сталася, наприклад, в місті Києві?

Як у Донецьку?

Так, як на сході.

І що? Ви теж би перейшли полком, наприклад, у «Київську Народну Республіку»?

А де повинен залишитися підрозділ?

А кому він давав присягу?

Українському народові.

Під українським прапором?

А на сході не український народ?

Але, наприклад, луганський «Беркут» майже увесь перейшов у так звану «ЛНР» і дали присягу не українському народу, а «ЛНР».

У кожної людини є якісь соціальні зв’язки, соціальний статус і місце, де він народився. Куди вони мали повертатись? Вони поверталися додому, до родини, так? І що їм запропонувала держава?

А що запропонувала держава решті людей? Що запропонувала держава добровольцям, які взагалі йшли навіть не за гроші воювати? Вмирали просто так.

Наприкінці лютого всі підрозділи, внутрішні війська, «Беркут», та інші служби повернулися вже до роботи, на дислокації. У певних регіонах почались певні події. Вони мали би звідти виїхати, кинути батьків? У всіх же є батьки. А чому вони повинні були взагалі звідти вийти?

Багато хто з бійців називають вас і Дмитра Садовника (командир роти київського спецпідрозділу «Беркут», заарештований за події 20 лютого 2014-го. Пізніше втік з-під домашнього арешту. Отримав російське громадянство 4 грудня 2014 року. Окрім нього, за даними ГПУ, російське громадянство упродовж 2014 — 2016 років отримали ще 12 екс-беркутівців — ред.) – своїми авторитетами. Що це означає, бути авторитетом у «Беркуті»?

Це, мабуть, відбулося не за один день, не за один рік. Я прийшов у підрозділ у 2001-му, заступником став через 9 чи через 10 років. Мабуть, це ставлення до служби, до роботи, до особового складу. Я себе авторитетом не вважаю, людина має бути скромною.

Малюнок Алевтини Кахідзе

Ви працювали у підрозділі, коли вже була Помаранчева революція. У вас дві картини, два Майдани перед очима. 2004-го ми не бачили застосування сили спецпідрозділами, а в 2014-го — зовсім інша картина.

За часів Помаранчевої революції працівник міліції у формі міг вільно рухатися серед мітингувальників. Та частина суспільства, яка була на Майдані — вона не була така радикалізована, може, і небагато людей тоді брали участь, але не траплялося такого, щоб вони не сприймали працівників міліції.

Чому ніхто не вирішив розганяти той Майдан — це питання не до мене. Але ви повинні розуміти, що тоді не було захоплення органів державної влади, районних управлінь міліції. Не блокувалися військові частини.

А як тримався підрозділ після подій Майдану? Кусюка (екс-командир київського спецпідрозділу «Беркут», перебуває у розшуку, за інформацією джерел Громадського в МВС, працює в російському ОМОНі — ред.) дуже швидко не стало. Хто залишався старшим і як полк функціонував без командира?

Залишилося чотири заступники, командири рот.

Зарплатню ви отримували ще 7 місяців після майданівських подій?

Так.

А вас в полку запитували, де Кусюк, де Садовник?

Про ці обставини детально не розмовляли.

А як ви самі для себе це пояснили? Ваш безпосередній керівник зник.

Мабуть, були якісь обставини, якщо зник.

А коли Садовник втік?

Ну ви так ставите питання, втік. Я не знаю втік він чи ні.

Вже відомо, що він у Криму. Ви погоджуєтесь, що він зник?

Не погоджуюсь. Ну немає його, немає.

Як ви для себе аргументуєте? Ви сидите в СІЗО. А Садовника немає. Він теж сидів у СІЗО, а тепер його немає.

Ну, були якісь обставини.

Які?

Не можу сказати. Припустити можу, а от достеменно не знаю. Постійно біля його будинку були якісь незрозумілі люди. Радикально налаштовані. Може, це були спецслужби.

Він же був під домашнім арештом. Може, це були його охоронці?

Мабуть, зневіра до правосуддя була. Правильно було тільки так. Зробити з особового складу катів, показати: «Ми всіх покараємо». В комплексі це могло стати причиною його зникнення.

Тобто, якби вас випустили під домашній арешт, ви б зробили те саме?

Ні, я б цього не робив.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: 20 лютого. ЗЛАМ | цикл розслідувань «Слідами революції»

Малюнок Алевтини Кахідзе, що ілюструє місцезнаходження людей, яких обвинувачують у розстрілі майданівців у лютому 2014 року

І мої друзі були на Майдані. Але вони розуміли, що я можу стояти по той бік, і той салют може в мене полетіти

Гаразд, Ви повернулися з АТО, вам обіцяли цю індульгенцію. І тут вам висувають підозру.

Це відбулося вже через рік. Мені запропонували проїхати в Генеральну прокуратуру. Відбулося це в п’ятницю, 26-го червня 2015 року. Під’їхали працівники Служби безпеки. Представились. Сказали: «Пропонуємо вам проїхати на бесіду». Отак і затримали. Я не переховувався весь цей період, починаючи від Майдану.

Це для вас було неочікувано?

Так.

У вас є якась образа? Можливо, на Авакова?

Є відчуття несправедливості. Розмежували, обвели, як-то кажуть циркулем на папірцях: ці будуть винні. Але я б все одно пішов у АТО. Бо головною метою було зберегти цей колектив, єдиний організм. Ми пройшли такі етапи як «Україна без Кучми», і Помаранчева революція, і Майдан.

І завжди був такий посил, якщо щось відбувається, міліція переходить на бік народу. Хоча ми від нього ніколи не відокремлювались. У 2001-му – протест,  я повинен звільнитися? У 2004-му — протест, я повинен звільнитися? У 2013-му… А коли ж мені працювати?

Коли ви особисто вперше з’явилися на Майдані?

Для нас все почалось зі славнозвісного трактора 1 грудня, де військовослужбовців просто давили вживу. Ми приїхали вже десь під вечір.

І що ви робили?

Охороняли адміністрацію президента. Завданням усіх підрозділів було забезпечити охорону чи захистити від прориву мітингувальників адміністрацію президента. На першому рубежі стояли військовослужбовці, вони перші й потрапили під, ну ви розумієте, під що. Тобто, «мирний протест»  розпочався із пляшок, ланцюгів і трактора.

Але перед цим було 30 листопада.

Я тоді не був, я лише зі слів можу коментувати. Якщо до 1 грудня повернутись, то там була фаза, коли межу вже було перетнуто. Зовсім це не був мирний протест. Особовий склад, який на тій межі перебував, — не наш підрозділ, а інший, мабуть, у них вже теж якась межа вже була пройдена. Ну, вони повели себе так, як повели.

Ви можете сказати, де стояли?

На подвір’ї адміністрації президента біля Будинку з химерами.

Саме під Будинком з химерами працівники «Беркуту» і били протестувальників, котрі залишились. Ви цього не бачили?

Ні.

А вам взагалі було зрозуміло що це за протест, проти чого він? Чого ці люди коктейлі кидають?

Звичайні люди. Справді, може, хотіли щось змінити в країні. Але це підхопили політики, які зараз прийшли до влади, як реваншисти. І вже за допомогою радикальних сил дійшли до того, що відбулося.

Якщо мирна акція дозволяє собі трактором розганяти військовослужбовців, мирна хода дозволяє собі вантажівкою давити і мітингувальників, і військовослужбовців, то це мирною акцією ніяк не можна назвати. Це вже переростає в силове повалення влади.

А що робить міліція у випадку силового повалення влади?

Є певні дії. Чому вони не виконувались — не знаю.

Журналістка Громадського Настя Станко Фото: Громадське

Ви кажете, що людей закликали озброюватись. Але ж у вас з цієї картинки випадають дуже багато деталей: закони 16 січня, вбиті люди 22 січня. Випадають «тітушки», іще раніше побиті студенти…

В той період підрозділ працював у нормальному штатному режимі. І ви говорите, що бачили і «тітушок», і що ми ніби упустили якісь важливі моменти. Але тоді ми затримували дуже багато озброєних людей. Чи це «тітушки», чи це з боку протестувальників, чи радикалів — я не знаю.

Але була низка подій, які до чогось вели невідворотно — через те, що не виконують вимоги людей. Ви це відчували?

Було таке. Так, ми це обговорювали. Але ж чому тоді народ не діяв через представницькі органи? Чому неможливо було зробити це законним способом — шляхом виборів?

Людей затримували, вони не могли відстояти своє право ні в міліції, ні в суді, ні у Верховній раді. Не було шляху вирішення питань. Все контролювалося фактично однією групою осіб. Що залишається людині, як не йти і протестувати? Де можна було захистити свої права?

Я можу сказати вам тільки одне, що таку ж ситуацію ми маємо і зараз. Стосовно себе я відчуваю таку ж ситуацію.

Тобто ви погоджуєтесь з тим, що тоді справді людина була обмежена в захисті своїх прав?

І зараз обмежена, воно завжди так відбувається. Повірте, і мої друзі були на Майдані. Але вони розуміли, що я можу стояти по той бік, і той салют може в мене полетіти. І не стріляли салютами. Але надалі вже допускались радикальні групи, які нападали на працівників міліції. І в якийсь момент вони зникали і ми отримували протистояння вже дійсно з мирними мітингувальниками.

Відомо, і службові люди це знають, що використовувались полігони спецслужб, військові полігони, де навчали людей як протистояти працівникам міліції. Якщо відслідковувати в інтернеті, як відбуваються кольорові революції, то там розписується все – цей план. Радикальні сили проходили навчання в Латвії, Польщі, Литві, ще в деяких країнах.

У людини, яка стріляла прицільно, був вибір — або я, або він [колега]

А 20 лютого з ким мали справу бійці, які захищали урядовий квартал — з радикальними силами чи зі звичайними мітингувальниками?  

Я скажу так, що ці події треба розглядати з 18 лютого. Всі розуміють, який би мітинг не відбувався біля Верховної Ради, там завжди стоятимуть правоохоронці. Вже була оперативна інформація, що мирна хода іде зі зброєю. І так, у нас  було завдання не пропустити мітингувальників до Верховної Ради.

Всі знають, чим закінчився прорив до законодавчого органу у Вірменії – розстріляли депутатів. А тут люди йдуть зі зброєю. Антимайдан там був поряд також зі зброєю. Два табори.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: АМНІСТІЯ | цикл розслідувань «Слідами революції»

Журналістка Громадського Ангеліна Карякіна Фото: Громадське

У вас була інформація, що «Антимайдан» теж зі зброєю?

Була, і людей з того боку також затримували органи внутрішніх справ за незаконне володіння зброєю. Інформація була, що буде протистояння між Антимайданом і Майданом. Була інформація, що люди йдуть з метою прориву до Верховної ради, і тому урядовий квартал заблокували. І «Беркутом», і внутрішніми військами.

Я був з особовим складом. Ми всі були. Стояли на площі Конституції – перед парламентом. Все почалося з того, що от, мовляв, депутати пішли, тепер пропускайте нас. Ну такого ще не відбувалося. І спочатку почалася штовханина, коктейлі Молотова, камінці. Потім частина перемістилась в Маріїнський парк, частина — на Кріпосний провулок. Ми передислокувалися вже за внутрішні війська, по моєму, на Кріпосний, чи на Шовковичну –  десь в тому районі. І от тоді пішли перші поранені і вбиті.

Ви про міліціонерів зараз?

Так, навпроти Верховної Ради з іншого боку є будиночок державної служби охорони. І туди всіх поранених зносили і надавали їм допомогу. Туди швидкі під’їжджали. І тоді поранили з вогнепальної зброї мого колегу — заступника командира київського полку Миколу Тягнирядна. Це відбулося на вулиці Інститутській. На межі з Шовковичною, ми йшли вдвох позаду. Він був десь в 3 — 4 кроках попереду мене. Тобто у людини, яка стріляла прицільно, був вибір — або я, або він. Якщо до цих подій були вже протистояння і на Грушевського, і 1 грудня, як ви назвали, міліція перевищила свої повноваження. Але це вже був перелом.

Ви зараз стверджуєте, що 1 грудня міліція перевищила свої повноваження?

Так, постраждали ті, хто мирно там стояв, — для кількості, висловлювали свої протести. Перед цим радикали свою функцію виконали і зникли. Пройшов певний період часу, знову якось треба підвищити увагу до події. Ввели радикалів, спалили транспорт, попалили працівників внутрішніх військ, отримали реакцію. Знов начебто постраждали мирні мітингувальники.

Але ж з’являються вбиті протестувальники. Ми спілкувалися з одним із командирів харківської роти «Беркуту», який розповідав, як видавалися спецзасоби, що там були свинцеві кулі.

Я можу сказати, до цього дуже серйозно у нашому підрозділі підходили. І ті люди, які були зі спецзасобами, дуже контролювалися командуванням.

Ви маєте на увазі «Форт» (помпові рушниці з гумовими кулями, є на озброєнні в підрозділів поліції, за інформацією слідства і екс-командира роти харківського полку “Беркут” Віктора Шаповалова  18 лютого бійцям роздавали для “фортів” кулі зі свинцем— ред.)?

Так.

У вас були люди з «Фортами» 18 числа?

Були. Може, людей 10.

А вони стріляли?

Не знаю.

Як не знаєте? Вони ж мають рапортувати про застосування спецзасобів?

Я біля них не був. В принципі, мають. Але відбувалися вже такі події, що, мабуть, ні один підрозділ не рапортував.

Ви залишались аж до 20 числа на вулиці?

А далі ми перебували в цей період між Верховною радою, Кабміном, Нацбанком.

Ви штурмували Майдан вночі 18 лютого?

Ні, ми перебували неподалік Львівської брами, там отримали першого загиблого. 19-го перемістились вверх, на Шовковичну,  потім — на Грушевського. Потім нас перемістили на Інститутську, де Нацбанк, а потім — до «Кінопалацу». Частина зайшла в Кабмін, заїхала транспортом. Змінили якісь підрозділи. Частина лишилась на Інститутській. Потім між собою помінялись. Ті, хто були в автобусах, перейшли в Кабмін, щоб там трошки відпочити.

Колишній заступник командира київського спецпідрозділу «Беркут», підполковник міліції Олег Янішевський

Фото: Громадське

Якщо був би вибір обирати якусь іншу професію, все одно вибрав би службу в «Беркуті»

Як для вас почався ранок 20 лютого?

Із розстрілу міліціонерів. Ми розмовляли з іншими співробітниками. Там були і військовослужбовці — офіцери, і «Беркут» з Дніпропетровська. Ми стояли біля пам’ятника засновникам Києва. Дніпропетровський «Беркут» і київський теж. За стелою вже стояли військовослужбовці внутрішніх військ. І тут почалася стрільба.

Це котра година була?

П’ята, півшоста. Ну, наскільки ви знаєте, 19-го оголосили так зване перемир’я. Стояв рубіж правоохоронців, до сцени ніхто не йшов. Цей майданчик біля стели був вільний, ну а вже біля сцени на проїзній частині Хрещатика були мітингувальники в своїх наметах.

Жодного протистояння і намагання якогось штурму 20 лютого о 5-ій ранку не було. І якщо намагаються довести, що планувався штурм Майдану, я можу сказати, що не було такої інформації.

Ви не бачили, як летіли коктейлі Молотова в консерваторію?

Бачив.

Це ж перевищення службових повноважень, ви нічого не зробили.

Межу уже була перетнуто 18 лютого.

Тобто, не було сенсу вже щось казати підлеглим?

Ну от ви спитали, що ми робили? Після того, що ми побачили, почали виводити особовий склад.

Ми пропустили дуже важливий момент, командир дніпропетровського «Беркуту» дзвонив у Главк (головне управління МВС у місті Києві – ред.), і йому звідти ніхто нічого не відповідав, що йому робити. А ви намагались зв’язатися з Главком? Вам так само не відповідали?

Я не зв’язувався, я одразу ухвалив рішення зі своїми підлеглими і дав команду залишити урядовий квартал.

А ваш особовий склад в цей момент де перебував?

За «Кінопалацом», туди далі — на площі.

В автобусі?

Так, в транспорті.

Вони були озброєні?

Ні.

Ніхто не був зі зброєю?

«Форти» були. Я не був з тими людьми, і в кого саме вони були — мені невідомо. Може, 10 стволів було в підрозділі на той час. Треба підняти документацію, за ким ці «Форти» були закріплені.

Документацію знищено.

Я не знищував.

Ви ухвалюєте рішення про відведення свого підрозділу, і в цей момент — принаймні це є на відео, яке постійно крутиться в суді, як кидають гранату, і падає один із силовиків у чорній формі біля Жовтневого палацу. Це боєць вашого підрозділу — Микола Симисюк.

Так, я бачив це відео.

Де ви в цей момент були?

Я на цьому відео себе не знайшов.

А що з того відео, яке постійно крутиться в суді ви пригадуєте?

Відхід техніки.

Серія фото, знятих на вулиці Інститутській вранці 20 лютого 2014 року. На них видно, як людина, одягнена в камуфляжну форму, схожа за описом на обвинуваченого Янішевського, біжить в бік Жовтневого палацу, де розміщувалась «Чорна рота»

Тобто ви фактично керували відходом техніки?

Це вже був вимушений відхід

 Ви казали, що стояли з командиром дніпропетровського «Беркуту», і що вирішили відводити особовий склад. Ваш особовий склад був біля автобуса за Жовтневим палацом. Це було десь близько 9 ранку.

Це могло би бути у дворику Кабміну або на Грушевського.

Ви приймаєте рішення відводити особовий склад. В цей момент ви стоїте біля стели, тобто майже на Майдані, і як ви рухаєтесь вгору: від стели до Жовтневого?

Не до Жовтневого, далі — до Кабміну.

У що ви були одягнені?

Звичайний камуфляж, з написом «міліція». Блакитний, плямистий.

І що при вас? Кийок? Зброя?

Радіостанція є в руках.

Бронежилет, каска?

Немає.

Шапка на голові? Чорна?

«Вушанка».

(Прокурори стверджують, що серед силовиків у чорному, які стріляють біля Жовтневого палацу, є одна людина у блакитному камуфляжі. І це — Олег Янішевський — ред.)

Малюнок Алевтини Кахідзе, який відтворює стоп-кадр відео, знятого 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській

Ви комусь доповіли, що вирішили відвести особовий склад?

Командиру Кусюку. Телефоном. Я доповів Кусюку, що частина підрозділу залишилась в Кабміні, тому що там стояв транспорт. Я зайшов у Кабмін, щоб розсадити, порахувати людей, щоб вони могли поїхати. Але в той день вони не змогли виїхати, а виїхали аж 21 числа. Я розумію, про що ви хочете вести мову — про відео, але я ці події на відео переглядав, я там себе не знайшов.

Ви ідете в бік до Кабміну до Жовтневого палацу. Там є ваш особовий склад. Що далі відбувається?

З частиною особового складу заходжу в Кабмін.

А як ви дізнались, що вбили Симисюка?

Від командира.

Де його вбили, ви знали?

Сказали, що вбили на Інститутській.

На тому відео, де розривається граната і падає людина в чорному, ця людина — Симисюк?

Ну, я не можу цього стверджувати. Там же не видно обличчя. Загинув Симисюк. Коля Симисюк, якого вбили. Сказали що картеч, але навряд чи там картеч.

У той день вбили єдиного працівника вашого київського полку. На відео це може бути тільки ця людина, більше ніхто.

Значить, це він.

Що він робив там?

Не знаю.

Ви сказали, що ви забрали частину особового складу, намагалися вивезти. Але частина особового складу перебувала на Інститутській.   

Я не знаю, яке завдання вони там виконували.

Ви їм телефонували?

їм я не телефонував.

Просто розумієте, дивна ситуація: якась частина ваших бійців, яку чомусь ви вже не можете контролювати, залишається на Інституській. Ви не знаєте, що вони там роблять, чому вони там залишилась, але і не цікавитеся. А ви — заступник командира.

Розумію… Ну, є така вказівка — де ти є, там і залишайся. Командир мені сказав, залишся там з особовим складом.

В Кабміні скільки людей було з вами?

Це далі ми все прокоментуємо. На даному етапі — так, як я сказав.

Ми правильно розуміємо, що на інститутській залишилися частина ваших людей з «Беркуту», яких ви не контролювали і це вони стріляли?

Це ваше ствердження. Я справді ними не керував.

Хто люди в чорному, які стріляли по мітингувальниках?  

Давайте визначимо так, з того відео все, що охоплює ті події, — там же не тільки підрозділи «Беркуту» працюють. Скажу так, не тільки особи з написами підрозділу «Беркут». Там дуже багато озброєних працівників інших підрозділів. Слідству це відомо.

Ці четверо людей, які зараз сидять з вами на лаві підсудних, вони не були з вами в Кабміні?

Я їх там не бачив.

Екс-беркутівці, які перебувають під слідством. Малюнок Алевтини Кахідзе

З тих людей, які зараз визнані судом потерпілими, — батьки і діти вбитих, поранені, які вижили, — хто з них, на вашу думку, якщо дивитись на відео, становив якусь небезпеку для працівників у чорній формі з шевронами «Беркуту»?

Мабуть, ті озброєні люди, які там перебували.

З тих, про кого вже йшлось на судовому засіданні, епізоди вбивства яких вже опрацьовані?

Допитали — так, неозброєних людей, начебто, які не становили небезпеки. Але ж є відео, це я бачив особисто, нас в цих кабінетах ознайомлювали з матеріалами. Ті відео, які я бачив — там в людей не тільки мисливська зброя. І не тільки це відео не демонструють. Демонструють те, що ви хочете.

Але з тих допитаних потерпілих, діти або батьки яких були вбиті, — хто становив небезпеку? Серед вбитих і поранених в жодної людини не було зброї.

Я не знаю, яку вони становили небезпеку. Кожен представник міліції небезпеку для себе визначає окремо. Але немає погляду ситуацію з цього боку. Є погляд тільки однобокий.

Ви досвідчений міліціонер, ви могли в приціл побачити — зі зброєю людина, чи без?

Я не дивився в приціл.

Якийсь умовний працівник міліції, той, який був в чорній формі, наприклад, чи в плямистому камуфляжі. Ви могли б розрізнити озброєна людину чи ні?

Давайте я вам дам відповідь через ситуацію в АТО. Спостерігачі доповідають, з якого напрямку починається обстріл. Починається з такого-то напрямку, відкривається вогонь у відповідь. Розумієте, про що я кажу?

Тобто, ви проектуєте ситуацію, яка була в АТО на ту, яка була на Майдані?

Ні, ви хотіли почути від мене, як працівник міліції оцінював, чи становили небезпеку [люди].

Якщо дивитись на відео, то виглядає, що людей просто розстрілюють пачками. А вам це як виглядає?

По відео це виглядає, як озброєний громадянський конфлікт.

З двох сторін?

Інакше вже оцінювати неможливо.

Ви про щось шкодуєте? Вчинили б інакше, якби можна було  повернути час назад?

Не знаю. Можу сказати тільки, що якщо був би варіант обирати якусь іншу професію, однак вибрав би цю.

«Беркут»?

Службу в «Беркуті» — так.

Малюнок Алевтини Кахідзе

 

 

 

Розмовляли Ангеліна Карякіна, Настя Станко

 

 

 

 

Джерело: Громадське ТБ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s