Казкарка Леся Кічура: У читаючих батьків — читаючі діти

22 лютого 2017 р.

107095-gifЩе нещодавно  вона була однією з когорти авторів проекту «Щастя у віконці» — ініціативи, яка згуртувала батьків з усієї України писати казки для своїх дітей, а потім безкоштовно роздавати примірники малятам із соціально незахищених сімей.

А нині  редактор львівського театру імені Марії Заньковецької, журналіст та доцент Франкового університету Леся Кічура каже: доросла до свого власного проекту. Отже, «Казки, які оживають» — скоро буде.

Шлях від автора до читача такий довгий?

— Лесю, у Всесвітній день дарування книг — 14 лютого ви написали на своїй сторінці у соціальній мережі про видання власної книги. День вибрали не  випадково.
— Звичайно. Хотілося, щоб початок мого проекту справді мав гарну історію. До того ж саме цього дня до мене зголосилася приєднатися художниця — Наталія Манько, яка стала моїм партнером у цьому проекті і малюватиме всіх моїх героїв.
А щодо дарування книг — то це я також передбачаю своїм проектом. Дуже хочу, щоб частина книг, ймовірно 1/3 накладу, була подарована: бібліотекам, дитячим центрам творчості, освітнім центрам розвитку дитини, дошкільним закладам, школам. Решта вже піде у продаж, щоб повернути якусь частину витрачених для реалізації проекту коштів.
— Ви тільки недавно з гуртом інших авторів презентували «Щастя у віконці». Що спонукало так швидко реалізувати власний проект?
— Дитячі очі! (усміхається) Здивовані, зацікавлені, які дивилися на живого автора, котрий читав свої казки.
Пiд час презентації проекту Ірини Астахової «Щастя у віконці» я мала кілька зустрічей у бібліотеках та школах і бачила, з якою увагою та зацікавленням діти спостерігали за усім дійством.
Коли я планувала ці перші авторські читання, то дуже хотіла зорганізувати цікавий підхід до дітей.
Йшлося не лише про те, щоб показати їм книгу і розповісти, як вона з’явилася на світ. Хотіла зануритись разом iз дітьми у світ казкового дійства, зробити це спілкування цікавим, несподіваним та захопливим.
Тому під час читань слухали казки в аудіоверсії, розмальовували ілюстрації, смакували тістечками та цукерками, розгадували вікторини та тренували пам’ять… Казки справді оживали, бо діти були активними учасниками впродовж усієї зустрічі.
— Діти люблять дивувати своєю допитливістю. Є якісь репліки, які вам найбільше запам’яталися?
— У дітей завжди відверті та щирі запитання. Одна дівчинка, наприклад, цікавилася: «А можна наступного разу, за тиждень, ви знову приїдете до нас зі своєю новою книгою?!» Відкіля ж дітям знати, що шлях книжки, навіть казкової, від автора до читача такий довгий!
Були й інші веселі питання, на зразок: «Ви ж така молода, — то ви й справді написали вже понад 60 казок?». Чомусь діти собі уявлять, що письменник, дарма що казковий, конче має бути серйозного віку… Були й майже журналістські запитання «А звідки ви черпаєте натхнення?»

«Мої казки мають пряникових героїв»

— Назва вашого нового проекту «Казки, які оживають». Чого варто чекати?
— Різноманіття того, як цікаво та неординарно можна читати казки! Насправді казка буває смачною й запашною, веселою та вигадливою. Ви не вірите?! Мої казки мають пряникових героїв, які мандрують та пізнають світ, допомагають друзям та дізнаються багато цікавого.
І поки книга готується, я хотіла вже розповісти про цей проект, тож узялася до пошуків кав’ярень, які б могли зацікавитися моїми ідеями. І я їх знайшла! Загалом мені дуже таланить на людей! Тож у рамках соціального проекту «Казки, які оживають» я вже наступних вихідних запрошую дорослих та малечу на авторські читання, пряникові випікання, розмальовування та смакування.
Все відбуватиметься в серці Львова, на площі Ринок, у ресторації «Під левом». Саме цей заклад буде партнером усіх передпрезентаційних зустрічей у рамках цього проекту, а 1 червня — в ньому, в затишній атмосфері, відбудеться презентація моєї книги казок.
— Знаю, що ваша книга матиме особливий — «сезонний» — формат…
— Книга складається з чотирьох розділів: «Подорож у дивосвіт», «Казки живої природи», «У країні дитинства», «Із зимової скарбниці» (разом 21 казка). Потім планую  презентації у  бібліотеках та дитячих осередках, тому залежно від пори року для зустрічей та авторських читань обиратимемо щоразу інші тексти.
Казки пишу останні 12 років. Тож за цей період назбирала чимало — понад 60 текстів. До книги хочеться обрати найкращі та найцікавіші. Насамперед дбала про те, щоб їхня тематика була різною і читати їх можна було впродовж року.
— «Казки, які оживають», передбачають соціальні презентації. Як це виглядатиме?
— Планую, що книгу можна буде придбати у кількох мережах українських книгарень. Хочу — як і всі автори —  щоб кожна дитина, яка дізнається про мою книжку,  могла б мати її на своїй полиці.
Крім того, важливим чинником проекту будуть власне соціальні презентації в бібліотеках. Перша з них точно відбудеться в Львівській обласній бібліотеці для дітей.
Там дуже креативні працівники, і вони допомагають цікавими ідеями та вміють усе організувати на найвищому рівні. Ймовірно, проситиму в них допомоги для організації мандрівного книжного туру спочатку Львовом, потім областю… Хтозна, можливо, й Україною, якщо дасть Бог. Я  робитиму для цього все можливе.

Липовий чай асоціюється з дитинством

— Лесю, ми так багато говоримо про зовнішнє, а привідкрийте завісу вашої творчості. Як, власне, народжується казкa?
— Казка народжується таємничо… Коли падає перший сніг і ти, наче дівчисько, ловиш сніжинки на рукавичку, щоб роздивитися візерунки… і тоді пишеш казку про малого ельфа; казка пишеться меланхолійно, коли ти готуєш Святу вечерю і спостерігаєш, як збирається родина за столом (історія про різдвяну фею);  вона пишеться кумедно, коли донька раптом вигукує про безлад у кімнаті брата й говорить: «Мамо, а придумаймо казку про нечемного хлопчика, який був нечупарою» (і тоді з’являється розповідь про Василька і гумки, які від нього втекли)…
Люблю писати казки у тиші, в своєму кабінеті, з гарною музикою, з горнятком липового чаю (він асоціюється в мене з дитинством)… Обов’язково зачитую кожну нову казку дітям та чоловікові — вони мої перші критики та рецензенти.
— Маленькі читачі дуже перебірливі, вони не читатимуть щось тільки тому, що це зараз модно. Ви знаєте, чого хоче сучасний маленький читач? 
— Любов до книги у дорослому віці починається з любові до казки у дитячому. Саме тому читання батьками казок, а потім i самими дітьми, є таким важливим у розвитку дитини. Сучасна казка — обов’язково добра, бо добро не має прив’язки до часу чи тренду. Вона обов’язково містить диво — бо це захоплює дитячу уяву й дитина вчиться вірити у добрі перетворення навіть у дорослому віці, бо ж виросла на дивовижних казках. Вона конче має мати гарні ілюстрації, бо для дитини важливе зорове пізнання сюжету…
Також дуже важливим є вміння підібрати для конкретного малюка «його» казку. Якщо він любить про тварин — тоді казки про звірів, якщо про дива — тоді шукати історії про чарівні перетворення, якщо про своїх однолітків — тоді казки про дружбу та дитинство.
Любов дитини до казки починається з любові батьків до читання. Бо насамперед дитина має мати вдома приклад для наслідування. У читаючих батьків — читаючі діти. Навпаки — радше виняток, а не закономірність.

Розмовляла Марічка АЛЕКСЕВИЧ
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s