Німецька журналістка Аннет Ляйтерер: У Німеччині фейками називають майже все, що якимось чином пішло не так

22 лютого 2017 р.

In English

Старі політичні гасла, які вигукували в Німеччині під час демонстрацій, тепер отримали нове життя й нові значення. Так звана криза мігрантів у поєднанні з кризою поширення фейків призвела до того, що німецькі читачі перестали бачити різницю між несвідомо допущеною помилкою у ЗМІ та навмисне сфабрикованою новиною. Про нові виклики для німецьких ЗМІ MediaSapiens розповіла Аннет Ляйтерер (Annette Leiterer), головна редакторка телевізійного медіажурналу Zapp.

Вона розповідає, що останні три роки робота журналістів у Німеччині відчутно критикується. Гасло Lügenpresse — брехлива преса — свого часу використовували нацисти в 1930-х роках щодо іноземних та ліберальних ЗМІ, які відмовлялися публікувати націоналістичні й антисемітські тексти. Нині це гасло набуло нової популярності. Його вигукували демонстранти, вимагаючи, щоби медіа писали правду про міграційну кризу в Європі та в Німеччині зокрема. Інше гасло, — Wir sind das Volk — «Народ — це ми» — використовували під час демонстрацій у 1989 році в НДР, після яких відбулося зруйнування Берлінського муру та об’єднання Німеччини.

«Тепер ці слова дещо змінили своє значення, тепер вони означають: “Ви маєте послухати нас”, — зазначає Аннет. — “Ви як уряд, який не знає нічого про те, що важливо для нас. Тому ви мусите піти”. І ті ж люди, які кричали Wir sind das Volk, тепер кричать Lügenpresse. Це просто таке слово, яке легко кричати (сміється — MS). Це “гаряче” слово, яке у багатьох на устах».

Ці слогани часто використовують праворадикальні об’єднання, одне з них — PEGIDA («Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу»). Вони звинувачують медіа в тому, що ті буцімто замовчують усі проблеми, які виникають через масову міграцію біженців до країни. Утім, справді, коли Німеччина в 2015 році відкрила свої кордони для біженців, медіа висвітлювали це рішення уряду здебільшого позитивно — експертки зазначали, що ЗМІ не виконували своєї функції «критики та контролю».

«Немає простого рішення, як відновити втрачену довіру», — додає вона.

У тележурналі Zapp чимало уваги приділяється саме аналізу проблем нинішньої журналістики, причин незадоволення читачів та глядачів сучасними німецькими ЗМІ.

Тележурнал існує вже більше десяти років. Він входить у компанію NDR (Norddeutscher Rundfunk — «Північно-німецьке мовлення»), яка є складовою ARD, «Асоціації суспільного мовлення Федеративної Республіки Німеччина». ARD — найбільший телерадіоконсорціум Німеччини.

Аннет Ляйтерер приїхала до Києва на запрошення ГО «Детектор медіа» й разом з іншою німецькою журналісткою Джеммою Пьорцгенпровела тренінг для регіональних журналістів «Робота журналістів у кризових умовах: німецький досвід». Після тренінгу ми поговорили з Аннет детальніше.

Про поляризацію й фейки

Аннет, криза біженців спровокувала в Німеччині дискусію щодо того, чи була країна готова прийняти таку велику кількість новоприбулих. На цьому тлі зросла популярність правих радикальних партій, які негативно ставляться до рішення уряду відкрити кордони, та була підірвана довіра людей до роботи журналістів: чи професійно та об’єктивно висвітлювали ЗМІ ситуацію, а чи просто ретранслювали меседжі влади? Тож якою була роль ЗМІ в такій поляризації німецького суспільства?

Певною мірою медіа навіть спричинили поляризацію. Наприклад, у випадку з біженцями було показано дві різні картинки. Одна з них — теплий прийом для біженців, інша — протестувальники, які доходять мало не до насильства проти них. Насильство проти біженців було великою темою. Так була представлена поляризація в медіа.

Зрозуміло, що коли пишеш статтю про якесь явище, в нього є дві сторони. З одного боку, можна пишатися своєю гостинною культурою, з іншого — показати, що є люди, які сердиті через це. Мені здається, що та частина людей, яка ще не визначилася зі своїм ставленням до прибуття такої кількості біженців, мало репрезентована в медіа.

У теорії ЗМІ є поняття ефекту «кімнати з відлунням», коли соціальні мережі посилюють радикальні настрої серед користувачів. На вашу думку, соцмережі також зіграли свою роль у поляризації Німеччини?

Складно сказати. Це дуже непросте запитання. Я думаю, це великою мірою залежить від того, де люди читають або дивляться новини. Але багато людей справді перебувають у своїх «кімнатах із відлунням», і це наш обов’язок як журналістів — достукатися до них усіх, донести до них необхідну інформацію. Проте складно оцінити, який саме відсоток нашої аудиторії перебуває в цих «кімнатах із відлунням».

Празький інститут досліджень у сфері безпеки дійшов висновку, що одна з цілей поширення фейкових новин у Східній Європі — підірвати довіру до європейських та демократичних цінностей. Яка мета поширення фейкових новин у Німеччині?

Коли почали з’являтися фейкові новини про біженців, ми почали придивлятися до деталей. Це були повідомлення про правопорушення, які вони вчинили, з описами — як вони ґвалтували і як вони крали тощо. Звісно ж, це були не справжні новини. Але головний меседж, який вони транслювали, — ми не хочемо тут біженців.

Нещодавно в нас вийшло дуже цікаве інтерв’ю з чоловіком, який працював на доволі специфічну організацію, що поширює фейкові новини у своїх інтересах. Наприклад, вони намагалися розповідати людям, буцімто планується заборонити повідомляти батькам про стать новонароджених немовлят, тому що уряд збирається скасувати поняття статі взагалі. Це повна нісенітниця. Але наш герой розповідав, що в цій організації є невелика кімната, де збираються наради та обговорюють, які фейки поширювати далі.

Отож тем для фейків дуже багато, складно навіть уявити, скільки їх може бути. Я впевнена, що є такі фейки, за допомогою яких людям намагаються нав’язати думку, що європейська ідея  — погана. Але це лише одна тема з багатьох.

Близько місяця тому Німеччина оголосила про початок розслідування щодо поширення фейкових новин. Чи є вже перші результати?

Був витік даних щодо цього розслідування. Знайти докази впливу з боку РФ не вдалося. Але служби, які проводили розслідування, вважають, що вплив був. Вони просто не можуть довести, хто і як це робив.

Американські медіадослідники виділили кілька видів фейкових новин, які поширювалися в США напередодні президентських виборів. Чи є якісь спільні риси у фейків, які поширюються в Німеччині?

У нас також є кілька різних типів підроблених новин. Наприклад, вигадана цитата, яку, тим не менш, приписують цілком реальній персоні. Або коли якась частина новини є правдивою, але контекст чи мотивація героїв повністю змінені. Візьмімо, наприклад, «справу Лізи». Ліза не ночувала одну ніч удома, але решта все виявилося неправдою. Чи був тут план використати це згодом у якихось пропагандистських цілях? Я не впевнена.

Зрештою в нас є спільне розуміння цього терміна. Але наша велика проблема в тому, що в Німеччині фейками називають майже усе, що якимось чином пішло не так. Навіть якщо медіа кажуть: «Так, ми припустилися помилки, приносимо вибачення за це», це все одно називають фейком. Хоча це не так, тому що не було ніякого плану використати це в якихось своїх цілях. Фейкові ж новини завжди створюються з певною метою.

Про фактчекінг і мову ворожнечі

Останніми роками в Німеччині знову почало часто лунати слово Lügenpresse — брехлива преса. Якою була реакція ЗМІ на ці звинувачення? Чи це підірвало довіру до них?

Я не впевнена, що було першим — втрата довіри чи ці вигуки Lügenpresse. Що змінило людей, які вигукують на вулицях Wir sind das Volk, а це було дуже важливе гасло перед падінням Берлінського муру. Але тепер ці слова дещо змінили своє значення, тепер вони означають: «Ви маєте послухати нас». «Ви як уряд, який не знає нічого про те, що важливо для нас. Тому ви мусите піти». І ті ж люди, які кричали Wir sind das Volk, тепер кричать Lügenpresse. Це просто таке слово, яке легко кричати. (Сміється.) Це «гаряче» слово, яке в багатьох на устах. Я не впевнена, чи всі з них розуміли, що воно означає і яке його походження.

Медіа спробували пояснювати свою роботу, бути прозорими. Є багато видань, які завжди так працювали. Але немає простого рішення, як відновити втрачену довіру. Для її втрати є цілий ряд причин. Тому вирішити цю проблему не так просто.

Які найбільш ефективні способи зупинити поширення фейкових новин, беручи до уваги досвід Німеччини?

Річ у тому, що в нас ця проблема ще не вирішена. У нас нині тривають великі дискусії щодо того, хто повинен це робити. Чи повинна компанія Facebook робити це самостійно?

Facebook оголосила про зміни в алгоритм, щоби поліпшити формування своєї новинної стрічки. Вона також додала сповіщення біля ненадійного контенту в США.

Так, але чи це допоможе? Ми знали про деякі з фейкових новин, які циркулювали в Facebook. Ми спробували повідомляти про них у Facebook, але нічого не відбулося. Акаунти деяких людей були заблоковані, тому що інші користувачі звітували в Facebook, що ті поширюють фейки. Але це було не так, і ми могли довести, що з їхніми сторінками все гаразд. Facebook не показує прозорого механізму, за яким соцмережа блокує сторінки людей та контент. Ми лише знаємо, що кілька сотень людей працюють у Німеччині над цим. Але ніхто не оприлюднив зрозумілої вичерпної інформації про те, що вони роблять і як. Це чорна скринька.

У Німеччині існують окремі організації, які займаються фактчекінгом. Тепер ми працюємо над створенням однієї великої організації, яка працюватиме в цьому напрямку. Але є одна проблема. Є люди, які кричать Lügenpresse. І тепер, навіть коли ця «брехлива преса» сама каже, що ось це фейки, це обман, я не впевнена, що ми досягнемо необхідного результату.

Нині багато обговорюють, як вирішити цю проблему. Є об’єднання First Draft, різні медійні організації, які намагаються зібрати всіх разом, щоби зробити цю роботу, але поки остаточне рішення ще не прийнято.

Є веб-сайт Mimikama, який базується у Відні і здійснює дуже хороший фактчекінг. Якщо ви бачите новину в соцмережі й у вас виникають сумніви, фейк це чи ні, ви можете скористатися цим ресурсом.

Які групи людей, на вашу думку, більш схильні вірити пропаганді?

Це велика проблема, коли журналісти починають оперувати групами, узагальнювати. Я не люблю узагальнювати, коли говорю про журналістів. Я не люблю узагальнювати людей, які отримують Hartz IV — соціальні виплати для безробітних. Тому я не хочу говорити узагальнено про людей, які вірять у фейкові новини чи пропаганду.

Нещодавно я дізналася дещо, що мене шокувало: в Німеччині є дуже освічені люди, навіть академіки, які, втім, починають вважати, що робота журналістів не варта того, щоби за неї платити. Тому було б упередженням думати, що люди без освіти, наприклад, вірять у пропаганду. Надто просто — думати так.

Чи є в німецьких ЗМІ таке явище, як мова ворожнечі?

Був один випадок, який можна розглянути в цьому контексті. Після терактів 11 вересня газета Bild вийшла з обкладинкою Die Terror-Bestie. Bestie означає дику тварину. Тобто тут ішлося не про людину, хоч вона і вчинила те, що вчинила. Цей випадок був досить давно, але він викликав дискусії.

Є речі, просто неприпустимі. Я не можу сказати, що цього (мови ворожнечі. — MS) зовсім немає. Але в німецьких медіа не прийнято використовувати подібні слова чи вислови.

Про «корупцію» в журналістиці й нативну рекламу

Як політичні еліти впливають на засоби масової інформації в Німеччині?

Що ж, у Німеччині політики не володіють ЗМІ (сміється. — MS). Там немає олігархів, які мають великі медійні організації та вказують їм, що і як висвітлювати. Але в нас є альтернативні медіа, джерела фінансування яких непрозорі. Це не дуже добре, тому що за ними хтось може стояти. Може бути, що хтось дає їм гроші, щоби, наприклад, поширювати фейкові новини. Ніхто не довів цього, але багато журналістів працювали над цією темою.

Ці альтернативні медіа мають вплив на доволі велику частку аудиторії. Наприклад, є німецький журнал «Compact», і ми не знаємо, хто його фінансує.

Але є своя специфіка у спілкуванні політиків та журналістів?

У мене була дискусія близько двох тижнів тому про корупцію в журналістиці. Цей термін нечасто використовують у Німеччині, тому що ми всі вважаємо, що ми не корумповані. Але є такий фактор, як доступ: треба знати потрібних людей, щоби дізнаватися інформацію раніше інших. Треба заводити друзів. І це небезпечно, тому що це можуть використати проти вас. Але я вірю, що журналісти можуть із цим впоратися. Просто щоразу, коли політик розповідає вам дуже хорошу історію, запитуйте себе — яка його вигода, що в нього на думці?

Завжди, завжди запитуйте себе про це.

Чи є інші фактори, які впливають на роботу німецьких ЗМІ, наприклад, фінансування чи втручання в роботу власника?

Кілька разів це навіть було темою нашого журналу. В Німеччині це називається Schleichwerbung — платні публікації, які, тим не менш, виходять без позначки «на правах реклами». У нас це незаконно. Але з’явилася нова форма — нативна реклама. Традиційні газети, такі як Der Spiegel, не публікують нативної реклами. Але в Der Spiegel» є онлайн-ресурс для молоді Bento — й там є нативна реклама. Деякі експерти вважають, що це хороша ідея, тому що так з’являється можливість заробити гроші за допомогою нових онлайн-медіа. Але як молодь навчиться розрізняти цей контент?

Інша велика проблема полягає в тому, що медіа програють блогерам частину своїх рекламних доходів. Наприклад, компанія Primark працює лише з блогерами, вона зовсім не просуває своїх товарів через медіа. Блогери пишуть, обговорюють, заохочують людей купувати в цих магазинах. Тим часом медіа не виступають партнером у рекламних кампаніях і не отримують від цього доходу. Тут відбулася велика зміна. Знову ж, молодь може не розуміти різниці між пересічною публікацією блогера і платною публікацією.

Отже, німецькі ЗМІ найбільше страждають через зламану модель отримання доходів від реклами?

Їхня бізнес-модель змінилася.

Про журнал Zapp і медіаграмотність

Ви працюєте в медіажурналі Zapp, який є частиною громадського телеканалу NDR. Яка була мета створення журналу?

Ми певним чином виступаємо «сторожовим псом» для медіа. Журнал показує, як працює ця система і як вона часом помиляється. Як піар проникає в журналістику. Як працюють журналісти в інших країнах та чого ми можемо навчитися з їхнього досвіду. Який ефект від постійного суперництва та зусиль повідомити про щось першими. Є певні помилки, які повторюються в медіа знову і знову, тому ми намагаємося розібратися, чому вони трапляються.

Особливість Zapp ще й у тому, що він виступає з критикою самої ARD, до складу якої входить. Тому випуски цього тележурналу вимагають дуже ретельної підготовки.

Хто дивиться Zapp? Це вузьке коло журналістів чи аудиторія різноманітніша?

Наша цільова аудиторія — не лише журналісти. Ми намагаємося залучати всіх, хто професійно не займається журналістикою, але цікавиться медіа та їхньою роботою. Наприклад, була низка матеріалів у німецьких ЗМІ про нового кандидата на посаду канцлера Мартіна Шульца. Наше завдання було показати, які в нього зв’язки з медіа.

У нас є акаунти в Twitter та Facebook. Ми намагаємося залучати більше журналістів. Але вони не єдина наша цільова аудиторія, тому тут виникають дискусії. Наш контент має бути досить простим для розуміння, щоб усі зацікавлені глядачі могли його зрозуміти. При цьому він має бути досить специфічним, щоби журналісти не сказали: «Я вже це знаю, мені це не цікаво».

Хороші новини в тому, що журналісти люблять багато говорити й вони люблять бачити себе в медіа. Це допомагає пояснити їхню роботу. Бачите, ми не тільки показуємо, коли хтось робить щось неправильно, ми також показуємо, коли хтось робить щось добре. (Сміється.)

Як зробити тему медіа та медіакритику цікавою для широкої аудиторії?

Вам потрібно шукати хороші історії. Справа завжди в хороших історіях. Також добре працює, якщо показувати ефект, наслідок ваших матеріалів, людей, на яких вони вплинули. Крім того, потрібно пояснювати, чому ця історія важлива, мотивувати інтерес аудиторії.

Як популяризувати медіаграмотність серед людей?

Я можу навести невеличкий приклад. У нас на сайті є форма зворотнього зв’язку, щоби наші глядачі могли надсилати нам фідбек. Спершу ми старалися відповідати на всі питання особисто, пояснювати, чому ми вчинили так, а не інакше. Іноді люди надсилали нам дуже злі листи. Ми відповідали їм у дружній манері, пояснюючи, які були наші мотиви. Й іноді ці люди, які спершу були агресивними, відповідали: «О, я не очікував/-ла, що ви мені відповісте. Це дуже мило, дякую вам». Але це не рішення для всіх нас. Неможливо відповідати й пояснювати кожному особисто. Ба більше, не всі писатимуть листи. Тому це просто маленька частинка роботи.

Фото Олени Зашко

 

 

Розмовляла Тетяна Гордієнко

 

 

 

Джерело: МС

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s