Гаррі Бардін, російський режисер-мультиплікатор: Мені боляче за Україну і соромно за Росію

16 лютого 2017 р.

1080_600_1487149707-2869-foto-repnoenetВидатний аніматор Гаррі Бардін, який зняв близько 30 стрічок, увінчаний безліччю нагород, включаючи канську «Золоту пальмову гілку» (за мультфільм «Викрутаси, 1988 рік), виступав із засудженням російської агресії проти України завжди – починаючи з анексії Криму. Вважав і вважає це справою честі. А ще – Бардін просто любить Україну і називає її своєю батьківщиною.

«МИ З МАМОЮ СПІВАЛИ “ЗАПОВІТ”»

– Гаррі Яковичу, деякі ваші прихильники впевнені, що ви народилися в Україні, але ж це не так – хоча з нашою країною вас пов’язують багато ниток…

– Народився я в Оренбурзі, який тоді, у 1941 році, носив ім’я Чкалов. Але батьки мої родом з України: мама – зі Жмеринки, тато – з Вінниці. Познайомилися вони у Києві, там і одружилися у грудні 1940-го. Зберігся знімок моєї мами – Розалії Абрамівни Барденштейн. Вона стоїть у легкому літньому пальто, під яким видно вже досить великий живіт, одна рука на низенькій огорожі. Спокійна поза вагітної жінки в очікуванні щастя. На звороті фотографії підпис: 21 червня 1941 року… Якби не Друга світова війна, я народився б у Києві.

Ми з мамою залишилися живі завдяки дідусеві. Тата на другий день війни забрали на фронт, а мудрий дід прийняв рішення евакуюватися, сказав: «Махно я знаю, Петлюру теж бачив, а от Гітлера не знаю». Дід взяв бабусю, хвору на запалення легенів, вагітну маму і повантажив у поїзд. Одним з останніх ешелонів, під бомбардуванням вони вирушили до Магнітогорська, але доїхали лише до Чкалова. Там я і з’явився на світ 11 вересня 1941 року. А родичі по бабусиній лінії, 18 чоловік, що залишилися в Києві, лежать у Бабиному Яру. Нас чекала б така сама доля.

– Після війни сім’я повернулася до України?

– Дідусь з бабусею повернулися, жили навпроти Троїцьких лазень, на вулиці Червоноармійській (нинішня, після декомунізації, назва – Велика Васильківська – ред.). А ми з татом-військовослужбовцем, морським офіцером, вирушили спочатку в місто Енгельс, потім – в Латвію, в Лієпаю, де прожили тринадцять років. Я вже закінчив школу, коли батька скоротили і повернули туди, звідки призвали – в Київ, дали квартиру на Чоколівці. Я пішов слюсарем-інструментальником на заводі «Точприлад», потім три роки служби – і Москва, школа-студія МХАТ… Але, до того ж що так довго були в Латвії, головним містом для мене і молодшої сестри Тані завжди залишався Київ! Лієпая, школа – це ми вважали як би «чернеткою», зате «набіло» жили в Києві, у бабусі з дідусем, щоліта! Усе найголовніше й найпрекрасніше для нас було тільки в Києві. Закінчувалося навчання, ми сідали в прокопчений поїзд – проминали лани за вікнами – суха ковбаса, варені яйця – ми мчали назустріч щастю!

– У сім’ї розмовляли українською?

– Звичайно. Всі знали мову і розмовляли. А мама до того ж чудово співала українські пісні. Пам’ятаю, вчила мене співати «Заповіт» Шевченка, тягнули на два голоси – вона першим, я другим, і усяк раз, коли я збивався, вона шльопала мене по руках, повторюючи: «Брешеш, скотино!»

– Зараз часто буваєте в Україні?

– У Києві живе сестра Тетяна, час від часу приїжджаю до неї. Два роки тому в Києві був мій творчий вечір. Після показу фільму «Конфлікт» (про суперечку між сірниками, що закінчилася пожежею – ред.) до мене підійшла дівчина і запитала: «Це ви зробили про сьогоднішні події? Це про Україну та Росію?» А фільм був знятий у 1983 році! Прикро це, сумно.

Гостював у сестри й восени 2013-го. Ходив на Майдан. І пам’ятаю, як мене вразила атмосфера: там був не натовп, там було спільнота людей з почуттям власної гідності, які не бажають миритися з тим, що до них ставилися, як до бидла. Там були люди непохитні, які розуміли: свободу не дають, її беруть, за неї треба боротися!

«ПРІРВА МІЖ НАШИМИ КРАЇНАМИ ВСЕ ШИРШЕ»

– Гаррі Яковичу, що відбувається з інтелігенцією в Росії – що за страшні метаморфози? То режисер Марк Захаров заявляє, що підтримує Путіна, такого чарівного, розумного, та ще й з почуттям гумору. То Василь Ліванов – всенародно улюблений Шерлок Холмс співає в Кремлі осанну президенту. То Ваш колега Юрій Норштейн радіє анексії Криму.

– Триває подальший розкол суспільства, що поглиблюється, який розпочався з часу захоплення Криму – розкол між тими, хто підтримав агресію, розв’язану урядом Росії, та тими, хто проти. Я б назвав це прихованою, неоголошеною громадянською війною. Здавалося б, до всього вже готовий, все про всіх знаєш, межа падіння досягнута, але ось хтось знову відкриває рот – і ти в шоці.

– Адже з Лівановим Ви дружили колись, навіть п’єсу разом написали для образцовського лялькового театру…

– Давно не дружимо, розійшлись шляхи. І мені соромно за нього. Що стосується Норштейна, я за колегу не відповідаю, нехай залишається при своїй думці, а я буду при своїй.

– Ще кілька років тому ви вважали, що українська і російська інтелігенція можуть знайти спільну мову, що хоча б на цьому рівні може залишитися якась співпраця, взаємодія між країнами. І зараз так думаєте?

– Ситуація змінюється. Прірва між Україною та Росією стає все ширшою. Народи, у тому числі інтелігенція, все більше віддаляються один від одного. В обставинах безперервної війни знайти спільну мову малоймовірно, все надзвичайно болісно.

– Тим не менше, продовжують лунати виголоси: ми ще знову потоваришуємо!

– Подружимося? Ну хіба що на рівні особистих зв’язків… Гадаю, Україна ніколи не пробачить і не забуде колишньому «братові» заподіяного лиха. Стільки страждань, стільки загиблих! Щодня я стежу за новинами з України, це як незагоєна рана. Мені боляче за Україну і соромно за Росію.

– Колись, у 1992-му президент студії Walt Disney кликав вас працювати в Америку, ви відмовилися. Зрозуміло, що зараз мова про еміграцію для вас вже не актуальна, ви – знакова фігура Росії, вам 75 років. Але, Гаррі Яковичу, у вас троє онуків. Їхній батько – ваш син, режисер Павло Бардін не задумується про еміграцію?

– Коли я натякнув йому про це, Павло відповів: «Хай самі їдуть! А ми залишимося!»

– Будете виховувати «білих ворон»?

– Так. Таких самих, якими є ми.

– Але натовп може виявитися сильніше, у нього свої важелі впливу. Онуків можуть і забрати.

– Можуть. Але сподіваюся, цього не станеться, вони розумні.

– Багато російських діячів культури люблять підкреслювати: ми – над сутичкою. Мовляв, Путін, його політика – це одне, а ми – зовсім інше, і не треба змішувати. Як вам така позиція?

Лицемірна позиція. Підла. У такій складній, критичній ситуації, як зараз, не можна бути «над». І не вийде, все одно залучать, притягнуть, ніхто не відстоїться в сторонці. Або ти «за», або «проти». Тому не треба брехати собі й іншим.

«ХМАРИ НАД РОСІЄЮ ЗГУЩУЮТЬСЯ»

– На 26 лютого у Москві запланований черговий Марш пам’яті Бориса Нємцова. Ви – серед тих, хто звернувся до уряду Москви з вимогою не перешкоджати проходженню маршу центром міста. Самі підете?

– Природно. А як інакше? Рік тому брали участь з сином у такому самому марші. А перед нами в колоні йшли чотири бабусі – божі кульбабки, московські інтелігентки. Помітили мене, стали обертатися. Стало ясно: мене впізнали. Нарешті, найсміливіша привіталася. Вони сказали: «Ми раді, що ми з вами! Але ще більше ми раді, що ви – з нами!» Ось вам і відповідь. Дати іншим людям розуміння, що вони не самотні у своїй позиції, своїх поглядах – для мене це важливо.

– Як думаєте, багато людей зараз вийде?

– Не знаю. Важко передбачити, тим більше що влада зробила все, щоб залякати народ: арешти, автозаки, саджання, інакомислячих труять, вбивають. Хмари згущуються над Росією, стає все похмуріше. Так, в Україні теж вистачає проблем. Але ви рухаєтеся своїм курсом і знаєте, до чого прагнете, у вас є надія. А Росія повзе назад, повертається в те саме болото, з якого, здавалося, вибралася. Люди не вірять у свої сили, в те, що можуть реально вплинути на владу, змінити ситуацію в країні. Багато хто просто навіть мислити не хочуть: історії, вітчизняної, світової, не знають, не цікавляться минулим, про майбутнє не думають. Спостерігається рабський патерналізм.

– Тобто ви згодні з режисером Андрієм Кончаловським, який заявив недавно, що російська ментальність не сприймає демократію, свободу, бізнес – не потрібні вони російському народу, органічно відторгаються?

– Це фанаберія. Іноді Кончаловський говорить по справі, але часом перегинає палицю. Якщо погодитися з ним, як взагалі жити далі? Ні, бувають, звичайно, хвилини розпачу, коли здається – погодився б. Але вони проходять.

– Тепер зрозуміло, чому у вашого останнього фільму «Слухаючи Бетховена» оптимістичний фінал. Після впертої боротьби добра зі злом у сюжеті.

– Так, я вірю, що морок минає. Навіть столітні війни закінчувалися. Я повинен бути оптимістом – хоча б заради трьох онуків!

– І той факт, що кошти для створення ваших фільмів збираються усім світом, шляхом краудфандінгу, і збираються (!), теж напевно додає оптимізму.

– Ви маєте рацію. У мінкульт за грошима я давно не звертаюся, все одно не дадуть. А люди, мої глядачі, спасибі їм величезне, зібрали кошти ось вже на третю картину. Краудфандінг тільки що завершився, результат – п’ять з половиною мільйонів рублів. «Бетховен» та «Три мелодії» теж з’явилися на світ завдяки народним зборам. Тому цього року зроблю третій «народний» фільм.

– Про що він буде?

– Назва – «Болеро 2017». Але подробиць не розкажу, не хочу відкривати карти. Музична основа – «Болеро» Моріса Равеля. Музику ми вже записали. Це зробив оркестр кінематографії під керівництвом Сергія Скрипки.

Сподіваюся, мій новий фільм вийде не прохідним, прозвучить. Я не підведу, справджу сподівання людей, які дали мені свої гроші. Все для цього зроблю.

 

 

 

Розмовляла Рита Болотська, Москва

Фото: repnoe.net, 66.ru.

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s