Тарас Федюк: Література перетворюється на Фейсбук, де взагалі не йдеться про якість

21 лютий 2017 р.

fedyuk-702x336Ім’я письменнику у нас зараз формують медіа, а не його твори. Багатьом «небожителям» нема коли писати: в промо-тури катаються по всій Україні, падають народу на вуха, світяться на тусовках, по закордонах оп’ять же.

Нині кажуть «успішний письменник». Хороший письменник, митець не може бути успішним. Це нонсенс. Успішним може бути бізнесмен. Але якщо письменство — це гроші, тоді у нас Кокотюха — найбільший письменник. 

Натомість про справді геніального Василя Портяка майже ніхто нічого не чув і не знає. Але добре знають і цінують ті, хто розуміється на літературі.

 

Смак мала б виховувати і критика.

У нас літературної критики зараз немає. Це вже багатьма казано. Але. Критикам треба платить, тому що це робота. Важка робота. Крім того, вони мали би мати можливість друкуватись в літературних журналах – а їх нема. Навзамін критики прийшов формат — «письменник про письменника»: я про свого друга, а він про мене. Критика та — рівня Фейсбуку: «Ой, як геніально!» Часто лайкають не читаючи, сподіваючись, що ти лайкнеш навзаєм…

Якщо наші книжкові форуми — це ярмарок марнославства, то Фейсбук — це ярмарок лицемірства. У нас література перетворюється на такий собі Фейсбук, де взагалі не йдеться про якість. Успіх залежить від того, скільки в тебе «друзів». Їх багато — значить, тебе хвалять, значить ти «успішний», значить видавці надрукують і заплатять дві копійки.

 

Чому думаєте, що книжкові форуми — це ярмарки марнославства?

Головним письменницьким заходом на форумах є презентація.

На презентаціях зазвичай збираються «Кролик і друзі Кролика». Друзям своїм ти можеш і за філіжанкою кави все розказати. Тому для письменника презентації практично не мають сенсу. У презентаціях і автограф-сесіях зацікавлені видавці — це якось стимулює продажі.

Але книготоргівля — це бізнес, а мистецтво — це мистецтво. Багато століть це були речі з різних сфер…

На Книжковому арсеналі мене обурило те, що брали гроші за вхід. Спочатку взяли з видавців за оренду яток, а тоді ще і з відвідувачів за можливість купити книжку. А книжки купують у нас переважно люди небагаті… Ну і якщо вже ви з усіх берете гроші – заплатіть хоча би тим письменникам, які виступали на ваших заходах… А отут – велика дуля.

У нас нема притомної державної політики ні в чому. Ні в культурі, ні в спорті, ні в металобрухті. І це велика загроза для молодої держави.

 

Комуністам була потрібна культура, а нам, схоже, ні?

Проблема в тому, що наша влада відчуває себе тимчасовою, перспектива її не цікавить. В радянські часи чиновників цікавило комуністичне «завтра». Вони знали, що тут народились, тут і помруть. А нинішня влада прийшла, як окупанти, пограбувала і пішла. Усі їхні діти у Британії і Швейцарії. Вони самі там під старість будуть. Більшість з них не пов’язує себе з цією землею.

Коли чиновникові говориш, що певний проект даватиме результат через рік-два, обличчя у нього просто гасне. Посадовець знає, що через рік його не буде на цій посаді. І не виключено – в цій країні. Он великого діяча Каськіва затримали в Панамі. На Кубі жити хотів. Як Хемінгуей, блін.

 

Як подолати двомовність?

Дві мови роздирали, роздирають і будуть роздирати державу на шматки.

Колись чеська нація зробила над собою зусилля і чеські міста перейшли з німецької на чеську мову. Українцям як нації треба над собою зробити зусилля. Чи зможуть зробити, не знаю.

У мене мама викладала російську мову і літературу в школі, а батько — українську. Мамі за 18 годин російської платили на 20 рублів більше ніж батькові за стільки ж годин української. Ось такий був стимул. Заплатіть людині, яка викладає у виші українською мовою, на 500-1000 гривень більше. Вони всі моментально перейдуть на українську.

Не треба палити російські книжки. Але зробити протекціоністський режим для всього українського варто. А чого так не роблять? Їм це не цікаво. Українська мова у них – з примусу, бо так треба. Переважна більшість з них вдома говорить і думає російською. Якщо думає взагалі.

 

 

 

Розмовляла Валерія Радзієвська, «Країна»

 

 

 

Джерело: Літгазета

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Федюк Тарас

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s