Томас Кент, президент медіа-корпорації Радіо Свобода / Вільна Європа: Демократичні країни не повинні грати з таким вогнем, як цензура

22 лютого 2017 р.

1080_600_1487774117-4626Радіо Свобода має свою «лінійку» слухачів різного віку. До когось вона пробивалася в період тоталітаризму через радянську пропаганду, для когось у пострадянських країнах вона була першим зразком, як треба робити новини, для когось стала прикладом незмінності та вивіреності стандарту.

Співробітники «Свободи» – де б не був офіс, стають органічною частиною журналістського корпусу країни. Трохи більше півроку тому медіа-корпорацію очолив один із найвідоміших американських журналістів Томас Кент, у якого величезний досвід роботи в Росії. Ми говоримо з паном Кентом про журналістику і журналістів, про битви між правдою і фейком, про сьогодення і майбутнє.

– Пане Кент, скоро – суд над 66-річним журналістом, автором Радіо Свобода та Крим.Реалії Миколою Семеною, якому загрожує 5 років в’язниці за те, що він написав, що Крим – це частина України. Чи вірите ви у можливість вплинути на вирок?

– Не знаю, чи ми зможемо вплинути на вирок. Але я не думаю, що сам по собі вирок і тюремний термін журналісту за його колонку на веб-сайті вигідний самій російській владі. Крим.Реалії – платформа для новин та вільної дискусії про історію і майбутнє Криму. Одні люди думають, що майбутнє Криму пов’язане з Росією, інші думають, що воно пов’язане з Україною. На сайті був опублікований дуже великий діапазон думок. Але, виглядає так, що в Криму є свобода для думок одних людей, і немає свободи для думок інших.

І суть справи проти Семени – криміналізація певних політичних думок. Це суперечить дев’ятнадцятій статті загальної Декларації прав людини. Але і в більш широкому сенсі: хіба російська влада в Криму настільки слабка, що колонка коментатора здатна загрожувати «територіальній цілісності Російської Федерації» (так звучить звинувачення – ред). Це нелогічно і особисто мені глибоко незрозуміло.

– У нас в Україні на початку війни дуже часто звучали суперечки про слова. Як називати сепаратистів, – колабораціоністами, зрадниками? Чи варто дотримуватися того, що кілька останніх десятиліть називається стандартом? Наскільки я знаю, у Британії під час війни діяла цензура. Вона звузила можливості гітлерівської пропаганди. Наша свобода звужує наші можливості для протистояння пропаганді Російської Федерації. Як ви вважаєте, я права?

– На мій погляд, цензура не сприяє правді. Деякі країни використовують цензуру під приводом запобігання розголошенню державних таємниць. Але коли створюєш такі закони, то вони часто використовуються в інших цілях, просто для заборони певних думок. На мою думку, демократичні країни не повинні грати з цим вогнем під назвою «цензура». Є кращі підходи і кращі методи у боротьбі з фальшивою інформацією та ворожою пропагандою.

– Не тільки ми, Європа проспала те, що брехня кремлівських ЗМІ стала частиною повсякденного життя. Що роблять європейські медіа та громадські інститути, щоб змінити ситуацію?

– Європейські медіа справляються з цим завданням, посилюючи увагу до точності своїх фактів та перевірки фактів інших медіа та політичних діячів. Що стосується воєн інформацій або воєн інформації та пропаганди, то я не вважаю, що битва закінчена, і що нібито брехня здобула перемогу над правдою. Це програшна позиція, далека від реальності. Більшість читачів і глядачів дуже добре розуміють, що правда, а що правдою не є. Звичайно, в даний момент неправдива інформація може посіяти смуту і може бути небезпечною з тактичної точки зору. Але в стратегічному плані я не думаю, що фальшива інформація відіграє вирішальну роль. Є вислів, що факти і правда – речі вперті. І у війні інформацій перемогу в кінцевому підсумку обумовлює вірність фактам, неупереджене висвітлення позицій. І якщо говорити про Радіо Свобода, то її місія – висвітлювати місцеві події на країнах і територіях, де ми працюємо. Люди, які живуть там, слухають наші програми, слухають наше висвітлення їхнього життя, і вони можуть судити самі, якою мірою наша журналістика є точною та правдивою.

– У 2016-му році в медіа з’явився термін «Постправда». Цей термін став словом року для Оксфордського словника. Його використовують з негативною конотацією. А можливо, люди просто скучили за живою емоційною журналістикою?

– Ні. Моя відповідь та сама. Це поразництво. Я не думаю, що битва між правдою і напівправдою, не до кінця правдою чи неправдою закінчена. Журналістика повинна знову і знову знаходити себе, адже кожне нове десятиліття несе якийсь виклик. «Більше газет не буде, оскільки існує радіо». «Телебачення знищить радіо». «Веб знищить телебачення». «Фальшиві новини знищать чесну журналістику». Ось неповний перелік «прогнозів». що раніше звучали. Але відповідь на кожний виклик одна й та сама – покращення якості нашої роботи. Використання нових технологій та зміцнення зв’язків між редакцією і читачами. Журналістика більше не професія, яка працювала в одному напрямку: ми говоримо – ви слухайте (або читайте). Зараз у нас активний та швидкий миттєвий зв’язок, і це дуже добре. Адже, спілкуючись з нашими читачами, ми можемо їх переконувати в тому, що вони нормальні і чесні люди. Ми можемо зробити помилку, але ми її ліквідуємо. І це одна з причин мого оптимізму. Я думаю, що зв’язки з нашою аудиторією міцніше, як ніколи раніше.

– Чи відчували ви, як змінюються російські ЗМІ, і коли це почалося? Чи можливий розвиток медіа-спільноти в умовах, коли російська еліта не опонує владі?

– Я б не хотів коментувати російські ЗМІ. Наше завдання – робити нашу роботу відповідно до принципів журналістики. І це не наша робота – відповідати на журналістський порядок денний, створений іншими організаціями. Так само, як не хотів би судити російську інтелігенцію або прогнозувати подальшу роботу російських ЗМІ. Я намагаюся уникати гіпнозу російських ЗМІ. З ранку до вечора реагувати на те, що скажуть російські ЗМІ, не видається мені гідним заняттям. Як і реагувати на будь-які інші ЗМІ. Я просто намагаюся зосереджуватися на нашій ролі. Коли я прокидаюся вранці, я думаю про те, що нового і цікавого можемо сказати МИ самі. Ніяк при цьому не реагуючи на те, що говорять інші ЗМІ.

– Чи вірите ви в те, що боти замінять журналістів?

– Цікаве запитання. Я думаю, що боти можуть бути дуже корисними, якщо йдеться про перетворення даних в текст. Наприклад, якщо ти отримуєш дані спортивних результатів, то боти могли б перетворити ці дані в статті з пропозиціями, абзацами і так далі – так, ніби вони написані самою людиною. Вони можуть знайти серед даних елементи, які можуть виявитися дуже цікавими. І, звичайно, це все створюється на основі правил, які були створені справжніми живими журналістами. Боти не зможуть зробити інтелектуальний внесок у вигляді статті. Або, наприклад, при підведенні результатів виборів Виборчої комісії у кожному виборчому окрузі. Ботів можна використовувати для написання новини про кожного переможця у кожному місті, з розбивкою, як голосували люди. І читати таку роботу набагато легше – читати такі новини, ніж шукати і зводити в новини дані великої таблиці. Я прихильник ботів, коли йдеться саме про таку роботу. Але у мене немає надії, що вони будуть настільки інтелігентними та розумними, що вже за нашого життя зможуть знаходити цікаві теми для статті.

– Чи ви вірите, що люди перестануть читати лонгріди, а будуть обмежуватися новинами?

– У людей все менше часу. Пам’ятаю, що коли у 70-х роках я жив у Москві (думаю, що в Україні ситуація була такою ж, усі люди у вагоні метро читали газети. Читали довгі статті з маленьким шрифтом. Зараз у метро будь-якого міста світу люди читають телефони. Читають короткі повідомлення. І це виклик не тільки для журналістів – і для читачів, і для викладачів, і для письменників, і для політичних діячів. Період уваги людей зараз дуже короткий. Що ми можемо робити? Робити лонгріди більш цікавими. Посилювати їх за допомогою відео, графіки. Елементом лонгріду може бути «віртуальна реальність».

– Наприклад, як це – «віртуальна реальність» у лонгріді?

– Наприклад, одягаєш апаратуру і заходиш в… «табір сирійських біженців». І, можливо, побувавши у віртуальному таборі біженців, де поранені люди, дим, у читача виникне бажання читати лонгрыд. До речі, це виклик або провина тільки ЗМІ. Просто я думаю, що люди будуть розуміти, що є новини настільки важливі, що заслуговують на більше, ніж тридцять секунд.

– Що, соцмережі, скооперувавшись з медіа, у підсумку витиснуть їх?

– Соціальні медіа – це дуже важливий інструмент для обговорення новин, але не настільки важливий засіб для розповсюдження новин. Коли у світі і країні відбувається щось важливе, найчастіше шукають інформацію з відомих і надійних джерел. Зі ЗМІ можуть конкурувати різні соцмережі, сьогодні це одні соцмережі, завтра інші.

Але якщо ви хочете отримати читача – зробіть так, щоб інформація завжди була надійна. Звичайно, зараз створити орган інформації легко, аккаунт у ФБ відкривається протягом десяти секунд. Але люди будуть читати вас, тільки якщо інформація надійна. І, звичайно, соцмережі сприяють встановленню відносин професійних журналістів і аудиторії. Також соцмережі менш важливі для репортажу. А репортаж – все ще перевага чесних і професійних репортерів. І думаю, що соцмережі не знищать цю перевагу.

– Люблю репортаж. По-вашому, скільки в ньому мусить бути тексту, а скільки фотографій?

– Це залежить від важливості. Опитування показують, що для звичайної події вистачить триста слів плюс одне відео, плюс фото. Для важливої події – 500 слів. Мій досвід роботи в Асошіейтед Прес каже, що для читача і розвитку теми краще було давати дві статті на двісті чи триста слів, ніж одну статтю на п’ятсот слів. Кожна нова стаття дає новий елемент ситуації, це приваблює читача більше, ніж одна довга стаття.

– Пане Кент, чи правда, що на Заході журналіст після сорока років – вже не кондиція? Чи є віковий ценз для журналіста.

– Мені 66 років, – сміється, – Я усвідомлюю, що не можу бігати так, як бігав раніше. І я віддаю перевагу працювати в бюро, а не бути на місці події. Але і досвідчений журналіст (я вживаю це слово), і молодий роблять свій внесок. Досвідчені журналісти знають основні принципи журналістики, знають, що працює добре, а що не працює. Вони (сподіваюся) тримають прапор професійної правдивої журналістики, оскільки вони бачили, що буває, коли немає свободи. Але молоді журналісти швидко бігають, вони легко знайомляться з технологічними новинками, і вони розуміють молоду аудиторію. І якщо газети або сайт не пишуть мовою молоді – це смерть ЗМІ.

– Яким є ідеальний журналіст? А журналіст майбутнього?

– Ідеальний, або такий, який прагне до еталону, журналіст – той, хто пише правду. Той, хто, слухаючи ньюзмейкера будь-якого рангу і статусу, нехай буде це навіть дуже важливий політичний діяч, представник великих корпорацій, сумнівається і перевіряє. А журналіст майбутнього – той, хто не втрачає зв’язок з аудиторією і відчуває слухача (читача), розуміє його потреби та проблеми. Люди, коли читають статтю, вони хочуть бачити себе. Вони хочуть знати, що журналіст бачить їхнє життя, їхні проблеми, що він не житель (світу) політичних та інтелектуальних еліт. Іноді у деяких країнах журналісти занадто довго жили в окремому інтелектуальному світі. Журналіст майбутнього стирає бар’єр між собою і читачем.

 

 

 

Розмовляла Лана Самохвалова, Київ

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s