Віталій Малахов: Театр на Подолі працюватиме як суспільний простір

16 лютого 2017 р.

Віталій Малахов і його трупа на досі недобудованій сцені.

Віталій Малахов і його трупа на досі недобудованій сцені.

Художній керівник нашумілого недавно «Театру на Подолі» – про грандіозні плани колективу, про запрошених зіркових режисерів і про недорогу каву в фойє.

Своєї черги попрацювати в новому приміщенні київського Театру на Подолі, яке ще до завершення будівництва стало приводом для наймасштабнішої української Facebook-битви року, чекають як імениті, так і молоді українські режисери, а ГогольFest планує вже цього року привезти туди режисерів іноземних. Сам театр готується приймати фестивалі, проводити майстер-класи, стати відкритим культурно-освітнім майданчиком. І, звичайно, вперше розгорнутися на повну силу на власній сцені, на яку чекав 30 років. А поки – трупа Театру на Подолі репетирує ледь не в коридорі Національного палацу «Україна», де ми і розмовляємо з художнім керівником і засновником театру Віталієм Малаховим.

  • Для початку, щоб закрити для читачів «архітектурне питання», поясніть, будь ласка: ви, режисер, яке відношення мали до проекту і будівництва будівлі на Андріївському узвозі?

Ви розумієте, де-юре до 2015 року театр не був ані замовником, ані підрядником будівництва власної будівлі. Ці функції здійснювали різні підрозділи КМДА. На рівні консультацій, прямо вам скажу, до мене, звичайно, зверталися, але… Наведу вам такий приклад: з передостаннім підрядником ми обговорювали, що і як, коли будівельники вже почали монтувати дах і золочені шпилі. А сцена – де нам, власне, вистави грати – ще навіть не планувалася. Коли я запитав: «А на сцену взагалі-то гроші залишаються ще?», мені відповіли: «А хто ви такий?». Я вам розповідаю реальну ситуацію! Після цього була спеціальна нарада, на якій мене вводили на посаду «консультанта». До якого все одно ніхто не прислухався в результаті.

Зараз кажуть, що я щось «замовляв» і «затверджував». А я – театральний режисер, не будівельник! І ніколи й гадки не мав, якої висоти можна будувати, якої не можна, що, як… Можна скільки завгодно запитувати з театру, але все, що ви бачите на Андріївському, запропонували архітектори – люди, які знають, як правильно.

 

  • Пригадую історію з театром Дмитра Богомазова. Режисерові довго-довго (хоча, звичайно, Театр на Подолі, який чекав обіцяного 30 років, рекордсмен в цьому плані) обіцяли побудувати суперсучасну театральну будівлю на Троєщині. Навіть проект вже був. А в результаті слова так і залишилися словами…

(Перебиває) Так, я був на цих нарадах. І на громадських слуханнях. Ви розумієте, питання розміщення Театру на Подолі саме на Андріївському узвозі – це історично сформована ситуація. Не входячи в конфлікт з тими, хто пропонує нам їхати на Троєщину…

  • А що, вже пропонують? Хто?

(Засмучено) Мені здається, люди, які це роблять, просто не знають ані Києва і його історії, ані суті Театру на Подолі. Це навіть несолідно, чи що… Ми були першою культурологічною організацією, яка ще в 1987-му оселилася на Андріївському узвозі. І це ми почали залучати до узвозу людей. До нас тут були просто напівзруйновані житлові будинки. Вже через рік після нас відкрився театр «Колесо», потім Музей Булгакова, потім Музей однієї вулиці, Карась Галерея тощо. Перший альтернативний фестиваль художників на День Києва проходив у 1987 році, і це ми його робили! Тоді ми не знали слів «флешмоб», «паблік-арт», багатьох сучасних термінів. А просто придумали заходи на даху нашого будинку, грали спектаклі прямо на вулиці… Театр на Подолі і є, по суті, той Андріївський узвіз, «київський Монмартр», за збереження якого зараз всі так переживають, розумієте?

 

  • Насправді історію з Богомазовим я згадала за аналогією. Якщо вашому театру не дадуть працювати в його будівлі, навколо якої стільки шуму, ми що – залишимося без Театру на Подолі?

Ви не залишитеся, не хвилюйтеся, без мого театру! (Сміється.) Ми тридцять років існували і будемо й далі існувати.

 

 

  • А яким чином? Та ж сцена в Гостиному дворі на Контрактовій площі, яку театр використовував у якості «великої сцени», адже більше теж не з’явиться? Гостиний двір зруйнований…

Буде так само, як зараз. Гратимемо в малому залі Палацу «Україна». Коли нас виселили з Гостиного двору, всі теж вважали, що театр загине. Але він розцвів! Чи можемо ми грати краще в своїй будівлі? Можемо. Чи буде там зручніше глядачу? Так.

 

  • Що може втратити театральний Київ, Україна в результаті нинішніх подій навколо будівлі на Андріївському узвозі?

Можливість розширення якості. Наприклад, ви думаєте, що це я дуже хотів ставити всі вистави в театрі особисто? Ні. Я не можу покликати жодного запрошеного режисера просто тому, що в Палаці «Україна» немає репетиційного часу. Ми все репетируємо в маленькому залі, тобто просто в кімнаті. А потім всього за один прогін переносимо спектаклі на малу сцену Палацу «Україна». Жоден поважаючий себе режисер – ані Андрій Жолдак, ані Юрій Одинокий, ані Валентин Козьменко-Делінде, ані Стас Жирков, ані Влад Троїцький (з якими ми зараз ведемо переговори) – не працюватиме в таких умовах.

  • Про переговори з Жолдаком та іншими суперрежисерами, будь ласка, трохи докладніше.

Одна з концепцій нашого оновленого театру (якщо вже з’явиться просто фізична можливість, нормальна сцена) – це повернення до Києва театральних сил, які сьогодні з різних причин працюють і живуть за межами України. Тож ми не просто ведемо переговори: є конкретні терміни, коли колеги поставлять свої спектаклі в новій будівлі Театру на Подолі на Андріївському узвозі.

Вже в березні для остаточного затвердження акторського складу і розподілу ролей приїжджає Валентин Козьменко-Делінде. Давно вже – словацький режисер. Він поставить у нас «Яму» Купріна. Текст «прив’язаний» до Подолу, до нашої місцевої ситуації…

Стас Жирков пропонує дуже цікавий, трохи навіть скандальний матеріал – постановку по одному з класичних творів. Назву, вибачте, я не можу називати без його відома.

Ми вже практично домовилися і про те, що з жовтня в Театрі на Подолі працюватиме режисер Ахтем Сеїтаблаєв. Він хоче робити матеріал, який пишеться спеціально для нашого театру: «Голос», про Крушельницьку.

На початку наступного року до роботи повинен приступити й Андрій Жолдак. З ним вже теж обговорили, що саме він поставить.

Влад Троїцький планує цього року проводити у нас основний театральний етап ГогольFest’у. На його запрошення до Києва приїдуть 10 іноземних режисерів. Я припускаю, що інсценуватимуть новели Андрія Куркова. З ним я теж вже домовився.

Курков, до речі, ще одна наша «людина культури», яку добре знають за кордоном. І добре було б, якби трохи краще пам’ятали і в рідному Києві. А то до мене часто приходять ті ж наші молоді режисери і кажуть: «Давайте поставимо Пелевіна, а то гарної сучасної прози а-ля магічний реалізм немає». Так як же її немає – ви що, Куркова не читали?

Домовилися ще про один проект: «Class Act: Схід-Захід» з драматургом Наталією Ворожбит. Планується на нашій сцені поставити п’єсу, написану підлітками-переселенцями під керівництвом досвідчених драматургів.

З молодих, до речі, у нас зараз працюватиме режисер Ігор Матіїв, з донецького театру. Поставить «Мати» Чапека.

 

  • Ви самі будете ставити в оновленому театрі чи на радощах повністю віддаєте сцену гостям?

Буду, звичайно! Ми відкриємося «Вертепом» Валерія Олександровича Шевчука – багато років цей спектакль залишається нашою візитівкою. А потім, приблизно у вересні, вже після Валіка Козьменко і Жиркова, я робитиму «Хіба ревуть волі, як ясла повні?» Панаса Мирного. У такій, знаєте, рок-обробці…

Загалом, виходить, я «розсекретив» вам всі наші головні задуми. Чи вдасться їх реалізувати? Розумієте, кожна з цих вистав розрахована на певне сценічне оснащення… А тут, у Палаці «Україна», ми навіть гримуємося в коридорах. Але ми сподіваємося на краще!

 

 

  • «Дуже можливо, що Айседора Дункан так і робить. Може бути, вона в кабінеті обідає, а кроликів ріже у ванній».

(Сміється.) Так, точно, точно! Саме цим ми і займаємося! Повертаючись до питання про те, що втрачаємо: ви ж врахуйте, що в новому театрі зроблено все, щоб полегшити життя людям з обмеженими можливостями (реальність така, що в результаті війни…). Передбачено спеціальні ліфти для «візочників», наприклад. У всьому світі вони є, і тільки в Києві, в Україні не було досі. Для глядачів з вадами слуху буде спеціальний рядок, що біжить. Під балконом, щоб бачили, в першу чергу, ті, кому це потрібно. А іншим, щоб не заважало. Програми і ті хочемо друкувати шрифтом Брайля в тому числі. Наш театр за традицією відвідує досить багато людей з обмеженим зором, спеціально для них ми проводимо ще й усілякі акції. І ми про них, звичайно, подумали.

 

  • До речі. Ви згадали спеціальні івенти. Знаєте, а ті ж київські галеристи кажуть, що в наш час з місць, де можна просто подивитися (і купити) картини, галереї просто змушені трансформуватися у повноцінні культурно-освітні центри, що працюють з публікою мало не цілодобово. У Києві за цією моделлю зараз розвивається Театр оперети Богдана Струтинського. Вони тепер і газету свою випускають, і художні пленери з виставками влаштовують, і навіть арт-фестиваль запустили… А по-вашому, яким має бути сучасний театр? Концентруватися, насамперед, на постановках? Чи бути багатопрофільною культурною установою?

Ми у себе плануємо співпрацювати з декількома продюсерськими агенціями. В тому числі з Олегом Коханом. Вони і допоможуть нашому театру в організації майстер-класів з відомими, для початку пострадянськими (наприклад, грузинськими) режисерами. Переговори в розпалі, але подробиць я теж, як ви розумієте, зараз не можу розкрити. Крім того, хочемо проводити онлайн-зустрічі та воркшопи з відомими західними режисерами. При тому, що в новому театрі є навіть голографічне обладнання… Можливості – фантастичні, про що ви говорите!

(Сміється.) Знаєте, тільки що самому в голову прийшло, що те, що я зараз вже розповів, трошки нагадує вам Нью-Васюки, так? Але повірте: це все реально, проговорено, і всі люди, яких я тут згадував, можуть підтвердити правдивість моїх слів.

  • Ну що ви! Повернемося краще до питання: сучасний театр – він, на вашу думку, який?

(Сміється.) Цікавий. Хороший! Та ні, я, звичайно, розумію питання. Відповім знову на реальних прикладах. У нашому театрі на Андріївському те ж фойє, наприклад, буде функціонувати протягом цілого дня. А не 15 хвилин між першим і другим актом, як в інших театрах. Вхід з вулиці зробимо вільним. Всередині буде працювати маленьке кафе з невисокими цінами. Інформаційна база, адміністрація – все, загалом, як в європейських театрах…

 

  • Віталію Юхимовичу! Прямо зараз, прочитавши про «кафе», хтось скаже, що під виглядом театру ви відкриваєте новий ресторан на багатостраждальному Андріївському…

Та ну, облиште. В театрі немає кухні. Тож запропонувати зможемо тільки недорогу каву, інші напої, дрібниці… Та невже ви думаєте, що ті, хто знають мене, повірять, що я допущу запах борщу в своєму театрі? Ні, я зараз говорю про те, що тепер називають «громадським простором». Колись давно подібне ми робили в «Світлиці». (Знамените в 1980-х – початку 1990-х київське кафе з демократичними цінами на Андріївському узвозі, яке слугувало місцем збору творчої інтелігенції. Зараз – ресторан. – Прим. авт.) Щоб збиралися люди, могли поспілкуватися… Журналісти, можливо, зараз зможуть попрацювати за своїми ноутбуками. А прийшовши на той-таки майстер-клас, люди, найімовірніше, захочуть випити кави.

У цьому театральному «громадському просторі» ми зможемо проводити віртуальні екскурсії, дивитися і обговорювати відеозаписи зарубіжних вистав… Так багато всього можемо робити хорошого! І будемо. Ось де ви сьогодні, наприклад, можете взяти театральну книгу? У Києві – ніде. А у нас вони, найімовірніше, будуть. Я вже списуюсь з цього приводу… В принципі, звичайно, все, що відбувається у фойє, буде підпорядковане меті рекламувати театр, продавати квитки. Не борщі. Фінансовий план нам теж робити треба… Але залучати глядачів можна різними методами. В тому числі, одночасно навчаючи. До речі, наш балкон – простір у 50 м – теж буде незвичайним. Ми поставили на нього довгі лавки замість крісел. Він у нас називається «гальоркою». Квитки на гальорку продаватимемо дуже дешеві, на рівні 50 грн. Щоб всі могли купити і бувати на спектаклях. Думаємо про глядачів передусім.

  • Кожен хороший репертуарний театр має своє «обличчя», свій «напрямок». Приміром, на Лівий берег київські глядачі звикли ходити на комедії і психологічний театр. Франківці – головна національна сцена, трохи пафосна. А оновлений Театр на Подолі буде яким? Як, взагалі, поєднуються Андрій Жолдак, Влад Троїцький – і «ваш» Панас Мирний, ще й з Андрієм Курковим?

У нас буде театр поваги до автора. Театр текстів. Не «літературний», а літературоцентричність, я б так сказав. Театр хорошої літератури, але в новому, сучасному прочитанні. Без «шароварів». Навіть з Жолдаком домовилися, що робити він буде дуже хороший роман… Основна думка – давно пора знімати патину з відомих, класичних українських текстів… Ось я б із задоволенням поставив «За двома зайцями» Старицького (на Андріївському сам Бог велів). Але поки не придумав, як «прочитати» цю п’єсу по-новому.

 

  • Думаєте, молодь піде на набридлих зі школи «класиків»?

Ще й як піде! Я вас заздалегідь запрошую: приходьте, оцініть, що я називаю «сучасним прочитанням». Ну, а якщо «відкриємо» хороших нових вітчизняних авторів, теж, звичайно, поставимо. Тож приходьте обов’язково!

 

 

 

 

Фото: cultprostir.ua, Настя Телікова

Розмовляла  Анна Пароваткіна

 

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s