Андрій Проценко: Після приземлення на мікрофон я став «зіркою» youtube»

10 лютого 2017 р.

Залікувавши травми, Андрій Проценко готується підкорювати нові висоти

Залікувавши травми, Андрій Проценко готується підкорювати нові висоти

Один із лідерів української збірної зі стрибків у висоту розпочав підготовку до Токіо-2020.

Олімпійську «бронзу» Ігор у Ріо-де-Жанейро херсонський стрибун Андрій Проценко програв своєму товаришу у лаві «синьо-жовтої» збірної Богдану Бондаренку. Через півроку після того чудового виступу, який для самого хлопця став чи не найбільшою невдачею у кар’єрі, Андрій пояснив, чому не нарікає на спортивну долю. Згадав своє найгучніше приземлення у кар’єрі, а також розповів, кому тепер присвячуватиме усі свої майбутні перемоги.

— Тепер головна спрямованість моєї підготовки – вийти на пік на чемпіонат світу, — пояснив Андрій Проценко. – Окрім цього, влітку буде чимало інших цікавих змагань: етапи Діамантової ліги та інші турніри, на які сподіваюся отримати запрошення організаторів. Тож готуюся вийти у сектор на початку травня. Травми, які докучали мені минулого сезону, великого дискомфорту уже не викликають. Принаймні дозволяють повноцінно тренуватися. Ахілл вдалося залікувати цілком і повністю. А от спину ще відчуваю.

— Яких змін цього сезону зазнала ваша підготовка?

— У нас новий сезон ніколи не подібний на попередній. Та цей направду особливий: уперше за багато років я пропускаю зиму. Протягом усієї кар’єри дозволяв собі це лише за однієї умови – через травми. Минулого року зимовий сезон видався напрочуд довгим. Узимку ми, окрім запланованих стартів у приміщенні, починали уже готуватися до літнього сезону. Тепер же у нас більше часу, аби ретельно підготуватися до літніх змагань і вийти на хороший результат. Це так добре, коли нікуди не потрібно поспішати. Я вже і забув, як це – жити без сує­ти, нікуди стрімголов не бігти.

— Ця зима принесла вашій сім’ї визначну подію – народження доньки. Цей факт якось змінив ваше ставлення до спорту?

— У нашій сім’ї тепер є Софія. Вона народилася на Різдво, сьомого січня. Тож у нас у цей день тепер подвійне свято. А у мене особисто – додатковий стимул високо стрибати. І не важливо, що ми ночами не досипляємо. Поки ще є сили нормально тренуватися. Моя доця, здається, все розуміє. І допомагає трішечки. А найбільшою моєю підтримкою є дружина Катя. Вона також свого часу займалася легкою атлетикою, бігала 800 м. Виконала норматив кандидата у майстри спорту. Та через травми змушена була рано завершити кар’єру. Зі спорту дружина не пішла: у херсонському «Спартаку» вона тренує дітей. Катя знає, що без мінімального режиму і необхідної кількості годин на відпочинок та відновлення повноцінних тренувань не може бути в принципі. Тож шкодує мене і дає можливість дотримуватися цього режиму. А ще стежить за моїм харчуванням. Та збирає мою валізу перед поїздками на збори. Сам я навряд чи впорався би з цим (сміється). Катя – моя незамінна помічниця.

— З якою подією у спорті ви порівняли би народження дитини?

— З перемогою на Олімпійських іграх, не менше. Хоча цього у мене ще ніколи не було. Четверте місце я сприйняв як неприємну поразку. І знову паличкою-виручалочкою у момент повного пригнічення стала Катя. «Ти молодець, впорався! І виконав усе, що запланував», — написала вона. Наступну добу я провів у роздумах і дійшов висновку, що дружина знову мала рацію. Сезон, зрештою, склався для мене успішно. Через травми я не зумів підготуватися як належить. Та на Олімпійських іграх показав свій найкращий результат у сезоні. Звичайно, мені було образливо: четверте місце – найгірше, тим паче, з тим результатом можна було стати і третім. Та вирішив, що не варто нарікати на долю.

— Ви можете засвідчити, що того дня у Ріо зробили все, на що були здатні?

— До висоти 2,33 м зробив усе, що тільки міг. А далі складно було боротися з олімпійським напруженням, тим особливим тиском, який може бути лишень на Олімпіадах. Я розумів, що у наступних спробах вирішуватиметься доля нагород, і що одна з них реально може бути моєю. І почав нервувати. Олімпіаду я програв за спробами. Каменем спотикання стала для мене висота 2,29 м, яку я не зумів подолати з першого разу. Мабуть, це знову ігри психіки: у кваліфікації я здолав її з другої спроби. Дві спроби знадобилися мені і у фіналі. Мені не було важко брати цю висоту, і технічно усе було начебто добре. Забракло, мабуть, підказки тренера: відштовхування було надто близьким до планки. Збоку це було видно. Та аби самостійно скоригувати стрибок, довелося витратити дорогоцінну спробу. Так, якби Геннадій Зуєв був поряд, результат справді міг би бути іншим. У Ріо мною опікувався і надавав з трибун підказки державний тренер легкоатлетичної збірної, колишній стрибун у висоту В’ячеслав Тиртишник. Але особистий тренер – це зовсім інше. Ніхто не знає мене краще, аніж Геннадій Зуєв. Він знає найдрібніші мої помилки і заздалегідь за невидимими для інших рухами бачить, що ось зараз може виникнути похибка. І розуміє, що зробити, аби уникнути її. На Олімпіаді у мене була одна установка – розраховувати лишень на себе самого, тримати у голові усі свої помилки. Коли поряд немає тренера, це єдиний оптимальний варіант.

Після того, як я на висоті провів 2014 рік, мого тренера брали практично на всі старти. Та в передолімпійському сезоні мої результати не давали приводу для оптимізму. Тому на час Олімпіа­ди тренер змушений був залишитися вдома. Моїми стрибками, зрештою, він залишився задоволений.

— Якби можна було прожити той день, фінал Олімпійських ігор, ще один раз і внести у нього певні корективи, на які зміни ви б наважилися?

— На жодні. Той один день направду нічого не вирішував. А от якби можна було втрутитися у весь сезон, я, найімовірніше, пропустив би зиму. Щонайменше, не поїхав би на чемпіонат світу у приміщенні. Зимовий сезон відчутно вибив мене з колії: травма спини загострилася, і підготовку до Олімпіади я розпочав з лікування. А посеред уже літнього сезону знову нагадав про себе ахілл. Із запаленням ахіллового сухожилля я виступав на чемпіонаті Європи. І усі інші передолімпійські змагання змушений був пропустити. Ігри в Ріо стали першими змаганнями у сезоні, де у мене все склалося. Я сповна відчував стрибок. А деякі спроби технічно були надзвичайно вдалими: протягом сезону я так не стрибав.

— Чим цікавими є тренування стрибунів у висоту?

— Після Олімпіади я ще не робив жодного цілеспрямованого стрибкового тренування. Кілька разів, щоправда, ми бешкетували: «ножичками» стрибали. Наразі займаюсь загальною підготовкою: зміцнюю м’язи, працюючи зі штангою, виконую спеціальні бігові вправи. Зазвичай це швидкісний біг на короткі відрізки чи швидкісно-силові, «вибухові» вправи. Кроси у стрибунів також бувають. Та насправді 15-хвилинний біг навряд чи можна назвати кросом (сміється). Для бігунів це неповна розминка. Та нам цілком вистачає. Одне тренування у нас триває в середньому 2,5−3 години. На зборах працюємо більше: на день тренуємося зазвичай двічі.

На тренуваннях ми ніколи не стрибаємо надто високо. Максимум, що я брав на тренуваннях, – це 2,22 м. А в Ріо, готую­чись до кваліфікації, дозволив собі стрибки на 2,10 м. Цього достатньо, аби відчути техніку, аби зосередитися на правильному виконанні кожної ланки стрибка, щоб у подальшому на змаганнях зібрати свій стрибок ідеально точно (хоча досягти ідеалу насправді неможливо, хоча б тому, що ідеал постійно змінюється). Не варто на тренуваннях форсувати події. Високі стрибки – це викид адреналіну, це спалах емоцій, які дають тобі статус змагань і трибуни, наповнені глядачами. Навряд чи на тренуваннях можна вичавити зі себе стрибки за 2,30 м.

— А від чого у той чи інший час залежить стрибковий ідеал?

— Передусім від атлетів, які стрибають, і тренерів, які їх цього навчають. У кожного атлета свої можливості, а в тренера – бачення техніки стрибка. Одні атлети культивують силовий стрибок, інші роблять ставку на техніку. У розпал сезону за умови хорошої готовності я можу стрибати з високих швидкостей. Та у підготовчий період просто не витримую цієї швидкості і завалююсь. Найбільш незвична, специфічна техніка – в олімпійського чемпіона Ріо канадця Дерека Друіна. Деколи здається, що він біжить не вперед, а назад (усміхається). Я щоразу дивуюся: як же він виштовхує себе вгору, як перелітає ті 2,38 м? Відверто кажучи, я гадав, що чемпіоном стане катарець Мутаз Есса Баршим. Він пластичний, легкий і швидкісний стрибун, який часто готовий дати фори усім суперникам. Та ось тільки на головних стартах, чемпіонатах світу та Олімпійських іграх, Баршим завжди знаходить, кому віддати першість. Його тренує польський наставник Станіслав Щирба, і Мутаз витримує колосальні навантаження. Через це йому також не вдається уникати травм і брати участь у всіх бажаних стартах.

— Стрибунам у висоту потрібно натхнення?

— Натхнення потрібно усім (усміхається). Адже без нього не буде бажання щодня підводитися з ліжка і йти працювати. Особливо, коли працюєш на результат. Для мене натхненням є моя сім’я. А також олімпійська медаль, яка сниться, мабуть, кожному спортсмену. Коли олімпійська «бронза» була такою близькою, і в останній момент вислизнула з рук… Бажання стати призером цих змагань розпалюється ще більше. Медаль була такою близькою, а тепер є такою далекою: до наступної спроби, Токіо-2020, чекати доведеться довгі три з половиною роки.

За цей час чимало курйозів може трапитися. Як-от стрибнеш на якомусь турнірі, а судді візьмуть і не зарахують цілком вдалу спробу. Наприклад, через те, що стрибун не помітив, що судді ще не дали «добро» на його стрибок. Або коли атлет стрибнув, коли ще не настала його черга. І доводиться долати цю висоту ще раз. Я одного разу став «зіркою», коли вилетів зі сектору. Це було на моєму дебютному чемпіонаті світу у Берліні-2009. У мене довгий стрибок. І у кваліфікації я так полетів, що приземлився на дальній край доволі пружного мата, який виштовхнув мене, і я впав на газон. Акурат у тому місці були розташовані мікрофони. Я ліг практично на них, тобто впав доволі-таки гучно. Моє приземлення не минуло непоміченим. У відео на youtube-каналі під назвою «Курйози чемпіонату» я був одним із головних героїв. На жаль, цей стрибок не дозволив мені пройти кваліфікацію. Хоча увагу до своєї персони таки привернув (сміється).

 

 

 

 

Розмовляла Олена Садовник

 

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s