Володимир Лавренчук: Якщо реформа прав власності завершиться вдало, це відкриє шлях до кредитування

28 січня 2017 р.

9bУ публічних дискусіях щодо реформи банківського сектору часто губиться голос самих банкірів, які можуть найпрофесійніше оцінити запроваджені зміни. З одним із них — головою правління Райффайзен Банку Аваль (РБА) Володимиром Лавренчуком — Тиждень поспілкувався про те, що залишилося позаду та що очікує на українські банки в майбутньому.

Як ви оцінюєте реформу банківської системи, яка триває вже третій рік?

— Моя думка, мабуть, не є унікальною серед тих, хто працює в банківському секторі. Більшість із нас сходиться на тому, що реформування було масштабним та ефективним. Його ще називають очищенням сектору: закрито понад 80 банків, і кожен випадок — ціла історія. Експерти, з якими я спілкуюся, вважають, що це найскладніше завдання з тих, які поставали чи могли з’явитися перед країною за останні 25 років. Його вирішили професійно, завдяки чому банківський сектор став надійнішим і має кращі перспективи для фінансування економіки, збереження вкладів населення тощо. За останній рік відбувся якісний зсув у кращий бік.

Сталося багато вагомих змін, які, однак, не зовсім помітні для людей, що не мають справи з банками регулярно. По-перше, інфляція була 43%, а стала 12%, і то лише за один рік. Це можна назвати героїчним результатом на межі реальності.

По-друге, у відносинах між НБУ та банками немає ручного управління та преференцій. Ринок саморегулюється. Ми можемо передбачати розвиток подій, тепер віримо в прогнози, менше зважаємо на вплив голови Нацбанку, прем’єр-міністра чи президента, що раніше могли своїм дзвінком примусити валютний курс або відсоткові ставки стояти на місці чи рухатися в певному напрямку. Ринок визначає ціну грошей, і це якісний зсув за останні 12 місяців. Ми стали інституційно сильнішими й тепер справді є ринковою економікою у фінансовому секторі.

Виникає запитання: отже, все добре? Зовсім ні, бо яка ціна цього? Скільки постраждало підприємств від закриття банків, якого удару девальвація гривні завдала по капіталу багатьох компаній і банків, скільки нервів українцям з’їли втрати депозитів, скільки громадян і капіталу емігрувало через катаклізми у фінансовому секторі? Очевидно, що ціну заплачено дуже високу. Але ми не бачимо альтернативи та не вважаємо, що фінансовий сектор можна було розвивати інакше. Ця тактика була виправданою і необхідною, тому ми всіляко підтримуємо таку політику реформування і намагаємося надавати практичну допомогу в її реалізації там, де необхідно.

Отже, умови реформування банківського сектору були дуже болючими, шлях правильний, результат ефективний.

однією з якісних змін, які відбулися в суспільстві, є те, що споживання предметів розкоші стало немодним, натомість розумне витрачання коштів тепер ознака хорошого стилю, принаймні в бізнес-середовищі

Чи можна порівняти масштаб трансформації банківської системи в Україні з іншими подібними реформами в країнах, де працює група «Райффайзен»?

— Група «Райффайзен» представлена в 14 країнах Центральної, Східної Європи та на Балканах. За складністю завдань серед зазначених країн навряд чи знайдуться такі, які випереджають Україну.

Можна сказати, що українська економіка є дуже маленькою, бідною відносно розмірів країни. На розвиток України суттєво впливає політична нестабільність: Революція гідності викликає велику симпатію, але в очах інвесторів її наслідки — агресія на Сході країни, Крим і Донбас — є безпрецедентними, у Європі сьогодні таких територій ми не знайдемо. Тому немає припливу капіталовкладень. Водночас внутрішні інвестиції відпливають через жорстку соціально-політичну боротьбу. У підсумку завдання реформування стають значно складнішими.

Україна на сьогодні — це згусток найскладніших завдань, хоча ми цього й не дуже усвідомлюємо. Пам’ятаю перші тижні після закінчення Революції гідності. Багато людей із відкритим серцем комунікували, як створити уряд. Я персонально знаю всіх або майже всіх, хто пішов у перший після революції уряд — це одні з найкращих професіоналів. І тепер ми кажемо, що немає реформ? Думаю, наші нарікання несправедливі. Якщо нами цікавляться віддалені, але неймовірно потужні держави, яким і без нас є чим займатися, то це свідчить про вагу наших проблем. Концентрація, масштаб, складність не дають змоги знайти легкі рішення й подолати їх за короткий період.

Тому в мене особисто дуже велика повага до зробленого й до того, що робиться сьогодні, — йдеться не тільки про НБУ, а й про країну також. Наявні проблеми потребують високої кваліфікації, досвіду, вміння, характеру, витримки й бігу на довгу дистанцію, а не коротку, бо завдань менше не стає.

Тобто, зважаючи на масштаб проблем, які постали перед Україною, людський ресурс, наявний у країни для їх подолання, зробив максимум можливого?

— Це важко виміряти. Я вважаю, що робиться багато й що ці люди — добрі фахівці. Можна нарікати, мовляв, не все зроблено або робиться не так. Тоді скажіть як.

Нині зростає загроза популізму. Медіа, особливо телебачення, транслюють «говорящих людей», які безапеляційно заявляють, що все просто й що треба зробити раз, два і все. Так ідіть і зробіть. На ділі все зовсім не просто. Нарікання на дії професіо­налів можуть створити попит на популізм. В Україні його рівень, а також кількість заяв про те, що потрібно робити інакше й що все значно простіше, поки що в безпечних межах. Цей процес, на щастя, не домінує, у нас досить багато конструктивних сил: колективів, об’єднань, клубів, формальних і ні, з програмами чи без них, які формують свою думку та пропагують реформування країни. Мені здається, що і вектор змін, і зроблені кроки правильні. Усе відбувається так, як говорилося, інша річ — ціна висока, а зміни даються важко.

Без чого реформа банківського сектору не буде довершеною, що ще потрібно зробити?

— Хотілося б, звичайно, запропонувати щось іще, чого не роблять. Я ознайомлений із програмою України, розробленою разом із МВФ. За комплексністю поставлених у ній завдань туди нічого додати. Якщо ми виконаємо її, це буде величезний крок уперед для всієї банківської системи та країни.

Якщо перевести фокус від загальних макроекономічних теорій до конкретного життя установ та організацій, то ключовим на порядку денному є запровадження цифрових технологій. Як людина з банківського сектору можу сказати, що воно триває, результат буде скоро й дуже на нас вплине. Маю на увазі не тільки електронні платежі зі смартфона чи планшета, а й реєстрацію угод, отримання документів, реєстрів, електронних чеків на паркінгах, інакше кажучи, електронне суспільство. Коли на мобільному у відповідних програмах у нас буде і документація, і інформація, і звітність, і можливість укладати угоди. Цифровий світ для України дуже на часі.

Я знаю досвід інших країн та їхню систему цифрового суспільства й можу сказати, що фінансові установи створять і вже зараз створюють більшу частину необхідної для цього інфраструктури. Сьогодні банки зосереджені на розвитку саме платіжних систем, щоб можна було швидко здійснити платіж, відкрити депозит, кредит. І РБА також. Думаю, що незабаром у цьому сегменті конкуруватимуть усі. Тож кожна фінустанова, принаймні Райффайзен Банк Аваль точно, береться за цифрову трансформацію вже сьогодні. Ми нею і раніше займалися, але зараз очікування суспільства та його потреба в трансформації значно зростають.

Це як пересісти з брички на Ferrari?

— Хороше зауваження. На мою думку, однією з якісних змін, які відбулися в суспільстві за останній час, є те, що споживання предметів розкоші стало немодним і непопулярним, натомість розумне витрачання коштів тепер ознака хорошого стилю, принаймні в бізнес-середовищі точно. Людина, яка розумно економить і витрачає, викликає симпатію як на індивідуальному, так і на професійному рівні. Тому нашому суспільству треба пересідати не на Ferrari, а на добротну іномарку за помірну ціну. Воно має подорослішати у витрачанні грошей.

  Чому банки не кредитують, маючи велику ліквідність, а розміщують її в депозитних сертифікатах чи ОВДП?

— Про це можна говорити довго, бо для того є чимало причин. Але на кількох хотілося б акцентувати. Я говоритиму на прикладі Райффайзен Банку Аваль. У нас є надлишок ліквідності, який становить кілька мільярдів гривень. Ми зацікавлені в тому, щоб розмістити ці кошти, заробити на них гроші, виплатити вкладникам і розвивати банк. Однак із зазначеного надлишку більшу частину вкладаємо в цінні папери держави чи НБУ. Чому не кредити? По-перше, через дефіцит капіталу. Багато компаній втратили капітал, який зменшився в рази у зв’язку з девальвацією гривні, втратою активів на Донбасі чи в Криму, падінням платоспроможного попиту на товари та послуги. І зараз він не відповідає ризикам, які мають брати на себе власники підприємств.

Як мотивувати власників внести капітал? Це питання макроекономічне та політичне. Воно торкається інвестиційного клімату. Щоб інвестори хотіли продати будинок у Греції або Іспанії та вкласти гроші у свій макаронний завод, вони повинні мати гарантії, що на цій території панує політична стабільність, не буде переслідувань тощо.

Чи спостерігаємо ми приплив капіталу? Так, особливо в аграрному секторі. Багато кредитуємо його. Бо там збільшується капітал, заходять інвестиції — прямо, через офшори чи з України. Інвестори заводять капітал, і тоді ми пропонуємо свої кредити, а не навпаки. Не можна замістити позикою дефіцит капіталу. Отже, урядовці повинні думати, як покращити інвестиційний клімат, бо це пов’язано з кредитуванням.

По-друге, унаслідок ненадійності застави. Криза 2008–2009 років показала неповноцінність документів. Коли фінустанови пішли в суди, а в нашому банку на піку кризи було 12 тис. (!) судових справ по заставах, вони побачили величезний опір та власну незахищеність. Документи недосконалі, реєстри переписувалися, вчинялися різні штучні, а часто й злодійські дії, через які заставні документи втрачали свою вартість.

Якщо реформа прав власності — запровадження електронних реєстрів тощо — завершиться вдало, це відкриє шлях до кредитування. Але поки що вона в процесі: ми маємо переконатися, що застава землі, офісу чи чогось іншого захищена.

По-третє, банк повинен знати свого клієнта. Вимоги фінансового моніторингу щодо походження коштів навіть не позичальника, а просто клієнта сьогодні найвищі за всі часи не тільки в Україні, а й у всьому світі. Відповідно до цих вимог якщо походження коштів не пояснюється, то кредиту немає. Інакше банк із першого дня має на 100% такої позики сформувати резерви, що автоматично зменшать прибуток. Зрозуміло, що цього дозволити собі не може жодна фінустанова. Шлях до кредитів лежить через відкритість і прозорість бізнесу.

Я переконаний, що орієнтація на прозорість економіки, захищеність документів, відкритість бізнесу забезпечить нам достаток швидше, ніж ми отримали б його, залишаючись такими, як є. І якщо наш порядок денний на сьогодні складніший, ніж в інших країн, то на такому ми вже історичному етапі. Може, потім внукам розповідатимемо, якими були героями свого часу.

Націоналізувавши ПриватБанк, держава стала власником практично половини банківської системи України. Це добре для приватних банків чи погано?

— Напевно, більшість експертів скажуть, що державний управлінець поганий, а приватний хороший, і тому збільшення державного сегмента — це погано для країни. Я не поділяю такої думки. Бо з тих фінустанов, які закрили, всі були приватні й багато брудних.

Водночас якщо вплив держави неконтрольований, то державні банки можуть становити загрозу для суспільства та фінансової системи. З того, що мені відомо про реформування Ощадбанку, Укрексімбанку й тепер ПриватБанку: сформуються нові спостережні ради, у яких домінуватимуть досвідчені, авторитетні люди з міжнародним досвідом із солідних інституцій. Я переконаний, що це той бар’єр, який дасть змогу зменшити вплив прямих втручань урядовців у роботу тих банків. Вважаю, що це створить серйозні виклики для ринку. І доволі скоро, місяців через 18. Тому майбутня конкуренція бачиться цікавою.
Міграція клієнтів відбувається на очах. Націоналізація ПриватБанку відбулася, на мій погляд, за найкращим із можливих сценаріїв, катаклізмів вдалося уникнути. Однак тепер на ПриватБанк поширюються гарантії держави, тож невідомо, чи ця міграція триватиме довго.

Я думаю, що конкуренція дуже скоро перейде на рівень банківських послуг і її результати залежатимуть від того, наскільки клієнт перебуває в центрі, наскільки банк надійний, наскільки можна прогнозувати його майбутнє з технологічного, фінансового та цінового погляду. Люди вибиратимуть банки на довгострокову перспективу.

Яким ви бачите 2017 рік для банківського сектору?

— По-перше, кількість банків майже стабілізується до кінця року, і вона зберігатиметься такою якийсь час. Буде їх 40, 60 чи 70 — це залежить радше від поведінки їхніх інвесторів. Усі власники, які дістануть гроші з кишені й довнесуть капітал, збережуть свої банки. Але, напевно, внесуть не всі. Наприкінці року цю сторінку можна буде перегорнути й сказати, що місію виконано.

По-друге, вже зараз монетарна політика значно здешевила кредити. Ми перейдемо до того, що гривневі кредити за своєю вартістю стануть цікавими для більшої частини контрагентів. На кінець року прогнозуємо 13–15% у гривні. Це відчиняє ворота для довгострокового фінансування і навіть відновлення іпотеки.

І по-третє, цифрова трансформація. Вона буде пов’язана не тільки з платежами, а й із документацією. Я дуже розраховую на те, що до кінця року її гармонізують і це істотно змінить нашу щоденну роботу.

Цікаво, що ви не питаєте про валютний курс. А отже, значно змінилася наша культура користування фінансовими послугами. Цього року я даю вже не перше інтерв’ю. І в жодному немає запитання про те, яким буде курс. Отже, залежність від курсу долара зменшилася, бо коли люди залежать від курсу, то тільки про нього й говорять. А зараз питають менше. Чому? Бо прогнози НБУ щодо того, що буде на кінець 2016-го, справдилися. Він обіцяв зменшити інфляцію — зменшив, коливання курсу в межах коридору 10–15% — так і сталося. Це така зміна якості! Ми тепер інші й можемо робити прогнози.

Якщо дивитися на це в такому ракурсі, то ми занадто себе критикуємо. Погляньте на наших аграріїв: 18 місяців тому основним експортним ринком була Росія. Потім ввели ембарго: усе закрили. Девальвація з’їла відсотків 40 їхнього капіталу, багато підприємств перейшло на збитки. І вже сьогодні вони мають хорошу прибутковість капіталу: у багатьох компаній вона перевищує 30% — це супер. Замістили Росію Північною Африкою та арабськими країнами, Латинською Америкою, частково пішли в Європу — там маленькі квоти, але вони їх цілком заповнюють. Відкривають заводи за кордоном. І це все лише за 18 місяців!

 

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s