Павло Нечитайло: Власний стиль створити складно. Але треба хоча б старатись

11 жовтня 2016 р.

%d0%b0%d0%b2%d1%82%d0%be%d1%80-%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80%d1%96%d0%b9-%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b5%d0%b3%d0%b0

Лідер гурту ”Пропала грамота” Павло Нечитайло грає на трубі-пікколо на сцені фестивалю ”Республіка” в рідному місті Кам’янці-Подільському на Хмельниччині

— Знову зібратися було неважко. Один із наших музикантів мав контракт із НАСА (американське національне управління з дослідження космосу. — ГПУ). Із 20 волонтерів, яких обирали зі всього світу. Не знаємо, що з ним було ці шість років, бо не має права розголошувати. Повернувся у липні. За місяць репетицій знову готові грати. Головне, щоб були фанати і не доводилося доплачувати за свої концерти, як у 1990-х, — каже музикант 37-річний Павло НЕЧИТАЙЛО. Його гурт “Пропала грамота” після шестирічної перерви виступив на фестивалі “Республіка” в рідному Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. За цей час Павло на київських радіостанціях створив авторські програми “Варган”, “Слухай своє”, “Гудок”. Вони присвячені музиці народів світу та українському фольклору в сучасній обробці.

Спілкуємося перед концертом. Нечитайло одягнений у сірі шорти з великими накладними кишенями, білу футболку, темні дзеркальні окуляри, які не знімає під час розмови.

Кажуть, музика в Україні відроджується. Згодні з цим?

— Після Революції гід­ності справді з’явилася ве­лика кількість гуртів. Я застав три періоди розвитку української музики. Перший — ­після дебютної “Червоної рути” в Чернівцях 1989-го. Українці побачили нетипових для радянської естради рокерів “Кому Вниз”, “Братів Гадюкіних”, Віку ­Врадій. Наприкінці 1990-х фестиваль збирав повні зали. Молоді музиканти рівнялися на бардів Сергія Шишкіна, Едуарда Драча. Вони задавали моду. Поєднували народну, кобзарську мелодику в сучасних піснях.

Потім був період міжчасся. На початку 2000-х україномовні виконавці зникали з ефірів. На їхнє місце приходила потужна хвиля російськомовної попси. Це те, що маємо зараз.

Позбавлені ефірів якісні українські музиканти в середині 2000-х організували фестиваль “Шешори”, який переріс у “Арт-поле”, “Країну мрій” та інші.

Яку музику можна назвати якісною?

— Насамперед авторську. Виконавці мають придумувати оригінальні мелодії. Хоча й не можуть обійтися без основних стилів світового шоу-бізнесу: блюз, рок‑н‑ролл, реґі, реп. Але це має бути зіграно не так, як мільйон разів до цього. Власний стиль мало кому вдається створити. Але має бути хоча б видно, що людина старалася.

Україна має кримськотатарського віртуоза-гітариста Енвера Ізмайлова. Він вигадав свою манеру гри, коли обидві руки лежать на грифі інструменту.

Які молоді українські гурти вразили останнім часом?

— За останні роки почув два такі — кияни “Блумс Корда” і львів’яни “Латекс Фауна”. У другого гурту тексти так гарно лягають на музику, що в перших двох-трьох куплетах не розумієш, якою це мовою. Хоча вони співають українською. Важко сказати про напрямок, у якому грають. У наш час говорити про це не має сенсу, бо всі роблять суміш стилів.

Що українська музика може взяти з ­регіонів?

— Зі Слобожанщини можна було б узяти багатоголосся, як у селі Крячківці, що на Полтавщині. Культура інструментального автентичного грання збереглася на Поліссі, Чернігівщині, в Карпатах.

Якби не було Майдану, чи розвивалася б зараз музика?

— Майдан зробив дуже серйозний поштовх. Після революції мав з’явитися епос, який оспівував би героїв. Але замість тужливих речей, виникло багато позитивної музики з класними мелодіями. Молоді люди мають можливість виступати на фестивалях, у клубах. Є аудиторія, яка може підтримати артистів вхідним квитком. Важливо відкривати клуби з живою музикою в райцентрах. Тоді буде ще більше гуртів і конкуренції. Зростатиме музична культура. Із гуртом “Запаска”, який організували з дружиною Яною Шпачинською, багато їздили Чехією. Там кожен таксист, коваль, продавщиця універмагу намагаються не бути сірою масою.

Чи зможуть українські виконавці звучати на світовому рівні?

— У 1990-х був один експортний гурт — “Гайдамаки”. Зараз маємо чотири-п’ять виконавців, які регулярно гастролюють за кордоном.

Іноземного слухача можемо здивувати геніями. Такі люди в Україні відомі вузькому колу. Наприклад, Роман Грінків змусив бандуру звучати по-новому — зробив джазовою. Стала зіркою композиторка експериментальної електронної музики Заволока. У своє звучання вплела голоси поліських бабусь.

Останнім часом з’являється багато англомовних гуртів. Почуєш по радіо і не скажеш, що з України. Справжнього успіху в цьому поки що досяг лише уродженець Боярки Євген Ґудзь із “Ґоґоль Борделло”. Циганський панк-гурт створив у Нью-Йорку 1999 року. Переважно складається з музикантів-емігрантів з України, Росії, Ізраїлю. Мадонна напросилася до нього заспівати дуетом. Євгена у свій час задовбали питанням: чи вони не коханці?

Ситуація з музикою на радіо покращилась?

— Радійники найбільш консервативні з усіх медіа. На станціях сидять чуваки за 40. У них є певна формула відбору пісень. Побачили, що гурт показують по телевізору, і думають: “Ну, все — беремо”.

На противагу радіо створився альтернативний музичний ринок. Діє паралельно в клубах, на фестивалях, у соціальних мережах. Аби в радіопросторі щось змінилося, потрібно, щоб з’явилося нове покоління власників і слухачів.

Залишити коментар

Filed under "Пропала грамота", Нечитайло Павло

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s