Сергій Жадан щодо своєї нової книжки про війну: Нікому не буде шкода її головного героя

8 лютого 2017 р.

106737-gifПисьменник Сергій Жадан нещодавно презентував власний благодійний фонд.

Хоча від самого початку війни на сході  він допомагає нашим військовим і тамтешнім жителям: благодійні концерти, вечори, численна гуманітарна допомога — насправді зроблено дуже багато.

Судячи з усього, не менше роботи й попереду. Вже 9 лютого в Києві відбудеться презентація аудіокнижки «Тамплієри», а на 17 лютого в Харкові заплановано рок-концерт за участі гурту «Жадан і Собаки».

Ці проекти благодійні — всі зібрані кошти перерахують родинам загиблих українських військових.

Водночас Сергій Жадан не полишає власної письменницької діяльності: торік презентував поетичну збірку «Тамплієри», а тепер-от обіцяє новий прозовий твір. Про що пише і що збирається робити — розповів «Україні молодій».

«Для когось змінилося все, докорінно. Для когось не змінилося нічого»

— Сергію, що стало основною причиною появи вашого благодійного фонду? Коли виникла ідея його створення?
— Ідея виникла сама собою — ми з друзями третій рік займаємося різними волонтерськими проектами, останнім часом багато говоримо про те, що значно ефективніше й перспективніше не просто вирішувати якісь фінансові питання, а створювати умови, за яких ці питання б не виникали.
Ми багато спілкуємося на Донбасі з освітянами, бібліотекарями, активістами, і нам здається, що значно важливішою сьогодні є повноцінна співпраця з різними структурами та інституціями на Донбасі. Та й не лише на Донбасі. Тому  будемо пробувати робити щось разом із жителями східноукраїнських містечок.
Там живе велика кількість талановитих і креативних людей, які іноді потребують просто підтримки, щоб почати робити щось цілком нове. Ось цим ми й хочемо займатися. Хоча цільову адресну допомогу (ремонти, закупівля апаратури й техніки, комплектування бібліотек) культурним та освітнім закладам це теж не скасовує.
— Робота фонду буде передусім спрямована на розв’я­зання гуманітарних проблем? Можливо, вже можете озвучити найближчі плани.
— У найближчих планах те саме, що ми робимо останнім часом: співпраця зі школами, бібліотеками, культурно-освітніми центрами, підтримка дитячих садочків, інтернатів, лікарень. Про конкретні проекти будемо повідомляти на наших сторінках у соцмережах.
— Ви провадите активну волонтерську діяльність: їздите на схід, у зону АТО. Чи можна сказати, що з 2014-го щось змінилося в мисленні, свідомості тамтешніх людей? У чому це виявляється?
— Там живуть дуже різні люди. Та й не лише там, зрештою. І свідомість у кожного своя. Для когось змінилося все, докорінно. Для когось не змінилося нічого. Нам із друзями щастить на людей розумних, активних і відкритих, тих, хто з зими 13-го включився в життя країни, відчув свою до неї належність, намагається зробити для неї бодай щось. Таких людей немало, якщо чесно, і з кожним днем їх стає дедалі більше.
У чому це виявляється? Та багато в чому. Хтось створює громадські об’єднання й намагається здійснювати громадську діяльність, хтось волонтерить, хтось намагається контролювати дії влади, тиснути на керівництво. Люди прокидаються, розуміють, що це їхня країна і що її проблем, крім них, ніхто не вирішить.

«Жадан і Собаки» — передусім можливість проговорити речі, які є надто плакатними для віршів і надто ліричними для прози

— Торік «Жадан і Собаки» збирали гроші на ініціативу «Подаруй Сашку (Кольченку) побачення з мамою», скільки вдалося зібрати? Нині всі кажуть, що люди стали менше допомагати волонтерам, ви це відчули?
— Ні, не відчув. Знову ж таки — мені, мабуть, щастить на людей. Принаймні всі наші волонтерські ініціативи завжди знаходять широку підтримку — як серед українців, які живуть в Україні, так і серед тих наших земляків, які сьогодні живуть за кордоном. Стосовно Саші Кольченка — ми зібрали 25 000, сума насправді не така велика. Але її, наскільки розуміємо, мало б вистачити на авіаквиток для його матері, щоб вона могла провідати Сашка в російській в’язниці.
— Цього року проект «Жадан і Собаки» святкує 10-річний ювілей. Як святкуватимете — писали, що будуть концерти, скільки приблизно міст плануєте охопити, яка географія? Що змінилося в самому проекті за 10 років?
— Плануємо видання диска з найкращими піснями, які відібрали наші слухачі. Деякі зі старих пісень перепишемо, щоб вони звучали сучасніше та адекватніше. Плануємо також восени ювілейний тур. Зі списком міст визначаємося, єдине місто, з яким уже визначилися, — це Кропивницький. Надто вже гаряче нас приймали там у грудні. Для мене цей проект — передусім можливість проговорити якісь речі, які є надто плакатними для віршів і надто ліричними для прози.
— Багато ваших текстів покладено на музику. Чи були випадки, коли ви відмовлялися віддати комусь власну поезію? 
— Ні, такого не було.
— Чи завжди вам подобається результат — як ваша поезія звучить? 
— Та ні, звісно. Іноді не подобається.
— Можливо, «Жадан і Собаки» — це намагання, щоб вірші прозвучали саме так, як чує автор?
— Ні. Проект із «Собаками» — це можливість говорити про найголовніше за допомогою тромбона.

Не буде країни — кому потрібні будуть усі наші премії?

— Ви казали, що пишете книжку про війну, вона має вийти цього року — про що ця книжка?
— Це історія двох людей, які намагаються вижити.
— У чому її принципова відмінність від тих книжок про війну, що останнім часом почали з’являтися на книжкових полицях? 
— Нікому не буде шкода її головного героя.
— На жаль,  реалії такі, що з українськими письменниками, музикантами, акторами журналісти більше спілкуються про їхню громадську діяльність, аніж про творчість. Зазвичай наші митці — це борці за справедливість. Як, на вашу думку, громадська діяльність не заважає розкритися більше, можливо, навіть, здобувати Нобелівські премії, бо вони переважно зосереджені на, власне, українських проблемах? 
— Не думаю, що українські митці борються за справедливість заради Нобелівської премії. Якщо серйозно: не буде країни — кому потрібні будуть усі наші премії?
— Днями відбудеться презентація аудіокнижки «Тамплієри». Чому вирішили зробити аудіоверсію? 
— Це ідея Ярослава Лодигіна — режисера, з яким ми робимо фільм за «Ворошиловградом». Ярослав працює на радіо «Аристократи», він і запропонував такий формат. Я подумав, що це цікаво. По-перше, у нас справді біда з аудіокнигами — ми працюємо з людьми з вадами зору, вони постійно скаржаться на відсутність таких книжок українською мовою, по-друге, це цікавий формат, який дає можливість літературі звучати цілком інакше.
«Отримають Шевченківську премію всі достойні — тоді й подамся»
— Як обирали тих, хто читатиме ваші вірші і хто обирав, які саме вірші читатимуть?
— Я запросив своїх друзів — музикантів та акторів, когось запросив Ярослав. А вже вони самі обирали, що хочуть читати. Проект благодійний, усі працювали без гонорарів, отримані з продажу та презентації кошти перерахуємо дітям наших загиблих військових.
— Чи маєте політичні амбіції? 
— Не маю.
— Торік вас обрали до Комітету з Національної премії Шевченка. Яке ставлення до цієї премії? 
— Мені здається, що, оскільки для багатьох ця премія й далі лишається важливою та знаковою, добре було б якоюсь мірою долучитися до її «перезавантаження».  До неї можна по-різному ставитися, безперечно. Просто тут така річ: одні, кажучи про неї, згадують найбільш одіозних її лауреатів, а я ось завжди згадую Ігоря Римарука, Василя Герасим’юка, Тараса Федюка, Петра Мідянку. Дивлячись що ми хочемо бачити і в цій премії, і в історії нашої літератури загалом.
— Чи подавалися колись на цю премію самі? Якщо ні, то чому?
— Ні, не подавався. Ось отримають усі достойні — тоді й подамся.
— Кого з письменників читає письменник Сергій Жадан?
— Та всіх. Можливо, дещо хаотично, але в цьому є й свої переваги — ніколи не знаєш, де й коли натрапиш на щось близьке й важливе.
— Як ви все встигаєте?
— Насправді багато чого не встигаю. І дуже побиваюся з цього приводу.
— Поділіться, будь ласка, з читачами нашої газети найновішими поетичними рядками, яких іще не чув ніхто. 
Ось і це літо добігає кінця.
Лишає по собі фруктові сади,
подібні на покинутих жінок —
вчитися знову ділитися своєю ніжністю,
вчитися знову любити свою природу.
Коли ще нічого не встиг.
Коли нічого не встиг побачити.
Коли так запізніло відчуваєш
павутину в сухому повітрі.
Останнім з’являється сонце.
Запізнюється, поспішає.
Ніби щось можна надолужити. 
В обід завмирає, вагається. 
Рухається туди,
куди йому показують соняшники.
Розмовляла Марія Сулима
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Жадан Сергій

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s