Фінська журналістка про висвітлення війни в Україні: Проросійські мешканці Фінляндії називали мене брехункою

26 січня 2017 р.

Світові події аудиторія бачить очима журналістів. Те, як вони сприймають, а потім подають інформацію, визначає рівень розуміння (або навпаки – нерозуміння) ситуації. Тому нам так було важливо, щоби якомога більше закордонних журналістів розказали про те, що діялося в Україні під час Революції гідності, а опісля – щоби вони донесли правду про російську агресію, працюючи таким чином на фронті інформаційної війни, розв’язаної РФ.

Ніна Лейнонен (Nina Leinonen) – одна з таких «солдатів», інформаційні впливи Росії на аудиторію почали цікавити її давно. Вона – новинарка популярної фінської газети Iltalehti, пише на теми міжнародних і внутрішньофінських подій, із яких особливо виокремлює Східну Європу, проблеми біженців та прав людини. Із появою «зелених чоловічків» у Криму та початком сепаратистського руху на сході України фінська журналістка зацікавилася українською темою впритул. У вересні 2016 року Ніна Лейнонен і дослідник Тімо Гелленберг презентували книжку «Очевидці. Битва за Україну» (Silminnäkijät. Taistelu Ukrainasta), в якій Ніна описала війну на сході України. 

Про висвітлення конфлікту

– Ніно, чому ти вирішила написати книжку саме на цю тему?

– Я писала (у пресі. – Н.Т.) про Росію та колишні радянські країни роками, а про Україну – з часів Помаранчевої революції. Мене також цікавила тема інформаційного впливу з боку Росії ще до того, як почалася ця війна. До слова, моя наступна книжка буде про інформаційну війну.

– Що ти маєш на увазі під «інформаційним впливом»?

– Щодо Фінляндії Росія розпочала «дитячу кампанію»: вона звинуватила фінський уряд у тому, що із сімей росіян, які проживають у Фінляндії, цілеспрямовано забирають дітей. Відповідно до цих повідомлень, складалося враження, що до російських сімей у країні інше ставлення, ніж до фінських. Так, був випадок, коли соціальна служба змушена була забрати дітей із російсько-фінської сім’ї через пияцтво батьків. Але це звична процедура в роботі фінських соцслужб. Дитину забирають у крайніх випадках, до цього, як у даному випадку, здійснюють різні заходи для підтримки сім’ї.

– Під час твоїх поїздок до України тобі доводилося спілкуватися з іншими іноземними журналістами. Як би ти оцінила їхню роботу? Чи й досі вони розцінюють Україну як таку, що перебуває під російським впливом, як це було до 2014 року, коли іноземні журналісти висвітлювали події з офісів у Москві?

– Я не відчуваю, що можу оцінювати роботу інших журналістів. Зазвичай під час моїх відряджень на схід я працювала осібно, не групуючись з іншими.

– Із якими труднощами ти стикалася під час роботи?

– Найважче було пересуватися у воєнній зоні. Треба було багато об’їжджати, оскільки основні дороги були заблоковані. Також багато затримок і напруги створювала акредитація виключно електронкою з боку української сторони в 2014 році. А ще – непередбачуваності, особливо у блоку сепаратистів: ніколи не знали, чи то ополченці, чи російські військові.

– А що було найлегше?

– Зустрічі зі звичайними людьми. Вони воліли говорити, хотіли розказати про свої проблеми, висловитися з приводу війни. Розмови тривали навіть у підвалах під час сильних обстрілів. «Розтопити лід» між нами допомагало моє знання російської, точніше мікс російської та української. Але під час інтерв’ю я користувалася послугами перекладача.

Про Карелію й фінляндизацію

– За ті три роки, що я перебуваю у Фінляндії, склалося враження, що фіни цілком зжилися зі втратою Карелії. Принаймні у приватних розмовах вони не висловлюють жалю з цього приводу. І фіни зазвичай добре ставляться до східного сусіда. Що це за феномен такий?

– Фіни й досі переживають утрату Карелії. У нас є неурядові організації та політичні групи, що хотіли би повернути той регіон. Але ж ми бачимо реальність: Карелія знищена з часів російської окупації, а більшість карелів виїхали у Фінляндію. Ті, що залишилися там після війни, були переселені в інші частини Радянського Союзу.

Фіни намагаються вижити, живучи поряд із Росією. У нас майже 1 400 км спільного наземного кордону, а населення країни – тільки 5 млн. Це стільки, скільки в регіоні Санкт-Петербурга. Ключові політики хочуть зберігати стосунки з Росією нейтральними, наскільки це можливо, й уникати відкритого конфлікту. Основні причини такої поведінки – потужніша військова міць Росії порівняно з Фінляндією, економіка (особливо російські туристи) та бізнесові зв’язки.

Великою проблемою є так звана фінляндизація [політика, коли слабша держава йде на поступки сильнішій державі-сусіду, щоби зберегти національний суверенітет. У Фінляндії тривала в 1950–1980 рр. – MS]. Особливо старше покоління політиків надто боїться «розбудити ведмедя» на сході, тому вони радше стежитимуть за його настроями. Навіть за рахунок інтересів Фінляндії. Ця проблема красномовно характеризує теперішній уряд та розмови про НАТО.

– Україна досить виснажена після трьох років гібридної війни з Росією. Настільки, що з’являються заклики здаватися й переглянути відносини з агресором. Я пам’ятаю, що нам за приклад ставили стратегію фінляндизації. Які «за» і «проти» такої політики для Фінляндії?

Фінляндизація не є рішенням. Вона дає занадто багато влади орієнтованим на Росію. Можливо, фінляндизація працювала в часи холодної війни (певним чином), але не пізніше. Вона надто прив’язує до Росії та її інтересів. Кожна суверенна держава мусить мати можливість приймати власні рішення та створювати альянси.

Про ставлення фінів до російсько-українського конфлікту

– Як у тебе справи тепер? Коли ти почала писати про російську участь у війні в Україні, то мала неприємні моменти з нападками проросійських юзерів, навіть отримала погрози. Таке з тобою вперше трапилося? Чи ти й досі отримуєш погрози? Чи було це настільки серйозно, що ти зверталася в поліцію?

 Від 2014-го й дотепер я отримала сотні листів ненависті та погроз у соціальних медіа. Деякі навіть по телефону. Серед них було кілька погроз смертю, їх я й сприйняла серйозно і звернулася до поліції. В основному проросійськи налаштовані мешканці Фінляндії називали мене брехункою. Загалом, у країні проживає близько 50 тисяч росіян (це найбільша меншина тут).

Тепер я отримую менше погроз від проросійськи орієнтованих мешканців, більше – від расистських груп, що атакують біженців. Але й досі, коли пишу про Україну чи Росію, отримую досить  потужну реакцію, особливо від проросійськи налаштованих.

Поліція в Фінляндії не надає захисту звичайним людям, допоки чогось серйозного не станеться. Погрози не є підставою застосовувати якісь особливі заходи безпеки. У моєму випадку я повідомила поліцію і відповідно до їхніх порад вжила певних заходів безпеки.

Можу сказати, що у Фінляндії люди загалом довіряють мас-медіа. Як державна мовна компанія, так і комерційні медіа подають інформацію об’єктивно. Хоча в нас з’явилося кілька фейкових ЗМІ. Їх можна характеризувати як проросійські, наразі вони атакують біженців та прохачів притулку. Найбільший із них – MV-lehti (Mitä vittua-lehti), має зв’язок із так званими народними республіками на сході України та висвітлює кризу біженців. Інші  Über Uutiset, Verkkomedia, а також кілька фейсбук-груп та блогів.

– Як ти оцінюєш інтерес та обізнаність фінів у справі російсько-української війни?

 Коли війна почалася, в 2014-му, люди висловлювали значне зацікавлення Україною. Основне відчуття було, що Україна та Фінляндія мають «спільного великого і неприємного сусіда» і ми повинні боротися з цим. Досить багато фінів ще пам’ятають про російську агресію в листопаді 1939 року, Зимову війну. У великих мас-медіа не виникає питань, хто є агресором в Україні.

Тепер, коли Росія розпочала воєнну операцію в Сирії, Україна вже не є топовою темою новин. Ті, хто цікавиться Україною, черпають інформацію з українських ЗМІ та соціальних медіа. На жаль, якось забувається, що Росія, наш сусід, і досі веде війну в Україні.

Я продовжую писати про Україну, коли є інформаційний привід.

Але наразі ситуація видається замороженою. У Фінляндії є кілька журналістів, що спеціалізуються на українській тематиці, й ми можемо передавати інформацію з місця подій. Але в основному новини передруковуються зі стрічки міжнародних новинних агенцій.

Наразі найбільшою проблемою є питання біженців. Я пишу на цю тему на прикладі Фінляндії, а також Іраку.

– Цього року Фінляндія святкує сто років незалежності. Заходи почалися з масового святкування на Новий рік у Гельсінкі. Які теми, на твою думку, присвячені ювілею, будуть на порядку денному у ЗМІ?

Великою мірою це залежатиме від контексту подій у світі. На мою думку, буде багато розмов про незалежність і намагання Росії вплинути на неї. Це в контексті інформаційної війни, що Росія веде проти західних країн.

Ще одна велика тема – біженці. Фінляндія й досі має справу з десятками тисяч біженців, що шукають притулку в країні з осені 2015 року. У цьому контексті будуть обговорюватися питання расизму й толерантності.

 

 

 

Розмовляла Наталя Терамае

 

 

Джерело: МС

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s