Latexfauna: Ми не очікували такої уваги до себе

17 січня 2017 р.

14258На заповідних теренах вітчизняного інді гурт з інтригуючою назвою Latexfauna з’явився в 2015 році. Опублікований в серпні перший сингл «Айяхуаска» одразу ж знайшов своїх поціновувачів завдяки поєднанню в рамках дещо психоделічного дрім-поп-року, качового груву, чіпкої мелодії, нетривіальної лірики і пікантного суржику. Проміжним результатом менш ніж півторарічної кар’єри квартету (вокал, гітара, бас, клавішні), який нещодавно став квінтетом (додалися живі барабани), стали 6 синглів, об’єднаних у дебютний ЕР «Season One»; участь у фестивалях Respublica та Lviv Acoustic; щедрі аванси і симпатії критиків, компліменти від колег і невпинно зростаюча аудиторія, здатна заповнити зал на зразок київського Mezzanine і підспівувати геть непрості тексти.

Про слова і музику, джерела і цілі потенційних зірок української інді-сцени Cultprostir поговорив з вокалістом і автором текстів Latexfauna Дмитром Зезюліним.

 

  • При тому, що Latexfauna ще не встигли присвятити пісню мавпі, обмежившись наразі слоном та соколом, минулий рік став для групи досить вдалим, можна навіть сказати проривним: один авторитетний музичний ресурс включив ваш дебютний ЕР «Season One» до списку найкращих міні-альбомів року, інший взагалі назвав гурт відкриттям 2016-го. Як ви самі оцінюєте рік, що минув?

Оцінюємо як дуже добрий. Ми гарно попрацювали. Зовсім не очікували такої уваги до себе. Просто намагалися робити кожен трек таким, щоб він дуже подобався в першу чергу нам, на всіх етапах: створення, аранжування, продакшна. Я думаю, що саме це і дало свої плоди. Хоча в корені лежить ідея кожного треку, і я думаю, що людям подобаються саме наші ідеї. Але продакшн – це 50% успіху в нашій справі, тому я дуже радий, що в нас є такий саундпродюсер, як Антон Дерев’янко, який допоміг нам все зробити.

 

  • Вас влаштовує ваш теперішній рівень популярності?

Він нас дуже радує. Навіть більше, ніж радує. Мабуть через те, що ми нічого такого не очікували. В нас зараз такий період в житті, чимось схожий на кіно. Тому що музиканти, люди з індустрії нами цікавляться, звертають на нас увагу – це все трохи схоже на кіно, на казку. Це дуже окриляє.

 

  • А яке взагалі ваше ставлення до популярності? Ви маєте в планах чи за мету стати відомим гуртом, хоча б в масштабах країни?

Так. Як я вже сказав, ми не очікували такої уваги до себе, але зараз ми відчули свої сили. Тепер ми розуміємо, що ми можемо виходити в перші ряди.

 

Я не приховую того, що мав досвід з психоактивними речовинами. Аяхуаску, щоправда, не куштував.

 

  • Маєте намір займатися музикою професійно?

Так. І вже починаємо робити кроки для цього. Я особисто почав тренуватись по вокалу, басист і гітарист почали грати вдома під метроном, щоб все було чотєнько. В нас навіть з’явився барабанщик – Максим. Тобто ми вже вкладаємо в себе якийсь ресурс – час і зусилля.

Повертаючись до популярності, мені здається, що Latexfauna була б на порядок популярніше, якби не ваші тексти. Вони надто складні: надто глибокі, надто образні, надто багатошарові. Строки на кшталт «над нами лише кроманьйонці цвітуть» не для пересічного розуму. Щоб писати такі тексти, треба або дуже багато читати, або розширювати свою свідомість іншими засобами. До речі, як тут не згадати вашу «Айяхуаску». У вас який випадок?

Я виріс в інтелігентній сім’ї. Не скажу, що я дуже багато читав, але багато чим цікавився. Ну і я не приховую того, що мав досвід з психоактивними речовинами. Аяхуаску, щоправда, не куштував (сміється).

 

 

  • Але принаймні розумієш, що це таке.

Так. Але ж пісня насправді не про плем’я, а про те, що всередині людини перемагає: її внутрішні «ковбої», які несуть в життя стім-панк, чи натуральність і глибина людської суті, її божественна тваринність. Пісня про це, а не про плем’я. А то нам часто дорікають, що в Амазонії ніколи не було ковбоїв, племені Аяхуаска насправді не існує, то є ліана і вона психоделічна. Та ви шо, пацани? Серйозно?

І ще одна важлива річ. Щодо того, що тексти складні. Я особисто ніколи не придумаю рядок виключно заради рими. Я радше пожертвую римою, але буду чесним в тому, що я хотів сказати. Мені завжди хочеться, щоб кожний наступний рядок мене здивував. Мене самого. Коли я перший раз награв «ковбої не сплять, вони полюють на дітей племені аяхуаска», я спочатку сам не зрозумів, про що я співаю. Зіграв і: «шо-шо?» А потім думаю «опа-опа, ето інтересно». Так само, як фраза «душа робота вкрита інеєм і так обідно, шо навколо меланхолія, антиутопія» теж далась мені сама собою. А далі я вже пішов за нею, як за сюжетом, як уві сні. І так майже всі пісні.

 

  • Цікаво, що при цьому ваш суржик в текстах не робить їх плоскішими чи вульгарними, чи простішими для сприйняття. Але звідки він і чому?

Це теж про натуральність. Я в житті спілкуюся суржиком. Я виріс в Тальному Черкаської області, там всі говорять на суржику. Потім я переїхав до Києва і довгий час, поки вчився, був повністю україномовним, але в якийсь момент зрозумів, що це нечесно – насправді я думаю суржиком і тому надалі буду говорити суржиком. І в текстах деякі слова я просто не можу собі дозволити сказати рафінованою українською. Більше того, рафінованою українською вони несуть інший смисл. Якщо в пісні «Австралія» заспівати «ми хлопчики Австралії», то це, як на мене, буде нести якийсь доволі педофілійний підтекст, а якщо заспівати «ми мальчики», він несе контекст тінейджерсько-сексуальний. Абсолютно інший тон. І слова «симпатичний» і «сімпатічний» несуть різне навантаження і різний образ. Або «подобається» і «нравицця». Тому ці слова там, де вони повинні бути.

 

 

  • А звідки цей екзотичний вектор в темах пісень: «Австралія», «Аяхуаска», «Слон», «Серфер»…

Щось тепленьке (сміється). Просто нам подобається така естетика. Мені вона близька і нашому гітаристу Кості, в нього така південна натура, він дайвер, постійно мандрує теплими країнами. Я теж обожнюю південь і зиму тяжко переживаю. Обожнюю літо і просто ним марю, літом і морем.

 

Якщо в пісні «Австралія» заспівати «ми хлопчики Австралії», то це, як на мене, буде нести якийсь доволі педофілійний підтекст.

 

  • «На злобу дня» не пишете принципово, не надихає, чи хотілося б, але вже витримуєте певну концепцію?

Якщо говорити про громадянську лірику, то вона мені просто не подобається. Мені подобається, коли в пісні є магія, кіно, чиста вигадка, щось наче з іншого світу. Все, що необичне. А це – обичне і мене не надихає.

 

  • Давай від текстів перейдемо до музики. З нею у вас – повне влучання. Інді зараз в топі…

Моднєнько (сміється).

 

 

  • Так. А у вашому ще й таке смачне поєднання груву і мелодизму. В одному інтерв’ю ви казали, що не заморочуєтеся щодо жанру своєї музики, для вас важлива атмосфера, що створюється в кожному треку. Але при цьому у вас є свій впізнаваний стиль. Як він сформувався, з чого? Часто молоді музиканти починають грати з того, що люблять і слухають самі.

Пам’ятаю, як ми перший раз зібралися з нашим басистом Сашею на пиво, щоб поговорити про створення групи, після інституту. Щось говорили, а потім майже в один голос один одному кажемо: «Чувак, ось тільки давай ні під кого не косити, давай щось своє грати». А ми б і не могли під кого косити, тому що нам подобається абсолютно різна музика. Деякі точки спільні є, але в плеєрах у нас… Коли заходить Саша-басист, і я чую, що в нього гарчить в навушниках, – я таке не буду слухати. Те, що слухає гітарист Костя, мені зовсім не подобається, він, у свою чергу, ненавидить те, що слухаю я. Тому ми не могли косити під когось конкретного, ми тільки могли придумувати щось спільне, що буде подобатись всім нам. Саша Мильников, наш клавішник, наприклад, любить пост-панк, і цей вплив дещо відчувається в нашій музиці.

Ми довгий час притиралися, в нас довго не виходило, поки ми не придумали «Айяхуаску». Ми придумували масу різних аранжувань, і нам нічого не подобалось. Ми вже геть руки опустили, бо не було магії. І потім Саша-басист награв оцей свій грув, і ми такі: «опа, клас!». Костян почав підігрувати на гітарі, і ми поняли, що це воно. Ми зробили таке аранжування, а потім далі все пішло під знаменником такого звучання. І чим далі ми придумували пісні, тим більше ми розуміли, що чим проще, чим менше нот, чим менше наворотів, чим менше піжонства, тим буде краще. Все має бути просто. Хай це будуть три ноти, але нехай вони будуть на своєму місці. І їх насправді не так легко знайти. Ось трек, над яким ми зараз працюємо, він буде дуже простий. У нього складна архітектура – якщо заграти під гітару, там багато акордів, і все всередині міняється – тому нам складно було зробити його простим, але ми зробили і радіємо з того.

 

  • Випустивши ЕР зі своїми першими 6-ма синглами, ви зазначили, що наступні пісні будуть створюватись «з іншими емоційними та музичними підходами». Це означає, що на слухача очікує певна зміна стилю Latexfauna.

Буде, мабуть, відчутний інший настрій. Ось трек, про який щойно казав, він уносить нас в якийсь лаунж и розмазує, як масло по булці. Дуже «заліпонистий» трек, у нас таких «заліпонистих» ще не було. Ще один трек, над яким ми працюємо, – «Дослідниця» – дуже кінематографічний і буде відрізнятися по звуку від усього, що ми робили раніше. І ще в нас є нова пісня «Геліос», так вона трошки йде в сторону діп-хауса. Ось власне поки що такі зміни ми за собою відчуваємо.

 

 

  • Прозвучало слово «кінематографічний», а ще в якомусь інтерв’ю ви казали, що для кожного треку намагаєтесь створити «своє кіно», яке слухач має побачити, слухаючи його. Чому в Latexfauna досі нема жодного кліпу?

Усьому свій час. Найближчим часом ми обов’язково видамо кліп. Буквально на минулих вихідних знімали кліп на пісню «Серфер», на морозі -18. А до цього не було тому, що ми більше займалися нашою музикою, нашим звучанням.

 

  • Незважаючи на загальну успішність минулого року, концертів у Latexfauna було небагато. Вас частіше наживо можна було почути/побачити в ефірі радіо чи телебачення, ніж в якомусь залі. Чому?

Ми самі не займалися пошуками можливостей виступити. Ми виступали, тільки коли нас запрошували, і тільки тоді, коли відмовитися було б нерозумно. Ми зконцентрувались на тому, щоб придумувати нові пісні, і всі сили кидали саме на це. Зрозуміло, що відмовити фестивалю Respublica було б нерозумно, відмовитись зіграти в Mezzanine було б нерозумно, відмовити Lviv Acoustic – теж. І ми використали ці можливості. Так само ми вдячні радіо SKOVORODA за можливість виступити на їхній вечірці, на яку вони зібрали багато наших фанів зі Львова. Ми отримали колосальний кайф.

 

 

  • На Новий рік ви грали в київському клубі Atlas в компанії цвіту сучасної української незалежної музики. Які враження? Як почувалися на одній сцені з більш досвідченими колегами?

Настільки класно, що ми навіть не очікували. Був дуже гарний звук, організація, підхід – все дуже професійно. Публіка дуже класно нас зустріла. Були люди, які співали наші пісні. Це було дуже приємно. Ми хвилювалися, але все було так легко, спокійно і просто – супер.

 

  • Відчули себе частиною тусовки? Спілкувалися с кимось з колег?

Ми спілкувалися з басистом Bahroma, обговорювали бас-гітари. Гітарист гурту MAiAK Костя допомагав нам зі звуком. Але, якщо чесно, не можу сказати, що ми відчули себе частиною тусовки. Це точно.

 

  • А взагалі за українською музикою слідкуєте? Щось подобається?

Звісно. Подобається Tik Tu за їхню магію. Подобається Blooms Corda. Мені подобаються їхні тексти, вони нетривіальні. І MYOPIA дуже подобається. В них така агресивна, дуже класна подача. Я не великий знавець англійської мови, але чути, коли англомовні тексти часто придумують люди, які до тої мови не дуже близькі. А от манера MYOPIA заставляє думати, що Антон (Антон Шитель – прим. ред.) думає і навіть відчуває цією мовою. Ще Cape Cod подобається.

 

 

  • Перший ваш концерт в новому році відбудеться 20 січня у Львові. Ви гратимете з гуртом «Плесо». З їхньою творчістю знайомі?

Звісно. Ми дружимо. Я дуже близько дружу з їхнім гітаристом Ігором Дзіндзьо. Ми з ним познайомились на тлі нашого хайпа, його початку. Одним з перших, хто за нас дуже сильно «топив», був саме Ігор. Ми спочатку списалися, роззнайомилися, а потім, коли зустрілися, він виявився настільки близьким мені чуваком, що ми дуже здружились. Так що творчість знаю дуже добре.

 

  • А коли вже чекати на сольний концерт Latexfauna?

Сольний-сольний? Ну нам треба хоча б годину програми назбирати. Я думаю, що коли ми доробимо ці три нових треки та ще зробимо якесь інтро, то вже може буде година. Хоча може краще ще чотири треки підготувати.

 

  • Які плани на рік?

Обов’язково треба видати кліп. Один точно буде, але хотілося б кілька. Хочеться «зайти» в лейбл. Хочеться ще більше про себе заявити і почати професійно займатися музикою. Грубо кажучи, через рік хотілося б кинути роботу (сміється).

 

 

 

Розмовляв Макс Віхоть

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s