Чат з Сашком Лірником

12 січня 2017 р.

Казкар, сценарист, телеведучий

  • Що надихає вас на щорічне створення сценарію до “Зіркового вертепу”? В чому секрет, чому ви лишаєтеся незмінним автором сценарію вже кілька років поспіль?) Друге. Зірки, задіяні у вертепі, розповідали, що завжди перед виступом лише одна репетиція, і тексти вони отримують за півгодини до початку)) А ви теж працюєте над сценарієм в таких екстремальних умовах – у стислі терміни?
    По-перше, не кілька років, а більше десяти. По-друге, я — найкращий вертепний сценарист у світі, тому до мене і звертаються. Вертеп дає можливість у традиційній різдвяній виставі показати сучасні реалії — і я це люблю, і глядачі це люблять. Мій Вертеп розтягують на цитати і потім цілий рік використовують. До речі, відкрию секрет: мій сценарій просять українці в діаспорі, і той же Вертеп йде одночасно в Канаді, в США, Аргентині, Австралії, Польщі, Чехії, Австрії. Це дуже приємно, як для автора. Зірки-учасники мали б не розповідати про одну репетицію, а знайти час у своєму щільному графіку корпоративів і концертів, тоді було б репетицій більше. :))) Тексти всі отримують задовго до репетиції, я розсилаю їм на e-mail. Працюю теж в екстремальних умовах, тому що цей час напружений і в мене, тож доводиться писати ночами. А старі сценарії використовувати не хочу — весь час пишу нове.
  • Окрім казок, ви доволі жорстко висловлюєтеся з приводу поточних політичних подій, росіян і т.д. А чи надходять до вас якісь відгуки “із-за порєбріка” або від сепаратистів?
    Не росіян, а окупантів. Не просто доходять, а в інтернеті мене поливають із великої бочки. Та мені нас*ати…
  • Доброго дня. Розкажіть про вашого колегу-співведучого – кота:) Як вам вдається вмовити його так спокійно сидіти під час ефірів? Чий то кіт? Як його звуть?)
    Цей кіт — член родини. Колись ми його підібрали на смітнику, дуже хворого, облізлого і подихаючого з голоду. Ми його вилікували, виходили, і кращого котика на світі немає. Він по життю такий ледачий, як і на екрані (це коли не стосується кицьок і інших котів). На телебаченні він дивовижно вписався в програму: там горить лампа, м’якенька подушечка, мій голос — то чому йому смикатися? Він собі спить і іноді хропе — мабуть, мій голос так на нього впливає. Нічого я йому спеціально не даю і не вмовляю. Як приїздим до студії, то він сам залазить на стіл, на свою подушечку і вкладається спати. Ідеальний артист. Правда, іноді проситься попісяти — у нього там є улюблений куточок. І вся знімальна група радісно спостерігає і коментує цей процес. Його ім’я — секрет, який я використовую у своїх програмах. Дітки у своїх листах мають самі назвати котика. Уже ким він тільки не був. Мені подобається Пан Муркоцький. 🙂
  • Пане Сашко, казки яких народів ви світу ви любите (крім, звісно, українських:)) і чому? Чим особисто для вас особлива українська казка, чим вона відмінна від усіх інших? Дякую.
    Японські і норвезькі. Українська відмінна від решти казок своїм гумором і веселим ставленням до світу, де навіть нечиста сила зображена смішною і геть не страшною.
  • Сашко Лірник, який оповідає для дітей, і Сашко Лірник, який розповідає казку для дорослих, – наскільки вони різні?:)
    Вони однаковісінькі. Головний принцип казкаря – не робити різниці між дітьми і дорослими. Тоді тільки казка буває щирою. Діти насправді розуміють усе не гірше дорослих, а реагують щиріше.
  • Які казки та історії користуються найбільшим попитом у наших бійців, до яких ви їздите на передову?:)
    Перше — це народні. Не повірите, “Курочка Ряба”, “Пан Коцький”, “Язиката Хвеська”. Але, звичайно, у моїй обробці. Ну, і мої авторські — героїчні та веселі. Бійці не люблять плачів і суму. Самі кажуть: “Як приїдуть, як заспівають, як заголосять про вбитих, про нещасну матір, то жити не хочеться. Тут і так біди вистачає. Краще нехай Сашко приїжджає і повеселить нас”.
  • коли спостергієш за тим, наскільки завзято змінюються назви, пам’ятники, герої тощо, згадуєш, що будь-яка влада не вічна. звідси – побоювання: а раптом ті, хто прийдуть наступними з таким самим завзяттям почнуть повертати старих героїв, знову перейменовувати ті вулиці, які зараз названі на честь загиблих в ато воїнів..?
    І це може бути. Але для того, щоб цього не допустити, є народ, який створиться і моїми зусиллями теж. Мені завжди подобався звичай козаків, коли вони обирали гетьманів і старшин. Козаки клали їм на голову багно і казали: “Пам’ятай, що ти з багна вийшов і в багно підеш”. Недарма ж усякі правителі, фараони, князі і царі намагалися залишити по собі піраміди чи величні собори — це для того, щоб лишилася пам’ять про них. А в народі лишається пам’ять про тих, хто дійсно служив своєму народу. А не про дачі, гроші і понти на телебаченні.
  • Доброго дня, пане Сашко! Скажіть, чи завжди, відмовляючись від усього радянського, російського та вважаючи все українське най-найкращим, ми чинимо з розумом? Як не перегнути палку, не стати сліпим у любові до України, не перетворитися, як то кажуть, на «вишиватника», тверезо бачити вади, які є в нашого суспільства, а не кричати на кожного, хто на ці вади вкаже, що він — «зрадник»? Дякую за відповідь.
    Палицю. Хто каже “вишиватник”, той паскудь. Україна 400 років була під окупацією, особливо жахливою — у совєцький період. І вся “совкова” культура на 99% була пропагандистською і агітаційною за “совєцький руський мір”. Зараз іде війна — війна інформаційна і пропагандистська — і радянське, і російське є складовою частиною важкої зброї окупантів. Не маємо часу і можливостей вибирати перлини і діаманти серед купи пропагандистського лайна. Після війни і перемоги зможемо мати час, вибрати і сприйняти твори геніальних майстрів. Але зараз, поки там порєчєнкови стріляють у нас із кулеметів, а табакови і міхалкови гаряче вітають окупацію і вбивства українців, глибоко цинічною є пропаганда російської шовіністичної культури і “совка”. Уявімо собі, у блокадному Ленінграді сеанси в кінотеатрах із прекрасними талановитими фільмами гітлерівської Німеччини. Там же були прекрасні пісні, чудові акторські ролі, гарні ідеї і шикарна режисура. Це все з тієї ж опери. Крутячи по телебаченню російські серіали про “красівую московскую жизнь”, “чесних ментів”, “героїчних десантників і кадетів”, транслюючи “совкові” фільми, ми самі створюємо прошарок колаборантів-“ватників”, тих, які стріляють в одеситів, виходять із хресними ходами, зупиняючи українське військо, тих, які приносять бомби в слоїках із медом для наших солдатів. Це вони фанатіють від “совка” і “русского мира” в телевізорі.
  • Останнім часом потихеньку почали з’являтися картини українського виробництва – чи то фільми, чи то серіали. І не секрет, що все нове, що виходить, одразу потрапляє під шквал критики і фукання від наших же співвітчизників. Чому так? Чому у нас така публіка, що ладна заклювати своє ж, коли воно тільки-но робить перші кроки, тільки-но намагається сформуватися чи відродитися (як тут правильніше сказати). Адже зрозуміло, що одразу не народяться шедеври.
    Це не публіка винна, а кіношники, які знімають печальну муть і вселенські плачі. Я вже казав, як бійці реагують на подібне на “передку”. Чому, коли є можливість зняти класний козацький вестерн чи позитивний фільм із надихаючим хеппі-ендом, що так важливо в час війни, обов’язково знімається якась трагедія про те, як всі померли, про те, як важко і гидко бути українцем, про те, що треба плакати і скиглити, і про те, що нас усі гноблять? Хто з глядачів захоче себе асоціювати із “опущеним лохом” (вибачте за цей сленг)? Я теж не маю в собі сили дивитися черговий геніальний шедевр про те, як нам було погано, а стало ще гірше — я ж не мазохіст.
  • Назвіть ті книжки, які, на ваш погляд, потрібно прочитати кожному, щоб сформуватися як справжній українець?)
    Тарас Шевченко “Кобзар”, Олесь Бердник “Зоряний корсар”, Ліна Костенко “Маруся Чурай”, “Дума про трьох братів Неазовських”, “Берестечко”. Марія Пригара «Михайлик — джура козацький» (переспів українських дум). Роман Чумак “Бране поле”. Юрій Мушкетик “Яса”. Ільченко “Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і чужа молодиця”. Гоголь в українському перекладі. Українські народні казки. Казки Лірника Сашка.
  • Ведь вы родились еще в Советском Союзе. Поделитесь, какие самые яркие впечатления хранит ваша память о советских временах?
    У нас у дворі жили п’ять українських сімей, сім єврейських, одна білоруська і одна сім’я, яку всі називали “кацапи”. І дорослий хлопець із тої сім’ї, якого звали Сєрьога, бив і ображав маленьких дітей. Одного разу він погнався за мною з ножем. І коли мій батько вискочив і затулив мене собою, він ударив його ножем у живіт, попав у печінку. Батька оперували. А Сєрьозі не було нічого, бо він був неповнолітнім. Мене вразило не це. Мене вразило, як пізніше Сєрьогина мама прийшла до мого батька і попросила його дати свої туфлі для Сєрьоги на випускний, бо розмір підходив. Оце і є “совок” у чистому вигляді. Запам’ятав на все життя. І ще один спогад. Коли ми зі школою поїхали на Хаджибейський лиман, жили там у наметах, знайомилися з дітьми з усього Совєцького Союзу. Мене вразила оповідь двох хлопців із Казахстану. Вони були росіянами і хвалилися, як у себе в школі б’ють ногами школярів-казахів. Буквальна фраза: “Бьешь его с носка, а он скрутился. А чего зверька жалеть?” Цю фразу пам’ятаю досі. Ви хотіли “совка” — ось він який. Ви зараз це бачите на сході нашої країни.
  • По вашим наблюдениям, вражда в России по отношению к украинцам возникла только сейчас, в последние годы, или с их стороны всегда было высокомерное и пренебрежительное отношение? И как думаете, сколько времени уйдет на то, чтобы восстановить добрососедские отношения между двумя народами, или как поссорили пропагандой в медиа за несколько месяцев, так быстро и помирят? Спасибо за ответ.
    Та шо ви говорітє! І хто ж ето нас поссоріл? “Добросусідські стосунки” почалися в 1654 році і тягнуться до цих пір. Через Батурин, каторги, Ємські укази, голодомори, підриви Хрещатика і “русскую весну” в Криму та Донецьку. Не забувайте, росіяни в Україні завжди були окупантами, хай навіть і з близькою мовою. Завжди до українців ставлення було як до “другого сорту”. І справа тут не в пропаганді і не в примиренні. Справа — у визволенні України з-під культурної, мовної і військової окупації.
  • Як ви оцінюєте якість тих картин, які почали з’являтися останнім часом? Та ж «Катерина» за шевченківськими мотивами, «Століття Якова» тощо тощо. Чи здатні такі картини «підсадити» наших же людей на українське кіно? Можливо, потрібне ще якесь жанрове різноманіття?
    Абсолютно з Вами згоден, я вже про це казав. Зараз необхідні картини зі знаком “плюс”, а не скиглення, плачі чи вселенські жалі.
  • Чи є сенс у заборонах російських чи радянських фільмів, якщо будь-хто в нашій країні може запросто знайти і хоч вивчити на пам’ять цю картину в інтернеті? Як ви загалом оцінюєте ці заборони, що вони дають?
    Сенс є. Справа в тому, що у нас 85% населення дивиться саме телевізор, а в інтернеті фільми дивиться небагато людей. Тим більше, в інтернеті ви самі дивитеся “Шерлока”, а не “Служебний роман”. На жаль, телебачення є найбільш потужним елементом промосковської пропаганди. Тому заборона доцільна. І взагалі, має бути більш жорсткий підхід до телебачення і радіо. Ми самі спостерігали, як цинічно ґвалтували і зневажали все українське на новорічні свята в телеефірі. Так враження, що Україна вже давно окупована. Принаймні в інформаційному просторі. Хоча це так і є. Тут потрібні жорсткі і радикальні дії української влади. У нас війна, нагадую… Це — як комендантська година, сувора необхідність. Правда, у нас поки що не сувора, а м’якенька і лагідна до ворожої пропаганди.
  • З вашої точки зору, чи повинне мистецтво бути понад і поза політикою? Чи повинні митці говорити тільки про «високе і прекрасне», оминаючи гострі соціальні й політичні теми, аби нікого не дратувати?
    Не повинні. Так не буває. Справжнє мистецтво завжди реагує на виклики часу. Інакше то духовний онанізм.
  • Ви – віруюча людина? Чи підтримуєте ідею про перенесення святкування Різдва на 25 грудня, чому?
    Віруючий. Але не воцерковлений, тобто вважаю, що Бог — у душі. Та Він і сам про це казав: “Де вас зберуться в ім’я моє, і я буду посеред вас”. Різдво треба перенести на 25 грудня. Це правильно і логічно. Абсолютна дикість святкувати Новий рік, а через тиждень Різдво. Досить уже тягтися в хвості за московським навіженим ортодоксальним православ’ям. Весь світ, і ми разом із ним.
  • Олександре, нещодавно багатьох шокувало те, як вчинили у Чехії з останками Олександра Олеся. Що ви думаєте про цю ситуацію? Як в майбутньому уникнути подібних історій, щоб видатних українців, уже похованих, не лишали останнього прихистку? Дякую.
    Це дикість. Я уявив, що б творилося у світі, якби так вчинили з якимось єврейським письменником. Тут проблема і у чехів, і у нас. Не можна турбувати мертвих. Тим більше, знакових осіб для культури та історії. І тут питання не в грошах, а в ставленні держави до свого народу, до своєї культури. Наша держава зараз — яка завгодно, але не українська. Тому і плюють, і чхають на нас в усьому світі, бо ми (маю на увазі державу) самі не відстоюємо своїх інтересів. Поки самі не будемо огризатися і відбиватися весь час і постійно, то так і буде.
  • Навіщо, по-вашому, політики витягають на поверхню питання мови, історії, культури, релігії – найбільш болючі, дратівливі для нашого суспільства питання? Звідки пішла така «політтехнологічна мода»? Здається, до Помаранчевої революції ніхто й не помічав цих непереборних відмінностей, не ділив країну по Дніпру…
    Не пересмикуйте. Я — не політик, але я ці теми піднімаю. Ці теми не помічали, бо ми були, за словами Шевченка, “рабами німими”, і нищення української мови і культури відбувалося тихо, наполегливо і постійно. Зараз настав той критичний час, коли цей маховик набрав шалених обертів, і нація повинна пручатися, щоб вижити. Те, що політики і політтехнологи використовують ці проблеми, свідчить про те, що ці проблеми є, і вони болючі. Щоб перестати розігрувати цю карту, держава повинна зайняти якомога жорсткішу проукраїнську позицію, тоді і не буде спокуси всяким політтехнологам, політиканам, “русским фронтам” використовувати цю тему. Чому подібного розколу не виникає в Чехії, Польщі, Ізраїлі? Тому що там будь-яким політикам, політтехнологам, телеканалам, радіоведучим і т.д. навіть не дали б розкрити рота на тему другорядності чехів, поляків чи євреїв і їхньої мови, культури у себе вдома. Саме тому, що владу мають проросійські і не українські сили, на всіх рівнях і ЗМІ теж саме ці теми педалюються вже на рівні підсвідомості. Знову повертаюся до ТБ у новорічну ніч, до підкреслено російськомовних ведучих і коментаторів, до шизофренічної двомовності публічних осіб, держслужбовців, коментаторів, депутатів і урядовців. Щоб не було розколу, перейдіть на українську. “Какая разница, на каком языке?” От і розмовляйте українською. У побуті — хоч на суахілі чи старонімецькій.
  • Олександре, якими ви бачите шляхи, аби повернути уми мешканців Донбасу до України? І взагалі, чи реально це зробити, чи завжди лишатиметься відсоток прихильників дружби з Росією?
    Із сформованими особистостями вже нічого не зробиш. Або це настільки видатний процес у часі, фінансах і зусиллях, що він цього не вартий. Треба боротися за молоде покоління. До речі, ми боремося тут успішно, бо саме молодь підтримала Україну і оборону своєї держави. “Совки” повимирають — питання часу. Головне — задати правильний вектор інформаційної, мовної, економічної політики і не звертати з цього шляху, час працює на нас.
  • Чи можлива за нинішніх обставин лагідна українізація східних та південних регіонів? Як зробити українське – модним?
    Правильно назвати дерусифікація. Процес запустити і підтримувати на державному рівні через школи, ЗМІ, кіно і телебачення. Ви помітили, яка була агресивна реакція і несприйняття українського дубляжу (я, до речі, стояв біля витоків цього процесу), і наскільки чудовий результат. Всі бажають дивитися фільми в українському дубляжі, незалежно від мови, якою розмовляє глядач у побуті. Так само і з рештою. Це і є лагідна дерусифікація. Бо я свою дитину російської мови не вчив, але з мультфільмів і телебачення вона вивчила її швидше за українську. Хто не розуміє ролі телебачення, кіно і інформації взагалі українською мовою, той або дурень, або зрадник, або ворог.
  • Наскільки відмінні, по-вашому, жителі Східної та Західної України, або півночі та півдня? Чи існує прірва, яку неможливо подолати, або питання, по яких люди різних регіонів ніколи не дійдуть згоди?
    Немає такої різниці і ніколи не було. Слід чітко розрізняти українців, які живуть на своїй землі, і завезених мігрантів або їхніх нащадків за часів Совєцького Союзу. Для них — “мой адрес не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз”. Це робилося і підтримувалося цілеспрямовано. І зараз маємо результат у вигляді війни і окупації. Я сам пройшов цей процес і чудово розумію, звідки ростуть ноги у “ватників”. Українці між собою завжди легко розуміються, і ніякої прірви чи протиріч між ними немає. Підкреслюю, я маю на увазі українців не по мові, а по мисленню і менталітету. Для мене не існує російськомовних українців — їх правильно назвати русифікованими українцями. Це коли батьки чи діди розмовляють українською, а діти вже російською Але від цього росіянами вони не стали. І питання часу і вектору дерусифікації, щоб вони чи їхні діти чи навіть онуки повернулися до своєї культури і мови. Відсоток чистих росіян у нас невеликий — менше 10% (за офіційними даними). А решта — то цілеспрямовано і примусово русифіковані українці.
  • Знаю, що Ви доволі часто буваєте на фронті, спілкуєтеся з хлопцями, що боронять нас. Пане Сашко, розкажіть щось про останні поїздки, про те, що найбільше врізалося в пам*ять, як настрій у наших воїнів, чи стикалися Ви з місцевими – як вони налаштовані по відношенню до України?
    Про поїздки багато розповідати і довго. Намагаюся потрапити на самий “передок”, у ті місця, де не бувають відомі артисти чи виконавці. Не ставлю собі за мету якось прославитися чи похвалитися — просто їжджу до хлопців, бо їм це потрібно. Запам’яталося, як на самому “передку” бійці слухають казки, і в кожного за пазухою сидить кошеня. Вони жаліються, що собаки не тримаються, бо бояться пострілів, а коти не бояться. І перше питання у всіх: «А де ваш котик?». З місцевими стикався часто. Що приємно вразило — навіть самі обезбашенні гопники щиро радіють зустрічі і дякують за мої казки, правда, російською мовою. Але все ж таки дивляться! Кілька разів зустрічав відвертих ворогів, що аж сичали з люті. Будемо реалістами, там таких вистачає. Та і тут теж. Але більшість всмоктує українську казку, українські пісні, українську культуру, як суха земля воду. Що особисто мені приємно, що мою передачу дивляться і за лінією фронту. Мені розказували люди, які мають родичів на окупованих територіях. Це єдине, що сприймається однаково добре і тут, і там, значить, правильну справу я роблю.
  • Як Ви ставитеся до Надії Савченко? Як гадаєте, якби від самого початку з неї не робили б символ, не творили б беззаперечний образ героя, то і зараз би не було аж такого розчарування?
    Ну, так. Як каже моя мама: “Дурне спить — дурне снить”. Не підходить Надя на роль рупора і надії нації. На жаль. Це теж треба пережити.
  • Дякую Вам, що фах ‘казкар’ (“сказочник”) Ви підняли на великий та поважний рівень. {{{ Раніше це було як образа, а зараз це гідна професія… }}}
    Антоне, особливо приємно це чути від тебе. Найцікавіше те, що, коли я починав казкувати, то саме таку ціль я собі і поставив. Наступним казкарям буде легше. 🙂
  • І ще хочеться взнати, коли ми вже побачимо на екранах “Чорного козака”?
    “Чорний козак” уже готовий давно. Вже років чотири він змонтований, але по мені вдарила бумерангом моя ж ідея зробити фільм-толоку, тобто без грошей і фінансування. Тому знімали в різний час, різними камерами, різними технологіями потрошку, як виходило. А зараз звести все до єдиного формату і озвучити вимагає велетенських коштів, які просити у час війни у нас не вистачає совісті. Минулого місяця ми нарешті знайшли технічну можливість, і нам передали спеціальну програму, і прямо зараз фільм переганяється в нормальний формат, який можна озвучити. У нас була домовленість із однією великою кінофірмою про озвучку, але ця компанія відмовилася в останній момент. Тому фільм як знімали, так і озвучуємо власними невеликими коштами, які зараз реально обмежені через те, що все, що мали, ми віддали нашим хлопцям на “передок”. Надіюся, що прем’єра буде цього року. Хоча, якщо дуже припече, можу показати без звуку, прямо зараз. В цьому є і позитивний момент, бо за цей час познаходили кучу “бліх” і недоліків та повиправляли їх, не поспішаючи. Звичайно, це не “Хоббіт”, але і не “совок”. Це — “Пропала грамота”, найближча аналогія, яка спадає мені на думку.
  • Як би ви віднеслись, пане Сашко, до ідеї створення Театру Казок? Де ви виступали би у ролі головного Чарівника-Казкаря, де ставились би ваші казки, казки народів світу, та козацькоі бувальщини, народний фольклор. Щоби то було внеском у патріотичне виховання наших маленьких громадян. Пропонувати дітям приходити на виставу по можливості у казкових, чи народних костюмах. Щоб глядачі були обов’язковим учасником дійства. З такими виставами можна їздити по всій Україні, та усьому світу. Думаю, що міністр Онищук мав би бажання посприяти втіленню такого арт-проекту, якому немає аналогів.
    Ідея хороша, мені подобається. Але моїх власних сил ще й на це просто не вистачить. Міністр Женя Нищук — мій хороший друг, і, повірте, не від нього це залежить. Але колись такий театр буде точно, і я посприяю цьому. Дякую Вам за хорошу ідею!
  • Коли приїдете в Харків?
    Мабуть, у лютому-березні. Думаю зробити серію виступів по Харківській області і Харкові. Є люди, які мені допомагають у цьому.
  • Скільки часу займаєшся казками?
    Це я сам написав питання, щоб перевірити, чи з’являються ці запитання на сайті «Главред». Раз написав, то відповім: якось все життя цим займався. Писав сценарії, казки, КВНи, ставив різні вистави в садочку, школі, інституті, а професійно почав займатися цим в 1987 році. Тобто цього року 30-літній ювілей. А сайту «Главред» скажу: якщо будете мати тільки російськомовну версію, то дзуськи я до вас більше прийду. Закон України про мови стосується і вас. Гарний сайт, чудові журналісти, прекрасне наповнення, але працюєте виключно на окупанта. Толку з вас…

 

 

Джерело: Главрєд

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Власюк Олександр (Лірник Сашко)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s