Володимир Якимець: Топ-менеджери різних медіа мають припинити кричати про брак української музики

24 грудня 2016 р.

1080_600_1482491409-4369На Миколая у Житомирі виступала легендарна вокальна формація “Піккардійська терція”. Вгледівши одну з афіш у місті, я одразу собі вирішив: робитиму інтерв’ю. Урешті, після нетривалих перемовин, дізнався: бесідуватиму з художнім керівником секстету Володимиром Якимцем.

У невеличкій гримерці Житомирського облмуздрамтеатру за дві години до концерту “Терції” ми встигли обговорити чимало. Передусім – про актуальне квотування української музики й одвічну проблему “формату” на радіостанціях, а також чому не варто тему АТО перетворювати на кон’юнктуру та змушувати артистів їздити на передову.

У ФРАНЦІЇ – ВЗАГАЛІ 75-ВІДСОТКОВЕ КВОТУВАННЯ. І НІХТО НІЧОГО НЕ КАЖЕ

– Пане Володимире, хотілося б обговорити з вами питання, що досі лишається актуальним: 8 листопада набув чинності закон про квоти на українську музику. Як ви ставитеся до такого держрегулювання культури? І як прийняття цього закону вплинуло на присутність “Піккардійської терції” в телерадіоефірах – у вас побільшало ротацій?

– Я з самого початку був “за” – обома руками й ногами. Вважаю, що ми проспали той момент, коли східний сусід, хоч і не прямою агресією, але завдав культурного удару: всього-на-всього зробив меншовартісною україномовну музику, україномовних співаків і зробив все для того, щоб артисти, які вважаються українськими, якомога менше співали, власне, українською мовою, бо це нібито непрестижно, це на радіо не крутиться, цього ніхто не слухає. Це була повна брехня. І це, до речі, абсолютно доводять ті виконавці, які зараз звучать. Україномовної музики стало значно більше. І мушу повторити свій давній меседж топ-менеджерам різних медіа: припиніть кричати про брак української музики, а просто візьміть зі “смітників”, у які ви, навіть не слухаючи, протягом 10-15 років викидали диски з демо-версіями молодих артистів (бо записи без конвертів приходили), – і просто переслухайте ще раз.

Стосовно “Піккардійської терції”, не можу сказати, що нас стало більше в ефірах. І боюся, що нас і не стане більше, бо наш жанр, він, в принципі, “неформатом” є. Акапельної музики, зрештою, не дуже багато і на Заході почуєш. Але декілька наших пісень спокійно можна було би використати хоч би для різноманітності.

– Узагалі, 35% україномовного контенту в ефірі – це мало чи багато? Зокрема – аби за кілька років говорити про те, що українська пісня стала більш затребуваною.

– Цього не багато, але достатньо як для початку. Тобто все одно протягом трьох років цей показник буде збільшуватись у “процентовці”. Але початок у будь-якому разі має бути покладено. Хоча б для того, аби слухачі зрозуміли, що нічого погано в тому немає, навпаки – це цікаво. А люди, вони, звикають. Ротація – це така штука, що навіть будь-яку, абсолютно без смаку пісню зробить популярною, бо хочеш-не-хочеш, а вона тобі влізає в голову.

– У коментарі виданню “Новое время” лідер гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук зауважив, що музичні редактори на радіостанціях не шукають альтернативи.

– Усе правильно, бо це місцями певний саботаж. Вони думають, що візьмуть десять пісень і будуть постійно їх крутити, і скажуть, мовляв, нічого іншого немає. Але нікому, крім себе, вони гірше не роблять. Повірте мені, якщо люди на радіо будуть чути лише десяток пісень одних і тих самих протягом цілого місяця, то те радіо не будуть включати.

– І все-таки, продовжу про Вакарчука. Він наголосив на тому, що більшість радіостанцій закривають необхідну кількість пісень, передбачену квотами, композиціями “Океану Ельзи”. Але ж не “Океаном…” єдиним…

– Так, тому питання номер один для радіостанцій – це повитягати свої “смітники”. Питання номер два – бути правильними топ-менеджерами: хочете, щоб радіо розвивалося, сприяйте цьому, але зробіть це в іншу сторону, ніж до того часу робили. Нічого страшного в цьому немає.

– Серед, скажімо, нових імен в українській музиці кого б ви виділили?

– Я свого часу, ще років п’ять тому, говорив, що по радіо та телебаченню звучать ті виконавці, які не їздять із концертами, а їздять лише на корпоративи. А ті, хто їздять із сольниками і збирають зали, великої ротації не мають. Це починаючи навіть від Олега Скрипки і закінчуючи відносно молодими гуртами “Ot Vinta!”, “Тартак”, та сама “ДахаБраха”, “Тінь Сонця”, зрештою.

– Ви багато гастролюєте за кордоном. А яка ситуація із просуванням і підтримкою національної музики в інших країнах?

– Знаєте, якби ми прийняли закон щодо “процентовки” хоча б такий, як у Польщі, то галасу було би набагато більше. Там 50%, але вони прийняли ряд законів, які спонукають виконавців до створення власної пісні, а медіа – до її ротації. Тобто вони мають якісь там пільги, якісь обмеження, вони це почали, але у них воно не ввійшло в ранг якогось примусу. Але не варто забувати, що Польща ніколи не була поділена на два табори, у них є своя релігія (решта – то дуже маленький відсоток), у них є одна мова – польська, і для них “Jestem Polak” – це як “Отче наш”. Для них важливий патріотизм.

А от у Франції – взагалі 75-відсоткове квотування. І ніхто нічого не говорить. Французи сьогодні своїми піснями завойовують цілий світ.

Тож давайте закінчимо з тим комплексом меншовартості, що українці нібито нічого не можуть зробити. Та все вони можуть! Тільки дайте їм це робити – не заважайте.

– Чи не є квотування ризикованим у тому сенсі, що виконавці почнуть буквально штампувати пісні з неякісними текстами, аби тільки українською?

– Записати пісню на студії коштує чимало. Якщо цей продукт зумисне робити неякісно, то такі виконавці самі ж і попадають на гроші. А по-друге, це вже нормальний процес відбору. У когось це піде, а в когось – ні. Але нічого страшного, російську ж мову ще ніхто не скасовував. Вона так само присутня в радіоефірах. Проблеми, по суті, немає. Тобто якщо не хочеш співати українською, то чого ти себе мучиш. А якщо хочеш, то кинь клич в Інтернеті – і завтра на твій Facebook прийде стільки пропозицій, що тільки встигай переслуховувати.

– Повернімося до вже згаданого вами поняття “формату” або “неформату”. Є думка, що кількість ротацій залежить не стільки від мови виконання, як від приналежності до формату.

– Абсолютно з цим не згоден. Бо у нас, якщо взяти всі, ну, добре, 90% радіостанцій, вони пруть одну й ту саму музику одних і тих же виконавців. Це такий шоу-бізнес по-українськи: якщо є в Києві продюсери, які знаходять гроші, то вони будуть розкручувати всюди одних і тих самих виконавців. От якби у нас були певні іміджеві, жанрові, нішеві радіостанції, наприклад, джаз-музики, рок-музики, фолку, класики, що існують у всьому світі, то повірте мені, якби ми були неформатом на якомусь одному радіо, то на іншому – були б форматом. Тоді ставилися б якісь правильні рамки.

– А от цьогорічну перемогу Джамали на Євробаченні можна вважати перемогою над “форматом”?

– Важке запитання. Я би міг говорити про перемогу над “форматом”, якби не було отих політичних і воєнних дій в Україні. Я думаю, що важливу роль відіграла ще, власне, певна соціальна підтримка людей із тих країн, які мають змогу голосувати за тих чи інших виконавців. Я думаю, що тут все було в комплексі. По-перше, Джамала відрізнялася, однозначно, від багатьох. По-друге, вона дуже гарно виступила – страшенно добре, бо я прекрасно розумію, що таке працювати наживо: коли ти маєш один ефір без права на помилку і треба максимально викластися. І, по-третє, має місце психологічний тиск на виконавця. Це все вкупі було, тобто це комплекс подій, який і призвів до її перемоги. Хоча не буду применшувати, 90% тієї перемоги – це все-таки її робота і робота її команди.

“ПЛИВЕ КАЧА” НА МАЙДАНІ ПОСТАВИВ НИЩУК, ТО БУЛО СТОВІДСОТКОВЕ ПОПАДАННЯ

– Говорячи про нову українську і, що принципово важливо, україномовну музику, варто зауважити, що її нове відкриття можна вважати однією з перемог Майдану, Революції Гідності. Адже саме в той період відбулося певне переосмислення, і люди стали якось краще реагувати на українську музику.

– Я би сказав, що люди просто знову її почули. Була можливість по “5 каналу” або по “Громадському” дивитися стріми із виступами різних україномовних виконавців. І люди збагнули: ага, по радіо крутять одне, а тут, виявляється, є щось зовсім інше. Мабуть, перед тим дійсно щось штучне робилося.

– Одним із музичних символів Революції Гідності стала пісня “Пливе кача” у виконанні “Піккардійської терції”. Як часто сьогодні виконуєте її, і чи нема побоювань, що ця пісня-реквієм стане заїждженою?

– Як реквієм “Пливе кача” почала звучати в той день, коли з Майдану ховали перших героїв – Жизневського, Нігояна, Кульчицького. І тоді теперішній міністр культури Женя Нищук (ми давно знаємося) згадав про цю пісню і її поставив, увімкнув на Майдані Незалежності у Києві. І якось воно це все – відчуття людські, сам настрій пісні, біль від втрати – з’єдналося, що стало стовідсотковим “попаданням” у точку. Хоча пісня сама була записана у 2001 році. З того часу ми її неодноразово виконували на концертах. Зараз ми її теж постійно виконуємо. Але був момент, коли ми її не виконували взагалі. Але люди хочуть чути цю пісню. Я єдине, чому переживаю за цю пісню, щоб вона, не дай Бог, не перестала викликати емоції та спогади. Бо якщо ми забудемо, чого ми там стояли, і хто за те загинув, то ми втратимо свій другий великий шанс (перший був у 2004 році). А третього шансу, боюся, може й не бути. Тому я дуже хотів би звернутися: люди добрі, хочете – скачайте з Інтернету, хочете – купіть собі диск, якщо вам дійсно хочеться почути “Пливе кача”, але я би дуже хотів, щоб ми разом цю пісню не заїздили.

ЯКЩО ПІСНІ ПРО ВІЙНУ – ТО ТІЛЬКИ ЩИРІ

– Невдовзі після Майдану в Україні розпочалася війна, яка триває майже три роки. “Піккардійська терція” часто виступає для бійців АТО, для жителів сходу України. Яку з поїздок передусім пригадуєте, яка вразила найбільше?

– Важко щось виділяти. Можна згадати останні гастролі по сходу, які ми мали, – 17 концертів за 17 днів (з 16 жовтня по 1 листопада, – ред.). Включно з Краматорськом, Маріуполем, Сєверодонецьком.

Я можу сказати, що зміни в свідомості людей – очевидні. Можливо, це відбувається не так швидко, як ми цього хотіли б. Але є позитивні зміни – руйнується дуже багато стереотипів і міфів, які мали люди на сході. Зараз майже не чути тих, хто був відверто проросійськи налаштованим, – вони зрозуміли, що Росія вже до них не прийде, все, час вичерпався.

Знаєте, якщо у Краматорськ до тебе приїжджають діти з батьками і вчителями з Авдіївки, Торецька, незважаючи на те, що їм після концерту треба буде переїжджати ще блокпости, і невідомо, яка взагалі ситуація там буде ввечері, то я в такі моменти за майбутнє України спокійний.

Маю подякувати хлопцям, які стоять там на блокпостах. Ми бували фактично за 40 км від самого Донецька, і я не почув там жодного нарікання, хамства – цілком виховано перевіряли паспорти, зверталися “на ви”, бажаючи “доброго дня” і “до побачення”. Взагалі, по сходу ми вже четвертий тур робимо. Перші були такою собі даниною, що ми давно не приїжджали туди. Було б добре, аби молоді виконавці, які ще не розкручені, теж їздили на схід і показували там місцевим жителям, що українська музика є різноманітною. Концерти, культурні зустрічі – це така форма спілкування, якої нам бракує, а маємо разом жити і відбудовувати Україну.

– В інтерв’ю Укрінформу Едуард Приступа, він же Діля, підкреслював, що майже ніхто з музикантів, навіть із тих, котрі виступають для бійців на передовій, не надихається темою війни, аби створювати патріотичні пісні з вірою у перемогу. А як відвідини сходу впливають на творчість “Піккардійської терції”?

– Аби надихнутися досвідом, там треба прослужити місяць, півроку, рік… Якщо ж ти їдеш просто підтримати людей, то це є частиною твоєї роботи. Але ще з часів Майдану я завжди був проти написання певної кон’юнктури. Лише про Небесну Сотню у нас з’явилося стільки текстів… До мене в день присилали по десять віршів, а скільки було написано пісень, які доступні в Інтернеті… Але нема відчуття, наскільки це було зроблено чесно, відверто. Бо можна написати цілий альбом, присвячений Майдану, не відправивши при цьому жодної гривні або бійцям у госпіталь, або добровольцям, які потребують забезпечення. От і невідомо, де є більший патріотизм. Тому я категорично проти такого, що коли вже ти поїхав туди (на схід, – ред.), виступив, то маєш щось про те написати. Ні! Хіба що тема справді є для тебе близькою, тоді цього приховувати не можна. Але з іншого боку, люди наші добре відчувають, де є нещирість.

19 грудня у межах проекту “Пісні війни” у нас була прем’єра пісні “Молитва на Різдво” в Інтернеті й на радіо. Зауважу, що там немає ані слів, ані музики “Піккардійської терції”. Ми займалися лише аранжуванням і частиною виконання. Крім нас, там ще звучить Зиновій Медюх, котрий є автором цієї пісні, АТОвцем, а також львівська співачка Оксана Муха. Але ця пісня настільки зачепила, вона вийшла дуже щира – її було і легко, і водночас важко співати. Бо ця пісня – то думки учасників АТО, зокрема одного з них, який є автором. А ми маємо ці думки через виконання донести широкій аудиторії слухачів. На запис пісні нам знадобилося годин п’ять, це дуже швидко. Це означає – ми заспівали те, що відчували.

– У “Піккардійської терції” немає наміру видати альбом про війну на сході України?

– Треба не тільки про війну співати. У тій же пісні “Молитва на Різдво”, крім рядків про війну, про людей, які звідти можуть не повернутися, є й розповідь про дітей, які на них чекають і моляться, аби зустріти разом Різдво. Тобто є трагізм, але є й певний позитив – він у надії. Бо якщо ми все життя будемо забивати трагізмом, забудемо, заради чого треба жити. А жити треба заради дітей, щоб піднімати країну, економіку, культурний рівень людей. Тому наступний альбом “Лети”, який ми з “Терцією” запишемо наступного року до 25-річчя нашого колективу, буде такий, як і попередні. Там буде абсолютно різна музика: і фольклор, і авторські пісні. “Молитва на Різдво” також увійде до нього – в якості бонус-трека.

ПРО ОСОБИСТИЙ ВИБІР АРТИСТА

– Узагалі, за останніх три роки українські артисти розділилися на таких собі три табори: ті, хто допомагає бійцям і регулярно їздить на схід, ті, хто абсолютно абстрагувався від подій у державі, й частина тих, які, попри все, продовжують активно гастролювати у Росії. У деяких українських містах активісти порушують питання заборони виступів цих артистів на території України. На ваш погляд, чи є правильною така заборона?

– Така заборона вже є у Львові. Знаєте, у кожного свій вибір, і залежить від того, якими думками людина керувалася, роблячи цей вибір. Як правило, ті, хто виступають у Росії, – це російськомовні українські виконавці, які мають, ну, дуже мало українських пісень у своєму репертуарі. По-друге, багато мізків не треба мати, щоб вийти в Москві і зняти штани (у травні 2014 року під час російської музичної премії RU.TV репер і продюсер Потап (Олексій Потапенко) зняв на сцені штани і подякував Росії за те, що “все ще запрошують виступати українських артистів”, – ред.). Так, із тебе там порегочуть, як із нерозумного хохла, але тоді не дивуйся, чому тобі зірвали концерт у Хмельницьку, чому тобі не дали виступити у Львові. Але в принципі, змушувати когось їздити в АТО, – теж неправильно. Бо як ти зможеш підняти дух бійцям, якщо ти перед ними нещирий? Значить, це не твоє, виступай і віддавай, як десятину на церкву, зі свого гонорару. Але знову ж, це справа кожного, справа його совісті.

– Але є ще такі виконавці, як Іван Дорн, котрі, виступаючи в Росії, частину отриманих там гонорарів передають на потреби АТО. Така позиція є прийнятною?

– У будь-якому разі, він є значно щирішим за інших виконавців, які від нас туди їдуть. Я маю на увазі Лободу, Потапа та інших. Не забуваймо, що Дорн у 2014 році вийшов у Юрмалі на “Новій хвилі” з тризубом і піснею “Скрябіна” (22 липня 2014 року під час відкриття конкурсу “Нова хвиля” Іван Дорн разом зі своїми музикантами з’явилися на сцені у светрах із зображенням українського тризуба та виконав пісню “Танець пінгвіна” з репертуару гурту “Скрябін”, – ред.). Це був достойний вчинок українського виконавця.

– Але багато хто розцінив це як показуху.

– Тільки на ту показуху більше ніхто й не наважився.

– Дещо змінюючи ракурс розмови, поцікавлюся також вашою думкою щодо розвитку масової культури співу. Чи має це явище перспективи в Україні сьогодні? Зокрема й на рівні хорової культури в навчальних закладах.

– Це достатньо глибоке запитання. Я вважаю, що ця традиція й досі існує, зокрема хорова. Не можу говорити за всі регіони, але на заході вона збереглася. Є хори, які добилися підтримки муніципалітетів, аби існувати. Разом із тим, культура масового співу зберігається й під час застілля.

Загалом, раніше в Україні навіть естрадних фестивалів було набагато більше. Зараз немає жодного. Останній, який був і підходив під різні жанри, – це “Перлини сезону”.

КОЛЯДИ В ЄВРОПІ МАЮТЬ ЛИШЕ КІЛЬКА НАЦІЙ

– І, насамкінець, до приємного: наближається Різдво. У “Піккардійської терції” – значний святковий репертуар. Може, маєте намір сформувати тематичну програму, аби щороку виступати з нею у рамках концертних турів?

– Насправді, це одна з моїх великих мрій. Ми би дуже хотіли влаштувати такі концерти, особливо в тих містах на сході та півдні України, де про традиції святкування Різдва взагалі нічого не знають. Але, як доводить власний досвід, Різдво далеко не всюди і далеко не завжди збирає зали. У нас, в українців, є широкий пласт святкування самого Різдва: вертепи, шопки, коляди.

Я вам скажу, що коляди в Європі мають тільки кілька націй: українці, білоруси, чехи, поляки, словенці. У всіх інших – то просто пісні про Різдво. А Росія взагалі не має жодних різдвяних традицій, взагалі. Вони й колядок ніколи не мали. Росія присвоїла собі “Щедрика”, сказавши, що це російський композитор Леонтович написав.

– У репертуарі “Піккардійської терції”, крім народних, є чимало й авторських колядок. А як узагалі в Україні розвивається авторська колядка?

– Ті коляди, які вважаються народними, до нас же якось дійшли. Хтось їх написав і хтось їх постійно співав. Наприклад, я вважаю, що пісня Тараса Чубая “Миколай Бородатий” ще дуже довго і після нього проживе. Можливо, щось із того, що написали ми, теж залишиться. Зрештою, час покаже.

 

 

 

Розмовляв Олександр Трохимчук, Житомир

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

3s коментарів

Filed under "Піккардійська терція", Якимець Володимир (Піккардійська терція)

3 responses to “Володимир Якимець: Топ-менеджери різних медіа мають припинити кричати про брак української музики

  1. смішний з тією бородою…

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s