Андрій Сабінін, адвокат Миколи Семени: За заклик повернути Крим Україні – тюремний строк 5 років

23 грудня 2016 р.

1080_600_1482426690-2020За заклик повернути Україні окупований Крим в РФ можна потрапити до в’язниці. На 5 років. Просто за пост у соцмережі. Все залежить від ступеня “спонукальної експресії та використання спонукальних висловлювань і закликів”. “Зайти” в РФ можна, але вийти з неї – не можна, це карається. ФСБ буде всіляко перешкоджати потраплянню до заарештованого незалежного адвоката. При цьому, ніхто з російських адвокатів і не горить бажанням працювати в Криму. Немає там і ніяких міжнародних правозахисників. Але найголовніша біда – можливі тортури в СІЗО з метою домогтися визнання. І поки людину не вб’ють, про те, що щодо неї були тортури, ніхто і не дізнається.

Про це та інше в інтерв’ю Укрінформу розповів адвокат одного з кримських “сепаратистів” – журналіста Миколи Семени – російський правозахисник Андрій Сабінін.

– У ФСБ остаточно пред’явили Миколі Семені звинувачення у “злочині” – закликах до порушення територіальної цілісності РФ. Коли розпочнеться сам суд, і які прогнози?

– Миколі Семені зараз пред’явлено обвинувачення в остаточній редакції. Його адвокати – а це я і ще дві людини – зараз у процесі ознайомлення зі справою. Після цього підписується відповідний протокол, і справа йде до республіканської прокуратури. Якщо прокурор обвинувачення затвердить, у чому сумніватися не доводиться, то, теоретично, до кінця року воно може потрапити до суду. Хоча розгляд справи раніше середини – кінця січня не розпочнеться.

Щодо прогнозів, то тут складно відповідати. З одного боку, адвокат зв’язаний позицією підзахисного та лінії захисту – і ми говоримо, що складу злочину немає і, відповідно, будемо просити виправдання. Але з іншого боку, і тут полягає парадокс, ілюзій ми не маємо, в силу сформованої практики, і припускаємо, що вирок з максимальною часткою ймовірності буде обвинувальним.

– “Доказова база”, тобто, у сторони обвинувачення достатня?

– Перш за все, слід підкреслити, що складу злочину немає, виходячи з міжнародно-правового розуміння поняття територіальної цілісності.

Разом з тим, ми розуміємо, що не для того ці справи порушувалися, щоб потім в судах виправдовувати. Ну не виправдовують у нас в судах, тим більше, у таких справах. А тому ми реалісти, і в ідеалі для нас – добитися мінімального строку, до того ж умовно.

Слід зазначити, що, на мій погляд, Микола Семена в цьому ряду “сепаратистських” справ стоїть трохи осібно. Це позиція, яка не просто висловлена, там, в “Фейсбук” або в “Однокласниках” шляхом репосту, троллінгу або дурного жарту, а це позиція дорослої, розсудливої людини.

Причому, що найцікавіше, ця позиція спрямована не усередину Криму. І якщо проаналізувати текст, чого, до речі кажучи, не зробили ефесбешники в експертизі, то він звертається не до росіян. А напрям – усередину України, міжнародного співтовариства. І розміщує це журналіст у вигляді особистої думки.

Але ж спрямованість висловлювання повинна доводитися, в тому числі, через проведення психологічної експертизи, яку в ФСБ не провели. Вони провели лінгвістичну експертизу, і дали висновки правового характеру. Однак експерт-лінгвіст не має права відповідати на правові питання. “Є у статті заклики до порушення територіальної цілісності?” – це виключно правове запитання, і слідчий не має права ставити його у такому вигляді. І це російська, хибна практика з екстремізму.

Встановлюючи наявність закликів у тексті статті, обов’язково треба встановити спрямованість цих закликів. І тут повинен працювати психолог. ФСБ ж цього не зробило. Ми просили – залучіть психолога, зробіть комплексну експертизу, Верховний суд цього вимагає, однак слідчий нам відмовив.

– Чи немає юридичної колізії у звинуваченні у сепаратизмі людини, територія проживання якої незаконно анексована, і з цим погоджується весь світ?

– У цьому ж і найцікавіше: поняття територіальної цілісності присутнє, як поняття в міжнародному праві та є складовою частиною правових систем держав-учасників ООН. Є закон РФ про держкордон від 1993 року, і є низка ратифікованих міждержавних договорів з Україною, які встановлюють державний кордон між Україною та РФ. Згідно з Договором між РФ та Україною про російсько-український державний кордон, який був ратифікований Росією у 2004 році, кордон проходить від точки стику державних кордонів Росії, України та Республіки Білорусь до точки, розташованої на березі Таганрозької затоки.

Таким чином, коли Крим увійшов до складу Росії, то з’явилася дещо двозначна ситуація: територіальна цілісність є, а нового договору між РФ і Україною, з урахуванням зміни кордону, немає.

Власне, в рамках такої міжнародної дискусії міркує Микола Семена: оскільки міжнародне право не визнає входження Криму до складу РФ, то і питання територіальної цілісності, так само як і заклики до порушення територіальної цілісності – є дискусійними.

– Плануєте звертатися до ЄСПЛ, якщо суд винесе обвинувальний вирок?

– Спочатку ми повинні відіграти перший суд, потім апеляцію, якщо буде обвинувальний вирок. Все це може зайняти до півроку. І після цього відразу підемо до Європейського суду з прав людини.

– Виходить, у Росії можна посадити за грати будь-якого журналіста, який буде писати про те, що “Крим – не наш”?

– Не тільки журналіста. Будь-яку людину, яка говорить, що Крим – не наш, використовуючи при цьому спонукальні дієслова, у спонукальній формі у вигляді закликів.

– А якщо це пост в соцмережах? Просто #КРЫМНЕНАШ?

– В основному, всі справи та вироки по справах екстремістської спрямованості, а це вже близько 500 – всі вони з соцмереж.

Чи можуть притягнути до відповідальності і “посадити” за фразу “КРЫМНЕНАШ” – не думаю. Адже це не заклик, швидше мем такий. А якщо б хтось написав, приміром, “треба віддати Крим назад Україні, тому що Крим не наш, і Росія його захопила незаконно”, то тут вже інша розмова. В такому випадку, залежно від ступеня спонукальною експресії та використання спонукальних висловлювань і закликів, – вже до 5 років.

Тому є і така думка, що “зайти” в РФ можна, висловивши право нації на самовизначення, але вийти з неї – не можна, карається, якщо закликати до цього.

– Нам, українцям, це складно зрозуміти. У нас в соцмережах, і не тільки, таке пишуть… Просто за пост в “Фейсбук”?

– Легко.

На жаль, в Росії з питанням так званого “сепаратизму” склалася дивна і, я б навіть сказав, парадоксальна ситуація. Адже слово “сепаратизм” не є лайливим – скрізь у світі є сепаратистські рухи, течії. Та ж Каталонія – скільки років хоче піти з Іспанії…

– Є ще ситуація з “народом Донбасу”…

– Не хочу говорити про Донбас.

Отже, вийшло, що ми визнаємо право нації на самовизначення. Хоча кримський півострів – навряд чи це якась нація. Це – просто населення кримського півострова з безліччю національностей. Це не якийсь “кримський народ”.

На референдумі жителі Криму проголосували, не затвердивши фактично створення окремої держави, яка потім би увійшла до РФ, а одразу вирішили приєднатися до якоїсь території. І прийнявши Крим через Раду Федерації та Конституційний Суд, ми це право визнали абсолютним. Але ось, як тільки хтось після цього говорить про якийсь вихід з РФ – це вже стає кримінально караним. У цьому ж і проблема. Проглядається неконституційність у цьому.

– Ваш колега Олександр Попков був найнятий для захисту ще одного затриманого в Криму українського журналіста – військового аналітика Дмитра Штиблікова. Однак з підзахисним Попкову так і не вдалося зустрітися. Відомо, що і ви намагалися пробитися до затриманого “диверсанта”, але також безуспішно. В чому проблема?

– Олександр Попков, з яким ми разом працюємо, був найнятий дружиною Дмитра Штиблікова, але пробитися до нього не зміг, так як йому усно зачитали відмову Штиблікова від адвоката Попкова. А так це або не так – невідомо.

Згодом, щоб з’ясувати ці обставини, я, за разовим дорученням родичів, і намагався потрапити до сімферопольського СІЗО, де зараз утримується Штибліков. Мені треба було поспілкуватися з Дмитром щодо його добровільної відмови від адвоката Попкова, а також з’ясувати обставини появи в справі того адвоката, який у нього зараз є. У СІЗО лежить письмове повідомлення з ФСБ, в якому написано, що адвокатом Штиблікова є такий-то.

– І хто цей адвокат? Він призначений державою?

– Прізвища я не називатиму, щоб не порушувати етичні норми.

Ні, він не призначений державою. Це – кримський адвокат, з яким нібито в ізоляторі тимчасового утримання Штибліков уклав угоду за умови оплати цієї угоди дружиною Дмитра. При цьому, сама дружина – ні сном ні духом про цей договір.

Але сумлінність та бажання цього адвоката працювати по справі у нас викликає сумніви. На момент мого ознайомлення з арештною справою Штиблікова там навіть не було скарги цього адвоката на постанову суду про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Тож склалася парадоксальна ситуація: Штибліков відмовився від адвоката, якого йому призначили на час затримання і взяття під варту, він також відмовився від адвоката, якого найняла йому дружина – Олександра Попкова. А адвокат, якого дружина попросила з’ясувати, чому він відмовився від адвоката, якого вона найняла йому – тобто, я – потрапити в СІЗО не може, тому що його туди не пускає ФСБ.

І тому – що відбувається з Штибліковим, які там проводяться заходи – взагалі ніхто не знає. Той адвокат, який з’явився у справі – він ніякого контакту з сім’єю затриманого не має, нічого не каже.

– Але формально адвокат у Штиблікова начебто і є?

– Так, формально адвокат є. Але в цілому, практика така, що ФСБ всіляко перешкоджає належній реалізації права українських громадян на захист, у тому числі шляхом створення перешкод для роботи незалежних адвокатів.

– І що можна зробити в такій ситуації?

– Можна, як варіант, щоб дружина, повідомивши цього адвоката, що йому нічого платити не буде, звернулася до Адвокатської палати. Спробувати написати якось по офіційних каналах Штиблікову в СІЗО, що, мовляв, ось ми найняли тобі адвоката, не відмовляйся тощо. Але ж це – судовий розгляд на місяці тільки для того, щоб спробувати з’ясувати, він відмовлявся він від адвоката чи ні.

У СІЗО кажуть, що нехай адвокат, який у нього є, принесе повідомлення письмово, що Штибліков вас хоче адвокатом. Так, але де у нас гарантія, що цей адвокат зайде до Дмитра і не принесе назад папірець з відмовою? Причому, це ж абсурд. Я сам маю право до нього потрапити і запитати його, чи хоче він бути моїм підзахисним, так як мене найняла його дружина. Але такої можливості Штиблікову не дають. Спочатку був Попков, якому усно зачитали, що Штибліков від нього відмовився, потім з’явився колега Сабінін, який офіційно представив в СІЗО документи і отримав відповідь: на підставі ось такого папірця з ФСБ ви не є його адвокатом, а тому пройти до нього не зможете.

І для того, що з’ясувати правду, треба звертатися з так званим адміністративним позовом, оскаржувати дії СІЗО – але це на три місяці приблизно. За цей час, якщо ще немає, то його точно “продавлять”, якщо вже на те пішло.

– А правозахисники з російської ГНК або якоїсь міжнародної організації, може вони могли б потрапити до ув’язненого?

– Громадська наглядова комісія (ОНК) працює за територіальним принципом і, наскільки мені відомо, у Криму вона не представлена.

А з приводу міжнародних правозахисників у Криму, чи можете когось назвати? За великим рахунком, мене з Попковим можна назвати “міжнародними правозахисниками” – так як ми росіяни, а захищаємо фактично українських громадян. Адже ніхто з адвокатів і не горить сильно бажанням у Криму працювати.

– Ви кажете, що можуть “продавити”, отримати потрібні зізнання. А хіба на так званому “відео зізнання” Штибліков не говорить все, що їм потрібно? Чого ще треба?

– Теоретично в ФСБ могли отримати визнання ще в перші 10 днів. Ось, у справі Захтея та Панова так само було. Але коли до них потрапили незалежні адвокати, з’ясовується, що вони дали свідчення під тортурами і тепер від них відмовляються. Підзахисні заявляють, що протягом декількох днів над ними знущалися, і, врешті-решт, вони зізналися в тому, що вони члени диверсійної якоїсь групи.

– І що? Хіба все одно не буде обвинувальний вирок? Хтось вірить у правосуддя?

– Питання не в цьому…

Якщо говорити про те, що ти не віриш у правосуддя, то тоді нічого не треба робити. Тоді всім треба звільнятися з адвокатури, ставити на ній хрест. Ось той же приклад Геннадія Афанасьєва – хоч якось, але спрацювало. Так, на зрізі права, політики, ще не знаю чого, але вийшло.

– Ви згадували про арештну справу Штиблікова, ви з нею ознайомилися?

– Арештною справою ми називаємо таку папку, матеріали, які подаються до суду для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. З нею я встиг ознайомитися.

У цій арештній справі є протокол показання Штиблікова, де він говорить, мовляв, я розумію, що відбувається, ніяких диверсій я не готував і, звичайно, жодної вини не визнаю тощо, тобто, на той момент він усе заперечував.

– На вашу думку, яка мета “створення справи диверсантів”? Хтось хоче отримати мішок полонених для обміну? Або використовувати їх в геополітичній грі?

– Мені складно сказати. Якщо десь була зброя…

– Так, у Штиблікова ж був… страйкбольний автомат.

– Я маю на увазі, що складно коментувати справи, подробиць яких ти не знаєш. Ми до людині потрапити не можемо, а як можна коментувати саму справу?

– Але ви вірите в те, що від літа стільки українських “диверсантів” затримали?

– Напевно, я б не був юристом, якщо б просто вірив якимось повідомленням. Те, що можливі наміри з боку окремих осіб – чому ні? Але те, що працює планомірно держава проти держави – я б у це вірити не хотів. Тим більше, так незграбно, посилаючи цих диверсантів зі страйкбольними автоматами та візитками Яроша. Ну, просто сміх. Як коментував цей випадок один професор, фігура у кримінальному праві, і який зовсім не на проукраїнських позиціях: хлопці, ви де загубилися, підготуйтеся краще!

– Навіть у вас в Росії поставили це під сумнів? В Україні “візитка Яроша” – це вже такий мем дворічної давності, раритет, а у вашому інформполі ще танцює… А росіяни, власне, не бояться, що, пересаджаючи всіх “українських диверсантів”, їх почнуть саджати теж, пачками? Адже це ж повна відсутність права, чи вони думають, що їх це не торкнеться?

Поки людину не вб’ють, про те, що щодо неї були тортури, ніхто і не дізнається

– Я б не хотів за всіх росіян відповідати. Я взагалі сторонюся цієї масової “поп-культури”, яка вихлюпується в соцмережі. Я звик працювати з конкретною ситуацією.

Біда, за великим рахунком, полягає у можливих тортурах в СІЗО з метою домогтися зізнання. І поки людину не вб’ють, на жаль, у нас ніхто не зверне уваги. Так, зараз я з моїм колегою Попковим веду дві справи, не пов’язаних з Кримом, і вони відбулися тільки тому, що людей вбили, дознущались. Одна з цих справ – вбивство підлітка, українця, у Білоріченській виховній колонії.

Якщо у людини якісь побої, то його садять в СІЗО, приміщення камерного типу або лікарню, він там одужує. І про це ніхто не знає, кругова порука. А от якщо буде труп, куди його подіти? Поки людину не вб’ють, про те, що щодо неї були тортури, ніхто і не дізнається…

 

 

 

Розмовляв Василь Короткий, Київ.

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s