Еміне Джапарова, перший заступник міністра інформаційної політики України: І без суду ясно, що Україна – єдиний законний власник «скіфського золота»

13 грудня 2016 р.

1080_600_1481645499-8866У середу в Амстердамі відбудеться суд, який повинен ухвалити остаточне рішення у справі про експонати виставки “Крим: Золото і таємниці Чорного моря”, яка проходила в музеї Алларда Пірсона з лютого по вересень 2014 року. Предмети ювелірного мистецтва від античності до часів раннього середньовіччя, унікальні артефакти скіфського золота, церемоніальний шолом, дорогоцінні камені, мечі стародавніх греків і скіфів – все це повернеться до Криму тільки після його деокупації. Така позиція української сторони у цьому судовому спорі.

Про те, чи є шанс на відновлення справедливості щодо української колекції з 565 музейних предметів, страхова вартість – 1 млн 438 тис. 625 євро, кореспонденту Укрінформу розповіла перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова.

– Отже, завтра окружний суд Амстердама повинен вирішити долю експонатів виставки “Крим: Золото і таємниці Чорного моря”. Які на сьогодні позиції української сторони у спорі за “скіфське золото”?

– Основний та головний аргумент захисту української сторони у справі “скіфського золота” – це теза про те, що Україна була і залишається єдиним власником унікальних артефактів, вивезених з чотирьох кримських музеїв, і вона несе відповідальність за їхній стан та збереження. Музеї ж, по суті, були лише механізмом оперативного управління цими експонатами. Нічого не змінилося. Більш того, посилилася позиція України у розумінні того, що оспорювані культурні цінності та окупація півострова мають прямий взаємозв’язок, тому говорити про збереження культурної спадщини, як загалом про будь-які інші питання, пов’язані з Кримом, без політики, а точніше, без урахування того, що Крим знаходиться під окупацією, сьогодні неможливо.

У Голландії є повне розуміння того, що у 2014 році Росія здійснила агресію, і там визнають той факт, що Крим – це Україна. Тому ми сподіваємося, що голландці нададуть нам право забезпечити збереження культурних цінностей, що є власністю держави Україна.

– Еміне-ханум, ви були присутні на попередньому судовому засіданні по “скіфському золоту”, що відбулося в Амстердамі 5 жовтня. Які у вас враження про опонентів, на що “ставили” кримські музейники та адвокати Росії?

– Позиція у них була така – так, ми погоджуємося, що здійснена окупація Криму, і ми розуміємо почуття України, але доля культурних цінностей, за їхніми словами, начебто, ніяк не пов’язана з тим, що відбулося у Криму в 2014 році, і експонати виставки не мають жодного відношення до анексії.

Один з виступаючих в окружному суді Голландії, історик Микита Храпунов, намагався ввести в оману суд своїми розповідями про те, що він досі залишається громадянином України, що він приїхав до Голландії з українським паспортом. Він розповідав, що ходив на референдум у 2014 році та голосував проти Росії, але… І далі в його спічі – абсолютна антиукраїнська риторика та аргументи, чому Україні не варто розраховувати на повернення скіфського золота. Ми прекрасно знаємо, як себе поводив після окупації Криму Храпунов і колеги, йому подібні, бачили, як колишній держслужбовець України Тетяна Умрихіна розсипалася у люб’язностях перед Путіним і Медведєвим, проводячи їм екскурсію Керченським заповідником. Але приїхавши до Голландії, вони стали раптом такими українцями.

Наталія Мордвінцева, яка теж виступала від кримських музеїв, навіть плакала на засіданні суду, намагаючись переконати всіх, як їй по-людськи образливо, що вона, організувавши цю виставку, тепер почуває себе винною в тому, що Крим втратив артефакти, що їх не можна “покласти туди, звідки взяли”. Адвокат музейників, найнятий Росією з Голландії, так і казав, мовляв, ми визнаємо факт окупації та співчуваємо Україні, але музеї Криму та працівники музеїв не винні, населення Криму не винне, що відбулася окупація. Що артефакти були знайдені на території Криму, що скіфські кургани – це кримська історія, і вони мають сакральне значення для народу, і тому експонати повинні повернутися на півострів. Така риторика. Якщо їх послухаєш, тоді – половина експонатів Ермітажу повинні повернутися в ті країни, де вони були знайдені. Тобто, ця логіка не працює на тлі кримських реалій, тому що будь-яке питання, навіть гуманітарного аспекту, в Криму неможливо розглядати, оминаючи факт окупації.

– Вам вдалося зірвати з них маски?

– У моєму виступі, який звучав англійською, по-перше, була представлена позиція держави, відповідальної за свої цінності, по-друге, так, я не дала їм збрехати і до кінця прикидатися такими себе українцями. І третє – я розповіла про ті порушення прав людини, які відбуваються в Криму. Що Крим – це не те, що вони намагаються уявити – “море, гори, культурні цінності та жодної політики”. Що насправді Крим – це зона, де безслідно зникають люди, яких потім знаходять убитими, що це десятки дітей, які залишилися без батьків, це обшуки і в’язниці тільки тому, що ти вважаєш Крим Україною.

Після мого виступу в залі стояла тиша, таким на суді був ефект протилежної думки, і я зрозуміла, що суду представлялась лише одна точка зору. Я, звичайно, припускаю, що про кримські події в Голландії дізнаються через російські ЗМІ, які говорять, що в Криму все добре, війни немає і люди щасливі. Але це далеко не так.

– Які шанси України на перемогу в цій справі?

– Попереднє засідання окружного суду Амстердама дало підставу нашим адвокатам вважати, що дуже мало шансів, що рішення буде не на користь України, бо, за великим рахунком, право на нашій стороні. В цілому, наш захист був більш переконливим. До того ж, наш козир у тому, що Голландія серед 101 країни, яка приєдналася до резолюції на підтримку територіальної цілісності України, і сьогодні на офіційному рівні Голландія визнає суверенітет України над Кримом.

У даному випадку, навіть без суду зрозуміло, на чиєму боці правда у цьому спорі. Право настільки на нашій стороні, що ці артефакти автоматично повинні були бути повернуті Україні без рішення суду, тому що вони входять до Державного музейного фонду України.

Реалії такі, що потрапивши до окупованого Криму, цінності не зможуть бути під контролем держави, оскільки окупація не дає можливості Україні здійснювати юрисдикцію над півостровом. У цілому, наші юристи стверджують, що шансів на рішення не на користь України мало, хоча завжди є якісь лазівки, які можуть бути використані проти неї. Можливо, рішення буде нейтральним або для того, щоб не брати відповідальність за жорстке рішення на своєму рівні, справу можуть направити до вищестоящих судів за відповідною процедурою. Ясно одне, що у цьому питанні немає прецедентів, немає великої практики і немає однозначного рецепту вирішення спору. Є схожі історії, але в цілому, кожна ситуація унікальна.

– Особливість нашої ситуації полягає в тому, що колекція “скіфського золота” вже більше двох років перебуває в музеї Алларда Пірсона, який, до речі, на суді теж виступає стороною конфлікту. Яка позиція голландського музею в даному спорі?

– У судовому розгляді сторонами конфлікту виступають Україна, музеї Криму та приватний музей Алларда Пірсона, у підвалах якого зберігаються опечатані українські експонати.

Сьогодні цей музей виставляє нечувані суми за зберігання артефактів, хоча офіційно цифри й не озвучуються. Це при тому, що мало кому відомий приватний музей, ставши стороною конфлікту в історії з кримською виставкою, раптом отримав світову популярність. Я думаю, що ціна за зберігання експонатів явно завищена. Пікантність у тому, що платити буде сторона, що програла.

– Україна впевнена в своїй перемозі, але чи допускає поразку в цій справі Росія?

– 14-го грудня вдень рішення суду буде вже оголошено, і воно, швидше за все, буде на користь України. Але ми розуміємо, що кримська сторона буде подавати апеляцію. Для них питання повернення артефактів – це питання сили та демонстрації могутності, а далеко не збереження культурних цінностей. Їхня мета – будь-якою ціною повернути “скіфське золото” до Криму. Вони не допускають поразки. У даній ситуації їхнім завданням буде максимально затягнути процес. Вони готові будь-які кошти платити та максимально утримувати статус-кво колекції, і до останнього відтягувати її повернення в Україну. Тобто, швидше за все, буде апеляція, оскільки будь-яке судове рішення на національному рівні в Голландії може бути оскаржене.

Ми не знаємо, наскільки маневреним буде рішення суду, щоб припустити – чи буде звернення до Європейського та інших міжнародних судів. Але поки не буде остаточно поставлено крапку в спорі, артефакти будуть зберігатися в підвалах голландського музею.

– Можливо, там вони збережуться надійніше, тому що спроби забрати до себе на збереження колекції з кримських музеїв у Росії практикуються аж до сьогодні…

– Нам добре відома історія, як з Феодосійської галереї були вивезені на виставку в Ермітаж 30 картин Айвазовського. Виставка давно закрилася, але картини не повернуті під приводом того, що у Феодосії немає умов для зберігання таких унікальних полотен. І під кожне таке рейдерське захоплення культурних цінностей у Москві буде придумана красива легенда про те, чому ті чи інші картини та експонати повинні знаходитися саме в російському, а не в якомусь іншому кримському музеї. Нагадаємо й те, як одним лише розчерком пера прем’єр-міністра Мєдвєдєва після окупації стався віджим 220 історичних об’єктів української спадщини в Криму.

– Але ці факти фіксувалися в Криму і до 2014 року. Україна індиферентно ставилася до того, що археологічні розкопки в українському Криму проводять не українські, а російські археологи, що в кримському главку СБУ багато російських “колег”?

– Це пояснюється просто. До Революції Гідності Кремль постійно впливав на усі наші внутрішні та зовнішні рішення, незважаючи на те, що Україна була незалежною державою. З боку Москви йшло цілеспрямоване ослаблення держави, тому що Росії ніколи не був вигідний сильний сусід в особі України. І Революція Гідності – це якраз те, що обірвало пуповинний зв’язок України з Росією.

Мені здається, що кримськотатарський фактор, по суті, є найбільшим показником того, наскільки Україна стала справді незалежною. Ми бачимо, що саме сьогодні народжується нова Україна, і в першу чергу – на рівні свідомості громадян. Окупація Криму та війна на Донбасі показали, наскільки слабкою є наша система, але сильною Україна не стане за рік або два.

Те, що було до 2014 року, – це була інша історія, в якій до нас ставилися як до нацменів, у кримських татар був імідж загарбників землі. При цьому ніхто не пояснював, що вони не вимагають реституції і повернення свого майна, вони не виганяють людей зі своїх будинків, їм просто потрібна земля, щоб побудувати собі будинки. До мене та моїх співвітчизників ставилися, згідно з радянською історіографією, як до зрадників, залишків татаро-монгольського ярма, сепаратистів, які мріють про возз’єднання Криму з Туреччиною. При цьому Росія, яка є правонаступницею СРСР, дуже спритно відкрутилася від проблеми депортованих у Криму і репатріація кримських татар лягла на плечі тільки України. Сьогодні Росія показала в Криму своє справжнє обличчя.

– Еміне, міжнародний порядок денний кримської проблеми пояснює те, що цього року у вас було дуже багато поїздок. Одна з них – у Кувейт, колись окупований Іраком. Що, на ваш погляд, дозволило цій країні звільнитися від режиму Саддама Хусейна? Є в історії арабів те, чому могли б повчитися або прийняти до відома українці?

– На початку серпня 1990 року Кувейт пережив окупацію Іраку, яка тривала сім місяців. Саддам Хусейн вважав, що кувейтці на суміжних територіях не за його правилами видобувають нафту, і це стало приводом для повалення чинної влади. І навколо цього виникла така ідея, на кшталт “русского мира”, що Кувейт – частина великого Іраку. 2 мільйони громадян Кувейту не могли б себе захистити, і якби не США зі своєю операцією “Буря в пустелі”, важко припустити, яке життя було б зараз у Кувейті.

Звичайно, ми тут можемо проводити свої аналогії, але Саддам Хусейн – не Путін, і Ірак – на той момент не ядерна держава і не постійний член Ради безпеки. Якщо порівнювати Ірак і РФ, то Росія на великій шахівниці – дуже серйозний гравець, постійний член Ради Безпеки з правом вето, яке вона сьогодні активно використовує, блокуючи питання по Сирії та шантажуючи країни.

Але в ситуаціях навколо Кувейту та Криму є спільні історичні та політичні наративи. Кувейт відчуває і розуміє нашу окупацію. Це маленька країна, яка не може відкрито включитися в міжнародні спори, і вона розглядає нашу історію, як конфлікт між США і РФ. Якщо ми хочемо абстрагуватися та подивитися на себе очима зовнішньої аудиторії, ми повинні вийти з нашої вузької кримської теми і побачити, що є величезний світ з його глобальними проблемами, є ІДІЛ, міжнародний тероризм та інші світові виклики, через які сьогодні “болить голова” Європи.

Для того, щоб Крим постійно звучав у міжнародному порядку денному, треба розширювати наші наративи. Не тільки тому, що у нас 40 політв’язнів і 15 безвісти зниклих. Так, у нас болить навіть через одного незаконно засудженого, але священна для всього світу тема прав людини – не єдина, яка може зрушити проблему з місця. Наше завдання сьогодні знайти нові аргументи – чому потрібно допомагати Україні звільняти Крим і Донбас. Є, наприклад, тема пропаганди, Європа, до речі, – одна з цільових аудиторій для російської пропаганди з точки зору обробки мозку, і наше завдання сьогодні – посилювати дипломатію та інформаційний аспект.

– У середині грудня знову відбудеться голосування кримської резолюції щодо порушень прав людини на Генеральній асамблеї ООН. Як думаєте, знову підтримають Україну в ООН?

– Складно передбачити, тому що після голосування на 3-му комітеті Генасамблеї ООН МЗС РФ, що називається, увійшов в тонус, оскільки не очікував на такий результат. Вони, звичайно, знали про резолюцію заздалегідь, була пророблена велика робота і багато зустрічей з метою блокування української резолюції. Продавлювання антиукраїнського лобі проходило на рівні вищого керівництва країн, все було дуже серйозно. І після такого результату вони включили додаткові сили, щоб продовжити бити по країнах “зі слабким хребтом”, на які можна впливати.

Можу лише сказати, що коли Україна підраховувала можливе число своїх союзників по кримській резолюції, думали, що буде десь до 70, але виявилося 73. Чому ми вважаємо це перемогою? Тому що така жорстка резолюція на 3-му комітеті ООН досі не приймалася. І це дає шанс, що до Криму увійде міжнародний моніторинг під егідою ООН.

 

 

 

Розмовляла Катерина Лісіцина, Київ.

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s