Сашко Положинський: Не маю наміру стати письменником

2 грудня 2016 р.

105053-gifЗамість одного концерту — два. Саме так український гурт «Тартак» відсвяткує своє 20-річчя.

Охочі привітати його з таким поважним віком в один концертний вечір 3 грудня у Києві не помістилися, тож для тих, кому квитка не вистачило, буде другий раунд — 11 грудня.
Хлопці обіцяють цікаві дуети, багато сюрпризів і, звісно, свої найкращі пісні. Як сказав Сашко Положинський, їхній вибір був болісним: бо «аби міг — усі б заспівав». 

Нині Сашко Положинський працює одночасно над трьома альбомами, причому не лише для «Тартака», а й для свого іншого гурту — «Був’є». Співак каже, що з’явився цей проект лише від натхнення, бо надто багато мав «непублічних пісень».  А поговорили ми з Олександром про заборони «Тартака» в Польщі, його затворництво в Луцьку і про… любов.

Забороняли співати у Києві та Любліні

— Після перемоги на фестивалі «Червона рута» 1997 року гурту «Тартак» заборонили виступати на відкритих майданчиках Києва. Що тоді сталося?
— Це було тимчасове явище. Після кількох успішних концертів переможців «Червоної рути» якісь антиукраїнські кляузники написали відкритого листа на ім’я Президента, що от такі жахливі переможці цього фестивалю пропагують наркотики, секс, алкоголь і всяке лихе-погане.

Кляуза була зроблена в дусі радянських часів, бо номенклатура тепер і тоді була постсовковою. Тож справді на тривалий час «Тартаку» і багатьом нашим колегам заборонили співати на відкритих майданчиках у Києві. А тоді це була одна з гарних можливостей виступати для широкого загалу на великій сцені.

— Ще одна заборона була вже 2012-го, у Польщі.
— Тоді скасували концерт у Любліні на щорічному студентському фестивалі «Ювінале». Нас запрошували і на перший цей фестиваль, але він не відбувся, бо сталася катастрофа під Смоленськом.

2012-го фест  відновили, нас запросили знову. Ми його анонсували, збиралися їхати, тішилися, що виступимо на розігріві у кумирів молодості H-Blockx і потім в останній момент радикальні чи антиукраїнські сили підняли галас, що група «Тартак» їде виступати до Любліна, а вони ж співають пісні про УПА, виступають на фестивалі, що має назву «Бандерштат», як можна?

Через увесь цей галас наш концерт скасували, мер міста виступив із заявою, що їм дуже прикро, що він нібито перепрошує, але це складне питання стосунків України й Польщі, і що вони організують спеціальний захід, на нього запросять патріотичних польських та українських музикантів, щоб вони обговорили цю проблему і дали спільний концерт.

На цьому все і закінчилося, усе в дусі політиків. Польські мало чим відрізняються від решти, зокрема й українських.

— До Польщі таки поїхали?
— Нас запросили на фестиваль «Молодіжний ярмарок» у Гданську. Це український фестиваль, що має багаторічну історію, цього року йому вже 30 років виповнилося.

Виступ групи «Тартак» на цьому майданчику став найуспішнішим за час існування фестивалю. Як сказали організатори, це був єдиний концерт за всю їхню історію, коли довелося додруковувати квитки, бо не ви­стачило на всіх охочих.

Тоді мали хороші відгуки: навіть не дуже лояльна преса сказала, що нарешті класна група з потужним саундом виступила на цьому фестивалі. Після того концертів у Польщі не було. Нас як найуспішнішого гостя за всю історію хотіли запросити до Гданська й цього року.

Але я одразу сказав — у вас фільм виходить «Волинь», купа галасу, нас просто не пустять до Польщі. На що вони відповіли — постараємося це питання вирішити, якщо вирішимо — офіційно запросимо. Мабуть, не вирішили.

Саботують українську музику

— Чимало українських музикантів їздять до Росії. Яка ваша думка про це? Вас туди не кликали?
— Ми в Росії виступали один раз багато-багато років тому. Це був далеко не найвдаліший наш досвід. Концерт відбувався посеред дня, склад музикантів на ньому був протилежним за своїм стилістичним і музичним наповненням.

І я не міг зрозуміти, як цих людей можна об’єднати в одному концерті. Наш виступ розпочався під крики публіки «Пой по-русски», а завершувався під «Давай еще». Далеко не всі навіть знані групи мали тоді таку реакцію.

Думаю, маючи аж такий величезний бекґраунд виступів у Росії, з мого боку некоректно висловлюватися з приводу моїх колег, які й надалі там виступають.

Водночас, я з величезною повагою ставлюся до тих музикантів, які вирішили не виступати в Росії, принаймні поки вона провадить таку агресивну політику.

Я вже не кажу про бойові дії. Я розумію, що для артиста це непростий крок, бо ти відмовляєшся не лише від публіки, а й вiд гонорарів.

— А може український артист обійтися без російських грошей?
— Теоретично може. Усі ті артисти, які живуть без російського ринку, цьому підтвердження.

Питання — як прожити, скільки заробити? Бо нам внутрішній ринок ще розвивати й розвивати. Нам треба позбутися залежності від російського ринку, і не лише музичного. Ця залежність проявляється в усіх аспектах життя. Поки що триває етап боротьби і перетворень.

— Квоти допоможуть, як гадаєте?
— Квоти при правильному їхньому запровадженні, звичайно, допоможуть. Дуже багато країн пройшло через квоти і далі ними користуються. Я думаю, що це дуже нормальний засіб в умовах трансформації країни, в умовах боротьби і перетворень. Інша річ, як ним скористатися — на користь чи на шкоду. У мене є великі сумніви, що ми зможемо правильно це зробити.
Якщо інформаційний простір перебуває у власності людей, не надто лояльних до всього українського, то звичайно, що вони робитимуть усе можливе, щоб проект «Квоти» або провалився, або відбив будь-яке бажання зробити щось проукраїнське. Тут результат значною мірою залежить від консолідації зусиль усіх зацікавлених сторін.
— Можна сьогодні забезпечити ефір якісною українською музикою?
— Можна, але не всі формати однаковою мірою. Можна, якщо поставити собі за мету і рухатися у правильному напрямку, якщо радіостанції підуть на контакт із виробниками музичного продукту (я кажу не лише про артистів, а й про суто технічних працівників).

Наприклад, радіостанція Kiss FM просить артистів викладати свої пісні у вокальному варіанті у відкритому доступі, щоб діджеї мали можливість використовувати їх для своїх реміксів.

Так творитимуть якісний українськомовний продукт, щоб забезпечити виконання квоти. Але, на жаль, не всі так роблять, деякі радіостанції могли б заповнити свій ефір якісною, сучасною, конкурентоздатною українськомовною музикою, проте свідомо саботують це питання. Бо мають якісь антипатії, свої смаки.

В Україні немає проблеми знайти хороших музикантів

— Ви багато пишете текстів для інших виконавців?
— Я переважно пишу для себе. Щодо інших музикантів, то найбільше я співпрацюю з Kozak System.

Дуже часто намагаюся написати для когось, але не завжди виходить. Я пишу пісню, розумію, що вона не вписується у мій власний репертуар, у чиємусь виконанні вона була б кращою.

А потім іноді чую свою пісню в чужому виконанні і думаю, ні, не так вона мала б звучати. Буває навпаки.

— Ви написали саундтрек до фільму «Жива», це була пісня на замовлення?
— Так, пісня до фільму «Жива» — це пісня на замовлення, але вона довго виношувалася, жила в мені тривалий час. Це мій перший саундтрек, до того кілька разів зверталися, аби дати вже готову пісню. І я так ніколи тих фільмів і не бачив, тож не знаю, щось вийшло чи ні.
Пісня «Закохані» писалася в кілька етапів. Значною мірою її успіх залежить від Романа Сороки — те, що я йому наспівав, він зміг одягнути в прекрасну музику, яку потім частково використали як саундтрек упродовж усього фільму.

До речі, мотиви з цієї композиції почув  у деяких інших треках, де не було зазначено, що це авторство Романа Сороки. Думаю, це трохи некоректно. Але добре, що про нього згадали як про співавтора цієї пісні.

— Вам сподобався сам фільм «Жива»?
— Я дуже гордий, що долучився до творення цього фільму. Його зроблено власними силами, на голому ентузіазмі, проте вважаю, що це один із найкращих фільмів незалежної України. Тому я всім рекомендую його подивитися.
— За 20 років колектив гурту «Тартак» часто змінювався. Чи надовго це вибиває групу з колії?
— Ненадовго. В Україні, на щастя, немає проблеми знайти хороших музикантів. Останнім часом складніше, бо нестабільним став шоу-бізнес і багато професійних артистів не мають можливості постійно виступати.

Натомість дуже активізувалися кавер-бенди, які виступають на корпоративах, весіллях, вони менше коштів витрачають, ніж на творення власного репертуару.

Водночас мають перевагу перед артистами, що творять власну музику — у них значно стабільніші прибутки, хоча, можливо, й не такі великі. Але нам із такими колективами дуже важко конкурувати, тому не завжди є можливість знайти музиканта, бо для них краще синиця в руці.

Я не знаю жодного колективу в Україні, що 20 років проіснував би в одному складі. Так само і за кордоном: попри те, що там усе значно стабільніше і прибутковіше. Тож зміна музикантів — це нормальний процес, що має переваги також, бо нові люди — це нові ідеї.

«Давно пишу книжку»

— Ви останнім часом живете переважно в Луцьку. Чому поїхали з Києва?
— Мені в Луцьку комфортніше: там мої батьки, які потребують уваги, і вони дуже щасливі, що я поблизу. Для мене самого в емоційному плані життя в Луцьку є більш цілющим, ніж у Києві: там екологія краща, та й дешевше.

Коли Київ не вимагає моєї присутності, то я не бачу сенсу тут бути, хоча за потреби я буваю тут доволі тривалий час. Слава Богу, що є друзі, в яких я можу побути.

— Ви казали, що в Луцьку навіть немає хорошого майданчика, де можна якісно відіграти концерт. Як людина публічна не думали якось вплинути на цю ситуацію?
— Така ситуація не лише в Луцьку. Хай яка публічна людина, потрібно мати фінансову можливість насамперед. А очікувати від влади?

Ми знаємо, в якій країні ми живемо, є окремі випадки, коли люди знаходять баланс між власними інтересами й інтересами громади, але зазвичай інтереси громади стоять на далеко не першому місці.

Шукати самому інвестора? Дуже складно знайти людину, яка роками чекатиме на повернення своїх інвестицій.

Та й я би не сказав, що Луцьк готовий стабільно ходити на знаних зірок, дуже часто там скасовують концерти через те, що люди просто не купують квитків.

Ринок у Луцьку, як і в багатьох містах нестабільний, тож ніхто й не поспішає інвестувати в такі заклади, де люди матимуть насолоду від винятково культурних заходів, а не від поїсти, попити і потанцювати.

— Ви пишете тексти пісень, а про власну книжку не думали?
— Я пишу книжку вже давно. У грудні, щоправда, ще не узгоджена дата, планую публічне читання якихось її шматків, щоб люди послухали і сказали, чи варто закінчувати, чи відкласти вбік.

Мені багато хто каже: давай, пиши, пиши, це буде класно! Але я сам не впевнений, тим більше як людина, що цікавиться українською літературою і яка розуміє, що далеко не все, що популярне серед сучасного читача, цікаве тобі особисто і навпаки.

І це не надихає, щоб творити своє власне. У мене схожа ситуація з музикою. Дуже багато музики, що популярна в Україні, — я не те що не розумію, просто не сприймаю. Але «Тартак» знайшов своє місце, можливо, те саме вийде з літературою.

Я не маю наміру стати письменником, але мені здається, якщо цю книжку колись допишу, то вона буде несхожою на решту. Хоча може виявитися таким самим непотребом, як і багато іншого, що в нас на такому рівні роблять, і не лише в літературі.
— А що читаєте самі?
— Я читаю книжку спогадів Миколи Жулинського «Моя Друга світова війна». Він мій знайомий, земляк, багато чого, що він описує, стосується тих місць, які я знаю, де буваю.

Непроста книжка, не скажу, що все зрозуміло, зокрема що стосується композиції. Але мене цікавить історія України, історія Волині і цікавий академічний погляд на цю історію.

— Щодо особистого: сьогодні ви закохані?
— Я завжди закоханий!

«Сашка можна назвати провидцем»
Іван Леньо, вокаліст гурту Kozak System
У нас кілька пісень на слова Сашка Положинського, у кількох він був співавтором. Нині записуємо нову, яку він уже давно написав спеціально для Kozak System.

Сашко завжди всі тексти адаптовує до нашої філософії, світогляду, музики, звертає увагу на мої якості як вокаліста. У нас така класна творча співпраця.

Так, пісень Положинський написав для нас більше, аніж ми співаємо, але всі вони чекають свого часу. Щоб написати хорошу музику, потрібен відповідний клімат, інколи, наприклад, чекаєш весни або якоїсь події.

А ще Сашка можна назвати провидцем — він часто дуже багато чого передбачає. І це стосується не лише якихось особистих речей, а й української реальності.

Наприклад, текст пісні «Брат за брата» був написаний іще до Революції гiдностi, і потім вона стала на часі. А щодо нашої пісні «Не моя», то, як сказав Іван Малкович, лише зухвалість Положинського дозволила йому взятися дописати текст Василя Симоненка. І треба сказати, ця зухвалість була виправданою.

Розмовляла Марія Сулима

Залишити коментар

Filed under "Тартак", Положинський Сашко (Тартак)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s