Чат з братами Капрановими

6 грудня 2016 р.

Письменники, видавці, громадські діячі, ведучі телепроекту “Брат за брата”

  • Ви кажете “Добросусідські стосунки України з Москвою не мають прецедентів”. То що, вихід один – висока стіна і глибокий рів з водою на кордоні?
    Саме так. Вихід один — оборона, а чи це буде стіна, чи фугаси, чи дзоти, видніше військовим. Ми знаємо, що має бути інформаційна стіна — щоб їхній інфопростір був окремо, а наш — окремо, бо саме через інфопростір зараз переноситься зараза, яка потім дає ускладнення у вигляді агресії.
  • Тільки на 25-му році незалежності наша влада і громадські актвісти почали пробувати українізувати Донбас – включили телевежу на Карачуні, будують ще одну в Щасті і на кордоні з Кримом, волонтери везуть на схід українські книжки, “Океан Ельзи” недавно виступив у Краматорську. А на вашу думку – що потрібно зробити, аби повернути уми жителів Донбасу в Україну?
    Ми самі з Миколаївської області, тому всі ці проблеми знаємо. Робимо, що можемо, самі — зокрема, з “Мальованою історією Незалежності” були й у Донецьку, не кажучи вже про те, що в Одесі та Миколаєві збираємо великі зали постійно. Здається, держава просто повинна навчитися стимулювати подібну діяльність. Але головне — створити інформаційний кордон із Росією, щоб Україна припинила бути її інформаційним васалом. Тоді й Донбас повернеться, де дінеться.
  • Ви почали співати і грати на музичних інструментах раніше, аніж писати книги. Не вникало бажання заробляти і на музиці? Той же Антін Мухарський зі своїм “Орестом Лютим” досить активно гастролює, знімає кліпи – а ваша музика що, так і залишилася для себе, для душі? Недавній виступ на радіо у Скрипки – не рахується
    Колись у юності ми заробляли музикою — співали на вулицях. Зараз теж періодично заробляємо — коли знаходяться організатори концертів чи замовники, від гонорару не відмовляємося. Складність у тому, що наша музика не для клубів та стадіонів. Це ближче до лаунжа, і при тому інтелектуального, а для цього у нас майданчиків катма. Олегові Скрипці, до речі, дякуємо, бо на «Країні Мрій» була літературна сцена, і саме на ній ми знаходили свого слухача.
  • Якою була подальша доля бандерівської “Еріки” – припадає на горищі пилом, чи, може, ви її передали в якись музей УПА?
    Дякуємо, що нагадали – вже кілька років збираємося віддати до музею у Києво-Могилянській академії, але треба спочатку знайти, де вона лежить – чи в нас, чи в брата, а чи в Очакові.
  • Як Ви ставитеся до висловлювання міністра культури про “недостатню генетичну чистоту” Донбасу? Чи має право міністр на такі висловлювання?
    Він не говорив про генетичну чистоту. Не вигадуйте. Це роздули з мухи слона, і добре відомо, хто це зробив.
  • Якою є Ваша позиція щодо вирішення проблеми Донбасу? Хтось вважає, що допоможе тільки стіна. Інколи наші політики (наприклад,Кравчук), говорять, що Донбас слід відпустити у вільне плавання. Що, по-вашому, слід із цим регіоном робити сьогодні, коли ситуація зайшла аж надто далеко?
    Більшість Донбасу сьогодні контролюється Україною. Треба повернути під контроль усю територію, а потім розбиратися. Бо ділити шкуру ранувато.
  • у вас был опыт в 2012 году пребывания в партии “собор”. что тогда подвигло на эксперимент – попытку заняться политической деятельностью? куда делась та партия? и нет ли политических планов на будущее?
    В партії ми не були, але на вибори йшли, це правда. Це була спроба зробити те, що потім зробили громадські активісти: Соболєв, Сюмар, Луценко (Ігор) та інші. Привести до ВР громадський сектор. Тоді це не вдалося. Політичних планів на майбутнє не маємо, бо інші зробили те, що нам не вдалося.
  • Розкажіть, будь ласка, як до вашої родини потрапила унікальна бандерівська друкарська машинка? Чи це просто легенда?
    Це — не легенда. Німецька портативна Еріка з українським шрифтом — машинка, на якій ми надрукували перші свої твори. Її віддала нам мамина подруга, родич якої воював з УПА і, як годиться радянській людині, не міг чогось не поцупити. Поцупив машинку у схроні, хоч друкувати не вмів. Тоді мародерство прикривали терміном “брати трофеї”.
  • Кажуть, що ваша родина до 1989 року була російськомовна. Що стало поштовхом, причиной для переходу на українську?
    Національне самовизначення — це процес, який тоді був масовим. Бо до того всі були — совєцькі гражданє. А коли СРСР задихав на ладан, треба було визначатися. Ну а визначивши національність, автоматично визначаєш мову. Тоді вся родина перейшла на українську і дуже здивувалася, що усі нею володіють не так погано.
  • Ведь вы родились еще в Советском Союзе. Поделитесь, пожалуйста, самыми яркими впечатлениями, которые хранит ваша память о советских временах?
    Згадала баба як дівкою була… Найяскравіше це те, чого не можемо пояснити власним дітям — відчуття власного безсилля, того, що від тебе нічого не залежить ані у твоєму житті, ані у країні. Як таке можуть зрозуміти діти, які пройшли з нами два Майдани?
  • Останнім часом потихеньку почали з’являтися картини українського виробництва – чи то фільми, чи то серіали. І не секрет, що все нове, що виходить, одразу потрапляє під шквал критики і фукання від наших же співвітчизників. Чому так? Чому у нас така публіка, що ладна заклювати своє ж, коли воно тільки-но робить перші кроки, тільки-но намагається сформуватися чи відродитися (як тут правильніше сказати). Адже зрозуміло, що одразу не народяться шедеври.
    Ми це все вже пройшли з книжками на початку століття. Тоді теж вважали, що коли книжка українська – вона має бути на голову вище за інші. Попустить за кілька років. Бо для появи шедеврів треба десятки хороших фільмів, а щоб з’явилися ці десятки, повинні бути створені сотні прохідних. Просто українці вірять у диво і дуже ображаються, коли воно не трапляється.
  • в Украине продолжается волна флешмобов на железнодорожных вокзалах,в ходе которых люди поют старые песни из всем известных фильмов. Российских. Советских. И даже был ответ из Москвы, с Киевского вокзала, когда спели “Розпрягайте, хлопці, коней…”. Уже спели на жд вокзале Харькова, Днепра, Запорожья, Одессы, Донецка. И даже Кишинева. Что вы думаете о таком флешмобе? От него больше вреда или пользы? Его цели и “подводные течения”?
    В Україні люди співають без усяких флешмобів. Навіть у Москві на вокзалі бачили, як українці співають своїх пісень, просто так. А от коли це стає флешмобом, а пісні — політично орієнтованими, це вже бутафорія. А бутафорія у нас не приживається, ані у вигляді колорадських стрічок, ані тарифних майданів.
  • 1. Як гадаєте, як Україна має прийняти наступного року на “Євробаченні” конкурсанта від Росії?:) 2. Наскільки великий, по-вашому, ризик, що “Євробачення” у нас заберуть? Як це позначиться на іміджу країни?
    Ми — не в темі «Євробачення», фіналу Кубку з футболу, хокейного чемпіонату Європи, і що там ще збираються проводити в Україні. На жаль.
  • Яка ймовірність, що у близькій перспективі ми побачимо українське кіно за сценарієм Братів Капранових?
    Вірогідність — 50%. Або побачимо, або ні. Поки у роботі нічого нема. Існує абстрактна цікавість до екранізації “Забудь-річки”, але не більше.
  • Дмитре, Віталію, як ви оцінюєте той кінопродукт, який почав з*являтися останнім часом в Україні? “Століття Якова”, “Катерина” (за мотивами Шевченка), “Жива” тощо… Які висновки можна зробити про найближче майбутнє українського кіно, дивлячись на ці перші кроки, які дістають чимало критики?
    Слава Богу, що кінопродукт з’являється. Чим більше його буде, тим більше смаків він зможе задовольнити. Хоча ми особисто не глядачі, а читачі за характером. Але розуміємо, що з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно 😉 😉
  • Якось в одному інтерв’ю пан Віталій сказав, що Київ – провінційне місто. А де ж тоді “столиця” України?
    Столичність міста визначають його жителі, чи якщо хочете — громадяни. Київ провінційний у світовому контексті, а в Україні він довів власну столичність під час Майдану-2004, Снігопаду-2013, Майдану-20013-14 років. Але відчувати себе лідерами світової думки ще не вміємо, поки суцільне: “Про нас згадали в Брюсселі. І ми, Химко, люди!”
  • Чи задоволені Ви “зворотним зв’язком” від роману “Забудь-річка”? Чи, можливо, сподівалися більшого розголосу і читацького попиту?
    “Мабудь уже десяте літо, як людям дав я Кобзаря. А їм неначе рот зашито. Ніхто не гавкне, не лайне, неначе й не було мене”. Т.Шевченко. З цього висновок – письменник не може бути задоволеним “зворотним зв’язком”. Ми не сподівалися на розголос – надто давно у літературі. А попит – чудовий. Вже третій наклад допродаємо за 9 місяців.
  • Вже другий рік поспіль Ви є ведучими на телеканалі ZIK. Вам це дійсно подобається чи то є просто зайва нагода попіаритися?
    На каналі ZIK ми працюємо ведучими. Це така професія, якій треба вчитися і у якій треба вдосконалюватися. От ми вчимося і вдосконалюємося. Це у нас такий спосіб життя.
  • Ви, як телеведучі, за що любите роботу в “телевізорі”? А що Вас конкретно бісить?
    Ми ще тільки вчимося бути в телевізорі. Тому поки нічого не бісить. Вчитися ми любимо.
  • По вашим наблюдениям, вражда в России по отношению к украинцам возникла только сейчас, в последние годы, или с их стороны всегда было высокомерное и пренебрежительное отношение? И как думаете, сколько времени уйдет на то, чтобы восстановить добрососедские отношения между двумя народами, или как поссорили пропагандой в медиа за несколько месяцев, так быстро и помирят?
    Ми прожили в Росії майже 15 років (у сумі). Це були вісімдесяті і дев’яності. І бачили це вороже ставлення до українців увесь цей період – і на Уралі, і у Москві, і у Новосибірську. Читали в газетах, чули на вулицях, приїздили до Києва і казали: “Росія з нами воює”. А нам казали, що ми перегрілися у Москві і що ми – націоналісти. Добросусідські стосунки України з Москвою не мають прецедентів, тому важко зрозуміти, як вони можуть бути відновлені.
  • Те, що у українців змінилася свідомість за останні два-три роки – не секрет. Але чи завжди, відмовляючись від радянського, російського та вважаючи все українське най-найкращим, ми чинимо з розумом? Як не перегинати палку, не ставати сліпим у любові до України, не перетворюватися як то кажуть на «вишиватника», тверезо бачити вади, які є в нашого суспільства, а не кричати на кожного, хто на них вкаже, що він – «зрадник»? Поділіться Вашими міркуваннями. Дякую за відповідь.
    В українців змінилася не свідомість, а її відбиток у інформаційній сфері. Якщо раніше акцент ЗМІ був на ватних проявах, то зараз — на національних. А боятися, що ми станемо занадто українцями, не варто. Українська культура — інтегральна, вона стала джерелом появи літератур сусідніх народів — поляків, румунів, москалів. Тож у національній вузькості звинуватити її аж ніяк не можна.
  • Восьмого грудня виповнюється 25 років досить таки важливій і значущій події: підписання у Біловезькій Пущі угоди про ліквідацію СРСР і утворення СНД.Скажіть будь-ласка,чи не пригадуєте ви,що робили того дня?
    Ми ще, на щастя, не в тому віці, щоб згадати кожен день. Мабуть, років за тридцять все зможемо відновити. Пам’ятаємо, як летіли під час ГКЧП до Москви, і як перед тим їхали з фестивалю “Червона Рута” з Запоріжжя до Очакова. І як було тривожно. А 8 грудня вже все було зрозумілим – СССР всьо.
  • То Ви започатковуєте Всеукраїнський конкурс двійників Тараса Шевченка, то вручаєте премії «Золотий намордник» і «Золотий ошийник»… Які ще у вас, поки невтілені, креативні ідеї?
    Ми намагаємося довго ідеї не тримати, щоб не прокисли, тому реалізуємо по мірі виникнення. Зараз робимо кілька нових проектів – дивіться нас у Фейсбуку, ми їх анонсуватимемо
  • Над яким сюжетом зараз працюють брати Капранови?
    Це буде мальована історія української православної церкви — неймовірно цікавий сюжет. Влітку чекайте. Є ще одна робота — але поки про неї рано, хай буде сюрпризом.
  • Доброго дня! Це правда, що ви були знайомі із Володимиром Путіним? Де відбулось це знайомство?
    На щастя, знайомі не були. Просто бачилися в коридорах Собчака, коли вирішували бізнес-питання, а він був головним касиром. Питання не вирішили. 🙂 🙂
  • Ви обоє письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі, ведучі. А що між Вами різного?
    Не знаємо. Зараз один стукає по клавішах, а інший мишкою водить. А у передачі “Брат за брата” один із нас в окулярах. А ще один на кобзі грає, а інший на клавішах. Начебто, все.
  • Як вважаєте, чи змогли б досягти успіху, якби не були братами-близнюками?
    Якбитологія — не наше захоплення. Якби ми не були братами, а були сестрами, чи двоюрідними, чи не були б українцями чи не з Очакова — хтозна. Більшість людей досягають успіху поодинці, мабуть, і ми б не пропали.
  • Чи хотілось Вам колись виглядати по-різному й піти різними кар’єрними шляхами?
    Ні
  • Дуже люблю Вашу програму «Брат за брата» на ZIKу. Чи плануєте на перспективу ще якийсь проект на ZIKy?
    Це швидше продюсери вирішують. Будуть пропозиції — будемо дивитися.
  • Коли почалась Ваша співпраця з телеканалом ZIK? До того Ви мали телевізійний досвід? І як Вам у ролі телеведучих?
    Почали ми півтора роки тому дякуючи Мирославу Отковичу, який роздивився у нас потенціал, та Сергію Смальчуку, який нас вчив роботі перед камерою — адже до того ми мали досвід “з іншого блоку прилавку”, тобто в ролі гостей і в живому ефірі. А в живому ефірі працювати значно легше (принаймні нам). Запис — нові навички, нові складнощі, акторство, так що далі підемо в серіали (жарт).
  • Попри те, що близнюки, Ви ж все-одно дві різні людини, кожен зі своїм баченням, письменницькою манерою. Як вдається мирно і так вдало вдвох писати одну книгу?
    Охоче поділимося секретом, бо він працює не лише у близнюків. Треба не критикувати одне одного, а редагувати. Оце і все. Тоді виходить співпраця, а не суперечка. Ну а співпраця дає багатії жнива.
  • Добрий день! Я може задам вам обом питання не по суті, але я довго б”юсь на тим, щоб вийти на якусь публічну організацію, яка допомагає – а не говорить про “поміч” кримсько- татарським переселенцям на Західній Україні. Дякую, якщо правильно мене зрозуміли. Готель “Гуцул”, м.Косів Івано-Франківська обл. Валентина Матченко 067 503 82 16
    Є така організація “Крим SOS”, не знаємо, чи є вони на Західній, але в Києві ми з ними співпрацюємо по можливості. Дієві люди.

 

 

Джерело: Главком

 

Залишити коментар

Filed under Капранови брати

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s