Іван Міклош: В Україні вирує бротьба рантьє із бізнесменами

29 листопада 2016 р.

11_main_ukrГоловний економічний радник прем’єр-міністра Іван Міклош розповів, у чому основна причина неефективності економіки країни.

За 25 років після падіння комуністичного режиму ціла низка сусідів України — Польща, Словаччина та країни Балтії — досягнули видатних результатів. Сьогодні жителі цих країн у середньому в 4-5 разів багатші за українців, хоча ще на початку 1990‑х здавалося, що Україна обжене їх усіх.

Нашій країні не допомогли ані отримані в спадщину від СРСР промислові підприємства, ані чудове геополітичне становище та ресурси, ані талановите і працьовите населення. Причина тут криється в реформах. У той час як перераховані країни активно переймали досвід реформ Сінгапуру, Тайваню, Гонкога і Південної Кореї, Україна заплуталася в пошуках свого, унікального шляху.

Сьогодні уряд нашої країни заявляє, що став на рейки перетворень, на кшталт тих, що проводилися в успішних східноєвропейських країнах. Для цього при Кабінеті міністрів була створена стратегічна група радників з підтримки реформ. Співзасновник цієї групи, головний економічний радник прем’єр-міністра Іван Міклош розповів НВ про те, як можна добитися поставлених цілей.

— У чому, на вашу думку, причина такої низької ефективності праці, яку ми сьогодні спостерігаємо в посткомуністичних країнах?

— Якщо говорити про період після падіння комунізму, тобто початок 1990‑х, то низька ефективність була наслідком старої системи. Комуністичні країни просто скасували конкуренцію і в економіці, і в політиці. У політиці не було конкуренції, демократії не було — керівна роль комуністичної партії була записана в конституції. Все це переконливо свідчить, що без конкуренції не буває економічного зростання і підвищення рівня життя.

Істинність цього твердження підтверджується не тільки досвідом комуністичних країн. На його користь свідчать результати, яких досягли Ірландія, азіатські “тигри”, зокрема Сінгапур, Гонконг, Тайвань і Південна Корея. Всі вони розбагатіли завдяки тому, що побудували економічну систему, засновану на відкритості та конкуренції. Чим вище в країні ступінь економічної свободи, тим більше там конкуренція і, як результат, значніше економічне зростання.

— Противники цієї ідеї скажуть, що ваш підхід можна проілюструвати за допомогою аналогії боксерського матчу. Коли людину, яка все життя недоїдала, хворіла, беруть і виставляють на ринг проти професійного боксера, при цьому кажучи: конкуруй! Чи не здається вам, що посткомуністичні країни спочатку в більш невигідному становищі, аніж гравці з розвиненого світу?

— Це дуже помилкова аналогія. Тому що конкуренція в цьому разі не схожа на боксерський матч. Це, радше, марафонський забіг. Звісно ж, до початку забігу нетреновані спортсмени не можуть бігти так швидко, як ті, хто займався цим протягом тривалого часу. Але якщо новачки роблять реформи — покращують свою фізичну форму — вони постійно поліпшують свій результат. І, звісно, якщо дивитися з точки зору рівня економічного розвитку і якості життя, то ці країни все одно відстають. Але якщо вони проводять реформи, то темпи їхнього економічного зростання набагато вищі, ніж у розвинених країн — вони їх наздоганяють. Тому що зараз вони покращують свої результати набагато швидше, ніж ті, хто біжить попереду. Багаті країни ростуть зі швидкістю 1,5–2% на рік. А бідні країни, в яких проводять необхідні реформи, ростуть набагато швидше.

Подивіться на ті ж Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Ірландію. Ще якихось 40 років тому вони були дуже бідними. Подивіться на Китай. Економіка цієї країни протягом останніх 30 років лідирує в світі за темпами економічного зростання. Чому? Завдяки реформам.

— У нашій країні є ті, хто вважає, що для того, щоб бути успішним у цьому забігу, окремим галузям економіки потрібно надати тепличні умови, захистити їх від конкуренції доти, доки вони вийдуть на рівень сильніших гравців. Іншими словами — трохи протекціонізму не зашкодить.

— Протекціонізм — це якраз те, через що розвалилася економіка комуністичних країн. Для розвитку необхідна вільна конкуренція та відкритість, у тому числі до інвестицій. Якщо говорити про українську економіку, то її неможливо реконструювати і модернізувати без іноземних інвестицій. А іноземні інвестиції прийдуть тільки тоді, коли економіка стане відкритою.

Але одного цього недостатньо. Необхідно посилити захист прав власності. Якщо система залишиться такою ж корумпованою, як зараз, інвестори не прийдуть — вони боятимуться втратити свої гроші. Вони не прийдуть, якщо тут не буде прозорої системи державного регулювання, ефективної антимонопольної політики. Якщо в країні збережеться велика кількість державних компаній, які будуть спотворювати умови для ведення бізнесу в країні. Це все призводить до високого рівня корупції. Звісно ж, навіть за цих умов хтось буде інвестувати. Але якщо країна займеться протекціонізмом, то можна зі стовідсотковою впевненістю сказати, що у неї не буде шансу модернізувати свою економіку.

— Які країни можуть слугувати прикладом правильних реформ?

— Деякі з них я вже називав. Але у нас є недавні приклади — ті країни з перехідною економікою, які досягли великого успіху: три балтійські країни, Польща, Словаччина і Грузія. Їхній успіх можна виміряти завдяки багатьом індикаторами. Але, мабуть, найбільш показовим буде зростання ВВП на душу населення. І, напевно, навіть краще використовувати показник скорочення відставання за рівнем ВВП від розвинених країн Західної Європи, адже Україна хоче бути частиною Європейського союзу.

Наведу кілька цифр, які продемонструють, як прогресували згадані країни колишнього соціалістичного табору протягом 2000-2012 років. За цей час в середньому, якщо не брати Грузію, вони скоротили своє відставання від розвинених країн ЄС на 21,4 процентного пункту. Тобто якщо у якоїсь країни на початку цього періоду ВВП становив 50% від західноєвропейського рівня, то зараз він досяг 71,4%.

У кожній з цих держав відставання скоротилося більш ніж на 20 процентних пунктів. А в Угорщині в цей же час — лише на 7%. У Словенії — на 3%. Значнішого успіху досягли ті країни, в яких проводилося більше реформ, що сприяють розвитку вільного ринку,— це приватизація, дерегуляція, відкритість, все, що приваблює іноземних інвесторів.

— Ви раніше говорили, що рецепт економічного зростання однаковий для всіх країн. Але, можливо, є якісь географічні особливості? Або ж потрібно просто слідувати якомусь шаблону? Є Південна Корея, а є Польща. Обидві успішні, але чи означає це, що вони робили одне й те ж?

— Фонд Heritage і видання The Wall Street Journal протягом багатьох років складали Індекс економічної свободи. І він переконливо доводить, що країни з вищим рівнем економічної свободи мають вищий рівень економічного зростання. Це не означає, що більш вільні країни обов’язково багатші. Але вони ростуть швидше за інших. І навіть якщо це не так, вони обов’язково почнуть рости швидко, якщо продовжать дотримуватися цієї політики.

При цьому вільна країна визначається не тільки низькими податками, дерегуляцією, лібералізацією. Вільна країна — це країна, в якій немає корупції. Де є верховенство закону, захист прав приватної власності. Наприклад, у Швеції дуже високі податки і перерозподіл доходів між різними верствами населення. З такої точки зору ця країна далеко не вільна. Але за всіма іншими показниками свободи Швеція лідирує і тому входить до десятки найбільш вільних економік світу.

— Чому ж, за словами деяких бізнесменів, у Білорусі, де вочевидь менше свободи, ніж в Україні, легше вести бізнес, аніж у нас?

— Польща, Україна і Білорусь 25 років тому, після падіння комунізму, перебували приблизно на одному економічному рівні, якщо порівнювати ВВП на душу населення. Тоді Deutsche Bank провів дослідження і дійшов висновку, що серед усіх пострадянських країн Україна мала найбільший потенціал для того, щоб досягти успіху. Це був 1992 рік. Але в результаті, якщо порівнювати показники до Майдану, ВВП Білорусі був удвічі, а в Польщі більш ніж втричі вищий, ніж в Україні. Середня зарплата в Польщі становила близько €1 тис. А в Україні — €170. Що сталося? Чому така суттєва різниця навіть між Україною і Білоруссю?

Чому Польща досягла серед цих країн найбільшого успіху? Тому що там побудували функціональну ринкову економіку, провели реформи, яких тут не було, і країна інтегрувалася в Європейський союз.

Білорусь зберегла централізовану державну планову економіку. Там немає вільного ринку. Хіба що для невеликих підприємців. Але загалом це командна економіка. Стару систему не зламали, зберегли. Крім того, в Білорусі справи йдуть відносно краще, тому що у неї, як і раніше, близькі стосунки з Росією, яка субсидує цю країну дешевим газом.

А що ж відбулося в Україні? Стару систему зламали, але не збудували нову, життєздатну ринкову економіку. В результаті склалася дисфункціональна система, яка не створює умов для вільної та чесної конкуренції. Частка державної власності, як і раніше, висока. Зберігається велика зарегульованість, наприклад в енергетичному секторі. Це призвело до того, що олігархи домоглися казкового багатства і впливу. А далі вони стали зловживати своїми можливостями і привілеями для розширення свого впливу і для того, щоб уникати вільної та чесної конкуренції.

Я сформулюю це так: економіку можна будувати на двох моделях поведінки — отриманні ренти або зароблянні прибутку. Перша модель формується, коли люди заробляють не за рахунок конкуренції та вільного ринку, а завдяки отриманим привілеям — за рахунок зв’язків, зловживання владою, монопольного становища, підкупу суддів і прокурорів, рейдерству. Якщо сказати просто — за рахунок корупції. Поведінка, заснована на отриманні прибутку, передбачає, що гроші можна заробити за рахунок вільної та чесної конкуренції на відкритому ринку приватних підприємців.

— Чому тоді деякі країни, наприклад Польща, зараз намагаються відмовитися від ліберальних реформ?

— Так, так відбувається зараз у Польщі, та й Угорщина ще раніше змінила курс. Але подивіться на результати, які показує економіка Угорщини. Орбан [Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини] так чинить, бо він авторитарний керівник. Він прагне здобути побільше не тільки політичної, але й економічної влади. Путін робить те ж саме.

Але давайте подивимося на результати Угорщини. Двадцять років тому Угорщина була на третьому місці за показником ВВП на душу населення серед країн Центральної Європи та Балтики — тих, що сьогодні входять до складу ЄС. На першому місці була Франція, на другому — Чехія. І де сьогодні Угорщина після 20 років такої економічної політики? На останньому місці. Її обійшла Словаччина, Польща, Естонія, Литва, Латвія. Сьогодні ця країна на дев’ятому місці.

 

 

Розмовляв Андрій Юхименко

 

 

Джерело: НЧ

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s