Mgzavrebi: про грузинсько-українську дружбу, етнічну музику та щирість в роботі над улюбленою справою

11 листопада 2016 р.

42_main_ukrУ листопаді в Україну знову приїжджає з концертним турне грузинська група Mgzavrebi – колектив, який полюбився багатьом українцям завдяки неповторній етніці та колаборації інструментів.

НВ поговорило з Гігі Дедаламазішвілі, творцем і ідейним натхненником Mgzavrebi про історію створення групи, дізналося про успіхи та плани колективу а також причини особливо глибокої грузинсько-української дружби останніх років і вплив на неї народних мотивів інструментальних творів.

– Ваша група існує вже 10 років і в основному робить акцент на національні мотиви і айдентику. Чому виникла ідея відтворення саме такого напряму музики?

– Нашій групі вже 10 років. Ми не замислювалися про що співати або в якому стилі співати. Воно саме народжується і пишеться так. На чому можемо грати, на тому і граємо. У нас все поступово виникало в групі. Барабанів у нас немає, тому що ніхто з друзів не вмів на них грати, але поступово додавали джембе, перкусію, бочку. Я пишу музику на гітарі. Ми досі не можемо визначитися, в якому стилі ми граємо. Трохи фольклору і якихось інших стилів. Ми не думали про це. Ми просто співали, а потім почали писати музику.

– Чим учасники групи займалися до створення групи і чому прийшли до рішення займатися музикою? Займаються зараз чимось ще, крім Mgzavrebi?

– Ми були і залишаємося друзями. Моя мама вчила нас співу. А коли ми були студентами, я почав писати пісні. Мій друг попросив написати пісню, щоб зробити подарунок для своєї дівчини. Вона їхала в Америку на рік вчитися, а він тоді писав вірші…Ми взяли його вірш, я написав музику, я грав тоді на гітарі. Так вийшла перша, потім друга, третя, четверта… Ми взяли якісь інструменти і навчилися грати, ходили до педагогів і поступово ми перетворилися в групу. Спочатку не дуже хотілося, адже всі працювали. Я – актор за другою освітою. Ми з Мішею грали у різних виставах, а хлопці займалися серйозною роботою. Потім, коли ми закінчили інститут, у кожного з’явилася робота і ми зрозуміли, що ми або повинні грати, або кинути цю справу. Тому що хобі і музика – це добре. Але якщо ти цим займаєшся серйозно, то це зовсім інша справа. Я перестав грати в театрі, тому що “…або ти граєш музику, або ти граєш в театрі”. Я ніколи не хотів бути співаючим актором. Ми кинули свою роботу й почали грати.

Тому ми останні 10 років займаємося Mgzavrebi. І досі це займає весь наш вільний і не вільний час. Я думаю, що це дуже важливо, коли музикант заробляє на життя тільки музикою. Це по-чесному. Як перші 15 років, поки він відкриє свій бізнес або ресторан, або виноробню, або ще щось. Він повинен бути залежним від музики: це твоє життя, твій символ, це по-чесному. Якщо ти співаєш про важливі речі, про простоту, а музика – це твоє хобі і ти насправді заробляєш багато грошей. Не знаю, як ти будеш чесним.

– Якщо б ви могли охарактеризувати вашу групу одним дієсловом, яким би він був?

– Посміхатися. Посміхатися взагалі завжди треба. Навіть якщо в піснях сумно, все одно треба посміхатися…Тому що ніколи не треба втрачати позитив. Я взагалі не люблю слово “позитив”, хоча все частіше його вживаю. Але позитив і креатив завжди повинні бути.

– Чи ви проводите час разом з іншими учасниками групи поза музичною діяльністю? Як ви познайомилися?

Ми бачимося дуже часто. Ми недалеко один від одного живемо і дружимо дуже давно. У нас навіть діти ходять в один дитячий садок, разом гуляють. Ми взагалі живемо в одному районі і разом гуляємо з дітьми. Ось така у нас дружба.

Іноді, звичайно, бувають у нас моменти, коли разом подорожуємо в турах по кілька місяців і перші 3-4 дні по приїзду не виходимо з дому з сім’ями і говоримо: “Хлопці, давайте зараз не будемо з дому виходити, щоб побачити інших людей”. Але все одно не виходить, все одно ми разом кожного дня. І це прикольно, те, що ми не колеги, а друзі. І нам не набридло дружити і грати. Адже коли нам набридне дружити, ми не будемо грати. Тому що в нашій музиці вперед більше йде дружба. Ми співали разом у моєї мами в хорі, коли нам було по 14 років.

– Яким чином відбувається процес створення нових пісень?

Пишуться пісні у нас так: я беру гітару і приходжу до хлопців, ми з ними їх слухаємо, потім йде процес аранжування, “як все буде?”, “хто на чому буде грати?”…

– Останнім часом в Україні досить близька тема грузинської народності і культури, і національні мелодії гірської країни не стають винятком. Зокрема, виступи Mgzavrebi збирають багато слухачів на концертах і фестивалях України. Як ви вважаєте, в чому ваша заслуга в існуванні такої колаборації грузинського та українського народів?

Останнім часом помітив багато грузинських закладів і музикантів в Україні. Не так багато, як хотілося б, але приїжджають дуже часто. Ніно Катамадзе, ми теж часто приїжджаємо і до нас приїжджають українські музиканти і це здорово. Я думаю багато пісень ми дізнаємося від туристів, тому частковоце їх заслуга. Взагалі це добре дружити країнами і ходити один до одного в гості. У мене дружина українка. Ми живемо в Тбілісі. І вона 6 місяців у Києві та 6 місяців в Тбілісі. Наш перший концерт був у Києві в 2011 році, якраз тоді ми випустили пісню та кліп з ТНМК. Я ще тоді був радий, що на наші концерти ходить не тільки грузинська діаспора, а й звичайні українці та жителі інших міст, де ми виступали. І я дуже радий такій підтримці.

– Рішення виконувати пісні українською та російською мовами виникло спочатку або ж під впливом певних обставин? І чому?

Все само собою сталося. У нас є пісня “Gaighvidza bunebam”, я її написав у 2007 році. Якось зайшла моя тьотя і сказала “Мені вчора вночі не спалося і я зробила переклад на твою пісню”.

Вона сказала: “Може, тобі колись знадобиться”. Але я тоді навіть не думав, що я буду співати, тим більше в інших країнах. Воно само собою, якось все відбувається. Потім я одружився, але спочатку закохався в українку і написав пісню “Якщо я”.

Я вважаю, що добре знаю Україну і кожного місяця, останні 5 років ми з дружиною їздимо сюди. Ми з дружиною знайомі довго і одружені більше 4 років. Мені все подобається.

– У цьому місяці ви презентуєте в Україні новий альбом. Розкажіть трохи про нього.

Зараз ми випускаємо альбом “IASAMANI”, який записаний і написаний на одному диханні. Попередній альбом “In Vino Veritas” ми випустили в 2014 році. Після цього я не брався писати пісні, я чекав, щоб вони самі до мене прийшли. Під заохоченням не можна мучити себе. В дитинстві, якщо я не написав пісню, то це був шок для мене. Але потім я зрозумів: якщо не йде, то треба відпочити або попрацювати над чимось іншим.

Просто так пісні не пишуться, для цього потрібні емоції, якщо ти не супер-крутий композитор. Півтора року у нас не було пісень і з квітня цього року я знову почав писати пісні. З травня до липня я написав 14 пісень. А за два місяці ми записали весь альбом. Це була пекельна праця, тому що у нас було дуже багато виступів, за це літо ми зіграли рекордну кількість концертів. Ніколи у нас не було так багато концертів. Близько 35 в різних містах, плюс перельоти, переїзди… З трьох місяців я вдома був максимум два тижні.

Цей альбом про нашу 10-річну творчість, про вдячність друзям і слухачам. Він починається з подяки і закінчується обіцянкою один одному, що будемо чесними або хоча б постараємося, будемо любити справу, якою займаємося. Це головний посил цього альбому. “IASAMANI” перекладається як “Бузок”. Бузок дуже часто був присутній в наших текстах, піснях, особливо в перших альбомах. Це шостий альбом за рахунком. Бузок – це дерево, яке дуже люблять у нашій родині, воно дуже сімейне, його дуже любили наші дідусі і бабусі, мами, тата і ми теж. Всі пісні пов’язані цим вузлом. В подяку ми робимо концерти, присвячені 10-річчю, випустили альбом, де заспівали про свою вдячність, яка є у нас в житті: сім’я, любов.

– Ви багато працюєте з різними виконавцями. Зокрема, з тими ж Ніно Катамадзе і ТНМК. Чим вам цікава така частина роботи і чому? Чи плануєте спільну роботу з кимось ще?

У нашому житті було дуже багато музикантів, з якими ми записували пісні і виступали на сцені. Це дуже здорово, адже у нас ще більше ставало друзів, музикантів, груп. Це все само собою відбувається. У нас дуже багато груп, з якими ми починали співати і грати, давали багато спільних концертів, але у нас немає дуету. Це дивно. Це має статися саме собою, повинна відбутися ситуація. Я й донині не знаю, коли і з ким ми будемо записувати пісні або робити спільний проект. У нас багато різних друзів, музикантів, груп, є з далеку, яких ми знаємо і любимо їхню музику і голоси. Звичайно хочеться попрацювати, тому що це досвід, адже ти не тільки співаєш те, що тобі подобається, а й те, що подобається іншим музикантам, це дуже цікаво. Це дуже цінно прислухатися до чужих думок, ділитися досвідом і робити щось спільне.

– У свій час ви взяли участь у проекті Starbucks проти ВІЛ “All You Need Is Love”. Чи цікавить зараз вас соціальна діяльність і в якому ключі?

Соціальні проекти – це завжди добре. Ми завжди намагаємося, якщо є час, виступити на благодійних концертах або пізнавальних заходах.

– Чи є різниця між прийняттям і любов’ю до вашої музики слухачами з рідної країни і зарубіжжя?

Всі слухачі хочуть, щоб ти зробив свою справу добре. Не потрібно гнатися за думками і модою, потрібно прислухатися до себе. І тоді всі аплодують і все подобається, навіть якщо тебе не дуже добре знають у місті. Є різні слухачі з різних країн ,але в цілому у всіх є така особливість: ти не повинен відходити від суспільства, ти повинен зробити від себе чесно і щиро свою справу, за якою до тебе прийшли, викладатися на сцені, співати. А потім, коли слухач почує, що ти добре робиш свою справу, він обов’язково буде аплодувати і віддавати своє тепло. Ось в цьому всі слухачі трохи схожі.

Грузинські слухачі спочатку більше придивляються. Під час першої пісні вони спостерігають, що ти будеш робити, а потім, якщо їм подобається, вони починають танцювати і танцювати.

Ми зараз здійснили свої плани в музиці. І зараз настав період, коли ми чекаємо відгуки від людей, адже вони головні судді нашої справи. Я задоволений, що ми дуже багато встигли зробити. Ми дуже багато разів прослухали ці пісні й стали суб’єктивними по відношенню до оцінки, а глядач завжди чесний.

– Які у вас плани на найближчий час і в контексті більшого масштабу?

Хочемо зняти кліп, але зараз великий тур буде. Але після Нового року хочемо кілька кліпів на нові пісні. А ще лайф хочемо зняти. Подивимося.

Ми живемо звичайним життям, у нас сімейне дружнє життя. По клубам вже не гуляємо, всі з родинами. Коли вдома – живемо звичайним життям, коли на гастролях – там, звичайно, змінюється життя: у тебе інший графік, концерти, ти переїжджаєш з одного міста в інше, де зовсім інше життя, так би мовити рок-н-рольне.

Коли мене почали записувати в телефоні як “Гігі Мгзавребі”, я питав “Чому? Ти ж мій друг?”, а потім розумієш ,що це твоє життя і ти людина, яка співає і для багатьох ти в першу чергу людина, яка співає, а вже потім просто “людина”. Це не завжди приємно. Але таке життя, таку ми обрали професію або професія обрала нас. Ні, не так. Таке життя ми обрали.

 

 

 

Розмовляла Альона Гусєва

 

 

Джерело: НЧ

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s