Майкл Щур: Армія дуже класно провітрила мені голову

9 листопада 2016 р.

Українці познайомилися із цим завзятим вусатим канадцем у вишиванці 2013-го року й бачили його у програмах «АЄОА» та «Утеодин». Аж доки Роман Вінтонів – журналіст, який придумав особистість Майкла Щура, не пішов до армії. На службу до ЗСУ його призвали у липні 2015 року – там він отримав спеціалізацію розвідника.

З нами телеведучий погоджується говорити тільки від імені Майкла. За його словами, Роман Вінтонів десь зник, до того ж «він взагалі запроданець, адже свого часу працював на телеканалі “Інтер”». Та й від армії, за словами компетентного у справі Майкла, відкосив.

З армії Майкл Щур повернувся 18 жовтня й одразу приступив до роботи над новою програмою«#@)₴?$0», яку його співавтор – креативний продюсер «Громадського» Євген Самойленко анонсував нам ще у червні. Як і «Утеодин», нова програма виходить по неділях на трьох мовниках – «UA:Першому», каналі «24» і «Громадському». А ще – на Youtube-каналі «Телебачення Торонто». Перший випуск вийшов 6 листопада 2016 року, де гостями програми був Порохобот, який так і не відповів, коли настане безвіз, та народний депутат Мустафа Найєм, який разом із ведучим терли цибулю та хрін за розмовою про розчарування молодими політиками.

На зустріч із паном Щуром ми з фотографом вирушили на «Громадське». Там щовечора збирається творча команда програми й обговорює новини дня, які ретельно продивляється на ТБ. Вони спільно вибирають найцікавіші й розмірковують, як це подати. Саму ж програму пишуть по п’ятницях в студії каналу «24», який забезпечує технічно створення шоу.

Не у день запису програми Майкл Щур – не у вишиванці, проте з вусами (справжніми). Знайомимося із командою «#@)₴?$0», яка не хоче потрапляти в кадр фотокамери й передає слово канадському колезі – як обличчю проекту.

Про «#@)₴?$0»

– Майкле, у вас дуже своєрідна назва програми. Як ви самі її вимовляєте?

– Ми не вимовляємо. Просто говоримо «програма».

– Чому ж вибрали такий набір символів?

– Нам така назва сподобалася!

– А хто її автор?

– Я. Випадково на клавіатурі натиснув і вийшла така назва програми.

– Чому ви вирішили робити нову програму, а не продовжити «Утеодин» на 2-й сезон?

– (Замислився). Нам цікаво було щось нове спробувати, тим паче, що з’явилась можливість знімати в новій студії. Хоча по суті для нас це, напевне, просто другий сезон попередньої програми.

– Для більшості глядачів, я думаю, теж. Принаймні, такі враження від першого випуску. У чому ж буде новизна?

– Дещо нове буде, але це більше стосується форми, ніж суті.

– Прочиніть завісу: які нові рубрики придумали? У кожному випуску будуть інтерв’ю?

– Не буду нічого прочиняти. Не хочеться ані псувати враження, ані викликати завищені очікування. Все побачите.

Щодо інтерв’ю – все теж залежатиме від ситуації, їх може як взагалі не бути в програмі, так і бути кілька. Ми дивимося, яка картинка тижня, і тоді вже вирішуємо.

– Всі разом? Чи за вами останнє слово щодо ідей на кшталт натирання цибулі перед камерою?

– Ми обговорюємо всі ідеї. Ясно, що ключові рішення за творчим ядром – Женею, Андрієм і мною. Ми це все разом створювали і піднімали й на нас найбільше відповідальності.

– Я приєднаюся до глядачів першого випуску, які питали вас у соцмережах: де подівся фірмовий акцент Майкла?

– Це все «происки» звукорежисера, він все це так скрутив. В наступному випуску попросимо його накрутити інакше – й акцент знову буде.

– Скільки людей працює над програмою?

– (Рахує). У творчій групі сім людей. Я, Євген Самойленко, Андрій Кондратенко, сценарист Юрко Космина, режисерка Олена Кучеренко та дизайнер Ларіон Резником, – це люди, які працювали й над попередньою програмою. Також до нас приєдналися сценаристи Іван Оберемко та Антон Ходза. Технічну сторону проекту закриває канал «24», який нам дає режисера-постановника та оператора, знімальну та монтажну техніку і людей,  які монтують, а також гримера.

– А хто в «Утеодин» забезпечував технічну підготовку програми?

– Ми тоді користувалися технікою, яка була на «Громадському», звідти був і оператор. Адже саме ГО «Громадське телебачення» отримало цільовий грант на нашу програму, бо на той час у нас не було власної громадської організації. А зараз є – називається «Українське телебачення Торонто». Вона отримала новий грант від NED на цю нову програму.

– Днями ви повідомляли, що шукаєте інтернів. Скільки вже сотень заявок отримав Майкл Щур?

– Ну, не сотень…Але багато. Я зрозумів, що було трохи помилково. Я цілий день розгрібав заявки на асистента дизайнера! Дуже класно, що з нами стільки людей хоче працювати, але це й насторожує. Я зрозумів, що це надто велика відповідальність. Не хочеться людям, які від щирого серця запропонували безкоштовно працювати для нас, відмовляти… Це якось неправильно. А на інші дві позиції – ще більше людей. Вже є хлопець зі Львова – це круто, якщо ми зможемо й там щось зняти.

Насправді нам потрібні будуть люди на наступний проект, і ми хочемо на цьому їх постажувати. Якщо ми одне одному підійдемо, то запросимо їх на нову програму.

– Що це буде за проект?

– Не можу поки нічого сказати.

– Але ж там буде Майкл Щур?

– А ви щойно хорошу ідею подали – може, й не буде (сміється). А якщо серйозно, то думаю, що то також буде програма Майкла. Але не виключаю того, що будуть проекти й без нього.

Про гумор

– Колись, ще до Майкла Щура, ви ходили до Верховної Ради в костюмі зайця і тролили депутатів, а свої проекти визначали як «дурналістику»…

– Мені ця назва вже так не подобається! Я коли десь виступаю, то завжди говорю: «Люди, будь ласка, сприймайте мої слова критично. Дуже може бути, що я через рік скажу, що це все туфта». Як сказав про «дурналістику», де буква «д» замінила «ж», всі почали говорити, що це мій метод. Але це не так.

– На вашу думку, нашому суспільству зараз потрібні гумористичні програми?

– Я без поняття. Мені просто це цікаво робити. Так співпало, що це інші люди вважають корисним. Я тут ні до чого. Просто роблю те, що мені подобається, і так, як у мене голова працює.

– Що ви думаєте про інші гумористичні програми на українському ТБ? Наскільки все трагічно?

– Нічого не думаю, бо не дивлюся їх. А може, навпаки, все дуже оптимістично?

Про армію

– Як Майкла Щура змінила армія?

– Я не знаю. Я сам в багатьох своїх друзів та знайомих питаю про це. Я не бачу, щоб якось змінила, і вони наче теж. Хоча… Якщо якось і змінила, то це відбувалося плавно протягом року. Може, глядачі щось помітять і скажуть: «Майкл Щур вже не той». Мені самому цікаво.

– Чи був Майкл в зоні АТО?

– Ні, в АТО я не служив.

– Чи буде тема військової сфери й життя армії якимось чином присутня в програмі?

– Якщо вона потрапить в поле нашої уваги, то так. Ми виходимо із того, що бачимо в новинах – самі теми не придумуємо. Що є важливе, цікаве та суперечливе – беремо. Новини про армію такими бувають нечасто. Але от що, напевне, в мені змінилося після армії – це ставлення до армії. Я би досить обережно торкався цієї теми, якщо говорити на загал. Але багато залежить і від конкретного випадку. Але загалом, там все не так однозначно, як здається, немає «зради» чи «перемоги».

– В одному з інтерв’ю під час служби в армії ви казали, що у вас там не було бажання стежити за інформаційним потоком – нашими ЗМІ, Facebook. Чи важко було потім повернутися до цього, й ба більше – робити програму новин?

– Насправді – нічого складного. Я дуже швидко в весь цей ритм увійшов, який за рік забув. І мені абсолютно не шкода, що я на цей час випав з інформаційного контексту. Це дуже класно провітрило мені голову. Зараз, коли приїхав, бачу, що фактично нічого не змінилося.

– Чи є брак інформації у солдатів там, де ви служили? І чи було у них бажання більше її отримувати?

– Я б не сказав, що є брак інформації, бо всі мають вільний доступ до інтернету. Тому хто шукає, той знаходить. Всіх цікавлять насамперед новини. Єдине, що цю інформацію дуже часто отримують з якихось пабліків «вКонтакті» та сайтів із, якщо казати стереотипно, не до кінця проукраїнською позицією. Часто це видання, які називають «сєпарськими». Тому солдати часом отримують інформацію, яка не відповідає дійсності, й на підставі якої не можна зробити висновків. Мені було легше, бо я з інформацією давно працюю, тож десь відчуваю, що так, а що не так.

– Доводилося вчити медіаграмотності колег: яким ЗМІ довіряти, яким ні?

– Десь приблизно так. Хоча вчити медіаграмотності – це занадто сказано. Ми ж всі зі своїми рідними говоримо про якісь ЗМІ та сайти…Там так само: ми просто собі тринділи, коли мали час – відходили після фізичних вправ, перед сном, за чаєм чи на перекурі. Я розповідав про свій досвід і те, яка інформація може викликати підозри, і як її варто перевіряти.

– Чи мали доступ солдати у вашій частині до телеканалів, радіо, преси? Чи усе дивилися через смартфон?

– Переважно все через інтернет. У деяких були телевізори, наш з часом кудись забрали.

Радіоприймачі хіба що власні у когось були. А ще в армії є така штука – як переносна світлиця. У кожній казармі має бути кімната з державними символами, книгами з історією України й про бойовий шлях дивізії. Не знаю, звідки взялося таке явище як переносна світлиця. Коли солдати йдуть на полігон, то офіцер, який відповідає за їх виховання, має взяти її з собою. Це ящик, в якому все це є в мініатюрі – гімн, прапор, герб, книги з історії, шашки, шахи та книги, а ще – обов’язково має бути радіоприймач. Ясно, що ніхто його не слухає, але як перевірка приходить, то вмикають радіо.

Я не бачив, щоб у нас хтось читав «Народну армію».

– Чи потрібні, на вашу думку, спеціальні медіа для військових? В яких форматах ви це бачите?

– Це має визначати той, хто знає ситуацію в армії і розуміє, яким каналом краще доносити до неї інформацію. В армії ж все інколи може набирати радикальних форм. Можуть змусити всіх слухати радіо, або дивитися телевізор з такої-то години й до такої-то… А якщо він не працює – дивитися не вимкнений.

Найпростіше, я думаю, було б доносити контент через інтернет. Скажімо, зробити якийсь паблік «вКонтакті». Але офіційним каналам в армії не дуже довіряють. Тому він мав би бути неофіційним, якщо стоїть завдання достукатися до рядових солдат. Я б зробив фан-сторінку ЗСУ, де постив би фото симпатичних дівчаток, а між ними – важливу інформацію.

– Чи достатньо українські ЗМІ пишуть про воєнну сферу? Чи не  було у вас відчуття, про щось щодо армії не пишуть, про що варто писати?

– Чи достатньо – не знаю, я це не відслідковував. Щодо того, що якісь теми замовчуються…Ні, не думаю. Уявіть, як Дмитру Гнапу сказати про щось не писати? А у  нас таких журналістів багато! Вони пишуть про те, про що хочуть писати.

Мені здається, що бракує не теми як такої, а адекватної подачі – сухої, беземоційної, виваженої. Яка дозволяла б інформацію нормально перетравлювати. Тому що криків «Зрада!» та «Перемога!» вистачає, тут є з чого вибрати. А щоби тобі без емоцій голосом андроїда розповіли факти й дали коментарі, цього нема. Треба салат розібрати на складові: от помідори, от перець, от огірки, от майонез…Це б дозволило солдатам розібратися, про яку страву йдеться.

Про Суспільне мовлення

– Ви дуже коротко написали в Facebook про те, що Зураб Аласанія написав заяву на звільнення з посади гендиректора НТКУ. Що про це думаєте?

– Для мене це була несподівана історія. І неприємна. Але не в плані того «Як ти міг, Зурабе?», а тому, що, блін, мало бути всьо класно… Я думаю, що хтось знайшов спосіб як на Зураба натиснути й поставити в становище, коли або на нього з’явиться беззаперечний компромат, або він піде геть. Чи це просто так склалося…Адже він стільки часу важко працював й робив реформу і йому це вдавалося…Я вважаю, що це щонайменше заслуговує на оцінку його як феномена. Дуже шкода, що він пішов, але я поважаю і приймаю його рішення. І це не є кінець Суспільного. Я думаю, що все буде добре.

– Якими бачите перспективи каналу без цього керівника?

– Щоб оцінити, треба розуміти, яка ситуація на НТКУ була і яка є. Я, на жаль, не знаю безпосередньо всіх деталей, які всередині відбувалися. Як на мене, запущені процеси вже важко буде зупинити. Хоча, можливо, комусь і це вдасться. Однак, сподіваюся, що перетворення НТКУ на Суспільне так просто не зупинять. Подивимося.

– Для вас важливо, щоб ваша програма «#@)₴?$0» й надалі виходила на суспільному мовнику?

– Так.

– А наступний проект?

– Нам дуже би цього хотілося. Нам з Суспільним комфортно, тому що це перспективна історія. Воно може в результаті стати хорошим медіа для людей. У нього є потенціал. Я це сприймаю як початок чогось на кшталт ВВС. Я хотів би, щоб «UA:Перший» став таким через багато років. Я можу допомогти цьому, віддаючи для нього свій контент. Тому зараз так і роблю.

Фото Романа Закревського

 

 

Розмовляла Катерина Толокольнікова

 

 

Джерело: ДМ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Щур Майкл (Вінтонів Роман), Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s