Ігор Жданов: Я вдячний спортсменам за кожну медаль

16 листопада 2016 р.

1080_600_1479299915-6569Вклинитися у робочий графік міністра молоді та спорту України Ігоря Жданова – справа не з легких. Очікуючи своєї черги на обіцяне інтерв’ю у міністерській приймальні на Еспланадній, ми зіткнулися у дверях з особистим наставником і батьком срібного призера Олімпійських ігор-2016 з сучасного п’ятиборства Павла Тимощенка – Юрієм Тихоновичем Тимощенком. Буквально кілька секунд тому Жданов вручив йому посвідчення “Заслужений тренер України” та обговорив питання проведення навчально-тренувальних зборів у 2017 році.

Отже, у графіку пана міністра сьогодні знову аншлаг. До 11.30 він уже встиг зустрітися з першим заступником голови фізкультурно-спортивного товариства “Динамо” Віктором Коржем з приводу відкриття у Житомирі оновленого Палацу спорту. Потім була розмова з Альбіною Дерюгіною про проблеми художньої гімнастики та підбиття підсумків чемпіонату України на Закарпатті, де змагалися 570 дітей. Далі на Ігоря Олександровича чекає обов’язкова поїздка до Кабміну, де запланована зустріч з міністром Кабінету міністрів щодо проходження пріоритетних для Мінмолодьспорту проектів постанов, затим – робота з документами, інші поточні справи.

“Працюємо й у вихідні, бо дуже багато заходів проводиться, як і у вас – спортивних журналістів, саме у суботу та неділю. Усі просять, щоб міністр завітав до них. Я, як правило, не відмовляю. А це значить, що у мене залишається менше часу на сім’ю. А от цей вікенд у мене буде вільним – у батька День народження, і я їду до Вінниці. Однак, це не виключає того, що мене й там запросять на якійсь спортивний захід. У міністра ненормований робочий день. Вчора він розпочався о 6 ранку, а закінчився близько 21-ї. Але ж я розумів, куди йду, тому ні про що не жалкую – це мої обов’язки, це моя робота. Втім, ставте ваші запитання…”

СПОРТИВНА ГАЛУЗЬ 25 РОКІВ НЕДОФІНАНСОВУВАЛАСЯ

– Підходить до завершення спортивний рік, настає час підбивати підсумки. Які вони у пана міністра?

– 2016-й пройшов під гаслами Олімпіади і Паралімпіади. Усі підсумки ми вже підбили на колегії міністерства.

Виділю кілька ключових об’єктивних факторів, які вплинули на ситуацію і на відомий результат на Олімпіаді та Паралімпіаді. Ми прекрасно знаємо, що негативно позначається на розвитку спорту. Це хронічне недофінансування галузі протягом усіх 25 років незалежності. Це демографічна криза. У нас на 45 відсотків, або на 4,3 млн осіб – скоротилася кількість дітей у віці від 6 до 18 років. Було 9,5 мільйона, зараз трохи більше 5 мільйонів. Це теж суттєво впливає на дитячий, масовий спорт, на формування резерву для спорту вищих досягнень. Ми втратили важливу спортивну інфраструктуру в Криму і частково на Луганщині та Донеччині. У нас був добрий заділ ще з радянських часів, але і він вже вичерпався. Тобто на фундаменті минулого ми вже фізично не можемо будувати свої новітні досягнення в найближчому майбутньому.

Хоча для нас кожна медаль, кожний виступ спортсменів дуже цінні. І я щиро вболівав за усіх в Ріо-де-Жанейро і бажаю, щоб олімпійці і паралімпійці не зупинялися на досягнутому, а продовжували рухатися далі. Нам, окрім підбиття підсумків, треба дивитися у майбутнє.

– І які ваші першочергові завдання?

– Саме зараз готуємо концепцію підготовки до літніх Ігор-2020 у Токіо. Думаю, до кінця нинішнього року ми цю стратегію затвердимо. Проведемо відповідні експертні обговорення у федераціях, ФСТ, на місцях, де очікуємо отримати слушні пропозиції.

При цьому ми повинні врахувати досвід Польщі, Канади, Великої Британії, інших провідних країн і думати, як рухатися далі. Добре розуміємо, що в наших умовах неможливо роздати “кожній сестрі по сережці”. Ми маємо чітко визначити і чітко дотримуватися пріоритетності видів спорту, в яких ми здатні добре виступити у Токіо. Я вам наведу приклад. У Норвегії розвивають 64 види спорту, а фінансують 12-15 пріоритетних. У Великій Британії була запроваджена державна програма, у якій визначені 20 головних видів, що готувалися до Олімпіади та отримували пріоритетне фінансування. У Канаді така ж ситуація.

Хочу сказати й про таке. Треба припинити розповіді про те, що наші бази олімпійської підготовки, скажімо, у Кончі-Заспі, потрібно приватизувати, комусь віддати. Ну і що з цього вийде? Там побудують або дачі, або ще якісь розважальні комплекси і… забудуть про спорт. Те саме стосується розмов про те, що спорт треба повністю віддати в приватні руки та на самофінансування. В більшості провідних спортивних країн – так само, як і в Україні, існує система централізованої державної підтримки та фінансування підготовки національних збірних команд до найважливіших міжнародних змагань. От я нещодавно повернувся з Японії, де проводився Всесвітній форум спорту і культури. Ознайомився з роботою їхньої ключової бази олімпійської підготовки Ajinomoto. Так ось ця надсучасна база також належить державі, вона була побудована та утримується за державний рахунок. Там, загалом, держава виділяє колосальні кошти на спорт.

– От би й нам так…

– Вже наступного року плануємо серйозно зосередитися на відродженні вітчизняної спортивної інфраструктури. Ви знаєте, в якому вона стані. Звичайно, якщо зайти на наші головні об’єкти НСК “Олімпійський” або базу “Конча-Заспа”, буде все біль-менш гаразд. А ось у будь-якій дитячо-юнацькій спортивній школі на місцях, навіть тут, у Києві, ми побачимо і неопалювані зали з протягами, і душові у аварійному стані. Та сама історія з муніципальними стадіонами і басейнами. В багатьох областях вони багато років перебувають в занедбаному стані.

Тому я ініціював перед Прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом питання про те, щоб 10 відсотків із Державного фонду регіонального розвитку спрямовувалися саме на спортивну інфраструктуру. Це буде приблизно 300-350 мільйонів гривень. Я думаю, ми це проб’ємо.

Хочу повідомити, що у Миколаєві за рахунок саме Фонду регіонального розвитку до кінця року планується завершити будівництво спортивного комплексу із залом для фехтування. Про такий зал давно мріяла наша олімпійська чемпіонка Ольга Харлан. Причому, ми не реконструюємо старий спорткомплекс, що перебуває в аварійному стані, а споруджуємо з нуля сучасну будівлю на новому місці. Також нам потрібно переоснащувати новим інвентарем, обладнанням тренувальні бази, у першу чергу ті, де готуються наші національні збірні. На це у проекті Держбюджету на 2017 рік передбачено 25 млн грн.

ПЕРШІ КОШТИ НА РОЗРОБКУ ПРОЕКТУ НОВОГО ЛІТНЬОГО ЦЕНТРУ ПАРАЛІМПІЙСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ УЖЕ ЗАКЛАДАЮТЬСЯ

– В результаті анексії Росією Криму ми позбулися можливості використовувати сучасну паралімпійську базу у Євпаторії. Чи є у планах збудувати на материковій Україні новий комплекс для представників спорту інвалідів?

– Є проектні плани, є стратегічні, є поточні. Ми маємо практично добудований Західний реабілітаційно-спортивний Центр у Турківському районі Львівської області. Це сучасна база паралімпійської підготовки – з біатлонним стадіоном, лижною трасою, гірськолижним та готельним комплексами. Там, до слова, часто тренуються й наші олімпійці-зимники.

Нинішнього року, дай Бог, у Центрі завершиться будівництво плавального басейну, готується до експлуатації ще один корпус. Будемо продовжувати працювати разом з Валерієм Михайловичем Сушкевичем (президент Національного комітету спорту інвалідів України. – Ред.). Він є двигуном цієї ідеї. Але об’єкт на Львівщині призначений в основному для зимових видів спорту.

Ви знаєте, що ми втратили євпаторійський комплекс для літніх видів спорту. Тому у нас виникла ідея побудувати ще один комплекс у центрі країни для літніх паралімпійських видів спорту. Наскільки мені відомо, у наступному бюджеті по лінії Мінсоцполітики закладається 30 мільйонів гривень на добудову Західного центру та розробку проектно-кошторисної документації під нову літню базу.

– А місце її спорудження вже обране?

– Думаю, Сушкевич вже десь вибрав і має пропозиції, але мені поки ще не казав.

– Продовжуючи тему, вибачте, пане міністр, багато хто, особливо після Паралімпіади-2016, вважає, що Україна у спорті нині є не олімпійською, а паралімпійською державою…

– Я категорично не буду порівнювати результати виступів олімпійців і паралімпійців. Вдячний за кожну медаль, яку принесли і олімпійці, і паралімпійці, за всі ті хвилини, коли лунав наш гімн у бразильському небі далекого Ріо, піднімався синьо-жовтий прапор.

Вважаю, що наш результат на Олімпіаді-2016 відповідає тим реальним можливостям воюючої держави, які сьогодні є. Так, як я вже згадував, існує недофінансування, вичерпання “радянського потенціалу” і зміна поколінь у спорті, невідповідність спортивної інфраструктури вимогам часу, втрата інфраструктури у Криму та на Сході країни. А згадайте деякі суб’єктивні фактори, пов’язані із ганебним суддівством, із впливом окремих країн. Їх аж ніяк не можна не враховувати. У таких видах спорту як синхронне плавання, художня гімнастика, боротьба, бокс, спортивна гімнастика тощо – Україна нагород явно недорахувалася не по своїй вині.

Словом, нам варто вклонитися спортсменам і подякувати за те, що вони зробили. Можна було краще? Зрозуміло! Мало медалей? Зрозуміло! Але наші реалії нині є такими. Відповідальність несе не лише міністерство, але й НОК, федерації, тренери, органи місцевого самоврядування, всі причетні на всіх рівнях до спорту, створення відповідних фінансових та соціально-побутових умов для спортсменів. Тому варто врахувати помилки і готуватися до наступних Олімпіад. Треба нашим федераціям більше працювати з міжнародними спортивними федераціями – вступати до їхніх технічних, суддівських комітетів, щоб потім відстоювати справедливі результати виступів українських атлетів.

ВІРИМО ТВЕРДО У МАЙБУТНІХ ГЕРОЇВ СПОРТУ

– Чи є шанс в України у найближчому майбутньому виховати зірок спорту рівня Сергія Бубки, братів Кличків, Андрія Шевченка? Що маємо для цього зробити?

– Це філософське запитання. Уже в ньому самому є відповіді. У нас будуть і Бубки, будуть і Шевченки, і Біби, і нові Дерюгіни, Борзови… Україна – багата на таланти спортивна держава. Це – аксіома. Зрозуміло, що нині нам дуже нелегко. Але скажу так: якщо людина прагне займатися спортом, вона, попри всі обставини, знайде для цього час і можливості. Безперечно, країна має людині допомогти. Але, згадайте 90-ті роки. Хіба Шевченку чи Реброву було легко? І нинішній лідер “Динамо” Андрій Ярмоленко розпочинав свій шлях на Чернігівщині явно не в ідеальних умовах. І все ж хлопці стали справжніми спортивними зірками… А таланти у нас є, і ми будемо допомагати їм, як можемо.

– Мабуть, нелегко нині втримати ці таланти в Україні?

– Наведу таку статистику. За роки незалежності – до 2014-го – виїхали з України та до складу збірних інших країн перейшли 135 представників олімпійських видів спорту. У 2015 році лише двоє українських спортсменів зі складу національних збірних команд змінили громадянство. Це п`ятиборка Ірина Хохлова, яка одружилася з аргентинцем і виступатиме за збірну цієї країни, і Руслан Наконечний, п’ятиборець, який нині проживає у Латвії. Ми натуралізували іноземних спортсменів, які прийняли рішення виступати за збірну України. З 2009 року маємо 17 таких атлетів. Це, зокрема, біатлоністка Ольга Абрамова з Росії, яка у нашій збірній показує непогані результати. За останній рік-два до нас прийшли баскетболісти Юджин Джетер, Д`Андра Мос із США, легкоатлетка Олександра Дуліба з Білорусі та інші. Мова йде саме про провідних спортсменів, рівня збірної команди України.

Але давайте скажемо чесно. У нас за кордон, на жаль, виїжджають не лише спортсмени, але й молоді науковці, митці, програмісти, лікарі. Ну, шукають такий шлях свій широкий. Зрозуміло, що ми робимо у спорті все, аби створити належні умови, щоб людина залишилася в Україні. Робимо в міру реальних можливостей нашої держави, вище яких стрибнути неможливо. Хоча, у нас, наприклад, призові за олімпійське “золото” одні з найбільших у світі – 125 тисяч доларів. В багатьох країнах вони на порядок менші, або взагалі не виплачуються. В сусідній Польщі – “золото” Олімпіади оцінено у 38 тис. доларів, в США у 25 тис. доларів, у Канаді – 20 тис. доларів, у Росії в 60 тис. доларів, у Франції – 55 тис. доларів. У тій же Великій Британії призові не передбачені.

Підвищили ми й винагороди за перемогу на чемпіонатах світу – було 50 тисяч гривень, стало 100 тисяч. Норми харчування були 200 гривень на спортсмена в день – стало 350. Намагаємося підтримувати наші олімпійські бази, зокрема у Кончі-Заспі, на високому рівні проводити навчально-тренувальні збори, причому не лише в Україні – в Туреччині, Португалії, Франції, Німеччині, Словенії, Японії, Італії. От візьмемо біатлон. Жіноча команда поїхала готуватися до нового сезону до Норвегії, а чоловіча – до Канади.

– За державні кошти?

– Звичайно. А ви знаєте, скільки коштує проведення зборів у Норвегії чи Канаді? Ми не хвалимося. Так повинно бути, це наша збірна, це наша робота, це пріоритетний для України зимовий вид спорту. Лише нинішнього року біатлон з бюджету отримав понад 36 мільйонів гривень, а наступного року ця сума зросте до майже 62 мільйонів – 31,18 млн піде на заходи за календарем, і ще 30,8 – безпосередньо на підготовку до зимової Олімпіади.

– Але ж цю федерацію очолює Володимир Бринзак, який завжди звик розраховувати не лише на допомогу країни…

– Звичайно, у нього є витрати, які держава не може покрити. Давайте будемо чесними перед собою: він запросив до української збірної одного з кращих тренерів світу. Вибачте, держава не в змозі платити ті кошти, які цей фахівець попросив! У нас немає таких ставок. У нас є ставки 12-го розряду, 20-го. Це 4 тисячі гривень, 5 тисяч гривень. Потрібно стільки ж, але в інших умовних одиницях. Крім того, Володимир Михайлович запросив до команди ще й кваліфікованого змащувальника.

До речі, не так просто й змагальні лижі купити. Вони індивідуально підбираються для ноги кожного спортсмена. Щоб підійшли, треба вибирати з 50 або 100 пар. От я виходжу на тендер, кажу, мені потрібні лижі. Мені просто привезуть такі за найнижчою ціною, на яких національна збірна на етапах Кубка світу якісно змагатися не зможе. Тому нам важко допомогти біатлоністам у придбанні лиж чи гвинтівок.

Але проведення НТЗ, виплата зарплат, премій, стипендій спортсменам, сприяння у вирішенні візових питань, фінансування участі в офіційних міжнародних чемпіонатах і кубках, перельоти, добові – це наше. Скажімо, минулого року я зустрічався з послом Норвегії, який посприяв у тому, щоб наша команда мала змогу на постійній основі проводити тренувальні збори саме у цій країні. Також закупили і передали для збірної з біатлону сучасні рації та пульсометри.

САНКЦІЇ ДО РОСІЇ ТРЕБА ЗАПРОВАДИТИ І В СПОРТИВНІЙ СФЕРІ

– Яке ваше ставлення до участі українців у змаганнях, що проводяться в Росії?

– Ставлення моє до цього дуже просте. Ми не можемо відмовитися від виступів у тих змаганнях, які внесені до календарів міжнародних спортивних організацій. Інакше – випадемо із системи світового спорту. Якщо це, наприклад, офіційний чемпіонат світу з плавання, який ще й є ліцензійним для участі в Олімпіаді, то нашій національній команді туди треба їхати. Звичайно, ми проводимо зі спортсменами бесіди, доносимо їм, що наша країна нині воює з Росією, приділяємо увагу питанням особистої та інформаційної безпеки тощо.

Тепер стосовно проведення навчально-тренувальних зборів на території Росії та участі у комерційних змаганнях, тим більше – на рівні збірних. Тут я категорично проти. З цього приводу є відповідний наказ міністра. Щоправда, інколи буває таке, що самостійно, без відома міністерства, спортсмени їздять до Росії заробляти гроші на комерційних турнірах. Я не прикордонник і не можу нікого утримати. Але всі знають негативне ставлення міністра і суспільства до цього. Все це трансформується у якість стосунків та у рівень підтримки таких спортсменів з боку патріотично-налаштованих вболівальників.

– Чи розділяєте ви ідею введення відповідних санкцій по відношенню до Росії з метою позбавлення її права проводити міжнародні спортивні заходи?

– Думаю, що нинішні міжнародні економічні санкції проти Росії, яка вбиває наших співвітчизників на Сході України, мають розповсюдитися і в спортивній сфері. На жаль, це зробити не так легко. Чимало міжнародних федерацій очолюють саме росіяни. Ось нещодавно українського шашкіста, міжнародного гросмейстера, чемпіона світу Юрія Анікєєва через якісь надумані причини, за порушення якихось “етичних норм”, міжнародна федерація дискваліфікувала і не допустила до чемпіонату Європи, який відбувся у Тбілісі.

Причина зовсім в іншому: наш шашкіст відкрито критикував Путіна і російську владу, а цю федерацію шашок очолюють росіяни. Абсолютно політичне рішення! Я подзвонив Анікєєву, зустрівся з ним та президентом національної федерації шашок України Анатолієм Яценком. Ми також залучили посольство України в Грузії. Юрій поїхав на чемпіонат Європи і всі дні його проведення разом з представникам ФШУ відстоював своє право на участь у турнірах. На жаль, достатньо сильні, в тому числі юридичні аргументи, так і не були почуті мандатною комісією.

Здоровий глузд не переміг, і було порушено спортивний принцип. Юрія фактично заднім числом не допустили до жодного із трьох турнірів чемпіонату. Хоча він мав всі шанси на титул. Там же наша Олена Коротка здобула “золото”. Тому тепер все вирішуватиме спортивний арбітражний суд у Лозанні. Міністерство завжди підтримуватиме наші федерації у позовах, щодо захисту прав українських спортсменів.

МЕНІ ПОЩАСТИЛО З ПРЕМ’ЄРАМИ

– Ігоре Олександровичу, скажіть, будь ласка, яке ставлення до спорту Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана? Чи переймається він вашими проблемами?

– Мені пощастило з прем’єр-міністрами. І Арсеній Петрович Яценюк, і тепер – Володимир Борисович Гройсман абсолютно чутливо ставляться до всіх прохань, які я висловлюю. Зрозуміло, що в умовах війни усіх і вся задовольнити неможливо. Але кошти на збільшення та оперативну виплату призових, закупівлю форми та обладнання, інші потрібні спорту речі – знаходилися. Ми останні два роки маємо стабільне й ритмічне фінансування, бюджет спортивних програм міністерства потроху зростає.

Нещодавно ми зустрічалися в такому форматі, що були присутні і Володимр Гройсман, і Арсеній Яценюк. Обговорювали проблеми розвитку спортивної інфраструктури. І діючий Прем’єр Гройсман, і лідер партії “Народний фронт” Яценюк запевнили, що, безумовно, вони підтримають мої ідеї на цьому шляху. Ще під час своєї роботи мером Вінниці Володимир Борисович, який, до речі, колись займався боксом, дуже добре розвивав спорт.

– Розкажіть, як готується Україна до Всесвітніх ігор-2017 у польському місті Вроцлав.

– Всесвітні ігри проходитимуть з 20 по 30 липня. Нещодавно я зустрічався з головою Спортивного комітету України Іллею Шевляком, був присутній заступник міністра, який веде цей напрямок, Ярослав Войтович. Ми обговорили питання підготовки. Незабаром почну зустрічі із президентами провідних федерацій з неолімпійських видів спорту. Визначимо, які проблеми в них існують і чим треба допомогти, щоби якісно підготуватися до Ігор. Аналогічно я робив перед Олімпіадою.

У Вроцлаві буде великий форум – виступатимуть 4 тисячі спортсменів у 30-ти видах спорту (25 неолімпійских та 5 олімпійських). Україна вже має 45 ліцензій. Ми плануємо брати участь у 23-х видах. Поки це прикидки, але у нас буде 143 мільйони гривень на підготовку та участь в Іграх. Це досить солідна сума. Тим паче, що їдемо не в Бразилію чи Колумбію, а до Польщі.

Спортсмени серйозно готуються. Сподіваємося, що разом із НТКУ вдасться забезпечити телевізійну трансляцію, бо без неї увесь ефект зникає. Пам’ятаєте Європейські ігри-2015? Багато в чому завдяки ТБ ці змагання мали неабиякий успіх у прихильників спорту, хоча деякі тренери та атлети висловлювалися з приводу цих стартів досить скептично.

– А які міжнародні змагання відбудуться у недалекій перспективі в нашій країні?

– Ті зусилля, щодо стабілізації ситуації в сфері спорту, які були здійснені нашою командою за останні два роки – не пройшли даремно. Можна впевнено сказати, що ми виходимо на дуже позитивну тенденцію відродження привабливості України для міжнародних стартів.

Навесні наступного року в Києві пройде чемпіонат світу з хокею у першому дивізіоні, влітку престижна першість Європи зі стрибків у воду, 2018 року відбудеться грандіозна подія – фінал футбольної Ліги чемпіонів УЄФА. Подаватимемо заявку на проведення чеміонату світу-2018 зі спортивної ходьби, який може пройти на Хрещатику. Для цього в нас є потенціал. Таким чином ми прагнемо підвищити імідж України, а національні федерації – зміцнити свою інституційну спроможність, позиції у міжнародних федераціях та популяризувати свої види спорту.

УКРАЇНА Й НАДАЛІ БОРОТИМЕТЬСЯ З ДОПІНГОМ

– Нинішнього року питання використання допінгу у спорті постали особливо гостро…

– Я неодноразово заявляв, що Україна категорично засуджує політику подвійних стандартів та грубе втручання держави у питання антидопінгової політики, як це відбувалося у тій же Російській Федерації. Хочу підкреслити, що ми й надалі дотримуватимемося вимог міжнародного законодавства у сфері боротьби з допінгом. Це наша чітка та принципова позиція.

У жовтні Верховна Рада вже прийняла у першому читанні Закон України “Про антидопінговий контроль у спорті”, який був розроблений міністерством з метою приведення чинного законодавства України у відповідність з Міжнародною конвенцією про боротьбу з допінгом у спорті.

І ще скажу з цього приводу. Згоден з нашими науковцями, що потрібно повертати старі методики підготовки атлетів, засновані не на хімії, а на тренувальному процесі та відновленні спортсменів. Треба розвивати ці методики у нових умовах з новими ідеями.

– Хто займатиметься цими методиками?

– Для цього ми хочемо відродити роботу Науково-дослідного інституту спортивної медицини, який, на жаль, нині не виконує своїх прямих функцій. Будемо закуповувати сучасне обладнання, за допомогою якого можна знімати показники фізіологічних параметрів спортсменів не лише після тренування, а й безпосередньо під час фізичних навантажень. Це, зрозуміло, важко, країна воює, фінансовий ресурс обмежений, адже пріоритет – на оборону, безпеку країни. Але я вдячний, що у таких дуже складних умовах вдається віднайти кошти на науково-методичне забезпечення наших національних збірних.

ВАРТО ПОСИЛИТИ ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ФУТБОЛЬНИХ МАТЧІВ

– Як ви прокоментуєте “регулярні” дисциплінарні санкції щодо України з боку ФІФА та УЄФА (дискваліфікація стадіонів, проведення домашніх ігор без глядачів, грошові штрафи за символіку)?

– На мій погляд, існує деяка упередженість до України. Не знаю, з якого боку вона йде. Ми категорично виступаємо проти расизму, антисемітизму. Ці явища в нашій країні не мають системного характеру.

Можливо, хтось хоче заробити на цьому гроші. Можливо, певні недружні нам країни спеціально влаштовують такі провокації, щоб послабити наші позиції, підставити нас під санкції. Знаю одне – нам варто посилювати заходи безпеки і стандарти поведінки під час футбольних матчів. Я підписав у Парижі, під час Євро-2016, відповідну європейську конвенцію. Схожі виклики і проблеми є в усій Європі, і ми разом з нашими європейськими друзями і партнерами будемо на них реагувати.

– Що ви хочете побажати собі, Україні, вітчизняному спорту?

– Собі – витримки і справедливості. Нашому спорту – успіхів, розвитку, перемог, нових зірок, більше уваги ЗМІ. Україні – щоб вона була успішною, незалежною, демократичною європейською державою. А усім співвітчизникам – багато і плідно працювати, щоб така Україна відбулася.

 

 

 

Розмовляли Юрій Щербак, В’ячеслав Куркач. Київ

Фото: Павло Багмут

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s