Тетяна Сосновська, директор Національного музею історії України: Часом я відчуваю на собі такий же тиск, як мій колега з Музею терору в Будапешті

6 листопада 2016 р.

1080_600_1478255954-8080Кілька років тому у музеї історії України я почула уривок екскурсії про п’ятирічки та народне господарство, пішла звідти обурена. Не розуміла для чого намагатися увічнити форми ведення господарства, з якими Україна давно попрощалася.  Але після революції за два останніх роки тут багато що змінилося.

«Твоя історія починається тут», – заманювали мене сітілайти музею історії, коли я йшла Андріївським узвозом. Слоган и логотип – перші атрибути запровадження маркетингу.  В даному разі – музейного. Мені як підписнику його ФБ-сторінки приходили запрошення на різні заходи: то на лекцію Вакарчука, то на лекцію про українських мушкетерів чи УПА.  Запрошували, то на нічні, то на денні, на родинні та корпоративні заходи. Екскурсоводи, що викладають в Могилянці, або клуб реконструкторів доброго знайомого та гарного історика Кирила Галушка. Моєї зустрічі із музеєм було не уникнути і я про неї не шкодувала. 

Про те, яким має бути історичний музей, яке його місце у нинішніх суспільних та політичних процесах  ми говоримо із його директором Тетяною Сосновською.

ДВА ПЕЛЕНАЛЬНИХ СТОЛИКИ ДЛЯ ВІДВІДУВАЧІВ-НЕМОВЛЯТ

Ми зустрілися із Тетяною Сосновською в приміщенні, яке незабаром планують зробити музейним кафе. А до цього я пройшлася залами. Тут було багато школярів (другий день канікул), я звернула увагу, що вони разом із молодим екскурсоводом слухають екскурсію, сидячи просто на підлозі, і це нагадало мені музей у Лондоні. Потім побачила розмальовану кімнату в жіночому туалеті із пеленальним столиком. Кажуть, другий такий столик точніше – кімнату мають обладнати та  встановити у чоловічому туалеті. Як жартує директор, для дотримання рівності: бо якщо із маленькою дитиною прийде до музею батько, він так само повинен мати можливість поміняти їй памперс  чи зняти комбінезон.

ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ЗБІЛЬШИВСЯ ПОТІК ДО МУЗЕЇВ ТА ТЕАТРІВ

-Кажуть, що історію пишуть переможці. І в національній версії історії зазвичай беруть участь музеї. Ваш музей запрошено бути співавтором цієї історії?

-Ну ми не чекаємо на запрошення, – посміхається, – але по факту ми вже за цим столом. Нація формується під впливом здобутків та перемог. Ми намагаємося показати нашу історію як минуле, в якому були і трагедії але й перемоги. Нація не занепала, не деградувала і оптимістично налаштоване покоління має знати про наші виграні битви. Після переслідувань, геноцидів ми отримали державу – це вже перемога. Чи усвідомлює цю місію наш музей? Думаю, так. Один з елементів формування ідентичності – клуби реконструкторів. Зараз у нас почалися дні реконструктора. Ми стали майданчиком для прекрасної громадської ініціативи. Бо проект «Лікбез» Кирила Галушка (автор популярного історичного дослідження «Украинский национализм для русских» і один із засновників руху реконструкторів – авт.) показує оцю всепереможність нації у різні періоди, навіть найдраматичніші.

-Сумна ремарка. В Україні особливо оцінили важливість реконструкторського руху, коли зрозуміли, що з таких – театралізованих та костюмованих історій, баталій, ігор з’явилися Гіркіни та інші наслідувачі «Русского миру»…   

– «Лікбез» для мене особливий, він був на передньому краю, коли слід було боротися із радянської ідеологією,  оперативно та доступно розвінчувати міфи російської пропаганди. Спочатку проект, книжки, статті були російською мовою (це було розраховано на російськомовних громадян). Українська версія була другою мовою, потім МЗС попросив проект робити англійською та французькою мовами (бо здійнялася хвиля інтересу). Я була дуже втішена, коли вони запропонували проводити свої акції у нашому музеї.  Його учасники мають великий дослідницький досвід, але їхні лекції цікаві не лише науковцям чи студентам. Остання лекція була присвячена УПА. Там виступали хлопці в строях, показували справжню зброю. Їхню діяльність, фестивалі, ігри неможливо переоцінити. Наприклад, уявимо лекцію по 17-18 століттю- костюмована, дуже наочна дискусія про ті події. Що залишиться у пам’яті відвідувача? Воїн. Боровся за землю, за родину, за землю. Але я думаю, що у нас будуть не лише пізнавальні заходи. Будуть суперечки, дискусії щодо історичних подій, їх перебігу, оцінки. Де про це говорити, як не в історичному музеї? Крім того, музейне середовище повинно виховувати культуру дискусії.

-Люди сьогодні не люблять ходити в музеї. Кажуть, що потік відвідувачів, якщо це не Бельведер, або Д-Орсе зменшується всюди. Не будемо і ми обманювати себе. У дні безкоштовних відвідин у центрі в музеї заходить з десяток відвідувачів. Як ви справляєтеся із відвідуваністю? Як треба працювати, щоб у людей сформувалася потреба музейного життя?

-Ні. Я спостерігала зворотню картину, ще з тої пори, коли працювала в іншому музеї. Хоча, в часи Майдану цей, Національной музей історії,  відвідувачів не приймав. Вважали, що це небезпечно. У попередньому музеї, де я працювала, ми в часи Майдану навіть організували лабораторію психологічної гармонізації. Учасники революції могли прийти, послухати на вибір екскурсію, музику, почитати книжку, відпочити. У нас і вдень, і пізно ввечері двері не закривалися.  До парку Шевченка, просто навпроти музею, приїжджали зранку люди, а мої співробітники приходили і пропонували їм зігрітися у будинку музею. Цей потік відвідувачів не зменшився і після революції.

Театрали говорили, що спостерігали таку саму тенденцію в театрі. В часи Революції кияни замість посидіти в кав’ярні йшли на Майдан. Коли вони мали бажання провести час із родиною – йшли до музею. Насправді, запитання: що людина шукає в музеї, я задаю собі весь час. Бо, повірте, якщо думати та досліджувати, ця відповідь щоразу буде іншою.

З одного боку інтелектуальне підживлення та поповнення сил. Але у нас інтелектуальною домінантою суспільства став інтерес до власної історії. По змісту запитань відвідувачів, я розумію, що люди шукають для себе пояснень та відповідей на теми, які в радянський час не обговорювалися. Люди шукають в музеї те, що недоотримали у радянській освіті чи власній самоосвіті. Коли я прийшла після революції, на початку 2015 року, працювати в музей історії, я побачила, що тут вдвічі впав потік відвідувачів. Музейний працівник повинен чітко розуміти та аналізувати, що саме людину веде до музею. Для ілюстрації. У понеділок у нас було понад 600 відвідувачів, це був день безкоштовного входу, вже о 4 годині дня в музеї умовно була тиша, а у вівторок був платний вхід і відвідувачів було близько 500.

НАД ЗМІНОЮ ДИЗАЙНУ МУЗЕЙНОГО ПРОСТОРУ МИ МІРКУЄМО ПОСТІЙНО

Це можна зрозуміти по тих запитаннях, які ставить людина, біля яких експонатів вона зупиняється, про що вона хоче поспілкуватися з екскурсоводом. І хоча це здається неделікатним, але краєм вуха можна підслухати про що говорить родина між собою. І лише таким чином, можна отримати відповідь, що людина шукає і що відвідувачу потрібно розповісти, показати, розтлумачити. Якщо він один раз знайде те, за чим прийшов, він прийде вдруге, він порадить колегам, він і надалі буде шукати відповіді у тому чи іншому музеї.

Після свого приходом в музей історії, я запросила до співробітництва студентку та аспірантку Києво-Могилянської академії, дівчата погодилися ходити у вихідні дні і робити опитування відвідувачів на виході. Таким чином, за місяць-півтора вони знали, які запити у відвідувачів, що йдуть до нашого музею. Це був запит на комфортне перебування у музеї, був чіткий запит на можливість отримати додаткову інформацію історичну, ту чи іншу, це був запит на більш повне трактування історичних подій саме ХХ століття. Людей найбільше цікавий той період, який ще був у пам’яті їх родини, найближчих родичів, їх цікавило, як і яким чином історію можна зробити цікавою для їх дітей-підлітків. Людей цікавили історичні дискусії, що також підтвердило нашу думку про існування отакого лекційного дискусійного клубу.

– У вас експозиція трохи архаїчно оформлена…

– Згодна. Ми заходимо до зали, в якій експозиція розташована у вітринах, які хоч і зроблені 5-10 років тому, але зроблені за старим проектом, ще радянським.  Час іде, дизайн простору вдосконалюється, технологічні засоби ідуть вперед, ми ж потрапляємо в музей, який нам ззовні та за дизайном нагадує квартиру нашої бабусі. Ці фактори нам без вагань треба було врахувати. Єдине, що нас рятує, це цікаві експонати, цікаві артефакти, які є в цих вітринах, і звичайно майстерні розповіді екскурсоводів. Екскурсоводи в переважній своїй більшості – науковці, намагаються подати матеріал цікаво. Але над зміною дизайну музейного простору ми постійно міркуємо. Відверто скажу, ми вже могли б розпочати деякі дизайнерські, візуальні зміни, але нам поки бракує коштів. Проте, інтелектуальною складовою, інтригою, інтерактивом ми компенсуємо візуальні та технологічні «відставання».

ВІДВІДУВАНІСТЬ МУЗЕЮ – ПОКАЗНИК ІНТЕРЕСУ ДО НЬОГО ВІДВІДУВАЧІВ

– За кордоном музеї підтримуються за рахунок музейного спонсорства. Чи ви думали про такий інститут друзів музею, який є у світових столицях?

– «Вада» мого виховання це небажання, а потому і невміння просити гроші. Я завжди вважала, що в потребах нам треба орієнтуватися на наші можливості, на наші досягнення. В умовах  фінансової кризи я зрозуміла, що музейна, як і будь-яка галузь, не мине рейок ринкової економіки, я абсолютно спокійно ставлюся до факту і необхідності дбати і говорити про ефективність музею. Я не сприймаю тезу своїх колег, що музей не повинен дбати про продуктивність і результативність. Так, прибутковим він ніколи не буде, але він зобов’язаний бути відвідуваним і приносити дохід, тому що дохід музею – це показник інтересу аудиторії і готовність своїми оцими невеликими пожертвами на вхідний квиток підтримати українську культуру. Я не вмію просити гроші, я більше схильна до того, щоб їх заробити, і тому ми придумали проект «Я допомагаю історичному музею». Ми досягли розуміння у досить відомих людей того, що на їх ім’я, на їх інтелектуальні здобутки, на їх цікаві лекції може йти відвідувач і може платити вартість за вхід на цю зустріч значно більше, ніж вартість вхідного квитка. І відтак лектори погоджуються читати лекції безгонорарно, а отримані кошти підуть на розвиток музею. Мені здається, що такі стосунки є значно шляхетнішими і елегантнішими, коли ми не просимо у пана професора якусь суму пожертвувати на музей, а ми пропонуємо йому стати на якийсь час учасником цього процесу розвитку і модернізації музею.

– Скільки коштував квиток на лекцію Святослава Вакарчука?

– На лекцію Святослава Вакарчука квиток коштував 75 гривень.

– Малувато.

– Малувато, так. Ми не наважувалися поставити більшу вартість, тому що це був його виступ до Дня незалежності, виступ про Україну. Ми хотіли, щоб там було якомога більше молоді. Це була його лекція «Незалежність України: випробування і здобутки». За 40 хв. продалися всі 75 квитків, які були в онлайн-продажі, і абсолютно зворушливим був момент, коли ще за дві години до початку зустрічі прийшов хлопчик років одинадцяти, який до всіх кидався і казав, чи нема вільно квиточка і тримав у руці 200 грн. Він готовий був за 200 грн. купити вільний квиток, але, звісно, вільного квитка ні у кого не було. І от ми спостерігали за цим хлопчиком, хотіли йому зробити приємність і вже коли Святослав прийшов, то йому сказали, що хлопчик вже давно чекає нагоди, ми не будемо з нього брати гроші, ви його самі візьміть за руку і проведіть на свою лекцію, бо та дитина дві години чекає. І треба було бачити щасливі очі тієї дитини, коли  Святослав взяв Сашка за руку і сказав, пішли, будеш сидіти поряд зі мною.

І зараз у нас є партнери – мистецький простір, який готовий у себе організовувати цікаві зустрічі для такої кількості людей, яка там вміститься, але квитки щоб продавав музей, щоб дохід залишався музею. Поки що ім’я цього партнера не називаю, коли вже перша зустріч там відбудеться, то всі про це довідаються.

– Хто, крім Святослава ще в числі тих лекторів?

– У нас кілька лекцій прочитала письменниця Марина Гримич, Юліан Китастий проводив концерт, Сергій Жадан обіцяв, що неодмінно зустріч проведе, зараз 5 листопада Юрій Шевчук, професор Колумбійського університету.

– Музеї історії завжди є «будівничими ідентичності». Як ви добираєте план публічних лекцій. По епохах? Сьогодні українські мушкетери, завтра – вояки  УПА, післязавтра – герої Крут. Чи керуєтеся тим, які є фахівці?

– Спочатку ми запрошували істориків, які могли би прочитати лекції на ті теми, які зараз є актуальними. Пізніше прийшов Кирило Галушко з командою.  Його товариші-історики просто приходили до нас з пропозиціями «ми хочемо у вас читати лекції, ми хочемо провести таку чи іншу зустріч»… Спочатку ми говорили про УПА, про міфи Другої світової війни, і дисидентські рухи, і шістдесятництво, і історію кримськотатарського народу. Потім перелік тем став значно ширшим.

А теми для виставок підказує сама … історія України. Ми зробили минулого року дуже емоційно сильну виставку «Небо падає», присвячену Антону Кірєєву, фотожурналісту, який загинув в Пісках. Це була виставка його світлин, а його побратими на відкритті виставки вручали нагороди батькам загиблих воїнів. Були і зовсім молоді батьки, були старші, звичайно, ніхто не соромився сліз, тому що це не можна було без емоцій бачити, як вже сивочолий мужчина досить поважного віку приходить і отримує нагороду за сина, коли виходить зовсім-зовсім молода родина отримати нагороду свого сина (син був другокурсником університету, він залишив навчання і пішов на фронт). Але найбільшим потрясінням для всіх присутніх було, коли назвали ім’я загиблого воїна і нагороду за нього вийшов отримувати 12-річний хлопчик, якого батько виховував один. Мама після народження дитини залишила їх, батько пішов на фронт, і от хлопчина приїхав отримувати батькову нагороду.

– Повертаючись до музейного маркетингу. Як можна подавати окремі експонати?

– Гарно подати експонат можна тільки в естетично довершеній та сучасно дизайнованій експозиції. Люди живуть в 21 столітті, їздять за кордон. Сучасні відвідувачі хочуть довершеності у всьому. Подача та оздоблення експонатів мають бути  цікавими, вишуканими. У наших фондах є цікаві експонати, які не потраплять в експозицію (бо простору на все на вистачить). Але ми хотіли б, щоб цікавий експонат «усміхнувся» відвідувачу. Обираємо його «експонатом тижня», Ставимо в залі, і в експлікації (табличку-пояснення), зазначаємо 5 цікавих фактів про нього, 5 коротких влучних речень, які відвідувач неодмінно запам’ятає. Відвідувач просто не може цього оминути в експозиції. Це своєрідний експеримент. Якщо відвідувач зупиняється, фотографує, занотовує експонат, значить проект можна продовжувати, бо він цікавий. Якщо в експозиції відвідувачу нецікаво, то це означає, що наша аудиторія вже пішла вперед, а нам слід її наздоганяти. І трагедії у цьому не бачу. Просто ми мали похибку в наших розрахунках і її треба аналізувати й виправляти.

-У музеях повинні бути кав’ярні?

-Ну про що мова? Звісно. Це і результат нашого опитування засвідчує, і досвід всіх відомих світових музеїв. Нас постійно запитують: а де можна попити кави. Взагалі кав’ярня – це лише епізод нашого проекту «Затишний музей». Сам задум проекту – створити такі умови, щоб подружжя з дітьми, навіть немовлятами, могли провести тут цілий день аж до пізнього вечора. У нас є кілька вечірніх екскурсій з каганцями. Вони приваблюють своєю містичністю, втаємниченістю.

-Я була на одній нічній екскурсії  – «Містична Україна». Бачила меч, яким в Україні відрубали голови відьмам, та карети, в якій катався по полях український дракула.

-А ще у нас є нічна екскурсія «Кохання великих українців». На неї ходять переважно жінки. Вони мають шанс почути, яких жінок в супутниці обирали, приміром, наші гетьмани. Такі екскурсії розкривають людські якості великих постатей, а крім того, допомагають зрозуміти роль жінки поряд із достойним чоловіком.  А, крім того, нічні екскурсії будуються навколо лише  кількох експонатів,  зацікавлений відвідувач обов’язково прийде і вдень подивитися музей.

-Я була свідком, як на нічну екскурсію зібралася друга група, яка теж вимагала їх провести.

-Це для мене і для всіх відповідь на запитання: чи відвідувач готовий до такого формату, чи хоче відпочивати в такий спосіб, в такий час,  в такому місці? Люди шукають інтелектуального та культурного дозвілля, тут не зайвим є й елемент інтриги.

-Я читала про те, що вам передають капсулу із землею з могили Євгена Коновальця. Будівничий армії повинен бути присутній в музеї історії, але вам не здається, що це архаїчно? Капсулу, жменьку землі  з його могили  може привезти будь-хто.

-До ювілею Євгена Коновольця у нас відбулася  виставка. А капсулу з могили передадуть в наш музей Української Революції. Ви знаєте, ця подія свідчить, що довкола історії, таких достойних постатей гуртується коло небайдужих людей, громадськості, яка підштовхує музеї до роботи в потрібному напрямку. Капсулу з могили привезе відомий український колекціонер Олександр Мельник. Але ця подія нагадує нам, що наступного року буде 100-річчя української  революції, і тому важливо говорити й про персоналії, які тривалий час були в забутті.  Чи є в цьому якась архаїчність? Капсула із землею? Я не бачу архаїчності. Ця грудка землі – сакральний зв’язок нас із Євгеном Коновальця. Деколи експонати змушують міркувати, ставити запитання самим собі. Ця грудка землі має спонукати нас до роздумів: чи витримала Україна за ці роки іспит історією, чи, часом, не збилася з шляху?  Я вдячна тим, хто в рік ювілею Євгена Коновальця  таким чином допоможе нам вклонитися його пам’яті.

-В Україні сформована національна ідея?

-Гадаю, тільки формується. Якби національна ідея вже була сформована, то ми би не спостерігали боротьбу, протистояння  проти декомунізації, проти панування своєї мови, ми б не відчували такої  боротьби проти модернізації та осучаснення історичного музею. Чим активніше й сміливіше ми говоримо про національну ідею, про патріотичні аспекти у формуванні молоді, тим більше я відчуваю боротьбу і намагання зіштовхнути нас з цього шляху. Чому у нас аеропорт «Бориспіль» досі не має імені Івана Мазепи? Профспілка аеропорту «Бориспіль» виступила проти. Й нема на то ради. Те саме спостерігаю й в нашому музеї. Але ми не можемо знехтувати очікуваннями тих, хто йде до музею, щоб більше довідатися про свою власну історію.

-Який найкращий західний музей?

-Можливо через військову агресію Росії мені найбільше врізався в пам’ять музей Терору в Будапешті. Я говорила з директором цього музею – Марією Шмідт. Вона розповіла, що за тих півтора -два року, що вона створювала експозицію та впродовж першого року його роботи, в пресі на неї було більше 2,5 тисяч критичних інтерв’ю, статей і нападок. Я кажу: і як ви втрималися в цій ситуації? Вона відповідає:  я відчувала підтримку і патронат керівників міністерства і держави  у тому, що такий музей вкрай потрібен для Будапешту й Угорщини. Музей цей працює вже 6 років, до музею стоять черги. Щодня! Критика не припинилася, але відвідувач красномовний у своєму виборі.

І я зараз проводжу паралель з ситуацією в нашому музеї. Активність нашого музею помітна й результативна. Відвідувач безпомилково знаходить нас на музейній мапі Києва. Мені хотілося б відчувати більшу допомогу і підтримку наших керівників в розумінні того, що ми не просто осучаснюємо музей, ми формуємо націю та національну ідею.

 

 

 

Розмовляла Лана Самохвалова, Київ

 

 

Джерело: Укрінформ

%(count)s коментар

Filed under Uncategorized

One response to “Тетяна Сосновська, директор Національного музею історії України: Часом я відчуваю на собі такий же тиск, як мій колега з Музею терору в Будапешті

  1. а я собі як згадаю, шо мені мололи про братні народи два роки тому в музеї води… цікаво, чи змінилося.
    а ще один мій інет-приятель з запоріжжя казав (він на хортиці працює): ви б чули, що вони мелють у мікрохвон про дніпрогес і п’ятирічки…ДОСІ…
    ну власне в коростені цього літа ми з малим теж вислухали два речення про установлєніє совєцкой власті. більше не схотіли, тьотя екскурсовод страшенно була ображена.

    ))))))

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s