Жоель Шапро про кіно, кінотеатри і не тільки

29 жовтня 2016 р.

1111_15283528 жовтня 2016- го року в київському кінотеатрі «Київ» – головному фестивальному центрі 46-го МКФ «Молодість» – пройшла презентація книги Жоеля Шапрона і Прісілли Жессаті «Французький кінотеатр – аншлаг довжиною в століття». Представив книгу українській публіці один з авторів – Жоель Шапрон, кінознавець, історик кіно, фахівець з міжнародних зв’язків, організатор кінопроцесу, референт Каннського кінофестивалю за фільмами країн колишнього СРСР, кавалер ордена Мистецтв і літератури Франції. Месьє Шапрон знайшов час у своєму щільному графіку для бесіди з кореспондентом національного порталу kino-teatr.ua.

КТ. – Жоель, відомо, що «Французький кінотеатр» – вже друга ваша з Прісіллой книга, а перша, що витримала вже 2 видання, була присвячена принципам і механізмам фінансування французького кіно. У ній ви виклали принципи підтримки французького кіно державою. На щойно минулої презентації про цю книгу говорили, що її абзацами цитували в процесі підготовки нового українського закону про кіно. Питання: тобі вже вдалося з ним ознайомитися?
ЖШ. – Ти знаєш, ні, я його не читав, хоча багато країн колишнього СРСР консультуються зі мною в процесі підготовки своїх законів про кінематографію. Я б із задоволенням почитав би ваш Закон, але ніхто не дав мені ні його проект, ні остаточний варіант.
КТ. – Текст Закону, прийнятий в кінці вересня Верховною Радою, опублікований на її сайті, і в ньому є пара-трійка моментів, які, на мою думку, повинні були б викликати питання у європейських експертів. Ти – один з них, тому хотілося б почути чи підтвердження, то чи спростування цих сумнівів. І перше з них: в законі написано, що джерелом фінансування національного кіно є державний бюджет (0,2 відсотка від загального фонду за минулий рік). Там ще буквально одним реченням згадуються в цьому розрізі кошти від лотерей та «інші кошти, не заборонені законом».
ЖШ. – Так, досить туманний законопроект.
КТ. – Більш того, в законі є ще й шкала визначення національності фільму, подібна до європейської та побудована за тією ж бальною системою в залежності від складу знімальної групи, місця проведення зйомок і пост-продакшена, і т.д. Але там є один нюанс – національним фільмом, якому надається державна підтримка, є фільм, знятий на українській або кримсько-татарською мовою. По- моєму, в Європі це важко собі уявити.
ЖШ. Звичайно, адже таким чином заперечується сама ідея ко-продукції. Наприклад, в нашій системі мову фільму – це ті ж бали, ти їх, як отримуєш або ж ні.
КТ. – І якщо я не помиляюся, в твоїй першій книзі написано, що у вас якщо продюсер знімає фільм не французькою мовою, то він всього лише втрачає доступ до певних податкових пільг, що надаються вашим законодавством.
ЖШ. – Абсолютно вірно.
КТ. – І якою мовою знімати – це справа продюсера.
ЖШ. – Правильно. Ціла купа фільмів іноземними мовами є французькими, все ті ж бессоновскі продукти – «Заручниці», наприклад.
КТ. – Або ж «Зулу: Теорія змови» Жерома Салля. Пам’ятаю, я запитав його, чому його фільм вважається французьким, хоча там немає ні слова по-французьки. А він відповів: «Я – французький режисер, адже я вихований на французькій культурі, а те що у фільмі говорять по-англійськи і на африкаанс всього лише відображає мовну ситуацію в Південній Африці».
ЖШ. – Звичайно, «Зулу» французький фільм, адже там є ще й інші члени знімальної групи, які є французькими громадянами, там, в кінці кінців, є французькі гроші.
КТ. – Резюмуючи: якби Україна була членом Європейського Союзу і їй потрібно було б привести своє законодавство у відповідність з європейськими стандартами …
ЖШ. – Тоді потрібно було б, як мінімум, внести поправки в ваш Закон. Ну або ж прийняти новий. І на жаль, дуже часто в країнах пострадянського простору кіно залишається знаряддям для національних цілей. І напевно у чиновників є установка захистити мову – і тут вони абсолютно праві, ось тільки кіно – це не лінгвістичний момент, і мова не повинна бути критерієм (і тим більше головним критерієм) визначення національності фільму. Ось, наприклад, «Люксембург» Мирослава Слабошпицького буде знятий українською мовою, але й у нас він буде вважатися національним фільмом, тому що це – ко-продукція. Хоча можливо тут виникне певна складність – з якого дива Національний Центр Кінематографії Франції повинен працювати з українською стороною, яка не визнала б цей фільм національним, будь він знятий не українською мовою.
КТ. – Гаразд, давай повернемося до твоєї книги. Чи існує на даний момент в Європі або в світі практика кінопересувок?
ЖШ. – Так, звичайно, вони існують навіть у Франції і в нашій книзі є ціла глава, присвячена цій справі. Там описаний весь механізм функціонування – реєстрація в НКЦ, субсидування та інше. Є пересувки двох видів: одна справа, коли привозиться обладнання і тимчасово встановлюється у вже готовому приміщенні, і інше, коли купується спеціальна вантажівка, що представляє собою готовий міні-кінотеатр на 60-80 глядачів з проектором, касою, екраном, кріслами, обігрівом і всім іншим. Такі вантажівки – це просто приголомшлива річ!
КТ. – Але має бути вони і коштують недешево !?
ЖШ. – Звичайно. Не пам’ятаю точних цифр, але мова йде про декілька сотень тисяч євро.
КТ. – Я до чого веду: в нашому новому Законі передбачена допомога держави підприємцям, що відновлює кінотеатри, або ж бажаючим зайнятися кінопересувництвом. Але, по-моєму, при такій вартості вантажівок-пересувок це справа представляється утопією. Адже існують же якісь формули, за якими можна обчислити адекватну вартість квитка в кіно в ув’язці з доходами населення?
ЖШ. – Так, по ідеї існують. Я точно не знаю, але можу припустити, що, наприклад, компанія «Гомон» (одна з найбільших мереж кінотеатрів у Франції), збираючись відкрито новий мультиплекс в якомусь французькому регіоні, свій бізнес-план будує під економічний рівень населення зони охоплення цим мультиплексом. І при цьому варто врахувати, що швидше за все місцева влада охоче підуть на зустріч цій компанії, оскільки розуміє, що краще б молодь ходила в кіно, а не займалася б невідомо чим. І у нас є певна економічна стабільність: якщо хтось розраховує отримати перший прибуток через 5 років, то швидше за все він її і отримає. А ось в Україні з цим складніше.
КТ. – Ось і я про те ж: мені здається, що людина, яка купила ось таку вантажівка в Україні, в наших економічних умовах ніколи, навіть за допомогою держави, не поверне собі витрачені кошти.
ЖШ. – Так, можливо, так що, напевно, увагу треба звернути на ті пересувки, які влаштовуються в клубах і інших подібних приміщеннях. У Франції подібні починання підтримуються Національним Центром Кінематографії, оскільки є розуміння важливості донесення кіно тим верствам населення, які самі в кіно не підуть – наприклад, у в’язницях, в будинках для людей похилого віку, та й просто в важкодоступних місцях де-небудь в Альпах.
КТ. – Ясно. Але давай ще раз повернемося до нашої системи державної підтримки кінематографа, яка закріплює повну залежність кіно від держави.
ЖШ. – Це ні в якому разі не можна робити. Ось, наприклад, твоя колега, з якою я говорив тільки що, думала, що нашу систему ще Де Голль придумав після війни. А я їй сказав, що, прочитавши книгу, вона зрозуміє, що, якби не Друга Світова, наша система запрацювала б ще в 38-му чи 39-му році. Війна відклала рішення цього питання, але, коли наша система була запущена ніхто і ніколи, ні ліві, ні праві, ні Де Голль, ні Жискар, ні Міттеран, ні Олланд, не ставили під сумнів саму організацію системи. У цьому сенсі кіно для нас є невід’ємною частиною влади, оскільки кіно живе своїм життям абсолютно окремо від держбюджету. І важливо, що регулюється весь процес самими професіоналами від кіно, які прагнуть відкоригувати роботу системи з урахуванням тих чи інших нововведень.
КТ. – Тобто держава лише надає рішенням професіоналів форму законів?
ЖШ. – Так, цілком вірно. Але я завжди кажу, що 70 років комунізму не могли не залишити сліду в умах ваших чиновників старшого покоління, які росли в умовах, коли вважалося, що кіно пов’язано з пропагандою, з політикою, називай, як завгодно.
КТ. – Але наш новий Закон про кіно розроблявся і приймався зовсім не старими людьми – є така ініціативна група # кінокраїна, куди входять представники наших найбільших телеканалів і продакшенів.
ЖШ. – А телеканали цим законом зобов’язуються якимось чином брати участь у виробництві національного кіно?
КТ. – Наскільки я розумію, там нічого про це немає.
ЖШ. – Я чому питаю: у нас вважається, що якщо телеканали беруть участь в розробці подібних законів про кіно, то вони приречені на провал.
КТ. – Чому?
ЖШ. – Тому що в нашій системі у телеканалів є дуже багато зобов’язань – як в економічному плані, так і в репертуарній політиці – і, якби ми у них запитували їхню думку, жоден з них за наші закони, в тому вигляді в якому вони існують , не проголосував би. Це проти їх інтересів.
КТ. – Ну що ж, поживемо – побачимо. Спасибі величезне за змістовну бесіду.

Розмовляв Олексій Першко

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s