Джефф Брайант: Хто б знав, що звичайна тиша стане таким дорогим задоволенням

1 листопада 2016 р.

13239Іноді з академічним англійським музикантом можна поговорити про кіно, Beatles та … літаки-винищувачі.

17-20 жовтня у Києві відбулася подія з числа тих, на яку пересічний мешканець міста не звертає увагу: відбір до польського студентського I, Culture Orchestra та майстер-класи наставників оркестру. Але для молодих музикантів це важливо, оскільки дає шанс пограти в оркестрі з найкращими. Їх там так дресирують, так дресирують, як у тому анекдоті про летючих крокодилів…

До оркестру, створеного Університетом ім. Адама Міцкевича, набирають студентів із Польщі, Вірменії, Азербайджану, Молдови, Білорусі, Грузії та України. Цей оркестр виступає на найкращих сценах Європи та Британії. Іноді до колективу долучаються, без перебільшення, легенди та боги академічної музики. Четвертий рік поспіль оркестр очолює українець Кирило Карабиць – диригент, у якого і без того купа роботи в Британії та Німеччині.

Втім, коли чуєш, що один із багатьох наставників оркестру, Джефф Брайант, понад 43 роки в складі Лондонського Симфонічного, Королівського Філармонійного, Лондонського Філармонійного (як у них все заплутано), записував музику до такого кіно, як «Зоряні війни», «Гаррі Поттер», «Бетмен», «Джеймс Бонд» та про інших супер-героїв, не надто випадає поговорити про Перселла, Баха або Бріттена.

  • Виявляється, я вас знаю ще з дитинства, саме тоді вперше побачив фільм «Перекажи вітання на Броад-стріт» із Полом МакКартні в головній ролі.

МакКартні попросив «валторніста з зовнішністю Шекспіра». Їм виявився я. (сміється) Знаєте, нас покликали на прем’єру цього фільму, на Лестер-сквер. І от ідеш червоною доріжкою, і тебе вітають фанати МакКартні, і ти почуваєшся дуже-дуже дивно, зірково. У мене таке ще було, коли ми грали у Майямі в перерві футбольного матчу.

 

  • Тобто, окрім цього, ви ніколи не почувалися зіркою?

Почувався. Іноді граєш у якихось видатних залах, де просто метелики в животі. Але це, скажімо так, більш-менш нормально для мене. А тут почуваєшся просто надприродно зірково.

  • Ви давали майстер-класи в Києві. І тільки не брешіть, будь ласка: який рівень наших молодих виконавців?

Нащо брехати? Вони хороші, дуже цікавляться музикою. Я не те щоб дуже крутий, злий викладач, але у мене є свої вимоги. І з вашими студентами в мене не було проблем.

 

 

  • Давайте про кіно. Ви записувалися в купі легендарних стрічок. Ви їх дивилися? Які ваші улюблені?

Улюблені – інші… 1977-го я повів свого сина дивитися «Зоряні війни», і ще ніколи мені не було настільки нудно. Я ще записувався у кількох останніх «Зоряних» – згадати б, як вони звуться. Кілька Бондів навіть дуже пристойні. «Дружина французького лейтенанта» за романом Джона Фаулза, знаєте? Прекрасний фільм із Меріл Стріп. Ще мені подобалося грати не для кіно, а для ТБ. Втім, іноді тобі просто телефонують, ти граєш музику і забираєш гроші, навіть не знаючи, для якого це фільму. (регоче)

 

 

  • У XXI ст. навіть закоренілий виконавець класики має бути відкритим. Що ви слухаєте вдома?

Зараз я не такий вже сучасний, як раніше. Але люблю джаз. Почав слухати старі біг-бенди – Каунт Бейсі, Дюк Еллінгтон, Томмі Дорсі, Стен Кентон. Навіть люблю Барбару Стрейзанд.

Простіше сказати, чого я не люблю. Куди не підеш, всюди гучна музика. Може, я старий гнус, але мене бісить не мати вибору вимкнути оце бум-бум-бум у ресторані, на вулиці. Іноді хочеться банальної тиші. Хто б знав, що колись звичайна тиша стане таким дорогим задоволенням.

Я в машині слухаю музику. В Британії є станції, що крутять тільки класику. Трапляються твори, композитори, виконавці, котрих ти не знав. Таким чином я слухаю музику бароко, що не входить до мого репертуару, хорову музику. Одне слово, класно слухати щось, чого немає серед твоїх дисків вдома.

 

 Кадри з фильму Give My Regards to Broad Street.
На задньому плані можна побачити “валторніста, схожого на Шекспіра”.

 

  • Давайте повернемося до того фільму із МакКартні. Там у кадрі є геніальний продюсер сер Джордж Мартін, який, по суті, створив звучання The Beatles.

Так. Ви самі це сказали – «геній». Beatles нікуди особливо не розвинулися б без Джорджа Мартіна.

Ми з Мартіном були хорошими друзями.

 

 

 

  • …?

Так, хорошими друзями. І він створив не лише Beatles (останні роки він продюсував серії збірок класичної музики, – авт.). У нього були дві прекрасні студії. Одна – прямо в центрі Лондона на Оксфорд-стріт. Інша – в Хампстеді: церква, перероблена під студію. Я там теж записувався, коли Джордж робив щось зі Стінгом.

У мене є його партитура до пісні «Eleanor Rigby», що звучить у тому фільмі з МакКартні. Оригінал: я просто поцупив той папірець зі зйомок. Цікаво, скільки він зараз потягне на eBay? (сміється)

 

 

  • Але, по суті, вишуканий прихильник класики Мартін «вляпався», коли йому фактично нав’язали малолітніх Бітлів?

Розумієте, вони все одно з самого початку були дуже особливими. Поки він не став працювати з Beatles, йому не випадало стати легендарним музичним продюсером. До того ж він хотів стати, і став, класичним композитором. Мартін завжди був цікавим до всього, і сам був цікавою людиною. Дуже-дуже крутий, вимогливий чувак. А знаєте, що під час Другої Світової він літав на винищувачі Спітфайр?..

 

 

 

 

 

Фото: Іванка Карабиц, I, CULTURE Orchestra

Розмовляв Вячек Криштофович-мол.

 

 

 

Джерело: Культпростір

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s