Володимир Рутківський: Баба і дикий котяра пакостять у селі

10 листопада 2016 р.

Обкладинка книги Казкова повість “Гості на мітлі” Володимира Рутківського вийшла у львівському “Видавництві старого лева”. Письменник також автор творів “Джури”, “Сині Води”, “Сторожова застава” та “Потерчата”. 2012 року одержав Шевченківську премію з літератури. Про нову книгу автор розповів в інтерв’ю Gazeta.ua.

– Що у центрі сюжету?

– Стара відьма Ядвіга Олізарівна разом зі своїм слугою, чаклунським котом Аристархом, їде у відрядження до рідного села Горобці. Там має викрасти якусь дівчинку для того, щоб зробити її своєю ученицею-наступницею.

Треба сказати, що у дитинстві на малій батьківщині Ядвіга Олізарівна зазнала багато принижень та образ, бо була самотньою, невродливою, нікому не потрібною дівчиною. А тепер вона разом із диким котярою на зло всім пакостять у рідному селі.

– Володимире Григоровичу, розкажіть про історію створення казки, будь ласка.

– Твір написаний на замовлення. На одній із зустрічей діти попрохали мене написати якусь страшну і водночас веселу-превеселу казку. Я пообіцяв, а потім сів і задумався, а кого брати на роль головного персонажа? Дракона, троля, орка? Так вони ж у наших місцях не водяться, а оспівувати зарубіжних страховиськ суперечить моєму творчому кредо. Зрештою зупинився на Бабі-Язі – традиційному персонажі наших казок. Підступнішої і огиднішої потвори у нашій міфології немає. Та щоб було весело, то одна Баба-Яга цієї ноші не потягне. Потрібен якийсь посередник – жорстокий і водночас жвавий, непосидющий. Я думав про гусей-лебедів, про воронів, навіть про інопланетян – але все було не те. А от кіт… Та не просто кіт, а здоровезний дикий котяра, якому під силу пошматувати будь-кого з людей. Хоч йому також притаманна котяча грайливість і безпосередність.

– Як з’явився задум повісті?

– Підказало життя. Кожен з нас не раз і не двічі відчував на собі похмурі, важкі погляди, що їх кидали услід підстаркуваті, побиті життям жінки. Та якби ж тільки кидали! Ні, вони з якоюсь пристрасною радістю на рівному місці влаштовують істерики і чинять капості як своїм ближнім, так і тим, кого бачили вперше в житті. Таких зазвичай ми називаємо відьмами. Мабуть, чи не кожен з нас питався: звідкіля ж вони беруться на нашу голову? Я теж задумався. Відтак повість “Гості на мітлі” – це своєрідне художнє дослідження цього явища. Хочу, щоб юний читач затямив: зневажиш дівчинку – матимеш справу з відьмою.

– То це повість-пересторога?

– Ні. Навпаки, я намагався надати повісті якомога більше оптимістичних барв. Увага і добро можуть розтопити душу будь-якої істоти – навіть такої, яка вже давно в усьому та у всіх зневірилася. І навіть Баби-Яги. Ця стара, бита всіма вітрами відьма добряче знає, як і чим дозолити людям. Вона володіє даром чарівництва. Це робить її витівки у сто разів небезпечнішими та підступнішими. Від неї немає ніякого спасіння. Щоб читачеві стало ще страшніше,їй до пари я додав такого ж мстивого і підступного кота Аристарха. Тож їхнє відрядження у невелике село Горобці не дасть його мешканцям нічого доброго. Особливо дівчинці Тані, яку Ядвіга Олізарівна хоче бачити своєю ученицею.

– Навіщо їй це потрібно?

– Справа в тому, що моя Ядвіга Олізаврівна вже відчуває наближення старості. Та щоб спокійно піти на заслужений відпочинок, їй треба передати набуті знання своїй учениці. Якщо ж вона цього не зробить, на неї чекає мученицька смерть.

Чому її вибір впав саме на Таню? Бо ця дівчинка належить до тих дітей, яких називають “ображеними життям”. Її батьки подалися на заробітки до міста і геть забули про доньку. Тож вона змушена жити зі старою, немічною бабусею, яка не стільки опікується онукою, скільки сама потребує догляду. А це не робить дівчинку щасливою. Тож вона росте забитою і затурканою, а з такими ніхто з ровесників дружити не захоче. Особливо сусідські хлопці, які називають її реп’яхом. Мовляв, чіпляється, мов той реп’ях. І це Ядвізі Олізарівні на руку, адже вона на власному досвіді переконалася, що найкращі відьми виходять саме з таких забитих, принижених долею і людьми дівчаток, які на все життя зберегли образу, а то й ненависть на тих, хто їх ображав. А ще, коли навчити їх всіляким відьомським штучкам…

У книжці йдеться не тільки про штучки, а як я вже казав, про природу появи відьомства. Ядвіга Олізарівна в юні літа була такою ж нещасною, як і Таня. Навіть гірше – батько вигнав її з хати, бо вона була зайвим ротом у голодній сім’ї. Я гадаю, що будь-яка ображена істота мріє про помсту. Але, якщо ти не знаєш, як це зробити, твоя помста носить пасивний характер. Та якщо на твоєму життєвому шляху зустрічається справжня відьма, яка навчить мистецтву помсти, то може запахнути смаленим. Така відьма свого часу зустрілася Ядвізі Олізарівні. Тепер така доля чекає і на Таню.

– Якими надприродними силами володіє Ядвіга Олізарівна?

– Вона може перекинутися на будь-кого. Може підстерегти вас будь-якої миті саме тоді, коли ви не готові до цієї зустрічі. Нікому невідомо, як з нею боротися. Тож дітям, яких вона захопила у полон, самим доводиться знаходити шляхи спасіння.

– Як ви уникнули шаблонності?

– Знаєте, я за освітою технар. Тож добре знаю, що винаходом називається виріб, в якому лише 5 відсотків чогось незвичного. А решта – важелі, колеса, шківи, станини, то все звичне і може у випадку чого замінитися таким же шківом чи коліщатком. Скажете, чому так багато звичного? А ви подаруйте пересічному водію, скажімо, НЛО без вікон та дверей – і навряд чи він його відкриє без допомоги добрячого ковадла. Гадаю, що цей принцип має право на життя і в літературі. Всі у когось колись крали (чи “запозичували”). Мені, до речі, якось закинули, що Аристарх нагадує булгаківського кота Бегемота. Та коли копнути глибше, то Булгаков свого кота теж запозичив. Бодай у того ж Гофмана. Так що я не бачу нічого дивного в дружбі самітної жінки з таким же самітним котом. Вважаю, що справжня майстерність проявляється не у пошуках винятковості того чи іншого персонажу, а в оригінальному трактуванні звичного всім образу.

– “Гості на мітлі” – це 240 сторінок тексту. Чи не забагато?

– Буває, що й двох сторінок забагато для читання, коли те чтиво нудне. А буває щось на зразок “Поттеріани”. Скільки томів уже вийшло, а цікавість з боку читачів не зменшується. Зацікавлюю вигадкою, пригодами, довірливою інтонацією, цікавими витівками, сміхом.

– У книзі відчувається сучасний стиль.

– Ага. У відьми не ступа у звичному розумінні, аСТУПа – система точного управління польотом. У кота Аристарха через плече сумка з написом “маде ін ЮСА”, бейсболка – “майд ін Чайна”, футболка – “мейд ін Жмеринка”. Втім, ці деталі вже для кіносценарію, над яким я зараз працюю.

Залишити коментар

Filed under Рутківський Володимир

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s