Мер Турки Геннадій Когут: Ціна папірчика – це тонни бруківки для міста

8 листопада 2016 р.

1080_600_1477661930-7666Рік тому в міську раду столиці Бойківщини – Турку прийшов новий голова Геннадій Когут. Обраний уперше, з посади директора школи та від громадської організації “Майдан Турківщини”. Як із мінімальним бюджетом можна утримувати місто і як обійтися без паперової бюрократії, поділився з Gazeta.ua.Турка – райцентр із 7 тис. населення на краю Львівської області, у Карпатах. Із початків Незалежності у місті відбуваються Всесвітні бойківські фестини — з’їжджаються бойки з усього світу на конгрес. Багатоповерхівок тут небагато, дороги у більшості потребують нового покриття. На кількох вулицях ідуть ремонтні роботи.

Ви прийшли від шкільної дошки у крісло мера, що вразило?
-Турка – бідне місто. Бюджет – 8 мільйонів гривень у рік. Тут немає великих підприємств, люди переважно безробітні, працюють за кордоном. Що можна зробити із такими грішми? Кілька провулків у рік хіба, поточний ремонт. Ось і зрозумів, чому такими темпами місто швидше занепадає, ніж розвивається. Це проблема усіх міст, де немає промислових об’єктів. Додайте до цього те, що частину із цих коштів розкрадали.

Уперше ми це виявили 2014 року. “Майдан Турківщини” об’єднав близько 30 активістів. 6-7 активних людей були і серед тодішніх міських депутатів. Вони перефотографували деякі документи міської ради, провели підрахунки. Тонна піску в Турці коштувала одну суму, а голова закупляв у Дрогобичі в рази дорожче. На одній вулиці Василя Стуса вкрадено близько ста тисяч. Для нашого міста це багато. На сесію міської ради активісти представили презентацію, де виводили усі ціни по різних роботах. Запропонували міському голові пояснити або скласти повноваження. Коли на порозі сесійної зали стало більше активістів, ніж депутатів, ті проголосували за недовіру голові. Він опирався, і люди зробили смітникову люстрацію.

Бойківська сотня була там, де палили машини на Грушевського, і там, де стріляли. Серед перших убитих на Майдані – наш Роман Сеник. Люди прагнули змін, у нову раду прийшло багато майданівців.

Я довго вагався – 17 років учительського і 7 директорського стажу позаду. Лишати дітей і йти туди, де багато невідомого? Але побратими з Майдану і слухати не хотіли, змусили балотуватися, – сміється. – Коли ідеться про те, щоби відбудовувати своє місто, власні плани треба відкинути і йти працювати. Ми для того ішли на Майдан, щоб щось змінити. А само воно не зміниться.

Ви вперше дізналися про “золоту” бруківку і дорогоцінний асфальт?
– Була злість, коли зрозумів, скільки людських грошей пішло у чиїсь кишені. Це в той час, коли волонтери збирали гроші, щоб допомогти нашим бійцям на фронті. І ці люди чудово живуть собі у нашому обдертому місті зі своїми мільйонами. Їм і так добре. Система в Україні продумала так, що можна узаконити будь-які зловживання.

Яким чином?
– Робиться проектно-кошторисна документація, і на цьому етапі закладаються вищі ціни. Проекти роблять приватні фірми, які мають державну ліцензію. Міський голова наводить із ними контакти. Домовляється, що на проект реконструкції моста вони закладуть більше грошей, ніж потрібно. А цими грішми вони поділяться. Тоді організація каже, що на це треба 60 тисяч. Хоч насправді папір із кресленнями коштував би 30. Міська рада перекидає ці гроші, цілком законно, проектній приватній фірмі. Ця має можливість ними розпоряджатися за бажанням. І частину бере собі, частину віддає голові у кишеню. Наступні проекти він так само робитиме з цією фірмою. Уявіть собі, ціна от такого-от папірчика, – показує, – це тонни бруківки для міста. А потім вони кажуть, що немає грошей.

Розчарувалися?
– Ми вирішили іти іншим шляхом. Долучати людей. Не міська рада “зобов’язана”, “повинна” зробити, а ми це маємо робити разом із жителями. Були крики, сварки, погрози. Приходили три десятки людей у кабінет і кричали, що у них дах тече, дорога зсунулася в обрив, і ми маємо це зробити! Я пояснював: люди, грошей є стільки, щоби зробити щось одне. Але якщо ви готові долучатися і робити свою вулицю своїми руками, то будівельних матеріалів ми зможемо закупити на кілька вулиць.
Ми не робимо на дрібні нестратегічні об’єкти жодної проектно-кошторисної документації. Закупляємо людям будматеріали. Вони своїми силами, а не силами будівельних організацій, збираються і роблять. Ми економимо сотні тисяч гривень на документах і на будівельниках. За зекономлені гроші закупляємо матеріал для іншої вулиці, і так дальше. Так, за рік зробили 7 таких ділянок міста. Але півроку пішло на те, щоб люди повірили в цей шлях.

Це законно?
– Міська рада робить дефектний акт, розраховує, скільки потрібно грошей, закуповує матеріали, дає техніку. Потім є акт виконаних робіт. Якщо це некапітальне будівництво, а ремонтні роботи, то це законно. З проектом реконструкція площі Шептицького коштувала би нам 400-500 тисяч, а так обійшлося у 250. Це кратність.

На дорогу по вулиці Джерельній треба було близько мільйона. Це берег річки, скала. Скільки комунальники там не підсипали – все змивало водою і провалювалося в річку. Але у нас тут кожен є ґазда і сам знає, як це зробити. “Що вам треба?” – питаємо людей. Цемент, пісок, щебінь, арматура. Ми їм привезли. Люди самі зварили арматуру, постелили на дорогу, вивезли в одну суботу своїх шість бетономішалок. Вийшла працювати вся вулиця. І за один день найскладнішу ділянку залили бетоном. Нам це обійшлося у 54 тисячі. Ще закупимо матеріали на 100-150 тисяч, і дорога буде завершена. Проект такого рівня, де з одного боку скала, з іншого обрив, обійшовся би у мільйони – якби те все інженери описали, змалювали, накреслили. Звісно, хтось захоче і в цьому нас звинуватити. Але якби ми боялися, не йшли би на Майдан і не йшли би сюди.

Плюсом є і те, що люди для себе роблять на совість, а потім шанують і бережуть зроблене своїми руками. Зараз городяни довіряють нам, самі приносять депутату від своєї вулиці по 100-200 гривень на роботи.

А чому до вас ніхто не здогадався так робити, якщо можна обійтися без цієї паперової роботи?
– А з чого наживатися тоді? Проектно-кошторисна документація є невиправдано дорогою. Сама держава закладає можливість корупції. Працює такий механізм, що якщо хочеш вкрасти – найвигідніше робити проект. Є коефіцієнт кошторису проекту – від 4,5 до 9 відсотків. Ось інженер проектної установи береться до роботи. Рахує площу, товщину покриття. Далі каже, що є сейсмічність 6 балів, тому треба додати 3 відсотки до ціни його креслень. Погодні умови погані – ще один відсоток. Цілком законно можна нагнати вартість проекту на мільйони. Без проектів обійтися неможливо при капітальному будівництві, інші роботи можна виконувати без них.

Щоби довести багатомільйонний проект 2014 року до позначки “Р” – робочий, потрібно зробити новий перерахунок. Одна фірма називає ціну 560 тисяч. Ціна цього папірчика – захмарна. Інша – 280 тисяч. Тобто це наполовину менше. І для Турки це ціна ремонту цілої вулиці.

На майдані Шевченка у центрі міста постійно вода стоїть у підвалах. Був давніший проект на 1 мільйон 200 тисяч. Його знову ж треба переробляти. І це винесе ще круглу суму. Депутати зробили обрахунки і попросили виділити їм 45 тисяч. Ми їм передбачили навіть більше – 70. Це на колодязі, труби. Решту зберуть жителі і робитимуть своїми руками. Без жодного проекту. Ви порівняйте, яка різниця в сумах.

Маємо уже 5 заявок від жителів, які готові співфінансувати свої мікрорайони і двори. Ми не перекладаємо на людей роботи, ми пропонуємо спільно зробити вже. Щоби не чекати, що, може, колись, через кільканадцять років місто розбагатіє і дасть їм гроші.

Із децентралізацією щось покращиться?
– О, київська влада децентралізацію постарається звести до нуля. Європейська спільнота вимагає цього кроку, тому його зроблять. Але хто віддасть гроші, які можна не віддавати? Із наших 8 мільйонів бюджету 2,5 мільйони – це дотації дитячих садків. Їх держава має потім нам повертати. Але повернула лише мільйон. Тобто ми ще фінансуємо її дірки. Наша держава не знає, що таке чесні правила гри.

2s коментарів

Filed under Uncategorized

2 responses to “Мер Турки Геннадій Когут: Ціна папірчика – це тонни бруківки для міста

  1. завжди вважала, що україна сильна саме своєю провінцією. бач який хазяїн

    Подобається

    • Василько

      шось я не бачу супер сіл.. таких одиниці на жаль((( от крутий у Новій Збур’ївці… а пару днів тому війт під Тернополем сніг за 200 грн грейдував)

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s