Віталій Портников: Якщо журналіст пише про театр чи автомобілі, то хай не пише про Путіна

11 листопада 2016 р.

10299131_1300133226679741_4715134845374808862_n-e1478771117350Чи є журналістика дієвою, як, скільки і що краще писати про Путіна й Росію та доки Україна буде бідною – в ексклюзивному інтерв’ю Фактів ICTV з журналістом Віталієм Портниковим.

-В університетах навчають, що журналісти все ще є четвертою владою. Чи вірите ви у дієвість журналістики?

-Четверта влада працює за рахунок створення в суспільстві атмосфери, яка так чи інакше спонукає людей до уявлення про те, що відбувається в країні.

Коли ви говорите про те, що якась газета чи телеканал виступили з репортажами, а опісля лікарня отримала гроші, то повертаєте нас до часів не своєї, а моєї молодості. Так працювала радянська преса, яка ніякою четвертою владою не була. Але критикувала сантехників, якихось керівників обласних управлінь охорони здоров’я, інших дрібних чиновників, які, на думку журналістів, мали ретельніше виконувати свої обов’язки.

Медіа ставлять проблеми, розмовляють зі спеціалістами та експертами, визначають тенденції суспільного розвитку, медіа є майданчиками для широкої суспільної дискусії, вони репрезентують різні погляди на розвиток країни, погляди політичних партій, погляди громадянського суспільства, погляди окремих громадян, медіа дозволяють людям краще визначитися зі своїм вибором під час парламентських, президентських і місцевих  перегонів. Оце і є функції четвертої влади. І лише в цьому дієвість журналістики.

-Але ж одна постановка проблеми не забезпечує позитивний результат.

-Звичайно. Позитивний результат може бути досягнутий тільки шляхом вправної роботи усієї державної і суспільної машини.

-Суспільство розуміє, в чому дієвість української журналістики?

-Суспільство – це не якийсь прихожанин церкви, який має в щось вірити. Журналісти – така ж частина суспільства, як і всі інші. Як влада, як держава. В цивілізованому світі держава, медіа і суспільство нероздільні. Вони повинні взаємодіяти.

Виборець звертається до телеканалів, сайтів або радіо-програм у відповідності до того, що є головним джерелом його інформації. Робить свій відповідальний вибір під час виборчих перегонів, а депутати місцевих органів влади, законодавчої влади та президент країни вже здійснюють його волю. Так воно й виглядає. Це симбіоз.

Медіа мають показувати, де не спрацьовує цей зв’язок, де він руйнується, де можна працювати ефективніше, де можна якісь нові рішення ухвалювати шляхом заохочення широкої суспільної політичної дискусії. І це стосується будь-яких яких галузей.

Чому нашу професію називають другою найдревнішою? Бо в той самий день, коли перша жінка чи хлопець запропонували свої послуги за гроші якомусь іншому члену племені, відразу з’явився хтось, хто вирішив про це розповісти. Так з’явилася перша давня професія, і водночас друга. Бо це новина. А люди вже роблять висновки.

 

Задача журналістики – розставляти акценти. Журналістика – це перш за все кваліфікований вибір, а не просто повідомлення, що хтось з кимось переспав за певну суму. Навіть в таких речах важливо давати людям кваліфікований вибір рішень.

 

Крах Путіна і приреченість України

-Сайти й телеканали розповідають про крах Росії та смерть Путіна. Невже такий інформаційний непотріб важливіший, ніж публікації про проблеми України?

-Я не знаю, хто писав про смерть Путіна. До речі, Путін не обов’язково має померти. Бувають ситуації, коли політичні зміни відбуваються не настільки кривавим шляхом. Але без краху російського політичного режиму, без припинення окупації території Донецької, Луганської областей та Криму, ніякі проблеми України в далекосяжній перспективі вирішені не будуть. Вважати зацікавленість ваших колег в бажанні інформувати співвітчизників про ситуацію із агресією і агресором мотлохом – значить жити на Місяці.

Адже поки окупація не припиниться, Україна залишатиметься бідною країною без інвестицій. З неї виїжджатимуть громадяни. У неї не вкладатимуть гроші. Головним питанням її існування на зовнішній арені будуть безпекові загрози.

Тому українці не мають себе обманювати. Без вирішення цих проблем вони приречені на стагнацію, бідність і безперспективність.

Не має ніякого значення, скільки пишеться про Росію в українських ЗМІ. Наша головна проблема – війна. Це реалії. І люди, які цього не розуміють, абсолютно безвідповідальні і нечесні цинічні ідіоти, корисні або не дуже.

-Приміром, ваш текст “Путін стоїть на краю прірви”. Який з ваших прогнозів збувся?

-Я ніколи не називав ніяких конкретних термінів. Я пишу про тенденції. Можливо, коли крах путінського режиму наступить, вам уже буде за тридцять. Але наступні 10-20 років, якщо збираєтеся жити в цій країні, ви житимете погано. Стільки, скільки Путіну буде добре, стільки вам буде погано. І всім нам також.

-Тобто, про Росію варто писати?

-Україна в стані війни. Наша територія окупована. Біля кордонів стоять війська іншої держави, набагато краще озброєні, ніж наші. В Адміністрації президента Росії щодня розробляються плани дестабілізації України. Частина держави анексована. То треба писати про Росію чи ні?

-Тоді у якому контексті?

-Треба розповідати про те, що відбувається насправді. Треба чесно говорити, що війна – головна проблема держави. Що ніякі реформи не залучать інвесторів до країни із невизначеним кордоном і загрозою війни. Нехай журналісти насамперед пишуть про те, на чому вони знаються. Якщо ви пишете про театр чи виробництво автомобілів, то не пишіть про Путіна.

Але говорити за весь інформаційний простір ми не можемо. Ми не живемо в нацистській Німеччині, а ви не Геббельс.

Все залежить від попиту аудиторії, від становища країни; від того, що є частиною редакційної політики кожного ЗМІ; від того, що цікавить людей; від того, що цікавить журналістів.

 

Правда і пропаганда, журналістика і гроші

-Чи доводилося вам робити статті на замовлення? Скажімо, треба публічно відстояти позицію України в контексті зустрічі в Нормандському форматі.

-Ні. У журналістиці треба говорити правду. Захист позиції України не полягає в замовченні проблем та труднощів. І в пропаганді, яка має на меті приховати правду. Це російська позиція. І російське ставлення до медіа.

Будь-які політики можуть робити помилки. В будь-яких країнах бувають проблеми. Питання в тому, що ці помилки визнаються цивілізованими країнами і не визнаються країнами-гвалтівниками.

Можна порівняти, як поводять себе на Близькому Сході США та Росія. Хіба Сполучені Штати не можуть вдарити по мирному об’єкту? Можуть. Це війна. Але вони визнають помилку і вибачаються.

Російська Федерація ніколи цього не зробить. Ба, більше – вона починає говорити, що це війна й такі інциденти не можуть не траплятися.

-Якого інформаційного продукту потребує суспільство?

-По-перше, від того, що пишуть медіа, людям не стає легше жити. А те, про що хочуть читати люди, можна визначити лише шляхом соціологічних досліджень.

Все суспільство разом нічого не хоче. Хочуть певні соціальні групи. Якщо ви робите спортивний журнал, то не пишіть про балет. Ще є залишилися великі національні медіа, які намагаються охопити всю аудиторію, але вони теж усвідомлюють сегментацію читачів.

Журналістика – це бізнес. І якщо ви хочете успішне комерційно вигідне видання, то повинні знати потреби аудиторії.

-Варто слідувати за запитом аудиторії?

-Запит аудиторії визначає сутність журналістики. Журналістика – це такий же бізнес, як і продаж вареників чи чаю.

Ви не можете пасти народи. Журналісти можуть впливати на запит аудиторії, але це потребує певної редакційної політики, правильного розподілення функцій в медіа, дуже багатьох речей, які мають з одного боку не знищити ваш проект, а з іншого – зберегти засади редакційної політики. І це досить складний рецепт.

Якщо цей рецепт правильно втілюється, то виникають такі провідні видання, як The New York Times чи телеканал CNN. Останній, до речі, час від часу зазнає досить серйозних проблем та збитків, тому що він не може впоратися з потребами аудиторії та втрачає рекламу.

Журналістика існує за рахунок двох речей: або це рекламний ринок, або інвестиції передплатників. Якщо люди не хочуть читати те, що ви пишете, чи бачити те, що показуєте, то скільки б ви їм не читали моральних проповідей, вони цього не робитимуть.

На жаль, українські медіа не є прибутковими.

-Як зробити їх прибутковими?

-Для початку потрібно виграти війну з Росією.

-Наступний крок?

-Провести вдалі економічні реформи, щоб з’явився ринок, середній клас, малі та середні підприємства, бізнес, який буде здатний платити податки. Після цього з’явиться рекламний ринок. І лише опісля з’являться відповідальні медіа.

Років через 15-20 про це буде цікаво поговорити. А поки що цього немає, і не буде все ваше доросле життя. Якщо ми владнаємо усі наші конфлікти в найближчі роки, для цього потрібно років 15-20. Якщо не владнаємо, то… 50.

-Рівень CNN для українських медіа досяжний?

-Сполучені Штати – це величезний ринок, зокрема – рекламний. А ми маленька, бідна, провінційна країна, яка тільки починає ставати на ноги. Але яка може стати маленькою багатою країною. Правда, провінційною ми залишимося у будь-якому випадку.

Наша інформація, на відміну від американської, локальна. Цікавість нашої аудиторії до інформації теж локалізована. Суспільство, наприклад, не потребує міжнародної інформації загалом. А велика частина американського суспільства – потребує. І це означає, що можуть мати успіх видання, орієнтовані на глобальні проблеми.

В Україні це неможливо за визначенням.

-На одній лекції ви говорили про те, що американці навпаки – не цікавляться міжнародними подіями.

-Я казав про загальну аудиторію. Це правда. Але водночас там є мільйони спеціалістів, які зацікавлені в інформації про світ з професійної точки зору. Тому американські найбільші видання мають міжнародні секції.

-Можливо, проблема ще й у тому, що в Україні забагато медіа для рекламного ринку?

-Медіа забагато для рекламного бізнесу, бо вони не існують за рахунок реклами, а є інструментами певного групового впливу. Якщо й зменшити кількість медіа, від того нічого не зміниться, оскільки рекламний ринок все одно не забезпечить існування медіа, які залишаться. До того ж, ви ж не можете зменшити кількість медіа директивним шляхом.

Коли медіа перестануть бути інструментом групового впливу, тоді самі власники не будуть зацікавлені утримувати неприбуткові медіа. Але для цього потрібна деолігархізація економіки.

 

Суспільне мовлення і майбутнє журналістики

-Ви вірите у майбутнє суспільного мовлення?

-Суспільне мовлення ніколи не зможе конкурувати з олігархічними каналами, оскільки гроші, які може держава виділити на існування мовлення, не співставні з коштами власників цих каналів.

Модель плати за суспільне мовлення в будь-якому разі не зробить його конкурентноздатним, оскільки у людей загалом все одно менше грошей,  ніж у багатіїв, які утримують телеканали.

І є абсолютно очевидним, що модель, коли люди платять за носій суспільного мовлення, доречна лише у дуже багатих країнах, таких, наприклад, як Велика Британія.

Я вважаю, що суспільне мовлення матиме перспективу в разі здійснення відповідних економічних реформ і переформатування держави. Я просто не вірю в моделі, які не сполучуються одна з одною!

Не може бути вдалого суспільного мовлення в умовах олігархізації медіа. Не може бути боротьби з корупцією без судової системи. Це елементарні речі, які весь час доводиться пояснювати.  

-Чому з НТКУ пішов Зураб Аласанія?

-Можливо, Зураб вважав, що бюджетні можливості підприємства, яким він керував, не дозволяють йому далі там працювати, і зміг зробити певні висновки щодо перспективи своєї подальшої діяльності. Але в будь-якому разі, це сьогодні не має принципового значення, тому що вже навесні наступного року Наглядова рада суспільного мовлення, до складу якої я маю також честь входити, має обрати нового голову правління.

-Є припущення, хто це може бути?

-Це будуть люди, які подадуть свої заявки та складуть програми. Зураб Аласанія міг би бути серед претендентів.

Я був би дуже радий, якби він запропонував план реформування суспільного мовлення, тому що саме завдяки тому, що він очолював НТКУ, у нас є уявлення, які там насправді процеси відбуваються.

-Яка ніша у журналістиці, на ваш погляд, зараз найбільш затребувана?

-Це питання до соціологічних запитів.

-Які компетенції, на ваш погляд, повинен мати журналіст за замовчуванням?

-У журналістиці є лише одна важлива складова, яка відрізняє цю роботу від будьякої іншої (окрім інших творчих професій) – треба мати хист. Це важлива умова.

Універсальний журналіст пов’язаний насамперед з конвергенцією. Але це зміни в науково-технічному прогресі, а не в журналістиці.

-Майбутнє за конвергентним журналістом вузької спеціалізації?

-Не обов’язково. Майбутнє – за компетенцією. Та за журналістикою думок. І репортерство може вижити лише за рахунок своєї літературної складової.

Наприклад, якщо зараз в цьому кафе станеться вибух, то людина, яка знаходиться до нього ближче, напише про це швидше, ніж ви. Але якщо ви вправний репортер, то зможете описати, як бігають люди, як мати плаче над тілом своєї дитини, як дитина каже свої останні слова. Ви все це описуєте: сльози, страждання, страх, кров. Ви можете показати, що це не просто цікава новина, а тріумф зла, трагедія. І люди будуть вимагати знайти злочинця, боротися з терором. В цьому ваша перевага перед свідком. Бо він не здатний цього зробити. Саме літературна складова є вашою перевагою.

-Ви тому й обрали журналістику?

-Я ніколи не хотів бути журналістом, тому мені дуже важко давати поради людям, які обирають нашу професію. Мені просто цікаво проживати своє життя так, як я його проживаю. Але якщо я б зміг знайти таку модель свого існування в якійсь іншій професії, я залюбки обрав би її.

Я завжди хотів бути Віталієм Портніковим, і мені абсолютно байдуже, яка професійна діяльність супроводжуватиме мій розвиток як особистості.

Бо людина має мати на меті розвиватися як особистість, а професія це лише інструмент для цього розвитку. Я обрав журналістику, але не бачу в ній нічого такого видатного чи сакрального, що примушувало б мене радити всім бути журналістами та говорити, що в цій професії можна досягти чогось неймовірного. Головне, щоб ви себе відчували щасливими і корисними людям.

Спілкувалася Іванна Савчук.

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Портников Віталій

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s