Віталій Портников: Якби люди прийняли мою програму дій, я зміг би очолити країну і перетворити її на Польщу за два роки

10 листопада 2016 р.

7bАналітичні статті відомого журналіста, публіциста, активного громадського діяча Віталія Портникова завжди викликають емоції та дають багато поживи для роздумів.

Коли читала його колонки у різних виданнях, а плодовитість Віталія як журналіста викликає захоплення, ловила себе на думці, що наші погляди зазвичай збігаються. Тому, коли домовилась про інтерв’ю, думала, що матиму комфортну розмову з однодумцем. Та не так сталося, як гадалося. Довелося подискутувати. Що ж, тим цікавішою вийшла розмова.

«Електронні декларації – люстрація нашої аморальності»

— Віталію, почнемо з електронних декларацій, які зворохобили українське суспільство. Які наслідки вони матимуть для держави?

— Не розумію, що народ там таке побачив, чого раніше не бачив. Я не читав жодної декларації і не збираюсь їх читати. Люди, які вивчають стан чужого майна, насамперед мають дати собі звіт про те, в якій країні живуть. Це країна суцільного лицемірства. У цій країні величезна кількість людей живе у тіньовій економіці. Вважаю, що у тіні перебуває до 70−80 відсотків економіки. Люди, які працюють в тіньовій економіці і не платять необхідних податків, – злочинці. Як роботодавці, так і їхні працівники. У них є родичі, друзі, які знають, що ті скоюють злочин, і мовчать. Задіяно у чорних, сірих і яких завгодно схемах уникнення цивілізованого оподаткування 99,99 відсот­ка дорослих громадян України. Чи варто дивуватися з того, що міністри, депутати, чиновники багатші за усіх інших? Ні. Це логічно. Якщо в суспільстві є певні правила, то ті, хто вміє ці правила більш вправно використовувати, хто більш цинічний, зазвичай, отримує більшу винагороду. Цілком заслужено. Якщо подивимося на злодійську зграю, то її лідером буде найбільш авантюрний, найбільш відчайдушний.

— Дивує не сам факт величезних статків можновладців, а, власне, оце провалля між ними і простими людьми.

— І тут нічого дивного. Це нормально для держави третього світу. Внизу людина просто не сплачує податків, ховає свої доходи, а нагорі має доступ до бюджету, до розподілу великих коштів. Можливості збільшуються пропорційно до того стану, який зай­маєш у цій кримінальній піраміді.

— Тобто чесних людей в Україні немає?

— Чесні люди виїжджають з такої країни. Людина, яка хоче жити чесно і не приймає таких правил гри, як правило, таке суспільство залишає.

— Але ми з вами тут, не виїхали…

— Можливо, тому, що змогли пристосуватись до цих правил. Я, до речі, не жив в Україні більшу частину свого життя…

— Але живете мінімум років десять.

— Мені це дається непросто. Але я розумію, де перебуваю. Не всі хочуть це усвідомлювати. Читають декларації і хапаються за голови. Це звичайний цинізм. Не прірва має значення. Якщо люди шоковані розміром прірви, тоді єдине, чого вони хочуть, – зайняти місце того, хто по той бік прірви. Цинізм у тому, що людина на виборах голосує за того кандидата в депутати, який обіцяє побудувати дитячий майданчик чи стадіон. І не задається питанням: а за які такі гроші він це зробить?

— Ці декларації щось змінять у свідомості людей?

— Залежить, який висновок зробить суспільство. Якщо суспільство усвідомлює, що треба змінювати систему, то має сказати: ми 25 років жили у злочинній державі, де самі не платили податків, і тепер зрозуміли, наскільки аморальними ми були. Ми! Ці декларації – люстрація нашої аморальності. А якщо обурюємося, ой, які вони жахливі, ой, звідки в них такі гроші, то це означає лише одне: бажання малого поросяти зайняти місце біля корита, з якого їсть велика свиня. Будь-яке поросятко, яке опиняється біля корита, стає великою свинею.

— Суспільний запит на зміну системи є?

— Вважаю, що нема. Суспільний запит має складатися з двох слів – амністія капіталу. Після цього оголошуємо перехідний період. За цей час реформуємо судову систему, правоохоронні органи, податкове законодавство. Змінюємо баланс влади. А це означає – ніякого голосування за президентські партії до парламенту. Має бути баланс парламентсько-президентської республіки. Повага до прем’єр-міністра як до керівника держави. Це те, чого українцям не вистачило і через що під тиском громадської думки вони розправилися з першим реформаторським урядом цієї країни – урядом Арсенія Яценюка. Саме діяльність його уряду і спричинила ті зрушення, які сьогодні спостерігаємо. Маю на увазі ті ж електронні декларації. І зрозуміло, чому реформаторам з уряду Володимира Гройсмана тепер так важко – немає ані довіри, ані балансу.

— А по-моєму, якби не тиск Євросоюзу, не було б ніяких електронних декларацій. До чого тут уряд Яценюка?

— Він прийшов після Майдану і почав змінювати країну, але був позбавлений цього кілька місяців тому. Після зміни уряду було зруйновано баланс влади. Вся влада нині контролюється президентською адміністрацією, і навіть якби президент був ідеальною людиною, то ідеальна людина, яка контролює парламент, уряд і всі силові відомства, не може ухилитися від відповідальності за свої дії. Без балансу влади не буде змін. Якщо перехідний період буде забезпечено, а його можуть забезпечити самі українці своїм голосуванням, тоді через два-три роки мають бути запроваджені жорсткі санкції щодо осіб, які законодавство порушують.

— Амністія капіталу дає право нинішнім політикам далі обиратися до парламенту?

— Вони матимуть право обиратися так само, як і звичайна людина, що не платила 25 років податків. Всі однакові злочинці. Оцінку цим політикам дасть виборець. У аморального політика – аморальний виборець. Якщо і далі обиратимемо тих самих, так і будемо жити.

— Хто, на вашу думку, може бути наступним президентом?

— Я про це не думаю, бо це не має ніякого значення. Усі шукають персоналій, а проблема не в них, а в системних процесах. Хто міг подумати, що наступним після Януковича буде нинішній президент?

— Були форс-мажорні обставини.

— А хто знає, чи їх знову не буде.

— Що ви думаєте про нову генерацію політиків?

— Її немає.

— А єврооптимісти, ваші колишні колеги…

— Вони пішли шляхом найменшого спротиву, стали частиною існуючої системи. Багато хто з них відрізняється від своїх колег лише тим, що молодші за віком. Вони погодились на участь у системі, яка після Майдану, по суті, була законсервована.

— За яку політичну силу ви будете голосувати?

— За ту, яка репрезентує мої політичні погляди.

— Серед існуючих вона є?

— Наразі такої не бачу. Був такою реформаторською серйозною політичною силою «Народний фронт»…

— Реформаторською? За урядування Арсенія Яценюка гривня знецінилася утричі, людей просто пограбували…

— Це популістська безвідповідальна демагогія, яка дозволяє вам голосувати за пройдисвітів і далі залишати їх при владі. Гривня знецінилася у три рази тому, що на 2013 рік уряд Януковича-Азарова фактично знищив українську економіку і підтримував стабільність національної валюти за рахунок постійних фінансових інвестицій. Вже коли стояв Майдан, Янукович їздив до Путіна за кредитом, тому що в державній скарбниці грошей на підтримку гривні не було. При Януковичі країну було тотально пограбовано. Але й до цього не відбувалося необхідних економічних змін. І ми з вами все це акцептували.

— Вважаєте, держава здатна захистити хоча б українську культуру? Що думаєте про квотування україномовних пісень?

— Держава, яка бажає захистити свою культуру і мову, має повне право вдатися до так званої позитивної дискримінації. Це те, що десятиріччями робить Франція. А хтось інший? Скажімо, Нідерланди – не роблять. Які пісні ми з вами самі слухаємо – французькі чи голландські?

«Путін намагається вдихнути у стару радянську ідеологію новий шовіністичний зміст»

— Добре. Поговоримо про Росію, де ви провели багато років. Чому там з’явився Путін?

— У Росії був запит на авторитарну державу, де гроші розподілялись би між державою, регіонами і громадянами. При тому, громадяни не хотіли докладати зусиль для наполегливої роботи зі зміни держави. Міг бути і не Путін. Наприклад, Примаков чи Лужков.

— Путін ініціював прийняття закону про російську націю. Навіщо?

— Це бажання жити за радянськими лекалами. У Радянському Союзі був радянський народ, Путін хоче створити російський народ. Але створити політичну націю законом неможливо.

— А про що свідчать пам’ятники, які останнім часом відкривають у Росії, – Володимиру Великому, Івану Грозному?

— Це намагання вдихнути у стару радянську ідеологію новий шовіністичний зміст.

— Це стосується і пам’ятника Володимиру? Чи його поставили біля Кремля в піку Україні, щоб продемонструвати, що він не якийсь там український князь, а скрепа Росії, її спадщина. Чи це не є спроба поцупити українську історію?

— Ніякої України для Росії не існує. Є якісь бунтівні території. Це не в піку, це чітке розуміння росіянами, що князь Володимир є засновником їхньої держави. Так було написано у всіх підручниках російської імперії і Радянського Союзу.

— Україна мала би якось на це реагувати?

— Навіщо нам реагувати на пам’ятники в чужій країні? Ми ж не греки, які борються за назву з Македонією.

— За яких умов в Росії можлива заміна влади?

— За умов економічного, соціального і політичного краху.

— Якщо такі зміни стануться, якою буде наступна після Путіна влада?

— Це залежить від суспільного запиту на той момент. Палітра вибору велика – від демократичних, ліберальних сил до відверто націоналістичних, шовіністичних. Ще питання – чи вдасться їй зберегти цілісність?

«Завжди є частина населення, яка вітає окупантів»

— Поговоримо про війну на Донбасі. Яким бачите майбутнє нині окупованих територій. У них є майбутнє у складі України?

— Це довгий і складний процес, який значною мірою буде залежати від процесів у самій Росії. Є кілька варіантів розвитку ситуації. Один – інтеграція цих територій в Україну найближчими роками. Другий – криза триватиме 20−25 років, за аналогією Придністров’я чи Карабаху. Третій – Україна відновить свою територіальну цілісність воєнним шляхом через ослаблення Росії. Четвертий – Росія розпочне нову військову операцію, внаслідок якої окупує нові території на сході України. Зрозуміло, для Украї­ни найкращий варіант – відновлення територіальної цілісності без великих людських втрат.

— З тим населенням…

— Населення всюди однакове.

— Не всюди. І результати голосувань про це красномовно свідчать.

— Попри це, ми спокійно живемо в одній країні з Маріуполем, Краматорськом. І спокійно будемо жити в одній країні з Донецьком, Луганськом, як і з Сімферополем, Севастополем та Ялтою. Якщо вам це не подобається, значить, вам у цій країні не жити.

— Я не кажу, що мені не подобається, я лише зважаю на реалії…

— Реалії такі, що треба побудувати демократичну країну, де будуть поважати права кожного. Але будувати на інших економічних умовах. Людина, яка у Львові не сплачує податків, така ж мерзенна, як і людина, яка не сплачує податків у Донецьку. Навіть якщо ця людина говорить чистою українською мовою і виголошує патріотичні гасла. Вона навіть більш мерзенна, бо вважає себе патріотом. Той, хто не сплачує податків у Донецьку, може вважати себе патріотом Росії і тому не сплачувати…

— А чим пояснити такий патріотизм щодо Росії? Чому за першої-ліпшої нагоди так завзято зрадили своїй державі, повибігали з російськими прапорами?

— У Галичині у 1939 році також повиходили з радянськими прапорами. Частина українського населення Галичини радо зустрічала радянські війська.

— По-перше, далеко не всі, а по-друге, були певні історичні передумови – українці зазнавали національного гніту від польської влади. А на Донбасі ніхто переслідувань російськомовних не влаштовував. Вони навіть президента свого отримали.

— На Донбасі також не всі з прапорами бігали. Завжди є частина населення, яка вітає окупантів.

— Що їм поганого зробила Україна?

— Ми з вами не побудували нормальної держави і віддали це населення на поталу кримінальним кланам.

— Все населення України віддали на поталу кримінальним кланам, і наслідки цього ми досі відчуваємо.

— Ми з вами роками нічого не робили, щоб держава стала українською. Роками голосували за пройдисвітів. Нічого не зробили, щоб ті регіони вберегти від російської пропаганди… Ми всі виявилися неспроможними. Якби не стався Майдан у 2013−2014 роках, у нас держави не було б.

— Саме тому Майдан і стався, бо ті, кому народ довірив будувати державу, виявилися неспроможними на це, і були готові здати її Росії. До речі, ви на Майдані виявляли помітну активність. Чому після Революції гідності не пішли у політику?

— Тому що в українців досить примітивне уявлення, що таке політика. Українці сприймають політичну діяльність як доступ до фінансових потоків. Для багатьох політика пов’язана зі збагаченням. Кожен такий умовний маленький українець, тобто оте маленьке поросятко, про яке я говорив, хоче стати великою свинею. А я хочу бути політичним діячем, а не поросятком, я і зараз є політичним діячем, бо створюю у цьому суспільстві сенси, даю певні ідеологічні орієнтири, намагаюся навчити людей думати категоріями, а не персоналіями. І для цього мені не потрібен мандат депутата Верховної Ради чи міністерський портфель. Магатма Ганді не був депутатом парламенту чи прем’єр-міністром Індії, але саме він змінив країну. І я претендую саме на таку роль. Якби люди прийняли мою програму дій, я зміг би змінити Україну як прем’єр-міністр чи президент за два роки. Перетворити її на Румунію чи Польщу. Це лише питання суспільного запиту, якого наразі немає. І за моє життя, а мені вже, на жаль, 49 років, не буде. Якщо цей суспільний запит сформується, коли мені стукне 60 чи 70, я готовий очолити державу. І гарантую вам процвітання України.

 

 

 

 

Розмовляла Наталія Балюк

 

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s