Sasha Boole: Хочеш написати хорошу пісню – вирушай в дорогу

10 листопада 2016 р.

1409206_1446858Після того, як квоти на українську музику у радіоефірі набули чинності, в Україні нарешті звернули увагу на те, як багато у нас насправді виконавців. Молода українська музична сцена, що довгий час існувала паралельно із масовою культурою, отримала шанс стати відомою широкому колу слухачів. Водночас, закордоном ці виконавці вже відомі (і подекуди навіть відоміші, ніж вдома).

Один з артистів, чия кар’єра стала успішною по той бік кордону — чернівецький музикант Саша Буль (Sasha Boole, він же Олександр Буліч). Саша встигає грати майже 150 концертів на рік і каже, що йому начхати на те, чи потрібні українським FM-радіостанціям його пісні. Музикант, який виходить лише з гітарою та губною гармошкою, чимось подібний до американських фольк- та блюзменів минулого сторіччя. Втім, Олександр і не приховує свого захоплення Бобом Діланом.

Добра казка про музиканта, який грав навіть у в’язниці і мріє про сцену «Джаз Коктебеля» — у розмові з ZAXID.NET.

* * *

Скільки концертів ти мав цього року?

Я не рахував точно, але десь 140. Чи майже 150. Це вийшов шалений рік, який почався одразу після святкування Нового року. Більшість людей ще не подопивали і не подоїдали свої новорічні застілля, а я уже 3 січня виїхав в тур майже на місяць. Потім повернувся — і полетів в Ісландію, знову в тур. Повернувся — знову в тур. Протягом цього року бував вдома не довше тижня-двох. А потім знову їхав.

Я працюю з польською концертною агенцією, вони й займаються пошуками майданчиків. Колись я поїхав у свій перший євротур, який важко назвати вдалим. Але, як у добрій казці про музиканта, мене помітив власник польської концертної агенції і запропонував співпрацювати. Вони запросили мене на пробний тур до Польщі, всім сподобалось. Ми працюємо разом вже два роки. Під його егідою я зіграв концертів… навіть складно уявити скільки.

На яких майданчиках доводиться виступати?

Здебільшого, це клуби. Але граю і в домах культури. Кілька разів грав у кінотеатрах. Грав навіть у в’язниці.

А як так сталось?

Я давно хотів зіграти у в’язниці. У Польщі є арт-директори, які займаються ресоціалізацією в’язнів. Організовують для них зустрічі з артистами, концерти, покази фільмів. Щоб вони не були вже геть ізольовані. І мене запросили зіграти у в’язниці міста Ґлоґув. Дуже класний був концерт.

Чи є місце, де ти хотів би виступити, але ще не довелось?

Хотів би потрапити на «Джаз Коктебель», але розумію, що я туди не підходжу за форматом своєї музики. Але сам формат фестивалю біля моря мені подобається. Хотів би ще в українській в’язниці зіграти, побачити контраст між польською і українською.

Завдяки польським промоутерам Олександр зміг підкорити європейські фестивалі 

Як виглядає типовий відвідувач твоїх концертів в Україні? Чимось вони відрізняються від слухачів закордоном?

Закордоном на концерти ходить більше людей старшого віку. Я все намагаюсь змагатись зі стереотипом, що концерти для молоді. Наприклад, мої батьки так само мислять. Я їх запрошую на концерт, а вони кажуть – та що ми туди підем, ми старі, будемо сидіти як два пенсіонера. Закордоном, чим більше на захід, тим більше можна побачити людей старшого віку.

Окрім того, що я спілкуюсь зі слухачами на концертах зі сцени), з кожним із них, я впевнений, міг би сісти і за пляшкою пива або чашкою кави порозмовляти і нам би було про що поговорити. Це люди з відповідним інтелектуальним рівнем, музичними смаками, культурою. Це люди, з якими приємно спілкуватись. Не пам’ятаю, щоб зустрічав людей, з якими не хотів би поговорити після концерту.

Пісню I Will Take You To My Grave Саша починає з історії:

Жила собі одна дівчина. І був у неї чоловік та ще один мужик. І вирішила вона свого чоловіка покинути. Але раніше як було? До адвоката йти дорого. І тому вирішила вона свого чоловіка отруїти…
Сука!, – лунає чоловічий голос від барної стійки.
Погоджуюсь, іронічно відповідає Саша зі сцени.

Виступ Sasha Boole під час львівської прем’єри фільма Dustards (фото Олександра Пелипенка)

Виступаючи закордоном, ти позиціонуєш себе саме як українського артиста?

На кожному концерті кажу, що я з України, розповідаю якісь історії про країну. Але не перегинаю з цим. Концерт не побудований довкола України, він побудований довкола мене і моєї музики. Вважаю, що важливо дати знати, звідки ти — а далі просто робити свою справу.

Ти пишеш як англійською, так і українською. Чому не обмежився тільки українськими піснями?

Просто хочу, щоб більше людей закордоном мене розуміло. Якщо співати тільки українською, то уяви: виходить чувак з гітарою і годину белькоче незрозумілою мовою.

Але так ти частково обмежуєш свою аудиторію в Україні.

Так, розумію. Але треба вибирати. Я побачив, що мій вектор швидше і краще розвивається закордоном. Відповідно, намагаюсь підлаштуватись під це.

«На кожному концерті кажу, що я – з України»

Жанр фолку, в якому ти виступаєш, не є дуже популярним в Україні. Що ти слухав і як прийшов до своєї музики?

Слухаю абсолютно різне: від фолк-музики і різних архаїчних записів до сучасного хіп-хопу. Не можу сказати, що фан важкої музики, надаю перевагу чомусь більш делікатному.

Я просто ніколи й не пробував грати іншу музику, окрім фолку. Коли купив першу гітару, то почав підбирати пісні улюблених артистів: Боба Ділана, Джека Вайта, якісь американські блюзи.

Як гадаєш, нобелівська нагорода Боба Ділана може оновити цікавість до цього жанру?

А справа в тому, що цікавість до жанру і так оновилась. Просто Україна, як завжди, все на ручнику доганяє. Із 10-річною затримкою. Років 5-7 тому в Європі та Штатах почалося справжнє відродження фолку. Такого, який був в 60-х, коли з’явився Боб Ділан. Молоді хіпстери й модники почали частіше купувати акустичні гітари, банджо і мандоліни, і грати старі пісні. Повертатись до коріння. З’явився інтерес до блюзу. Наприклад, гурт Mumford & Sons вистрілив і почав збирати тисячні стадіони. Чи The Lumineers, теж молода фолк-команда, яка збирає стадіони. Bon Iver, які грають всюди. Зараз дуже багато фолк-артистів, які грають на великих сценах. Інтерес є. Просто до України він із запізненням долітає.

Є шанс, що в Україні така музика теж збиратиме стадіони?

Я думаю, що поки Славік Вакарчук не помре, крім нього ніхто не буде в Україні збирати стадіони. У нас взагалі важко зі стадіонними концертами. Але інтерес буде збільшуватись.

Лондонський гурт Mumford & Sons зараз є одним з найпопулярніших фолк-колективів у світі

Вертаючись до Боба Ділана (не можу не спитати, бо тебе часто називають українським Бобом Діланом): чи був ти здивований, коли він став лауреатом Нобелівської премії?

Це було неочікувано. Але не вважаю, що це незаслужено чи несправедливо. Я читав його книжки, автобіографію — він насправді дуже талановита людина, цікаво пише і гарно мислить. Лише за глибину його текстів варто було дати йому нагороду. Це не просто пісні, які стали шлягерами. Це пісні, на яких виросло ціле покоління. Вони запускали дуже серйозні соціальні процеси. Наприклад, The Lonesome Death Of Hattie Carroll – пісня про вбивство невинної жінки молодим мажором у Штатах. Або його пісня Hurricane про боксера Рубіна Картера, якого незаконно звинуватили, щоб усунути з великого боксу. Бо було невигідно, щоб темношкірий боксер був чемпіоном.

Україна — це ж Америка 80-100 років тому. Речі, які були у 1920 році в Америці: безробіття, криза, корумпована влада вперемішку з бандюками, коли не зрозуміло — депутати це чи мафія; закони, які приймались для того, щоб їх порушувати і заробляти тіньові гроші; соціальна нерівність. Це те, що ми маємо зараз в Україні.

Коли Вільям Занцінгер вбив Хетті Керолл, Боб Ділан написав пісню, яка змінила цю справу. Хотіли все зам’яти і посадити Занцінгера лише на два місяці. Але саме пісня сколихнула громадські протести і підняла людей, які сказали: ніфіга, так більше не буде, давайте боротись. Тільки за це варто дати йому Нобелівську премію.

У 1963 році у Балтиморі (штат Меріленд) 24-річний Біллі Занцінгер, син заможних батьків, вбив темношкіру 51-річну офіціантку Хетті Керолл. Хлопець забив свою жертву ціпком, кулаками й ногами. Суд виніс вирок: 500 доларів штрафу та 6 місяців ув’язнення. Пісня Ділана «прославила» Вільяма Занцінгера та переслідувала його все життя. Вийшовши з в’язниці, чоловік був змушений поїхати з рідного міста. Через скандал у ЗМІ, спричинений піснею Боба Ділана, Вільям мав проблеми з бізнесом та був змушений розпрощатись із політичними амбіціями. Занцінгер назавжди лишився тим, хто вбив Хетті Керолл.

Як артист, ти реагуєш на соціальні ситуації, які відбуваються в Україні?

Часом піснями. У мене є кілька дуже злободенних пісень. Часом постами у фейсбуці. Просто громадянською позицією, бо я не люблю стояти осторонь. Якщо можна допомогти змінити ситуацію на краще, чому б цього не зробити. Це має з побуту починатись. Елементарно: зробити зауваження невихованому бидлюку в черзі чи транспорті. Стояти на своєму і доводити правду. Часом за це можна й дістати, але хто не ризикує — не п’є шампанського.

Sasha Boole — «Дупа депутата»

Іван Васильович — народний обранець,
в політиці ще із Союзу.
Чотири машини і троє дітей,
коханка і товсте пузо.
По вихідним — сауна, ресторани,
по будням — дерибан майна.
Стабільний дохід і мінімум стресу,
аж тут почалася війна.

Народний обранець спочатку злякався,
бігом спакував валізу:
німецький, австрійський, румунський паспорт,
бабла напхав скільки влізло.
Аж тут подзвонили однопартійці і страх зняли як рукою:
«Спокійно, братан,
вже є бізнес-план,
як жити із тою війною».

І справи пішли тепер в рази краще,
ну геть не життя, а казка.
Війна — це завжди нові горизонти,
і ще й не фігова відмазка.
«Ой важко живеться», скиглить народ,
«Як вилізти з цього лайна?»
Хіба ти не бачиш, нещасний холопе?
У нас в Україні війна.

Дупа депутата росла і жиріла,
і все було б нічогенько,
аж доки не стали вертатись з війни
оті, що боронять неньку.
Розбилось вікно, водій — із машини,
в салон залетіла граната.
Народний обранець не встиг швидко вийти.
Важка дупа (доля) депутата.

«Україна зараз — це Америка 80-100 років тому»

Які в тебе стосунки з колегами по сцені? Хто подобається, кого слухаєш?

Мені подобається, що з’являється співдружність в українській музиці. Якщо раніше тільки поливали брудом, то зараз дійсно можна сказати, що українська сцена тримається разом. В Ісландії мене колись навчили не критикувати музикантів, якщо ти музикант — для цього є музичні критики. Мені може щось не подобатись, але я не казатиму, що це лайно.

Люблю ДахаБраха, Кому Вниз, ВВ. З молодого покоління — Stoned Jesus, львів’ян Somali Yacht Club, Zapaska.

Зараз для артиста важливо бути в ротації на радіо?

З появою інтернету це вже не так важливо, але це полегшило б поширення музики.

Бо Stoned Jesus не беруть на радіо через їхню неформатність.

Мене так само. Хоча десь мої пісні іноді проскакують. Але здебільшого відмовляють: кажуть «не формат», «не радійний саунд». Колись я себе ще тішив надіями, але зараз зрозумів, що мені просто начхати. Перемога, так чи інакше, буде за інтернетом. Технічний прогрес рухається з надзвичайною швидкістю, яку важко усвідомити. Як тільки в Україні всюди буде якісний мобільний інтернет, ситуація зміниться.

Розкажи про свій третій альбом, який має скоро вийти.

Він називатиметься Golden Tooth. Вийде восени, якщо все буде добре. Буде більш поліінструментальним, ніж попередні альбоми — з електрогітарами, басом, барабанами. І взагалі, за характером відрізнятиметься від попередніх робіт. Буде багато чорного гумору.

Культурне життя у Чернівцях, яке воно — живе чи мертве?

Воно таке… животрупик. Воно ніби живе, але дуже тяжко дихає і майже не рухається. Сподіваюсь, що це тільки «ще» не рухається. Бракує майданчиків, бракує слухачів.

В регіонах і столиці культурне життя досі таке контрастне, як було кілька років тому?

Воно стало ще більш контрастним. Київ зараз попереду всіх. З такими темпами, як він розвивається, Київ скоро буде одним з тусовочних центрів Європи. Нам зараз трошки заважають війна і кордони. Багато гуртів, які стикаються з проблемою простою на кордоні по десять годин, митники вимагають хабарі за те, що везеш інструменти — вони просто не хочуть більше вертатись до України. І війна багатьох відлякує. А так, в Києві є публіка, є культура ходіння на концерти, є майданчики, інфраструктура, є музична журналістика. Київ швидко рухається вперед, а от регіони загнивають. Багато моїх друзів, які робити проекти в Чернівцях, поїхали в Львів, Київ чи взагалі закордон. Бо в Чернівцях це нікому потрібно не було.

Не було бажання переїхати?

Хотів колись переїхати в Одесу, щоб бути ближче до моря. Потім почалась війна, і я подумав, що це беззмістовно — перебиратись ближче до Сходу. Думав переїхати до Львова. Але зупинився на тому, що в Чернівцях так спокійно і нудно, що мені це пасує. Не відволікають різні тусовочки, а культурного життя мені вистачає і так. На концерти улюблених гуртів катаю закордон, часом їжджу в Київ чи до Львова. А в Чернівцях темп болота мене абсолютно влаштовує. Виходжу раз на тиждень на концерт органної музики чи на концерт знайомих музикантів. І мені цього вистачає.

То що для творчості корисніше: спокій чи стрес?

Баланс. Мусиш постійно бути up and down, up and down. Боб Ділан колись сказав: хочеш написати хорошу пісню — вирушай в дорогу.

Кліп на піснюSasha Boole « Дорога»

фото Мирослава Пархомика, ZAXID.NET

 

 

Джерело: ZIK

Залишити коментар

Filed under "Sasha Boole"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s