Віктор Суворов: Вкрасти атомну бомбу – це святе

14 жовтня 2016 р.

1080_600_1455020500-5109-foto-rozmovawordpresscomНова книга Віктора Суворова «Радянська військова розвідка» з інтернет-магазинів йде пачками в десятки примірників. Сотні сторінок з цікавими подробицями, схеми, методички, як будувалася військова розвідка Радянського Союзу.

Ми вирішили обговорити «шпигунські питання» з автором, найпопулярнішим на пострадянському просторі військовим істориком Віктором Суворовим.

ВБИВАТИ – ВІКОВІЧНЕ ПРАВО РОЗВІДКИ

– Володимире Богдановичу, скажіть, а чому в останньому розділі своєї книги, звертаючись до розвідників, пишете їм: «Дорогий шпигун-початківець», а не «Дорогий розвідник-початківець»?

– Розумієте, нам приємно, коли нас називають розвідниками, але ми самі називаємо один одного шпигунами. Тут ми розуміємо, що до чого, що ми шпигуни, і не треба нам високих титулів.

– Ми знаємо, що в радянський час учасникам ДРГ дозволялося вбивати цивільне населення, якщо воно ставало свідками спецоперації, правда?

– Якщо ви про Афганістан, інші гарячі точки, то так. Якщо поставлено завдання, то так: будинки, діти – це все не враховувалося.

– Ви у книзі пишете, що всі співробітники ГРУ мали право на вбивство, а у нас, у зв’язку з останньою війною, іноді виникають такі етичні та правозахисні теми: чи потрібні таємні в’язниці СБУ. По-вашому, спецслужби воюючої країни можуть мати невраховані простори для утримання ув’язнених?

– Я не бачу тут нічого негативного. Є відкрита війна, а є таємна війна. Війни відкриті ведуться від випадку до випадку. А таємна війна ведеться завжди. Чи мати якусь в’язницю? Американці вважали і вважають це цілком нормальним, тримають в Гуантанамо якихось мужиків, і нічого в цьому страшного. Я не знаю, може, я людина з минулого тисячоліття, але розвідка – це структура, яка захищає країну. І у розвідки є привілей. Це привілей – вбивати. І я пишу про це в книзі. І повторюю, нічого у цьому такого немає. Дивіться, стоїть часовий солдатик. Охороняє склад з онучами. У кожного часового є право і обов’язок. Мій рідний, 145-ий мотострілецький полк. Сидгара. Я ставлю своїх солдатиків охороняти: якщо хтось лізе, і якщо він не вистрелить у того, хто лізе, то його судитимуть. Тут все чітко: «Стій, хто йде? Стій, стріляти буду! Один попереджувальний постріл. Якщо не слухає, стріляють». Різниці немає, що він охороняє – прапор, зброю або онучі. Він зобов’язаний стріляти. Століттями розвідці було дано право вбивати.

– Нашого журналіста Романа Сущенка виманили з Франції та посадили у Лефортово. Який ваш погляд на це?

– Я стежив за ситуацією. Все, що відомо про Романа, не дає підстав думати, що він шпигун. Але мова про інше, навіщо ви їздите до Москви? Ну, хлопці, давайте звідти поїдемо! Йде війна, це не АТО, оскільки у операції є дата початку та завершення. Це операція. А те, що триває вже третій рік, – це війна. На мій погляд, звідти треба відкликати консульських працівників, дипломатів. Правильно зрозуміти – це правильно назвати. Використовуючи неправильну назву, ви неправильно розумієте суть речей. Правильно війну назвати війною, закрити кордон, всіх евакуювати, ніяких віз.

І їхати в РФ не можна. Уявіть, війна з Гітлером, журналіст їде на інтерв’ю. Або заробітчани їдуть до них фарбувати стіни та прибирати двори. Я розумію, коли насильно гнали. Мого діда Василя Андрійовича та його брата Сашу викрали на шахту в Сілезію, і Саша там загинув. Тому мій брат – Саша, син – Саша, онука – Олександра. Але коли люди їдуть на заробітки – щось неправильно і з зовнішньою політикою, і з пропагандою. Ви повинні сказати: «Хлопці, ви що? Ми назад вас не пустимо». Всі, хто поїхав, повинен зробити висновки.

ЗЛИТТЯ РОЗВІДОК – ДУРІСТЬ ПУТІНА

– Ви у своїй книзі дуже тепло пишете про ГРУ і дуже зневажливо про ФСБ. Як ви ставитеся до ініціативи Путіна з’єднати дві розвідки в одне відомство МГБ?

– Путін творить багато безглуздих речей на заключному етапі своєї влади. Я у своїй книзі даю пояснення – навіщо потрібна військова розвідка. Комуністи у 1917 році взялися творити світову революцію, але у перший рік успіхів не було. Чому? У них не було розвідки. Було ЧК, ВЧК. Вони говорили: ти командир дивізії, командир корпусу, і з усіх питань їх відправляли до ЧК. Це повна нісенітниця. Це як на рингу бійцеві зав’язати очі, а йому радять: вдар правіше або вдар лівіше. В армії повинен був бути свій штаб. Штаб – це мозок армії. Штаб батальйону – це мозок батальйону. Штаб полку – це мозок полку. І у кожного мозку повинні бути органи зору і слуху. Залишити армію без розвідки – це виколоти очі і заткнути вуха. Нічим хорошим не закінчиться. Це пробував робити товариш Сталін, це пробував Єжов. Нічого не вийшло.

ШПИГУНІВ ДРУЖНІХ КРАЇН ТЕЖ ТРЕБА БИТИ ПО НОСІ

– Ви пишете у своїй книзі про те, що є країни з м’яким або ж більш жорстким контррозвідувальним режимами. Для нас зараз головна проблема це російські шпигуни. Але є і шпигуни інших, на данний момент – дружніх країн. Ну ось, як з ними діяти: з одного боку – їхній прем’єр підтримує санкції проти РФ, друг України, з іншого – якось не хочеться чужих вух і очей?

– Я категоричних порад не даю. Але давайте ситуацію зменшимо в мільйон разів і уявимо сім’ю. У неї є хороші друзі, чудові люди, але один недолік – вони постійно спостерігають у замкову щілину і підслуховують. Я б в такій ситуації дав по носі і сказав: друзі – добре, але якщо ви поважаєте себе і країну, то навіть найкращому другу не можна дозволяти лізти в кишені та ставити жучки. На це треба реагувати так само, як на будь-яке інше шпигунство.

– Ви пишете, що ГРУ – це такий елітний підрозділ, де не вітається шантаж, кумівство, сімейність. Але уточнюєте, що, якщо з’ясовувалося, що у сімейній парі дружина розумніша за чоловіка, то їх знімали з дистанції. Вам не здається, що це нелогічно – не використовувати мозок жінки, тим більше, якщо вона заміжня за шпигуном. Чому так?

– Ні, все нормально, важливо, щоб вона не була начальником у сім’ї. Вона не може бути начальником.

У ШПИГУНА-ПІДКАБЛУЧНИКА НЕ БУЛО ШАНСІВ ДЛЯ КАР’ЄРНОГО ЗРОСТАННЯ

– Чому, якщо вона розумніша?

– Тому, що підкаблучник – мужик – психологічно не здатний підпорядковувати своїй волі інших людей. У Танюшки (Тетяна – дружина Віктора Суворова, теж розвідниця – авт.) моєї такий характер – хто б знав.

– Вона з України. У нас жінки мають своє Я.

– Ось це мені не розповідайте, я краще за інших знаю. Вона у мене з-під Полтави. І скільки років я з нею живу, але мені від самого початку довелося ставити її на місце. Я говорив їй: ти моя дружина, ти найважливіший, головний мій заступник, але начальник все-таки я. Ну от уявіть собі: ніч, дощ іде, інше, і цій людині, нашому розвіднику, потрібно вийти на операцію. І він повинен пояснювати дружині, що ось мені треба вийти, а вона заперечує. Не повинно бути такого. Він встав і пішов: у мене робота – точка, все. Тобто, якщо дружина, я не казав, що вона розумніша за чоловіка, я про це не говорив.

– Тобто, якщо вона розумніша, але їй вистачає розуму підкорятися, то тоді у них кар’єра складеться?

– Так, звичайно. Я зустрічав таких дуже розумних, розумних дівчаток, дуже успішних, які робили все як годиться і допомагали чоловікові. І резидент, наш керівник за кордоном, бачив і розумів це. Чоловік ось хороший, а дружина відмінна, вона розумніша за нього, але у неї вистачає розуму підкорятися. Тому що вона знає, що виженуть, якщо вона почне сама крутити своїм чоловіком. Не можна цього.

– Ви у своїй книзі писали, що для розвідника найважча справа – знайти схованки. Але хіба не легше знайти схованки, якщо є комп’ютери?

– Так. Але по-справжньому гарними є тільки ті місця, які знаходяться під твоїм повним контролем. Ну, поклали щось в комп’ютер. Але я не знаю, хто в Японії або в Каліфорнії дивиться на мене. Три дні тому у Рівному СБУ затримала агента головного розвідувального управління Генштабу збройних сил Російської Федерації. Його вирахували, коли він зв’язувався зі своїм куратором за допомогою комп’ютера. Є речі, які не помістиш в комп’ютер. У схованки закладають легалізовані документи. Паспорт на випадок провалу, гроші і так далі. У схованки кладуть зброю, вибухівку, отрути, зразки зброї. У книзі я даю приклади, коли є повна інформація на зразок зброї, а ось не працює – і все. Не працює. Потрібен зразок. Шпигун передає, наприклад, присадку для мастил, які використовуються у танковому двигуні. Щоб не мати контакту з розвідниками, я підкреслюю, увесь особистий зв’язок має здійснюватися як безособовий. Або, наприклад, сталася енергетична катастрофа – як шпигун буде працювати в моменти потрясінь, коли весь Інтернет виключився, немає супутникового зв’язку? Вдаємося до старих дідівських способів, схованка, графічний сигнальчик на стіні.

– Ви знаєте, я нещодавно читала якесь інтерв’ю з дівчиною, яка вважається фахівцем з історії розвідки, і вона сказала, що ГРУ було відомо тільки тим, що користувалося цим Соцінтерном, друзями Радянського Союзу, ви їх у книзі називаєте «говноїдами». Так хто ж правий? Ви пишете про колосальну мережу агентури, у вас тільки 70 осіб рота спеціального призначення була, а вона пише про те, що ви користувалися вершками.

– До будь-яких «любителів Радянського Союзу» нам підхід був категорично заборонений: дружбами там, американо-радянська дружбою та іншим – усім цим займалася гебуха, тільки гебня. Ми знали, що нам потрібна інформація дуже серйозна – викрасти атомну бомбу. У друзів Радянського Союзу такої інформації не було і бути не могло, а ось викрали, розумієте, ядерну інформацію. І будь-які інші справи… Той же Ріхард Зорге, він ніколи не працював з друзями Радянського Союзу, він був другом ворога, тільки ворога.

Я наводив безліч прикладів, коли була викрадена французька протитанкова ракета, викрадена американська ядерна технологія, викрадені креслення американського атомного підводного човна типу Джордж Вашингтон, у нас він називався Ваня Вашингтон, копію вже зробили атомного підводного човна, ви уявляєте собі, ракетного, стратегічного? Його у нас «джорджиком» називали – радянського. Уявіть собі рівень – як проникнути туди, у якого друга Радянського Союзу може бути така інформація? І навіщо мені потрібен цей друг Радянського Союзу, у якого ніякої серйозної інформації бути не може. У гебухи, у неї – так, вони там паслися, вони там – мир-дружба, це вони розвивали.

СТАЛІНИМ Я ЗАХОПЛЮЮСЯ, ЯК ВЕЛИКИМ УРКОЮ

– Володимире Богдановичу, ви нас вибачте, але нам здалося, що ви явно компліментарно в останній книжці пишете на адресу Сталіна, а ті, хто перечитав недавно всі ваші книги, кажуть, що ви з віком, з роками якось змінили ставлення до нього. Ви захоплювалися ним практично як розвідником. Що це? Ви щирі у цьому своєму почутті, адже він людожер, ви ж самі говорили?

– Уявіть, акула пливе, ми включаємо великий-великий екран і там – страшна зубаста акула, а ми все-таки милуємося нею, чисто естетично – це ж вершина творіння. Сталіним я захоплююся як великим уркою. Так, це урка, це лиходій, це людожер, але це людина, наділена мудрістю, він обводив навколо пальця найсильніших політиків. Я в книзі наводжу приклади, як вони обдурили Рузвельта та Черчілля у 1943 році, як хлопчиків обдурили – там убили кілька чоловік в районі Тегерана, представили це як дії німецьких розвідників – ось вони хотіли нас всіх вкрасти. Тому давай, Рузвельт, переїжджай в радянське посольство, будеш жити у нас. Господи, це ж треба таку дурницю зробити з боку західних лідерів, така наївність, щоб поїхати!

– А, може зустрічі Сталіна на його території західні лідери приймали через інші причини. Радянський Союз реально переміг, він втопив німців в крові, і тому йому дісталося пів-Європи, навіть більше.

– Давайте з Америкою розберемося. Ось підходить до свого завершення Друга світова війна. У американців є атомна бомба, причому двох різних типів – одна з плутонію, а інша – з урану (тобто вони йшли різними шляхами і створили одночасно: якщо один шлях тупиковий, у них є інший, там відразу було багато шляхів, але ось два успішних було). У американців є атомна бомба, ні в кого немає. У американців є жратва, вони годують своє населення, свою гігантську армію багатомільйонну. А у Радянському Союзі в 1946-му – голод, у них немає ніяких втрат у війні (символічні якісь були), а у нас перебиті всі мужики, у них колосальний флот, у нас ніякого флоту – три лінкори від царя Миколи II залишилися, у них колосальна стратегічна авіація, у нас її немає. І в цій ситуації, маючи жратву, атомну бомбу, колосальні ресурси, і вся промисловість переведена на військові рейки, ось у цій ситуації Америка віддає Радянському Союзу Європу на поталу, хоча могли б і сказати, поставити дуже серйозно: ви звільнили Європу, але, будь ласка, брись з Польщі, Чехословаччини і т. д. Але нічого цього не було зроблено, тому що Сталін – ведучий. Це урка, я повторюю, це лиходій, страшний лиходій, зубастий як акула, але цей лиходій був мудрий; і ось я милуюся цим лиходієм, це таке дивовижне створіння природи з абсолютно неймовірним почуттям гумору. Я багато писав про почуття гумору Сталіна – так, я милуюся.

У Рузвельта не вистачило мізків, щоб частину своєї делегації в сусідньому англійському посольстві розмістити. А після цього на початку 45-го року Ялтинська конференція – та взагалі проходить у Криму в Лівадійському палаці: вже і Черчілль, і Рузвельт, вони обидва вже у покоях товариша Сталіна, заздалегідь все обладнано, заздалегідь все прослуховується і, повторюю, вони там піддають не зупиняючись, я описую, як вони там піддавали.

– Ви коли давали поради починаючому шпигунові, писали, що у розвідці успішний той, хто щасливий. Але щаслива людина щаслива у будь-якій професії. Ось ГРУ підбирало таких людей, які вміють бути щасливими за будь-яких обставин?

– Так. І ще я пояснюю в своїй книзі, що найголовніше – під час іспитів і всяких цих тестів виявляти почуття гумору. Це – одне з найголовніших. І, звичайно, людина має бути щасливою. Всередині нещасної людини існує якесь поле. Вона навіть посміхається, але це поле ми можемо відчувати. І якщо людина нещаслива, то вона від себе відштовхує інших людей. Вона не може бути успішною в розвідці, тому що вона повинна притягувати цих людей, привертати їх до себе. Вона повинна, відкриваючи свою душу, впливати на іншу людину, щоб і вона відкрилася, щоб і вона була щасливою. Тому останні слова: я бажаю майбутньому шпигунові бути щасливим і бажаю йому всіляких успіхів.

ВКРАСТИ АТОМНУ БОМБУ, ЦЕ – СВЯТЕ

– Читаючи вашу книгу про військову розвідку, звернула увагу на те, наскільки служба була величезною, різнорівневою та розгалуженою. Чи є зараз сенс утримувати таку армію шпигунів?

– Давайте подумаємо. Ми здобували секрети. В СРСР уся технологія була краденою. Зробили американці Шатли, тут же СРСР робить Буран. Ну просто: віддай і не гріши. Але крадіжка – це шлях тупиковий. Адже ми пленталися у хвості. Спочатку вони щось зробили, потім ми вкрали, потім виробляємо. І поки ми копіюємо щось, вони роблять крок вперед. А ми знову позаду. Розвідка повинна бути потужною. Вкрасти атомну бомбу, це – так. Тут святе. А захоплюватися крадіжкою технології, то це шлях, який прирікає нас на відставання. В Україні є вірогідні наукові відкриття, тому можна шпигувати. Плани противника, дислокації, прийоми, дії. А решту треба винаходити, йти попереду епохи та своїх супротивників.

 

 

 

Розмовляли Лана Самохвалова,Оксана Климончук. Київ (по телефону)

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under Суворов Віктор

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s