Ліля Дубінська: Книжка – кроки до порозуміння

жовтень 2016 р.

psiholog0Психолог Ліля Дубінська, авторка книжки-допомоги для батьків «Дитина не слухає. Що робити?», розповідає читачам БараБуки про вплив читання на стосунки між батьками й дітьми, а також відповідає на запитання «Чому не можна бити дитину?».

– У книжці «Дитина не слухає. Що робити?» Ви пояснюєте батькам, як мислить дитина, що нею рухає і що вона відчуває. Ці знання допомагають батькам вчасно попереджати та правильно реагувати на вереди й непослухи дітей, а чи може допомогти у вирішенні «конфліктних» ситуацій дитяча книжка?

– Дитяча книжка, яку умовно давайте назвемо «хороша», відображає справжні характери людей, справжні стосунки між ними, справжні конфлікти й те, як їх вирішують інші люди. Дитині (та й дорослому також, якщо він прагне не просто змусити свою дитину до чогось, а зрозуміти джерело її почуттів та вчинків) хороша дитяча книжка дає зразок добрих, тобто – людяних – вчинків та поведінки. І головне – зрозумілих глибинних мотивацій для них. Дитина вчиться в дорослих головним чином не з їхніх слів, а зі зразків поведінки та стосунків. Якщо дитяча чи підліткова, чи, надалі, доросла художня література дає приклад зрозумілих, внутрішньо необхідних людяних відносин, то вона стає надійним підкажчиком та порадником для людини. Тому що саме людяності ми всі прагнемо, навіть коли самі цього ще не до кінця усвідомлюємо. Власне, саме тому художня література є такою нагальною внутрішньою потребою людства впродовж тисячоліть.

dubins-ka_intervu

Ліля Дубінська. Фото зі сторінки психолога у Фейсбуці

– Які терапевтичні методи психолога пов’язані з книжкою та читанням, що їх можуть використати батьки? Чи використовуєте їх у своїй практиці?

– Найпоширеніший і дуже ефективний психотерапевтичний метод роботи з дітьми за допомогою літератури – казкотерапія. Я її використовую дуже часто. Це вправний спосіб спілкування з дітьми та їх соціалізації (тобто засвоєння знань, норм, цінностей, які є базовими для актуального та подальшого ефективного функціонування дитини в людській спільноті). Батьки, які самі прочитали багато казок і розуміють, які саме приклади відносин та поведінки можуть наразі допомогти їм порозумітися з малечею та досягти «спільних домовленостей», можуть вигадувати для дитини чи разом із дитиною казки, які будуть дзеркалом їхніх конфліктів та непорозумінь. Завдяки ж запропонованим у казці зразкам вирішення цих труднощів вони допоможуть долати реальні проблеми, що виникають у стосунках дітлахів із батьками.

«Дитяча література, як і вся інша, повинна бути правдивою. Дитину не вдасться виростити у вежі зі слонової кістки, рано чи пізно їй доведеться зіткнутися з реальністю. Що є важливим – це моральна позиція автора, його беззаперечне вболівання за добро та справедливість. Якщо така позиція у книжці чітко простежується, в ній може бути зображено будь-що»

Але я хочу наголосити на ефективності такої дуже доступної й природної форми досягнення порозуміння зі своїми дітьми, як просто спільне читання книжок – коли батьки читають дитині вголос. Ця дія насправді є зовсім необтяжливою для батьків, у той час як вона емоційно об’єднує їх із дітьми у спільному переживанні і співчутті героям, робить їх – батьків та дітей – зрозумілішими та безпечнішими одне для одного, створює між ними спільний простір почуттів та уявлень.

Закликаю батьків – читайте хороші книжки вашим малюкам.

– Мережею шириться новий флешмоб проти насильства #НеМожнаБитиДітей. Утім, багато батьків і досі переконані, що плескати дитину по попі – не дорівнює насильству. Чому не можна карати дітей биттям по попі?

dubins-ka1– На превеликий жаль, ви маєте рацію: в нашому суспільстві досі серед певної частки батьків вважається припустимим бити дитину. Це велика й болісна тема, але коротко про це можу сказати головне: будь-яке, навіть «маленьке» насильство над людиною взагалі, і, тим паче, – над дитиною, є приниженням, є запереченням її права на безпеку, повагу, довіру й розуміння її почуттів. Все це є незаперечним правом дитини, безвідносно до того, які вчинки вона чинить. Слід розуміти: насильство не має «допустимої межі». Вчинивши його одного разу, доросла людина перетинає межу вцілому апріорі недозволеного. І вже ніхто не в зможе бути впевненим, що, перетнувши цю межу, дорослий наступного разу не заглибиться за неї значно далі. У першу чергу, в цьому не може бути впевнена дитина, яка, переживши навіть «незначне» насильство, після нього житиме в небезпеці й очікуванні насильства ще страшнішого.

Але існує такий феномен суспільного життя: більшість людей прагнуть бути «як усі», хоча б – «як більшість», саме в цьому статусі вони відчувають себе впевнено та захищено. Якщо цей флешмоб доведе прихильникам методу впливу на дитину під назвою «дати їй по попі», що вони наразі не є такими, як усі, що вони не складають більшості, а, навпаки, досить багато людей засуджують цю прикру звичку, – є шанс, що це зупинить чиюсь руку, занесену для удару. Дуже сподіваюсь на це. В усякому разі – про цю проблему потрібно говорити.

bat-ki

– Як батькам навчитись контролювати свої емоції, коли дитина не слухається?

– Найперша порада батькам – назвіть свої почуття, котрі загрожують «вибухом». Вельми корисно відкрито сказати – «Я дуже гніваюся», чи «Я відчуваю, що злість (роздратування) просто переповнює мене». Ви навіть не уявляєте, яке полегшення відчує тато чи мама, якщо замість крику (а тим паче – ляпасу) дозволять собі таким чином висловити своє невдоволення. Потім скажіть дитині, що ви з нею «берете паузу»: «Нам обом треба заспокоїтися, ми зараз дві хвилинки помовчимо». За ці 2 хвилинки чи навіть за 30 секунд спробуйте нагадати собі: «Це лише дитина, і я цю дитину люблю. Я навчаю її кожним своїм проявом». Скоріш за все, це дозволить дорослому стриматися від «вибуху».

А в довгостроковій стратегії – дорослим потрібно вчитися такому спілкуванню з дитиною, яке відповідає її дитячим потребам і водночас дозволяє батькам делікатно керувати нею. Тобто відвідувати семінари для батьків, читати присвячені дитячій психології книжки.

– Часом батьки кажуть, що в дитячій книжці не може бути «непедагогічних» сцен на кшталт биття по попі чи сцен агресивної реакції батьків на дитячу шкоду. Як Ви вважаєте,чи треба вихолощувати дитячі книжки?

– Дитяча література, як і вся інша, повинна бути правдивою. Дитину не вдасться виростити у вежі зі слонової кістки, рано чи пізно їй доведеться зіткнутися з реальністю. Що є важливим – це моральна позиція автора, його беззаперечне вболівання за добро та справедливість. Якщо така позиція у книжці чітко простежується, в ній може бути зображено будь-що. Але треба враховувати особливості дитячого сприйняття зображень жорстокості та агресії, дитячу здатність, а точніше – нездатність – чинити їм внутрішній опір. Тому зображення таких сцен повинно бути дуже делікатним та обережним.

Якщо ж дитина особливо вразлива, підвищено болісно реагує на будь-яку згадку про агресію, треба відтермінувати її знайомство з літературою про це прикре явище. Батькам доведеться допомогти їй певним чином подорослішати й набути сил, щоб упоратися з описами зла. Дитині потрібно спиратися на впевненість, що добро в остаточному результаті переможе. Без надії на це дитина не може жити й розвиватися спокійно і щасливо.

 

 

Розпитувала БараБука

 

 

 

Джерело: Барабука

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s