Олена Кравацька: Відчула себе призеркою Олімпіади, коли поспала з медаллю

23 вересня 2016 р.

kravatska2-134925bda51e3568ce7b549fa3887d89

Олімпіада у Ріо стала найскладнішим випробуванням у житті Олени Кравацької

Срібна призерка Олімпіади-2016 з фехтування на шаблях у командній першості розповіла про «молекулу», яка допомогла їй разом з Ольгою Харлан, Аліною Комащук та Оленою Вороніною здобути олімпійську медаль. А також про  те, чому ніколи в житті не погодилася б на пропозицію борця Жана Беленюка…

— Олено, які найяскравіші спогади залишило по собі олімпійське Ріо-де-Жанейро?

— Непрості командні зустрічі і, врешті-решт, наше місце на п’єдесталі пошани. Саме ж місто вражень не залишило. Хоча ми і були на Іграх з часу їх відкриття і до церемонії закриття, нікуди з Олімпійського селища не виходили, тому нічого не бачили. У місті було небезпечно, а у нас у команді самі дівчата.

— Коли усвідомили, що стали призеркою Олімпійських ігор?

— Напевно, коли з усіх боків обмацала свою медаль, покрутила її в руках і поспала з нею першу ніч. Тепер вона стоїть на підставочці поруч з іншими мої­ми нагородами, на найпочеснішому місці – ближче до очей (сміється).

— В олімпійський рік у вас було надто багато стартів. Як вдалося до Ігор зберегти свіжість?

— В останній місяць перед­олімпійських тренувань нам відверто бракувало фізичних сил і моральної наснаги. Нашим натхненням був психолог Андрій Колосов. «Ви просто довіртеся мені, — сказав він. – І виконуйте усе так, як кажу. Обіцяю, що до початку Олімпіади повністю відновитеся і вийдете на свій пік у день ваших змагань». Ми виконали весь обсяг роботи, яку він нам пропонував. У день командних змагань я перебувала у найкращих кондиціях, попри те, що боялася не вистояти навіть першу зустріч. Це був, мабуть, найважчий день у моєму спортивному житті, який тривав з п’ятої ранку і до сьомої вечора. Коли починалася боротьба за медалі, сил уже практично не залишалося…

— У чому полягала ця диво-програма Андрія Колосова?

— Психолог постійно цікавився нашим самопочуттям. Окрім фізичних навантажень, у нас були розумові тренування, вправи на координацію та безліч складних комплексних завдань. Усе це відбувалося після  основного тренування. Втомлювалися страшенно і щоразу благали його: «Може, достатньо? Може, наступного разу?». А він відповідав просто: «Ти хочеш олімпійську медаль?». Я хотіла. Тож змушена була пройти цей шлях до кінця.

Улюблених його вправ у мене не було взагалі (сміється). Зате була найбільш ненависна – набивати «молекулу». Цей м’ячик складався із безлічі невеличких кульок, які чіплялися одна за одну і утворювали такий собі неправильної форми предмет. Ніколи неможливо було передбачити, в який бік відскочить ця «молекула». Ми повинні були ловити її – десять разів поспіль, двадцять. Одного разу я годину «бавилася» з нею. Аби вгадати, відчути, куди вона полетить, потрібна була нелюдська концентрація. Ця вправа давалася мені важко…

— До Ігор ви готувалися практично виснаженими. Та водночас, судячи з фото у соціальних мережах, настрій у вас був чудовий…

— Насправді ми усміхалися виключно у фотокамеру. У заключні місяці підготовки хорошого настрою було відверто мало. Нерви не витримували, і ми з дівчатами сварилися. Щоправда, відразу мирилися, але позитиву з кожним днем меншало… Розцвіли лише після останнього тренування на зборах у США. Важка робота закінчилася. Залишалося прилетіти у Ріо і там відфехтувати два дні (усміхається).

— Олімпійський досвід був лише в Ольги Харлан. Що вона вам радила перед Іграми?

— Оля казала, це добре, що Олімпіада у Ріо є першою у нашому житті. Вперше переживати Ігри простіше, ніж коли вже знаєш, через що потрібно пройти. Оля радила не думати про статус змагань і не звертати уваги на трибуни. Просто виходити на доріжку і робити свою справу. Знала, що казала. Від самих слів «Олімпійські ігри» починали тремтіти руки і ноги. І ніяк не вдавалося опанувати цей тваринний страх.

«У Пекіні ми з дівчатами навіть уявити собі не могли, що можемо виграти золоті медалі, — розповідала нам Оля. – Тому просто фехтували. А коли перемога прийшла, не тямили себе від щастя і ще довго не могли у це повірити». Через чотири роки у Лондоні шаблістки змагалися лише в індивідуальному турнірі. Харлан їхала на ті Ігри по «золото». Але не склалося. Однак Оля виграла поєдинок за «бронзу» в однієї з найсильніших фехтувальниць світу, американки Меріел Загуніс, і почувалася щасливою, що здобула першу особисту олімпійську медаль. У Ріо ми з дівчатами мріяли про те, аби Оля нарешті здобула індивідуальне «золото». Вона його заслужила. Та знову трішечки чогось забракло. Оля усіх розчулила сльозами. Спочатку плакала, коли не виграла “золото”, а потім — коли здобула другу особисту «бронзу»… Олімпіади – нереальний тиск на психіку.

— У день командних змагань було передчуття, що одна з трьох нагород належатиме вам?

— Уже перша наша зустріч була доволі складна – з Кореєю, де усі дівчата швидкісні. Кожен поєдинок у Ріо давався нам великою кров’ю. У кожному ми поступалися, ціною неймовірних зусиль наздоганяли і, на щастя, завершували перемогою. Італії ми програвали десять ударів. Харлан намагалася переламати хід зустрічі, і поступово ми підбиралися до суперниць усе ближче. Коли Оля вивела команду вперед, ми з Аліною Комащук відчули упевненість у власних силах, і допомогли нашій лідерці.

— У фіналі ви поступилися росіянкам. Рахунок 30:45 свідчить про реальний на сьогодні розклад сил — чи у Ріо радше трапився прикрий випадок? Протягом сезону ви їх перемагали… 

— Надто багато сил ми віддали для перемоги над Кореєю та Італією. У росіянок же перша зустріч була прохідна – з командою Мексики. Можливо, ми дещо перегоріли. А може, росіянки на той момент справді були підготовлені краще…

Після Ігор минуло більше місяця. Та я наразі не готова працювати над помилками, переглядати відео та відкривати щоденник. Так втомилася, що не можу навіть думати про фехтування! Нам тренери не вказували, коли треба знову повернутися до роботи. Це ми повинні вирішити самі. Звичайно, у бойовому стані підійдемо до чемпіонатів Європи та світу-2017. Та до кінця цього року навряд чи хтось із нас поїде на змагання.

— Де і як відпочиватимете після Ігор?

— В Іспанії, усією командою. Нам держава зробила такий подарунок – відновлювальний збір. А потім кожна з нас якийсь час зможе нарешті пожити вдома.

— Кілька років тому Оля Харлан стала переможницею телевізійного шоу «Вишка». А ви ризикнули б стрибнути з десяти метрів головою униз?

— Мене приваблюють нові й незвичні відчуття. Гадаю, наважилася б.

— А от якби Жан Беленюк запропонував вам навчитися кількох борцівських прийомів?

— А ось на таке точно би не підписалась! (Сміється). У Кончі-Заспі під час підготовки до Ігор ми кілька днів тренувалися з борцями в одному залі. І бачили, як вони відпрацьовують свої прийоми. Як стають на голову і крутяться у такому положенні в різні боки… Я би не ризикнула це повторити.

 

 

Фото з архіву Олени Кравацької.

 

 

Розмовляла Олена Садовник

 

 

 

Джерело: ВЗ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s