Андрій Любка: В Ужгороді рівень інтелекту міської влади не перевищує висоти тротуарного бордюру

19 вересня 2016 р.

2_14742975702

Андрій Любка  перестав бути молодим поетом, на якого покладають великі надії. Епатажний ужгородець трансформувався у письменника, перекладача, якого цитують не тільки провідні всеукраїнські ЗМІ, а  й перекладають далеко поза межами нашої держави. З Андрієм зустрічаємось в Ужгороді після презентації його нової книги «Кімната для печалі».

«Після презентації я настільки виснажений, що нічого не хочеться, навіть, пиячити»

–         Андрію, вчора Вам довелося спілкуватися з великою аудиторією.  Що відчуваєте, коли розумієте, що протягом тривалого  часу до Вас буде прикута вся увага?  Є страх?

−       Перед виступами у мене є «мандраж». Я хвилююсь перед ними. Готуючись до них, завжди в голові маю певний план, архітектоніку майбутнього виступу. Найгірші хвилини – перед виступом,  а коли вже на сцені – все  байдуже. Годинник завівся, він працює сам по собі. На сцені я не спілкуюся з людьми. Роблю це з модератором, який мене щось запитує. Як говорити з народом? З людьми? Наприклад, на презентації в Чернівцях  у залі було 300 чоловік. Прожектор тобі світить у очі, ти їх майже не бачиш. Це важка робота. Півтора години маєш тримати увагу аудиторії. Треба розуміти, коли  треба починати читати,  а  коли дати слово публіці. Це така концентрація, яка дуже виснажує. Потім після презентації я настільки виснажений, що нічого не хочеться, навіть, пиячити. Не має радості в мені, немає енергії, нема нічого.

любка3                                                      

−       Як відновлюєте сили?

−       Читаю. Буває, рибалю на самоті. Я не втомлююся так сильно, щоб відпочивати.  Мені не треба кудись їхати, щоб відпочити. Я не копаю картоплю.

−       Як Ви вважаєте, чому наших письменників так погано знають у світі?

−       Тому що наша держава для цього нічого не робить. І в Польщі, і в Сербії існують Інститути книжки, які підтримують їхніх письменників за кордоном. Коли я перекладаю польського письменника, то за переклад мені платить не видавництво, а Польща. Тому, відповідно, для наших видавців  дуже вигідно їх видавати, тому що вони позбулися головної  частини витрат – гонорару перекладача. В Україні бум польської літератури. В нас із польської перекладають більше, ніж з англійської.

«Коли людина добре не володіє українською мовою, зацікавлення одразу падає»

любка4

−       Що робить Вас щасливим?

−       Різні речі. Переважно, я щаслива людина. Прості насолоди  люблю. Наприклад, прокидатися без будильника, щось неспішно робити, рибалити, готувати страви з різнокольорових  овочів, читати хорошу книжку, пити вино, дивитися на захід сонця, бути голодним і вчасно поїсти, читати якісну газету, вдихати запах фарби, свіжонадрукованої  газети.

−       Яке вино пєте?

−       Найчастіше червоне. Закарпатське не п’ю. Ви можете купити  чилійське вино і завжди бути більше впевненим у його якості, ніж у  закарпатському, особливо в тому, яке продається  на фестивалях. Це − взагалі сором. Таких вин я уникаю. Час від часу  дещо пробую від наших заводів. Іноді можна натрапити на добре вино від «Котнар». Проблема в тому, коли ти купуєш пляшку закарпатського вина, береш одне й те саме з тою ж етикеткою, а воно то добре, то не добре. Виникають сумніви його походження.

любка5

−       Якою має бути жінка, щоб сподобатися Андрію Любці?

−       Не знаю, мені різні подобаються. Розумною перед усім, тактовною, мати відчуття стилю. Бути гарною, але краса це дуже…Симпатичною, я б сказав. Мати щось в собі притягаюче. Бажано, щоб вона говорила українською мовою. Коли людина добре не володіє українською мовою, зацікавлення одразу падає. Також, якщо в неї не має справи, якою вона цікавиться і знає її «доглибно», не є перфекціоністом у тому, чим займається. Коли вона «верховодка» –  як  я це так називаю. Це як риба, що плаває верхами, має якусь загальну освіту, загальний рівень інтелекту, ніби й не дурна, але не має пасії, яка її веде, чогось важливого, що цікавить її в житті.

 

«У 14 я вже був переконаним атеїстом»

−       Вважаєте себе трудоголіком?

−       Не вважаю, але так  є.  У якийсь момент зрозумів, що дуже багато працюю.  Якщо подивитися, скільки я зробив за рік, і вийшла моя власна книжка, то це дуже багато. Якщо ще порахувати, що був десь у 12-ти країнах, ще у 3-х  побуваю до кінця року… Раніше, коли мені було трохи за 20, то здавалося, що я роз..издяй, що це буде вічна пиятика. Мені нічого не хотілося робити. А от пізніше з’явилося бажання, з’явилися Балкани.

−       Звідки взялося Ваше захоплення Балканами?

−       Зараз, коли я добре знаю цей регіон, розумію, що я людина балканського типу,а це: пісні, ракія, постріли в повітря. Про це я вже писав у «Карбіді»: між Закарпаттям і Балканами є багато спільного. Крім того, це найцікавіший регіон Європи. Мене завжди цікавили політика, історія, геополітика, зрештою. Треба було вибрати, чим займатися. Цікавішою  може бути тільки Латинська Америка. Ще для мене дуже цікавим є Схід, але цю метафору Сходу, концепт Сходу, я знайшов на Балканах. Вони (балканці) теж весь час говорять, що вони простір між Сходом і Заходом. Мене цікавлять усі ментальні різниці  і на Балканах це найцікавіше виражено, тому, що на маленькому клаптику території змішано дуже багато народів, і вже держав, які конфліктують між собою, кожна з них претендує на свій шмат історії, кажучи, що вони тут найдавніший народ, що всі інші прибульці, всі інші дикіші за  них, вони варвари.

любка1

−       Вірите в Бога?

−       Ні. Я це для себе вирішив давно. Ще тоді, коли в 14 років прочитав книгу Ніцше «Так говорив Заратустра». Там де є фраза: «Я хочу вам сказати новину. Бога нема, він помер».  Я навіть отримав насолоду від цього рядка. В 14 я вже був переконаним атеїстом. З того часу нічого не змінилося. Проте, я дуже поважаю хороших віруючих людей  і спілкуюся з кількома священиками. Добре, коли віра спонукає людину зробити щось хороше, сіяти навколо себе інші стандарти.  А не це закарпатське тупориле вірування, ходіння в хустках, обговорювання інших, а в той же час замішано на поганстві, ворожках, червоних нитках на руках.

«У Львові мене впізнають частіше, ніж в Ужгороді»

−       Вас впізнають  на вулиці?

−       Так, але у Львові частіше, ніж в Ужгороді. Якщо  мова йде про прохання сфотографуватися,  то це буде частіше у Львові, чи Чернівцях. Зрештою, я орієнтуюся за тим, де розходяться мої книжки. Скажімо, якщо «Карбід» був про Закарпаття  і був ніби  актуальний минулого року  для Закарпаття,  то зі всіх областей західної України, лише Хмельницька область менше прочитала «Карбід», ніж Закарпаття. Мені здається, що в Закарпатті взагалі немає культурного життя. Люди мало читають, тут дуже малий прошарок інтелектуалів. Ми живемо тут у провінції.

У нас нема законнообраної влади, нема легітимного мера, якому, насправді, треба плювати в ноги, а не подавати руку. Тоді  треба вважати, що це режим сфальсифікованої окупації, але не називати цього чудака мером.

Коли ми дивимося на рейтинг європейських міст, він не передбачає тільки ціни та трамваї, які там їздять, а й те,  що у цьому місці мешканець може побачити, почути. Чи є там театри, чи з презентаціями приїжджають письменники, про які жителі міста читають у столичних газетах. Так, як в Ужгороді рівень інтелекту міської  влади не перевищує висоту тротуарного бордюру, треба самотужки розвиватися. У нас нема законнообраної влади, нема легітимного мера, якому, насправді, треба плювати в ноги, а не подавати руку. Тоді  треба вважати, що це режим сфальсифікованої окупації, але не називати цього чудака мером.

−       Хіба вибір влади не залежить від самих ужгородців?

−       Тому треба правильно сказати, що більша частина ужгородців це − бидло, яке продалося за 500 гривень. У нас нема законнообраної влади, нема легітимного мера, якому, насправді, треба плювати в ноги, а не подавати руку. Тоді  треба вважати, що це режим сфальсифікованої окупації, але не називати цього чудака мером.

−       Як Ви ставитеся до того, коли творча людина йде в політику?

−       Я заборонити це не можу. Кожен сам за себе вирішує. Можливо, вони чимось і корисні. Єдине, що можу сказати, це дуже погано впливає на творчість. Скажімо, Василь Стефаник поки був депутатом парламенту у Відні, не написав жодного рядка. Особисто я не хотів би йти в політику.  У нас є декілька депутатів, такі як  письменниця Марія Матіос.  У нас були письменники – посли  такі, як Павличко. Чи щось вони сильно змінили? Не знаю. Кардинально вони не змінюють, адже добре не володіють менеджментом. Творча людина – хаотична, погано організована.

−       За що Вам буває соромно?

−       Не знаю. За якісь неморальні вчинки, або надмірну нахабність, вимогливість до інших людей. Я часто буваю різким у висловлюваннях. Гострий на язик, як кажуть. Можу наговорити зайвого. Потім мені буває шкода людей. Але це в мене такий характер просто.

«Те, що вони роблять з терасами, ялинками  це – просто плювок всім»

любка6

−       Пам’ятаєте свій стан найбільшого розпачу?

−       Чорний у мене був настрій, поки Янукович був при владі. Вся країна так жила. Було враження, що це все погано закінчиться. Не буде змін на краще, нас репресували все далі більше. Чим далі, більше людей йому продавалося і не видно цьому краю, і здавалося, що скоро ми  скотимося у якусь форму авторитаризму з приматом на чолі. Я був дуже песимістичний. Мені було дуже шкода, що я молодий, що моя молодість має проходити так: з кризи в кризу. Це був розпач, не було зрозуміло, що  робити, і як жити, як будувати майбутнє в цій країні. Але після Майдану все розвіялось.

−       Якщо б мали можливість, щоб б змінили в Ужгороді?

−       Населення (посміхається). Відсотків на 60. Я б його поміняв на краще, більш відповідальніше. Нам катастрофічно не щастить з владою. Один дебіл змінює  іншого дебіла. І те, що вони роблять з терасами, ялинками  це – просто плювок всім. На жаль, ніхто на це не реагує. Такий був великий скандал з цією терасою. Нормальний підприємець зрозумів би, що затупив і просто забрав її.  Людина, яка не соромиться й виступає  на телебаченні, захищаючи себе, опускається  ще більше. Його покриває міська влада, потім сесія не голосує за демонтаж тераси. Після того,  як всі продалися на виборах, я дуже розчарований в ужгородцях. Мені дуже гірко від цього. Зрозуміло, що з такою позицію населення, в Ужгороді добре не буде.

−       Яким Ви бачите наше місто через 5 років?

−       Брудним, забудованим негарними будинками і зі знищеною архітектурною спадщиною. Містом, де роблять все, що хочуть, бо вони депутати міськради. З відсутністю культурних заходів та ринком секонд-хенду в холі філармонії та пересохлим Ужем.

любка9

Фото Н.Боднар та зі сторінки Фейсбук А.Любки

 

 

Джерело: 0312

Залишити коментар

Filed under Любка Андрій

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s