Фоззі, “ТНМК”: Зіб’ємо сметану, виліземо з банки і заживемо

5 вересня 2016 р.

12551Фоззі з тих співрозмовників, з ким незрозуміло, про що говорити. Точніше, незрозуміло, з чого почати. Тому що хочеться говорити про все. Музика, футбол, політика, серіали, література – все це входить в поле його інтересів, у кожній з цих сфер він проявляє себе досить активно.

Я готувався до нашої зустрічі близько року. Читав книгу «Сопровождающие лица», яка вийшла восени минулого року. Переслуховував альбоми MetaMoreFozzey – сольний проект Фоззі. Проганяв ще кілька разів останню платівку ТНМК «Дзеркало», яку, здавалося, вже знав напам’ять. Прочитав кілька колонок про серіали, які Фоззі написав для журналу «Новое время».

Ми навіть пару разів зустрічалися на футбольному полі на тренуваннях команди «Маестро». Але це ніяк не пов’язано з підготовкою до інтерв’ю. Просто я теж люблю футбол. Але до того, як його любить Фоззі, мені – як від Києва до Антарктиди.

Останньою краплею, чимось на зразок пострілу стартового пістолета, стала для мене новина про вихід книги Фоззі «Гупало Василь. П’ять з половиною пригод». Вона присвячена персонажу однієї з ключових пісень ТНМК з альбому «Дзеркало». І це одна з головних подій літа.

Я відчув у цьому якийсь знак. За кілька днів до новини про вихід книги я думав про те, як не вистачає в українській реальності супергероїв. І тут – такий сигнал. Стало ясно, що пора йти і говорити – відразу про все.

12551

 Олександр “Фоззі” Сидоренко

 

 

Письменник

 

  • Ти можеш у формі невеликої анотації розповісти найголовніше про Гупало?


Світ Гупала Василя придумав художник Сашко Даниленко в процесі створення кліпу на пісню. Він навіть загорівся ідеєю мультсеріалу і зараз, живучи в Америці, з кимось веде переговори з цього приводу. А я, коли писав книгу, чіплявся за інше. Мені був цікавий внутрішній світ Гупала. Що може бути в голові у людини, яка відчуває в собі можливість, побачивши насильство і несправедливість, збільшитися в чотири рази, дати всім по пиці і повернутися до звичайного життя? Завдання виявилося складним.

 

  • Чому?

Я зрозумів, що від першої особи писати не можу. Відсторонено, як казкар Афанасьєв, – теж… Коли ми тільки придумали Гупала Василя два роки тому, ми гралися. Даниленко домалював його в картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Я написав статтю до Вікіпедії – цілий день на неї вбив, а вони її, гади, грохнули за півгодини.

 

12559

Видання книг Фоззі, що вийшли цього та минулого року.

 

  • Вони – це адміністрація Вікіпедії?

Так. Написали: «Забавно, але не енциклопедично». І пересунули її кудись в «гумор». Тобто знайти її за бажання можна. Я там написав, що Гупало виганяв чупакабру, що він був помічений у всіх місцях Землі, де є чорнозем… Загалом, ми гнали-гнали, і тут мене покликали на дитячий телеканал «Плюс Плюс». У них є програма, де артисти читають казки. Я почитав і зрозумів, що пора спробувати написати казку самому. Для аккаунта Гупала в соцмережах. Те, що було далі, – це «просунув ногу в двері і переночував». Якщо є одна казка, чому не написати другу? І так далі. Я запитав у літературного агента і перекладача Завена Баблояна, який консультує мене з книжкових питань, а чи може це бути цікаво видавництвам. І незабаром дізнався від нього, що є інтерес у «Видавництва Старого Лева». Це було минулого року. До кінця літа 2015-го я все написав. І Даниленко взявся за ілюстрації.

 

  • Давай повернемося до того, що завдання виявилося важким.

Так от, я вирішив, що казки повинні бути написані від імені друга Василя, Левка Триндуна, дідуся-парламентаря, який розповідає це дітям, як мемуари. Левко ж у нас є і в кліпі, зі стрілою в шапці (епізод в ролику на 1.20-1.30 ред.). Я взагалі не хотів з самого початку, щоб це була книга Фоззі. Хотів, щоб Левка Триндуна і вказали як автора, це додало б історії легендарності. Але не склалося.

 

  • Ти, коли писав, думав про дітей?

Ні. Якщо думати про дітей, коли пишеш, починаєш сюсюкати. Я орієнтувався на те, щоб було цікаво мені. Як і Толкієн «Хоббіта», я писав для дорослих. Подивимося, як на книгу будуть реагувати. Історичний момент м’яко натякає, що нам потрібні супергерої. Якби я займався державним програмуванням, то боровся б за молоді покоління за допомогою супергероїв, просував би їх на українському фестивалі ComicCon і через мультсеріали.

 

  • У травні в Києві навіть проходив спеціальний фестиваль супергероїв.

Знаю. Саме тому, що є попит на цю тему. Міфологія формується навколо катастрофічних подій, а що у нас зараз відбувається? Війна. Це ідеальна ситуація для запуску таких персонажів. У США розквіт коміксів припав на період Другої світової. В Америці система працювала не гірше німецької чи радянської ідеологічної машини, просто там не тільки програмували меседжі, а й робили з цього бізнес.

 

12552

 

  • Стосовно супергероїв поділюся однією думкою. Мені здається, що волелюбність, яку називають однією з рис українського менталітету, прямо пов’язана з нашою слабкою державністю. Великій частині суспільства не подобається диктат, примат вертикалі, жорсткі правила, держава в принципі сприймається як щось вороже. Але держава в тяжкі моменти, як зараз, – це і захист від зовнішнього ворога. Захист, як ми бачимо, у нас так собі. Можливо, беззахисність – наша плата за свободу? Тому нам потрібен Гупало.

Так, захист генерується з хмарок, коли його не вистачає в реальності. Щодо твоєї думки – можливо, можливо… Не вийде взяти і пересадити на наш ґрунт ті алгоритми, які нам не підходять. Ментально, так, ми не скандинави, не німці. І при цьому не південці – причому ані азіатські, ані європейські. Суміш всього. Але, як би там не було, герої нам потрібні, щоб майбутні покоління могли на щось спертися і будувати країну далі. Ключова боротьба за майбутнього жителя України, я вважаю, нами у Росії виграна.

Тут можна ставити крапку. До речі, Росія якраз на супергероях ніколи не економила. І київські князі у них традиційно були погані. Я завжди говорив: ключовим в рядку «банда занималась темными делами» є слово «занималась». Так ось, в Росії займалися цією темою, на відміну від нас. Але зараз Україна вже бачить, якою вона хоче бути. Тепер залишилося не збитися з цього шляху і не дати розвернути нас назад. Треба вкладати правильні меседжі в підростаючі покоління. Боротьба йде тільки за них. Сенс боротися за пенсіонерів? Хто не з нами, той проти нас, і все одно проголосує за тих, хто пообіцяє їм гречку. Боротися треба за майбутнє. І за допомогою супергероїв в тому числі.

 

  • Ти в фейсбуці заявляв, що казки про Гупала – лише один з кількох твоїх літературних планів на найближче майбутнє.

Так, днями вийшов спільний проект семи українських письменників “ДНК” – Жадан, Кідрук, Карпа, Кокотюха, Рафеєнко, Винничук, і я в тому числі. Крім того, поки я лежав у лікарні (у лютому Фоззі переніс операцію на зв’язках обох ніг – ред.), фактично написав ще одну книгу – розповіді про 80-ті під назвою «Темнеет рано». Це про Харків. Загалом, травма прискорила мій особистий літературний процес.

 

  • Навіщо тобі знадобилося поміщати героїв «Сопровождающих лиц» саме до Криму? Світ дев’яностих, зображений там, універсальний для більшої частини України того часу.

Місце подій було визначено ще в книзі «Иглы и коньки», продовженням якої є «Сопровождающие лица». Там всі події і сюжетна зав’язка тісно пов’язані з морем. А якщо говорити загалом, у мене є правило: я пишу тільки про ті місця, де жив. А це Харків і Євпаторія.

 

12553

 

  • Мені не здалося, що у тебе дуже ніжне ставлення до дев’яностих і життя того періоду?

Мені цікаво писати про час до появи мобільних телефонів. Тому що будь-яка інтрига в тексті про наш час – це пояснення, чому у героя не було під рукою телефону зі зв’язком. Про таке писати не цікаво. А про дев’яності – інша справа. Зараз мої герої могли б просто перекидатися есемесками, і вся ідея пішла б коту під хвіст. Подивись на сучасні фільми. Там постійно пояснюють, що у персонажа розрядився чи розбився телефон.

 

  • Деякі не паряться і пишуть сценарії так, ніби мобільних в природі не існує.

Є і такі. Ти вже дивився «Кловерфілд, 10»? Не дивився? Подивися, він хороший.

Музикант

 

  • Моя гіпотеза: ти згорнув проект MetaMoreFozzey тому, що тобі стало цікавіше займатися літературою. Чи не так?

Лише частково. Так, в літературі мені комфортніше, тому що там я тільки від себе залежу. З іншого боку, мій компаньйон по MetaMoreFozzey Артур Данієлян втратив до цього інтерес. Крім того, я не люблю збиткові проекти. Все повинно хоча б у нуль виходити. А з MetaMoreFozzey не виходить. Не зрозуміло, заради чого півроку битися над матеріалом в студії.

 

  • Будеш всю енергію музиканта направляти у ТНМК?

Так, останнім часом багато чого написалося для ТНМК, є багато ідей. Коли Фагот закінчить роботу над своїм дебютним сольником, ми почнемо записувати новий альбом. У нас ювілейний рік – 20 концертних сезонів. Восени будемо робити ювілейний виступ. Зрозуміло, що потрібно з чимось новим до цього підійти. Років через півтора, коли зрозумію, що не підійшло для ТНМК, зможу подумати, що випустити як MetaMoreFozzey. Але зараз не до того. Для мене сольний проект завжди був не спробою задовольнити особисті амбіції, а бажанням довести до пуття ідеї, які не знадобилися в групі.

 

 

  • Ти задоволений тим, яким вийшов альбом «Дзеркало»?

Так, звичайно. Ми були не дуже задоволені альбомом «С.П.А.М.». Ми затягли його, перевантажили – 35 треків… А «Дзеркало» вийшов м’язистим, більш збитим. Він хороший. Мені Фагот так сказав. А це багато чого варте (посміхається). Він, коли слухає матеріал, любить мене дражнити: «Що ти ось це понаписував…» Люблячи, але дражнить. З приводу «Дзеркала» я теж чекав чогось неприємного, а він: «Ти знаєш, а мені сподобалося». Здивовано так сказав. Господи, думаю, ну, нарешті!

 

  • Якими виходять нові пісні?

Все більше війна якась виходить. Я ось 15 років не міг написати пісню «Хоббіт». У мене був приспів тоді, коли ще не вийшла навіть перша частина фільму «Володар кілець». Пітер Джексон встиг випустити три частини «Володаря кілець», три «Хоббіта», а у мене приспів як лежав, так і лежить. І ось минулої зими в Карпатах сталося. Я почав писати текст про те, що, з точки зору орків, це ми до них прийшли. Писав і зловив себе на тому, що це генерує війна, яка зараз з нами відбувається. Я думав про «Хоббіта», а відштовхувався насправді від поточних подій. Сподіваюся, мені вдасться написати ще і щось світліше.

 

«Війну і мир» я читав чотири рази. «Чорну вежу» Стівена Кінга перечитую зараз – всьоме. «Володаря кілець» разів п’ять читав.

Нещодавно були з Фаготом на мотозльоті. Я наспівую йому нові рядки (наспівує в ритмі реггі – ред.):

Джізус сказав, що loves me,

«Радій, а на решту ложи».

І ще попросив, щоб у хаті

Були тільки гострі ножі.

Тільки гострі ножі…
Я хотів би цю пісню з «гадюками» («Брати Гадюкіни» – ред.) зробити. «Зробимо «вжі», и підем, підем»… Така ідея, загалом. Фагот каже: «Що ми маємо на увазі під гострими ножами? Те, що ми готові воювати?» Тобто навіть реггі про війну виходить.

 

 

Громадянин

 

  • Тобі не здається, що до війни в нашому суспільстві з’являється небезпечна байдужість?

У мене немає такого відчуття. Звичайно, це найлогічніший самообман – вирішити, що все потихеньку затихає. Але ні, я не бачу цього. У мене мінімум дві години на день йде на читання аналітики – економічної, політичної, військової. Такі сайти, як «Петро і Мазепа», не дають забути про те, що відбувається. Тут можна про інше говорити. 90% українців напевно не знали, що війна йшла останні двадцять років.

 

12556

 

  • Як війну я це не відчував, але як провал, який треба заповнювати – так. Кожен раз, приїжджаючи до друзів у Донецьк, я мав справу з апатією, приреченістю та інерцією. І це інтелектуали. «Україна не субстанціональна», – говорили вони мені році десь у 2010-му і нагадували про велич російської культури.

У Донбасі це завжди було популярним – щоб було по-старому. Я сам був таким, поки жив у Харкові. На вступному іспиті в Києві з жаром стверджував, що Булгаков – найкращий український письменник. Чим роздратував вусатого дідуся-професора зі Львова. Він у мене ще запитав, хто, на мою думку, найкращий український поет. І я, бажаючи довести його до сказу, сказав: «Вертинський».

Буття визначає свідомість. Інтелектуал ти чи ні, важливо, в якому середовищі ти живеш. Якби я не потрапив в Харкові на «Приват TV», який був за ідеологією українським каналом, якби не поїхав свого часу з міста, я б залишився таким самим. Тому я прекрасно розумію твоїх донецьких інтелектуалів. Мені досить подумки відкотитися до своєї колишньої прошивки свідомості, аби згадати все це: «Яка така історія України? Про що ви?» Мені пощастило.

 

 

Колумніст

 

  • Ти регулярно пишеш колонки про телесеріали в журналі «Новое время». Як ти їх дивишся? Як наркоман? Я, наприклад, тільки так і можу. Тому намагаюся їх уникати. Часу шкода.

Серіали – це дорожня історія. Колись я був налаштований проти серіалів приблизно так само, як і проти української історії. Підсадив мене на них наш діджей під час гастролей. Я довго опирався. Брав у гастролі добірку фільмів, а він флешку з серіалами. У підсумку, мої фільми нікому не були потрібні, і всі дивилися серіали. Тоді спробував і я. І ось, бачиш, що сталося. Недарма кажуть, що вихрести – найбільш ревні віряни.

 

12558

 

  • Тепер тебе хитнуло в інший бік? Фільми, напевно, рідко дивишся?

Серіали перемогли. У них багато переваг. Наприклад, образ героя простіше розкрити за 80 хвилин екранного часу, а не за 8, як у фільмі. Я зрозумів, що кіно програло, після серіалу «Сопрано» –навіть «Хрещений батько» програв. Ступінь свободи і достовірність в показах, наприклад, сексуальних сцен і насильства – зовсім іншого рівня. Незважаючи на те, що з 600 серіалів на рік хорошими є тільки три, цього вистачає. Ось цього літа почався другий сезон «Містера робота». Маленький канал USA Network випустив таку ось штучку з чуваком, який знімався в епізоді в серіалі «Тихий океан» (його продюсував Спілберг). Серіал про хакерів. Оцінка на IMDb – 9.2. Скромний канал, маленький бюджет. Ось заради таких андердогів, які вискакують, є сенс стежити за серіальним процесом.

 

  • Ти все це переглядаєш на гастролях?

Звичайно. Коли ти їдеш з Дніпра до Києва автобусом, тобі потрібно три-чотири фільми на дорогу. Це каша. Хочеться цільної історії. Тому дивишся серіали. Нещодавно ми їхали на черговий концерт. Хлопці хотіли «Батьківщину» дивитися, а я їм поставив «Моцарта в джунглях» – комедію про нью-йоркський симфонічний оркестр. Це вже не ситком в одних декораціях із закадровим сміхом, як раніше, а драмеді з різноманітними зйомками і зірками – Берналем, Малкольмом Макдауелом. І ось, ми подивилися за поїздку 12 серій, і в головах залишилася одна історія, а не каша, як після кількох фільмів. Тепер, якщо я не принесу на наступну поїздку другий сезон «Моцарта в джунглях», група мене викине з автобусу.

 

  • Банальне: твій улюблений серіал?

«Сопрано». Якщо я хочу собі зробити якийсь подарунок, то кажу: «Переглянеш «Сопрано». Наприклад: «Кинеш палити – переглянеш «Сопрано».

 

12555

 

  • Переглядати – це в кайф?

Так. Я і улюблені книги перечитую по колу. Нещодавно спробував прочитати пару нових романів-хітів – така нісенітниця, що довелося знову повернутися до перевірених варіантів. «Війну і мир» я читав чотири рази. «Чорну вежу» Стівена Кінга перечитую зараз – всьоме. «Володаря кілець» разів п’ять читав.

 

  • Чи не виникає відчуття, що втрачаєш літературний зв’язок з сучасністю?

Ні. Перечитувати – це гарантоване задоволення. Безпрограшна лотерея. Крім того, кожного разу я бачу знайому книгу по-новому. Перечитав нещодавно «Момент істини» Володимира Богомолова і зрозумів – він пише, як Джордж Мартін. У нього своя «Гра престолів». Раніше я так не дивився на цю книгу.

 

  • Кількість літературних схем невелика, говорять.

Кількість будь-яких схем невелика. Хітових гармоній, наприклад. Але свій особливий варіант завжди можна придумати.

 

 

Футболіст

 

  • Як капітан футбольно-артистичної команди «Маестро», розкажи, що вона на сьогодні являє собою?

«Маестро» – це завжди динамічна ситуація. За всі роки через команду пройшло чоловік 150. Ось десять секунд тому була одна команда, а тепер інша (сміється). У нас давня проблема з воротарями. Валерій Харчишин не ходить на тренування, Саша Кривошапко не ходить. Ось почитав твою статтю, дізнався, що Роман Гаркавенко з групи 5Vymir теж воротар, зв’язався з ним, покликав на тренування.

 

  • Я знаю, ви багато граєте з командами військових і їздите в Донецьку область.

Так, і минулого року, і цього. Зараз у будь-якому турнірі бере участь хоча б одна армійська команда. Нещодавно ми програли збірній Міністерства оборони – 0:1. Наприкінці пенальті не забили. З іншого боку, все правильно. Міністерство оборони не повинно програвати (сміється). А взагалі, результат – не найважливіше. «Маестро» для мене – один з надійних варіантів продовження молодості. Ми не граємо в футбол. Ми граємо в футболістів. Переодягаємося, надягаємо щиточки, обговорюємо, у кого якого кольору підтрусники. Обговорюємо серйозно, хто як зіграв, лаємося, сваримося, кричимо матом. Я, наприклад, жодну гру спокійно не можу сприймати. Дуже емоційно до всього підходжу, «вмикаю демона». Навіть коли моя команда програє на тренуванні, я добу в поганому настрої.

 

12557

 

  • Навіть так? Мені здавалося, ти швидко відходиш.

Ні-і-і. Я і до вболівання важко ставлюся. Якщо важливий матч у збірної України, я можу на п’ятій хвилині вимкнути, тому що розумію, що зараз з’їду з глузду, не витримаю. Тоді я включаю комп’ютерну гру і вбиваю час, поки закінчиться матч.

 

  • А потім з тремтячими руками йдеш дізнаватися про рахунок?

Краще потремтіти руками три секунди, ніж півтори години.

 

  • У мого батька, який вболівав за «Динамо», у 1986-му був випадок. Він почав дивитися один з матчів того самого тріумфального Кубка кубків. Гра була в Києві, наші пропустили на самому початку, а у них ще й поразка на виїзді до цього була. Він вимкнув телевізор. «Динамо» виграло 4:1. Тато сильно шкодував.

Грали з «Рапідом»?

 

  • Можливо.

Дем’яненко забив?

 

  • Не пам’ятаю.

Зараз перевіримо.

 

Фоззі бере смартфон і каже у нього, як у рацію: «Динамо Київ», «Рапід», Кубок кубків, 1986-й рік». Дивиться на дисплей. «Так, так, 1:4… Ні! 1:4 та 1:5… Зараз… «Дукла» 3:0 і 1:1… «Університатя» 2:2 та 3:0… І перший раунд… «Утрехт»! Вони програли 1:2 на виїзді «Утрехту»! А вдома виграли 4:1. Точно пам’ятаю, що на виїзді програвали 0:2, а Яковенко головою в кінці забив, в дальній кут підрізав. Пам’ятаю цей момент, звичайно». Цього монологу досить, аби зрозуміти, що таке футбол в житті Фоззі.

 

12554

 

  • Але ж ти позбавляєш себе драйву, адреналіну, вимикаючи телевізор.

Нічого страшного, я потім подивлюся в запису.

 

  • А, ну, так. Якщо ти Стівена Кінга сім разів перечитував…

Я під час Євро-2012 практично жодного матчу не бачив по-людськи. Тому я потім сидів дивився ігри України. Правда, в основному матч зі Швецією (посміхається; це єдина гра на домашньому Євро, яку наша команда виграла – ред.)… Спочатку з нашим коментарем дивився, потім з російським. «Шо там казали наші закляті?..» (посміхається). Так, почекай…

 

Фоззі знову дивиться у смартфон. «Так, «Динамо» «Утрехт»… Перевіримо, чи правильно я запам’ятав, що забив Яковенко. Так… Дем’яненко! Не Яковенко. Пам’ятаєш, головою в дальній кут?» Я, звичайно, цікавлюся футболом, але, зрозуміло, не пам’ятаю. Фоззі старанно перераховує всіх, хто забив голландській команді в переможному для «Динамо» матчі в Києві. Маніяк.

 

  • Ти автоматично це запам’ятовуєш – голи 30-річної давності?

Бачиш, погано запам’ятовую. Не Яковенко, а Дем’яненко. Запам’ятовую, тому що для мене це важливі спогади. Раніше я ще багато футбольної преси читав. Сьогодні в основному політичну читаю. Я все одно читаю про футбол, але раніше це було дві години на день, а зараз – 15 хвилин. Є теми важливіші.

 

  • У тебе до українського чемпіонату впав інтерес останні два роки?

Звичайно, впав. Війна. Нашому чемпіонату зараз «не до жиру, аби живу». Головне – вижити, встояти. Нехай буде такий чемпіонат. Я не вірю в те, що у нас буде безгрошовий футбол, як в Угорщині чи в Польщі. Не вірю тому, що амбіції олігархів, якщо вже вони розігралися, нікуди не подінуться. Тому так – затягнули ремінці, почекаємо. Футбол у нас жив за рахунок того, що його господарі крали у держави. Тобто жив у відокремленому режимі. Тепер буде жити скромніше. З шоу-бізнесом те саме. Це ж усе економіка. Якщо у людей немає грошей, це не проігноруєш. Але нічого. Будемо виживати, активніше збивати сметану. Зіб’ємо її, виліземо з банки і заживемо.

 

 

 

Розмовляв Ігор Панасов

Фото: cultprostir.ua

 

 

Джерело: Культпростір

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", "ТНМК", Сидоренко Олександр (Фоззі)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s