Вахтанг Кіпіані: Якщо не матимемо єдиної держави, Росія розчавить нас. А як не вона, то Європа

30 липня 2016 р.

kipiani2-550b23aae2f230f5299fed26cdeb409c

Один з перших номерів «Високого Замку» у незалежній Україні в архівах «Музею преси».

Про уроки історії, Порошенка-бізнесмена та Путіна-сталініста.

Вахтанг Кіпіані – український журналіст, публіцист, історик. Головний редактор інтернет-видання «Історична правда», однойменного тележурналу на каналі ZIK, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Захоплюється колекціонуванням самвидаву, газет і передвиборних матеріалів. У 2015 році на основі зібрання створив Музей-архів преси у Києві. 2016-го коштом “Історичної правди” видав карту «Топоніміка Криму», де відображені історичні назви сіл і міст Криму за останні тисячу років.

– Кажуть, уподобання людини, зокрема, творчі, наукові, закладені генетично. Також багато залежить від школи, вчителів… Ви історію вчили завдяки школі та вчителям – чи всупереч?

– Я мав неповну родину, жив з мамою, а тато жив у Грузії. Він був високопоставленим державним чиновником. Багато допомагав книжками, серед них були й історичні. Я багато читав, але ніколи не думав, що це стане моєю темою. Коли закінчив школу, почалася “Перебудова”, пік найбільшого інтересу до історії. До того часу радянська влада закривала людям очі  на все, зокрема на свої злочини. А тут відкриваєш будь-яку газету, навіть партійну, і всюди статті на історичну тематику. Я “ковтав” всі можливі газети, передплачував кілька журналів, ходив у бібліотеку, брав участь у всіх мітингах, збирав самвидав. У моїй родині не було репресованих, навіть не було свідомих. Тому тут не було за що зачепитись, в плані розуміння, що відбувається. Був змушений самостійно доходити висновків. Історію вчив не з підручника. Мої знання – виключно самоосвіта, вже згодом зрозумів, що треба вступати на істфак. А головним моїм науковим інтересом у галузі історії так і залишився період “Перебудови”. Той час, коли нам трохи привідкрили очі, а ми відкрили рота і почали вимагати свободи у всіх сферах життя.

– Часто у технічних ВНЗ виникає дискусія, чи потрібна студентам історія України… 

– Історія України має бути універсальним предметом. Історія, як і більшість інших дисциплін, створює каркас людини. Якщо ми не домовимось, як назвати певні періоди в нашій історії, то ніколи не побудуємо цілісну країну. Нас постійно розбиратимуть на запчастини. Нам усім треба знати, ким були Стус, Бандера, Курбас, Щербицький. А висновки, ми ж не тоталітарна країна, кожен робитиме самостійно. Ніхто, не важливо технар чи гуманітарій, не може бути позбавлений розуміння, за що ми воюємо, чому наш прапор такого кольору, чому ми не можемо бути з Росією. Ще важливо “перемішати” історичний досвід різних регіонів, бо одні й ті самі події схід і захід переживали по-різному. І тепер по-різному до того ставляться. Якщо не матимемо сильної, єдиної держави, то сильніша Росія, імперська держава, розчавить нас, – якщо не матимемо опору: армії, поліції, інформаційної політики, спільної історії. А якщо цього не зробить Росія, то зробить Європа. Маємо боротись за державу, бо досвід минулого століття показав: коли ми не мали державності, нас убивали.

– Ваш батько – етнічний грузин. Вам, напевно, цікава постать Сталіна?

– Зовсім ні. Мені зі Сталіном все ясно. Він тиран, одна з найжорстокіших постатей світу. Навіть під час “Перебудови” він став мені не цікавий. Сталін убив всіх членів своєї родини, весь цвіт радянської армії, священиків, національні меншини… В одному з його документів є цитата, яка влучно його характеризує: “Нужно погромить национальные кадри”. Слова типового “гопника”.

– Чи можемо вважати Путіна сталіністом?

– Так, Путін є сталіністом. Те, що він робить, говорить про певне наслідування Сталіна. Знищення всіх волелюбних людей довкола, більше того, унеможливлення їх появи. Одна партія – “Єдина Росія”, як КПРС, та єдина газета – “Правда”, її роль сьогодні виконує канал “Росія 24”. Частина росіян чудово знають, хто такий Путін, але вони не можуть сказати про це вголос.

– Нещодавно у нашій газеті була стаття з приводу появи в одній із книгарень книги Гітлера “Майн Кампф”. Усі засудили, лише один історик сказав, що це ніякої моральної шкоди нікому не завдасть, що це просто історичний документ…

– Будучи у Львові, говорив на цю тему з продавцями книг під пам’ятником Івану Федорову. Там майже на кожній розкладці є “Майн Кампф”. Продавці кажуть, вона користується великою популярністю, за місяць можна продати до 150 книжок. Я був у шоку. Частина людей купують заради приколу  – мати книгу Гітлера вдома, інша частина, антисеміти та ксенофоби, шукають у Гітлера джерело натхнення, підживлення. А треті – на подарунок. “Майн Капф” не можна відірвати від суспільно-політичної реальності, історичних подій і стверджувати, що це лише текст. Це небезпечний інструмент впливу, особ­ливо на незрілі мізки.

– Як оцінюєте сучасну політичну ситуацію в Україні?

– Політика – це концентроване вираження того, що відбувається у суспільстві. Якщо суспільство незріле, то які претензії до політиків? Приємно, що зараз у парламенті найбільша кількість критичномислячих, адекватних людей за всі роки незалежності. Але Порошенко до цієї когорти не входить. Від президента багато залежить, але він є заручником більшості у парламенті та свого попереднього шляху. Не певен, що людина, яка вчора була бізнесменом, завтра стане благодійником. Його мізки працюють інакше. Очевидно, він хоче домовитись з усіма. І суспільство свідомо дало владу підприємцю. А кидати камінь у нього, що він домовляється, а не махає шаблею, безглуздо. Ймовірно, він просто не знає про існування шаблі… Порошенко може домовитись з ким завгодно, але не з Путіним із ядерною зброєю та армією, яка багато років готувалася до нападу. Але як ми Порошенка призначили, так ми його назад і “задвинемо”. І він це розуміє.

– А як ставитесь до імпорту іноземців в український політичний бомонд?

– Неоднозначно. Який мотив у іноземного політика займатись Україною? Я поважаю діяльність Саакашвілі в Грузії, але коли він подався в Україну, не до кінця зрозумів його мотивацію… Не впевнений, що іноземні політики тут серйозно і надовго. Мені, як громадянину України, хотілося б, аби шанс проявити себе давали молодим українцям.

– З 1984 року ви збираєте газети. Минулого року на основі колекції створили музей преси у Києві. Скільки примірників сьогодні налічує ваш архів?

– Близько 30 тисяч найменувань періодичних видань. Збираю періодику колишнього СРСР та діаспорну пресу.

Фото автора.

 

 

 

Розмовляла Дар’я Бавзалук

 

 

Джерело: ВЗ

Залишити коментар

Filed under Кіпіані Вахтанг

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s