Богдан Логвиненко: Історії і зміни в Україні потрібно зафіксувати

25 червня 2016 р.

13479648_1023118151114441_1920920894_nБогдан Логвиненко — журналіст, менеджер музичних гуртів, письменник. Спочатку він возив музичні гурти в тури по Україні, Польщі, Чехії. Потім почав їздити автостопом, жив в Південно-Східній Азії і був там ґідом. Видав книжку на основі своїх постів у соціальних мережах в рамках власного проекту «Перехожі», які розповідають про історії звичайних людей. Він розповідає про «філософію мандрів» взагалі та про свій досвід: 24 травня в Публічній бібліотеці в Ряшеві в рамках «Простору української книги» відбулась зустріч з українським мандрівником, а перед подією Богдан поспілкувався з ПРОстором. ПРОстір: Ти проїхав Європою з лекціями про Україну та презентаціями своєї нової книги «Saint Porno». Як підсумовуєш цю подорож?

Богдан ЛОГВИНЕНКО: Це був майже місяць в дорозі і не знаю, скільки точно кілометрів я проїхав. Це була дуже позитивна подорож, зараз відчувається лише втома, а потім, вже пізніше, можна буде підсумувати, як це все пройшло. Проте в Польщі були лекції, де було досить багато поляків, які були зацікавлені Україною. Я виступав на фестивалі «Wachlarz» у Вроцлаві, де було 300—400 слухачів і я думаю, що в цьому мав бути якийсь сенс (сміється).

Ти відвідав близько 50 країн і вивчив 5 мов. Зараз повернемося трохи у минуле: ти мешкав два роки у Польщі — чим тут займався і чому покинув цю країну?

У мене була концертна агенція, яку я робив з кількома друзями. Ми здебільшого возили європейські гурти до України і українські — до Європи. Чому це була Польща? Тому що ми співпрацювали з польським Міністерством культури та з Інститутом Адама Міцкевича. Досить часто треба було слідкувати за музичним ринком та шукати і весь час контактувати з тутешніми музикантами, а в Україні я майже всіх знаю, тому це був такий собі «discovering». Покинув я Польщу через те, що, на мою думку, не можна сидіти довго на одному місці. Принаймні мені так здається.

Говорячи про твою книжку «Saint Porno» — на обкладинці написано, що книжка про «кіно і тіло». На твою думку, чи може ця книжка вплинути якось на українців та їх сексуальне виховання?

В якомусь глобальному сенсі можливо ні, в якомусь маленькому і локальному можливо так, тому що Україна не є тією країною, яка читає найбільше книжок у Європі. Тому книжки впливають значно менше , ніж це відбувається тут скажімо. Але приємно, що книжка стала якимось бестселлером і несподівано насправді. Це теж відчуття того, що просто не вистачає обговорення цієї теми і книга стала для багатьох інформаційним приводом для того, аби почати її обговорення.

Чи вчить чомусь ця книжка і, особисто для тебе, що вона значить, адже ти вислухав цю історію та зміг передати читачам.

Книжка нічого не вчить, книжка — це історія. Тому це просто література і вона по-різному впливає на різних людей, це ненауковий посібник (сміється).

Видавництво, яке друкувало цю книжку підписало її романом, хоча, як ти згадував, вона не є ним. Тоді чим насправді вона є?

Повістю, художнім репортажем.

Протягом цього туру ти також читав лекції про Україну. Чим залучав та аргументував, аби людям стало цікава Україна і щоб вони відвідали її?

Я розповідав про те, що Україна ще не європеїзувалася і що, з однієї сторони, українці дуже хочуть хороших доріг, європейських супермаркетів тощо. Але коли це все приходить на той чи інший терен — він уніфікує і глобалізує якийсь простір. Україна перебуває на шляху до цього, але дуже відстає від Європи. У цьому є величезний плюс для тих, хто подорожує, бо вони завжди можуть знайти в цьому екзотику. Тому я, в першу чергу розповідаю про те, що Україна досить екзотична європейська країна і це, насправді, так і є.

13474048_1023118254447764_653379274_n

Повертаючись до твоєї книжки, ти казав, що в тебе та і взагалі у людей є багато стереотипів щодо порно і взагалі. Які стереотипи ти помітив серед людей і які ти сам мав раніше?

Але, якщо я зараз про все розповім, то не цікаво буде потім читати. Насправді досить багато є речей про які ми навіть не задумуємося. Більшість людей дивилася порно, так чи інакше робили для себе якісь висновки про акторів, про акторок, про ті, чи інші ситуації на знімальному майданчику. Але ці стереотипи, вони могли бути ніколи навіть неозвученими і підсвідомими, тому деякі деталі можуть насправді шокувати. Там описані дві секти, в цій книзі, російські, які складно уявити, що вони існують. Вказані навіть їх справжні назви, можна пошукати і поцікавитися їх життям (сміється). Це досить дивні такі середовища. Багато є про те, що існує велика кількість соціальних стандартів і стереотипів — це те, що мене хвилює і з чим я здебільшого працюю. Я не намагаюся побороти якісь стереотипи, я намагаюся показати різноманітність світу. Це те, для чого взагалі існують «Перехожі», тому що це історія, це ефір для багатьох людей, яким є, що сказати. Тому ця історія — це просто розширена доповідь, звичайна історія звичайної людини.

Ти привіз до Ряшева, такий собі, ящичок книжок. Розкажи, як люди реагували на неї і чи стала вона популярною там?

Навіть не знаю на скільки стала популярною, реакція була здебільшого позитивною. Більшість презентацій було для поляків, де книжка не продавалася, лише хтось один, або двоє приходили і брали книгу. Дуже хороша презентація була кілька днів тому у Вроцлаві — там досить велика українська спільнота. До речі там нещодавно був «Місяць Львова», де теж була дуже хороша організація.

Маєш власний проект «Перехожі», історії кого він об’єднує?

Звичайних людей. Тобто здебільшого це просто мандрівні історії, які описані не через якийсь «travel vlog», які ведуть ті чи інші мандрівники ведуть про себе. А це історії, де віддзеркалюються життя пересічних людей тієї чи іншої місцини. Насправді це все. Можна багато часу розповідати про те, як він виник і чому, але про це вже на презентації.

Зараз ти мешкаєш в Києві, що буде далі з цим проектом, чи буде він розвиватися далі і чи плануєш ти якісь подорожі?

Зараз здебільшого по Україні я планую подорожі і ми будемо досить багато їздити та писати про Україну — це зараз моє зацікавлення номер один.

Я планував з Азії переміститися до Латинської Америки і почати подорожувати там, але зрозумів, що зараз в Україні насправді такий час, коли треба ці історії і ці зміни просто зафіксувати. Цього ніхто не робить. Я власне зараз ходив по книжковому вкотре і шукав історії про Україну серед польських репортерів. Там здебільшого війна, Майдан, Чорнобиль і все. Нічого немає про Буковину, про Закарпаття жодного репортажу.

Хоча ціла поличка про Сибір і Транссибірську магістраль, яку дуже люблять поляки. Тому мені здається, що Україну треба відкривати. На жаль, поки що, жодного хорошого репортажу з України я не читав за виключенням Шерика, але він теж пише досить політичні речі.

Паралельно ти теж разом з громадськими організаціями борешся за спрощення українського візового бар’єру для іноземців. Як з цим зараз, який стан речей?

Спрощуються потроху. Я проводив дослідження, яке називається «No visa to Ukraine», отримав за нього нещодавно премію від фонду «Transparency International». Мені здається, що поступ є, але в Україні будь-які законодавчі зміни відбуваються настільки повільно через процедурну застарілість. Тобто для того, аби внести надзвичайно важливий закон до Верховної Ради, міністерству іноді треба витратити рік: закон треба на завтра, але він піде на наступний рік тільки. Тому процедурні моменти потрібно теж дуже сильно змінювати в Україні і я не знаю, як це буде взагалі відбуватися — я в цьому некомпетентний.

 

Розмовляв Владислав ЦОВМА з Ряшева

Світлини автора

 

 

Джерело: Простір

Залишити коментар

Filed under Логвиненко Богдан

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s