Роман Бондарчук, кінорежисер: «Українські шерифи»: кінозірки з душею поліцейських

13 червня 2016 р.

В одному українському селі на Херсонщині між народом і владою встановилися ідеальні відносини.

Уявіть собі, що є в Україні село, де ніколи не було колгоспу. Проте є власні шерифи, які будь-якого злодюжку притягнуть до відповідальності, поговорять з ним по душам і переконають, що брати чужих гусей – не тільки недобре, але навіть якось безглуздо.

Уявили? А тепер подумайте, як історія односельчан, що стежать за порядком в Старій Збур’ївці вразила експертів знаменитого Амстердамського кінофестивалю IDFA, якщо документальний фільм Романа Бондарчука «Українські шерифи» нагородили призом журі.

«Шерифів», одну з головних фестивальних перемог України минулого року, до 15 червня можна подивитися в столичному кінотеатрі «Жовтень», де триває прокат програми DOCU/ХІТ, що представляє глядачам кращі фільми фестивалю Docudays UA. В березні на київській прем’єрі стрічки Бондарчука глядачі зустрічали героїв бурхливою овацією і вітали, як справжніх кінозірок.

Про бажання людей стежити за порядком у власному селі, про те, навіщо повністю перемонтовувати фільм для телебачення, про тріумф на фестивалі IDFA, про вкрадених гусей, про новий повнометражний проект, про шансон – про все це ми поговорили з режисером Романом Бондарчуком.

  • Як тобі здається, чи важлива для кінематографіста спостережливість? Чи завжди ти уважний до деталей і всього, що відбувається навколо?

Звичайно, я уважний і намагаюся відзначати якісь речі і деталі, з яких могло б вийти кіно. Завжди помічаю колоритних персонажів, яких можна було б відтворити на екрані. Але треба сказати, що це два різних режими, коли ти просто живеш і занурений в побут, і коли ти знімаєш кіно і перебуваєш безпосередньо у знімальному періоді.

Розповім на прикладі документального фільму: ти вслухаєшся в слова героїв і відразу приблизно розумієш, з чим би ти міг з’єднати репліку під час монтажу, ти цілком сконцентрований на роботі і кожному слову, жесту персонажа намагаєшся надати якесь значення, і думаєш, як все, що відбувається, з’єднувати і вибудовувати в монтажній.

  • Коли ти зрозумів, що жителі Збур’ївки стануть героями твого фільму?

О, це не просто Збур’ївка, а Стара Збур’ївка. Це важливо.

  • Якщо є Стара Збур’ївка, значить, є і Нова?

Звичайно. І вони знаходяться в постійному суперництві. Мешканці Старої Збур’ївки кличуть жителів Нової «кваками», а ті у відповідь прозвали сусідів «жабокряками». Раніше ворожнеча двох сіл часом заходила так далеко, що мешканці Старої Збур’ївки не пускали сусідів на пляж, а громадяни Нової – не дозволяли суперникам гуляти по лісі.

  • А чому вони ворогують?

Думаю, справа в різниці менталітетів: одні живуть біля річки, інші – в полі. До того ж, людям завжди треба з кимось ворогувати.

  • Повернемося до питання про те, коли ти зрозумів, що жителі Старої Збур’ївки – це герої твого майбутнього фільму.

Якось я дізнався, що там є сільський голова, у якого традиційно для цієї посади мало повноважень, але він намагається втілити божевільні ідеї по організації і поліпшенню життя в селі, в тому числі, підтримує шерифів, і щотижня збирає односельчан, щоб спільно вирішувати проблеми.

Одного разу я побачив сільського голову з бомжем Колею, тоді і подумав, що він би міг стати героєм фільму: вони разом їли пиріжки і розмовляли про плани на майбутнє. Я зрозумів, що мені є чому повчитися у цих людей, мені стало цікаво зняти про них кіно. Раніше я ніколи не міг уявити собі першу людину – мера або голову сільради – за одним столом з «останньою» людиною, бомжем Колею, а тепер, мені здається, що влада саме так і повинна працювати, бути відкритою.

  • А коли ти вперше познайомився з сільським головою Старої Збур’ївки?

Коли знімали короткометражний фільм для проекту «Нові герої». Віктор Васильович Маруняк, голова Збур’ївки, став героєм нашої картини. У той час він намагався зупинити розкрадання земель в прибережній зоні. Чиновники ділили заповідні землі і продавали багатіям для будівництва котеджів. А Маруняк намагався цьому протистояти. Йому підкинули хабар і спробували посадити до в’язниці.

Все село об’єдналося і повстало проти міліції, розбили намети біля Херсонської прокуратури, люди вимагали звільнення Маруняка, і вони домоглися свого. Важливо, що це було задовго до Майдану. Тобто Стара Збур’ївка – село, що випереджає час.

  • Чи вдалося тобі відразу знайти спільну мову з жителями села?

Так, власне, на зйомках короткометражки про Маруняка ми з ними потоваришували. Тому коли ми приїхали знімати «Шерифів», люди вже довіряли нам, а це, звичайно, завжди полегшує зйомки.

 

  • Як тобі здається, звідки у жителів села таке прагнення до самоорганізації і внутрішня відповідальність за свої вчинки?

Віктор Васильович, сільський голова, за освітою історик, розповідав, що в Старій Збур’ївці ніколи не було колгоспу: село оточене лісом і там немає полів, щоб його організувати. Були там тільки рибні артілі, і люди, таким чином, не потрапили в радянську машину колективізації, залишилися волелюбними. Там навіть немає пам’ятника Леніну. І коли всюди почали руйнувати пам’ятники вождю, жителі Старої Збур’ївки дуже засмутилися, тому що у них немає пам’ятника, який вони могли б скинути.

  • В селі немає жодного символу радянської епохи?

Там є Альоша – пам’ятник полеглим у Другій світовій війні солдатам. Жителі фарбують його в золотий колір. Але ж це пам’ятник усім воїнам, загиблим на полях битв – його наче не можна знищувати. Хоча, звичайно, відлуння радянської дійсності в селі звучить: наприклад, місцевий клуб перероблений з церкви.

  • А якщо не говорити про теорії, як тобі самому здається, в чому криється причина їх прагнення до самоорганізації?

Знаєш, думаю, досить двох-трьох нормальних людей, які стоять на чолі будь-чого, а інші вже до них підтягнуться, будуть намагатися бути кращими, рівнятимуться на них. У Старій Збур’ївці є такі люди.

  • «Українські шерифи» отримали приз журі на фестивалі IDFA в Амстердамі, одному з найважливіших форумів документального кіно в світі. Як впливає такий приз на долю фільму?

Завдяки цьому призу, у нас більше трьох десятків запрошень на фестивалі з усього світу і нас продовжують запрошувати. Ось, на наступному тижні «Шерифів» покажуть одночасно на фестивалі в Австралії й в Великій Британії. Фільм подорожує так багато, що в один день бувають два-три покази в різних країнах. У нас є міжнародні дистриб’ютори, тому фільм вже був у прокаті в Голландії та Польщі.

Отже приз на IDFA робить фільм дуже помітним у світі кіно. Але є і побічний ефект: фільм тепер мало запрошують в конкурсні програми, вважаючи, що якщо вже він переміг на IDFA, то чого ще можна бажати? Найчастіше фільм беруть у «фестивальні хіти року».

  • Як публіка в різних країнах реагує на картину?

Чим ближче до Східної Європи, тим більше нюансів того, що відбувається на екрані, люди розуміють.

  • Можеш навести конкретний приклад?

Я можу розповісти, чим часто цікавляться європейські глядачі. Крім долі героїв і майбутнього України, їм дуже цікаво дізнатися, що ж це за ритуали, в яких беруть участь жителі села. Що це за таємне товариство, члени якого взимку купаються в ополонці, а влітку фарбують золотою фарбою пам’ятник солдату?

Західна публіка не зчитує наші смисли, не помічає деталі побуту. Для них всі ці дії – незрозумілий, навіть екстравагантний ритуал, що повторюється з дивною регулярністю. В цілому фільм тепло зустрічають по всьому світу. Ось недавно я повернувся з кінофестивалю Hot Docs в Торонто – там публіка сказала, що шерифи – дуже сексі, і все на екрані жваве і непередбачуване.

  • А як реагує на фільм українська діаспора?

Часто критикує за те, що ми показуємо бідність, а не квітуче село, не ту «калинову Україну», яку вони хотіли б бачити. Вони щиро переживають за країну і хочуть, щоб вона поставала на екрані тільки в кращому світлі. Але шерифи завжди сприймаються як позитивні персонажі.

  • Для мене, чесно кажучи, дивна негативна реакція деяких глядачів на непривабливий образ України в «Шерифах», адже саме бажання і здатність самоорганізовуватися, брати на себе відповідальність – це і є запорука майбутнього розквіту країни і процвітання її громадян. Кому ж як не людині з західним світосприйняттям це знати і відчувати?

Так, згоден. Те, про що ти говориш, набагато важливіше за економічні негаразди села, які так шокують публіку на Заході. Хоча, звичайно, вони не звикли до такої бідності, їм складно зрозуміти, що люди в принципі десь можуть так жити.

  • З того, що не увійшло до фільму, яка зі справ шерифів справила на тебе найбільше враження?

Я теж спочатку мислив «справами шерифів», але вже працюючи над фільмом, виявив, що справ, як таких, у них немає. Насамперед вони їздять від хати до хати і розмовляють з людьми. Але мені запам’яталася «справа гусей». Випадок цей стався ще до початку зйомок, тому на екрані його немає. У селі почали пропадати гуси, шерифи влаштували засідку, спіймали зловмисників і повезли їх по дворах тих, кого вони обікрали. Таким чином, кожен потерпілий отримав можливість висловити злодієві все, що накипіло. При цьому, шерифи стежили за тим, щоб виховні бесіди не довели до рукоприкладства.

Мені здається, це дуже дієвий спосіб перевиховання злодіїв. Ще я запам’ятав історію чоловіка, який вигнав сім’ю з будинку, облив себе бензином і мав намір підпалити. Коли приїхали шерифи, він відкрутив кран на газовому балоні, і вони розмовляли з ним рівно до тих пір, поки газ повністю не вийшов з балона. Розрахунок шерифів виявився вірним, як тільки газ перестав представляти загрозу, вони накинулися на чоловіка і відібрали сірники. Це історії про те, як важливо говорити з людьми, і як це часом ефективно.

  • Як ти вважаєш, подібне роз’яснення рівноцінно покаранню? Воно дієве?

У випадку зі злодієм, я вважаю, що розмова з 10-15 пограбованими сім’ями дуже ефективна. Мені здається, йому більше не прийде в голову красти гусей. Фізичне покарання – плата за щось вже вчинене, а бесіда і роз’яснення можуть запобігти якомусь вчинку в майбутньому. Це важливо. Але не варто і забувати, що у моїх шерифів немає офіційних повноважень, табельної зброї, в’язниці в сільраді. Розмова і переконливі аргументи часто єдине, що є в їх арсеналі.

  • А як місцеві жителі ставляться до шерифів?

Для односельчан шерифи – чи не єдине втілення влади і порядку. І завдяки їм по Старій Збур’ївці можна гуляти вночі. За статистикою там набагато менше злочинів взагалі і важких злочинів зокрема, ніж у їхніх сусідів з Нової Збур’ївки. Бувають випадки, коли міліція після виклику сама зв’язується з шерифами і пропонує їм розібратися з ситуацією на місці. Так що жителі ставляться до захисників порядку з повагою і захопленням. Для Старої Збур’ївки глава сільради і шерифи – це і є держава.

  • У ці дні програма кращих фільмів фестивалю Docudays UA DOCU/ХІТ подорожує кінотеатрами України. Наскільки перспективною здається тобі практика випуску в прокат таких документальних добірок?

По-перше, я дуже радий, що фільми показують в кінотеатрах, тому що кіно правильно дивитися на великому екрані. А з приводу перспектив – ось ми проживемо цей прокатний досвід і дізнаємося. Не можна судити по одному-двом показам. Думаю, люди повинні один одному радити піти, подивитися хороший фільм, і він поступово, з часом збере свою аудиторію. Цікаво дізнатися, скільки людей в Україні дійсного готові дивитися документальні картини в кінотеатрі, і чи прийде на ці покази фестивальна публіка – та, що заповнює зали на Docudays.

  • У рецензіях і статтях про «Українських шерифів» я часто зустрічала формулювання «гоголівські персонажі». Тобі вони теж здаються такими? Мені, наприклад, персонажі фільму скоріше нагадують героїв Зощенка, які спершу втрачають надію, а потім знову її знаходять.

Цікава думка. Мені здається, що моїм героям взагалі неможливо дати одну характеристику. Ось я на них дивлюся і бачу героїв американських детективних серіалів. А потім вдивляюся в інший їх прояв, в щире каяття в якомусь вчинку – тут вони і справді «гоголівські герої». В одній сцені вони – добрі вояки, супергерої і персонажі комедії, в наступному епізоді вони душевні люди, які страждають і рефлексують. Їх характер весь час в динаміці. І це дуже цікаво.

  • Коли працюєш з характерами, які перебувають в постійному розвитку, що найскладніше з режисерської точки зору?

Можу сказати, чого я боявся. Будучи по-людськи на стороні шерифів, я боявся, щоб вони не повелися гірше, ніж мені хотілося б, не проявили себе вкрай негативно.

Траплялося, що ти приходиш до них, а нічого не відбувається, і цілий день немає викликів – для кіно і всієї екранної історії це, звичайно, може створити велику проблему.

  • Страх якось матеріалізувався – ти побачив в героях щось погане?

Так, історія з арештом Колі, наприклад. Вони самі дуже журилися з приводу своєї поведінки тоді.

  • Як живуть мешканці Старої Збур’ївки під час війни? Як реагують на повістки з військкомату?

Багато хто впевнений, що важливо зупинити війну, поки вона не захопила всю Україну і не прийшла в їх будинку, тому ті, хто хотів піти на фронт, зробили це за першої ж можливості. Хоча є і ті, хто не хоче йти в армію.

Але не будемо забувати, що це Херсонська область. Там досі багато дезінформації та проросійської пропаганди, тому ставлення сільських жителів до того, що відбувається в країні, неоднозначне. Але проукраїнські налаштованих все-таки більше. Хоча інформаційне поле, в якому вони живуть, складно назвати українським.

Для мене дивно, що в наших приймачах досі звучить радіо «Шансон», і ця тюремна романтика в свідомості жителів Старої Збур’ївки накладається на образи Шарапова і Жеглова з «Место встречи изменить нельзя», а потім – на історії та героїв з сучасних російських серіалів про ментів. Чуже інформаційне поле, чужі нам міфи і образи – все це нас послаблює.

  • А що може, на твій погляд, стати основою українського міфу, який би створив нове світосприйняття?

Цікаве і складне питання. Я поки не знаю, як до цього підійти. Можливо, кіно може створити новий міф. Зняв же Леонід Луков наприкінці  тридцятих «Велике життя» – фільм, де звучить пісня зі словами: «Вышел в степь донецкую парень молодой». Ця картина досі в пам’яті, в серцях і в свідомості жителів Донбасу. Треба створити для всіх нас щось нове, здатне об’єднати, захопити нас, як глядачів, можливо, сформувати нове світосприйняття.

  • Невдовзі ти починаєш зйомки повнометражного художнього фільму «Вулкан». Розкажи про цей проект.

Це буде фільм про приїзд столичної людини середнього віку в реальність південноукраїнського містечка з усією його абсурдністю і про зустріч героя з самим собою. Думаю, це буде споглядальне кіно про занурення в провінцію. Планую залучити до зйомок непрофесійних акторів.

  • Непрофесійні актори – це твоє прагнення до документальності і природності в кадрі?

Все це почалося з короткометражного фільму «Таксист», який ми знімали в 2007-му, і тоді у нас не було коштів і можливостей, щоб найняти професіоналів, і ми поїхали в мій рідний  Херсон, де знімали друзів і їх приятелів. Мені цей досвід дуже сподобався, тому хотілося б повернутися до роботи з непрофесійними акторами. Вони, звичайно, не можуть зіграти трансформацію характеру героя, але вони самі по собі виразні, і у них маса мімічних, діалектичних особливостей – вони дуже кіногенічні.

  • Твій новий фільм буде знятий за підтримки Держкіно, бо переміг на одному з пітчингів. А як ти знімав «Шерифів»?

З продюсерської точки зору це був дуже цікавий і з якогось боку унікальний експеримент. На фільм не витрачено жодної копійки з держбюджету. Більш того, ми вирішили спробувати зняти фільм, слідуючи законам ринку європейської документалістики. «Шерифи» – копродукція України, Латвії та Німеччини. Крім того, ми використали систему телевізійних пре-сейлів.

  • Розкажи, що таке пре-сейли.

Це система підтримки проекту телевізійними каналами. Вони вкладають гроші в ще не закінчений фільм, і при цьому отримують право показу картини в своєму телеефірі. Таким чином, в створенні «Шерифів» взяли участь німецький телеканал ZDF-ARTE, шведський SVT, польський TVP Kultura, телеканали країн Балтії.

  • Хтось із них уже показав фільм? І чи довелося для ТВ перемонтувати стрічку?

Показав канал ZDF-ARTE. І так, у нас є годинна телеверсія. Вона в значній мірі відрізняється від кіноверсії. Це все ще історія шерифів зі Старої Збур’ївки, але вона більш оповідна і інформативна для глядача, в ній менше образності, практично зовсім немає душевних метань і рефлексій головних героїв.

  • Чому довелося перемонтувати і внести у фільм такі зміни?

По декільком причинам. По-перше, сучасне телебачення не пропонує слоти більше за 52 хвилини. По-друге, глядачі часто дивляться телевізор вкрай неуважно, тому важливо зберегти стрункість сюжету і головне, поки вони дивляться, донести до них історію про те, як двоє односельчан вирішили стати шерифами і особисто стежити за порядком в селі, тому що більше нікому це робити. Телеверсію ми монтували саме за таким принципом. Вона, до речі, майже на третину складається з матеріалу, не використаного в кіноверсії.

 

  • Ти дивувався з приводу шансону, що досі звучить в нашому радіоефірі, тому хочу запитати про твоє ставлення до законопроекту про обмеження використання медійної продукції країни-агресора.

Я не читав законопроект, тому навряд чи можу висловлюватися про нього.

 

  • А як ти ставишся в принципі до заборони в Україні російської медійної продукції?

Я не буду забороняти депутатам щось забороняти. У нас багато проблем через те, що ми до цих пір не розуміємо, як створити свій інформаційний простір, і які критерії оцінки повинні бути застосовані до забороненого медіа-продукту. До всього треба підходити обдумано, розважливо. Але я впевнений, що ми повинні захищатися від інформаційного поля країни-агресора. І якщо для цього потрібно щось заборонити, що ж, так тому і бути. Я хочу, щоб радіо «Шансон» не звучало на моїх улюблених херсонських пейзажах.

 

 

 

Розмовляла Надія Заварова

 Фото надані прес-службою картини та docudays.ua

 

 

Джерело: Культпростір

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Бондарчук Роман

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s