Неля Куковальська: Я хочу перетворити Софію Київську у надсучасний музей

20 травня 2016 р.

Неля КуковальськаНаціональний заповідник «Софія Київська» є головною принадою столиці та туристичною перлиною, елементом будь-якого вражаючого відео про Київ. Він не перетворився на мертвий музей, він живий, йде в ногу з часом, але через тисячолітній вік потребує постійної уваги. Генеральний директор заповідника, дійсний член Академії архітектури України, заслужений працівник культури Неля КУКОВАЛЬСЬКА розповіла РІСУ про бачення майбутнього національного заповідника.

Під час однієї з дискусій прозвучало, що музей – це мертва зона. Що б Ви могли відповісти на це? І чим живе Софія зараз?

— Я завжди дотримувалась концепції, що музей має бути живим. Він повинен наповнювати глядача не лише статичним спогляданням, а й динамікою. Ця стратегія мала б дозволити поринути в ту епоху, про яку розповідають пам’ятки. Зараз ми запровадили фестиваль «Анна Фест», який цього року буде проводитись вдруге. В тому числі і завдяки йому ми хочемо показати, що заповідник є живою істотою. Ми покажемо театралізовані дійства, в яких фрески немов би зійшли у вигляді живих людей та розповідають власну історію. Персонажі Анни, Ярослава, Володимира оживають та знов розказують нам, як їм жилось, чим прославляли свою державу, як вони творили політику, як займались освітою молодого покоління, якими були традиції. Ми маємо знати і пам’ятати основи нашої нації.

Чому саме Анна Фест? Це на честь доньки Ярослава Мудрого, княжни Анни, яка саме тут виховувалась, знала кілька мов, жила разом зі славетними дідусем та бабусею. І потім вона поїхала у чужу країну, Францію, куди привезла нашу культуру та писемність. Відомо, що вона везла туди з собою Реймське Євангеліє, на якому присягались усі королі Франції. Я мрію привезти Євангеліє Анни з міста Реймс, щоб продемонструвати тут, у Києві, і ця моя мрія знаходить підтримку і у керівництва країни.

— Є надії на домовленість?

— Ми ведемо переговори, тому що Євагеліє дозволяють експонувати раз на три роки. Але я маю намір все одно оголосити про бажання України прийняти святиню. Французи мають піти нам на зустріч, бо саме Анна повезла до Франції нашу писемність та віру, була дуже освіченою особою, і вже навіть в той час вела переписку з Папою Римським. І саме тому цей фестиваль ми присвятили зближенню двох націй – українців та французів – чим показали нашу культурну дипломатію.

Окремою сторінкою нашого фестивалю є дитячий напрямок.

— Ви маєте на увазі Школу Анни Ярославівни?

— Так, ми її запровадили минулого року. Мені дуже приємно чути на території заповідника голоси дітлахів, які беруть участь в різноманітних наших заходах. Їх навчають різним премудростям, наприклад, етикету, розповідають про Анну та її батьків, передають історію через зрозумілі переживання. Для них також доступні різні майстер-класи. Зараз, у рамках фестивалю, малеча навіть вчитиметься каліграфії доби Київської Русі. Наша позиція в тому, що ми торкаємось історії саме через такі дійства. Фестиваль триватиме два тижні, превідкриття відбудеться 27 травня, а 28 травня ми приурочимо офіційне відкриття до Дня Києва.

— Як саме Ви плануєте залучати молодь до музеїв, чим їх можна зацікавити? Мені здається, що досі побутує стереотип, що у музеї може бути лише суха екскурсія та представлені експонати.

— Я вже на таких позиціях давно не стою. І мій колектив теж. У нас задіяно багато молоді, яка працює над створенням та впровадженням інтерактивних програм. Також у нас багато студентів, які приходять на практику. Вони не просто слухають лекції, а займаються прикладними проектами – архітектурними, мистецькими, музеєзнавчими. Архітектори роблять заміри, замальовки, музеєзнавці працюють у фондах, історики допомагають нашим археологам у певних дослідженнях. Я навіть розмовляла з деканатами Київського національного університету будівництва і архітектури, щоб студенти старших курсів мали практичні дипломні роботи у нас. Думаю, з наступного навчального року ми впровадимо цю співпрацю.

Ми маємо велике досягнення – створено Інститут св. Софії. Це нова структура, тому що в українських музеях та заповідниках подібного немає. Це наш особистий інститут, який буде займатись комплексними фундаментальними та прикладними дослідженнями пам’яток Заповідника. Ми підходимо до всього комплексно. Надалі ми плануємо розвивати інженерне забезпечення наших пам’яток, моніторинг їхнього стану. Зокрема, це й стан буферної зони, що впливає на їх збереження. Поки що мені важко говорити про терміни, але це точно буде. І в рамках нашого інституту ми запланували кілька курсів для наших спеціалістів та для зовнішніх гостей. Такий науковий центр буде тільки на користь збереженню історичного середовища та популяризації наших пам’яток.

— Якщо згадати болюче питання забудов навколо Софії, яким є їхній стан зараз? Чи можна прогнозувати хоч якісь зрушення у ставленні до заповідника?

— Ми вчимось прогнозувати технічний стан пам’яток. Для цього у нас є система підземного та наземного моніторингу, але ми маємо будувати прогноз і на математичних моделях. Це ми вже вміємо, однак нам потрібно поновити розрахунки стану основних споруд. Це Кирилівська, Софіївська, Андріївська церкви та дзвіниця. Ніяких наднормативних показників немає, тому критичної загрози їх збереженню не існує. Нещодавно я мала зустріч зі спеціалістами Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій, які допоможуть прорахувати стійкість схилу під Андріївської церквою до Боричева току. Це не наша територія, але надійність ґрунту для нас важлива. Сьогодні моніторинг каже про спокійний стан церкви та пагорбу, але це лише до алеї художників, хотілося б знати більше.

— Зараз Софійська площа стає центром столичних свят, поки поруч триває забудова. Як саме це впливає на стан памяток?

— З площею взагалі ситуація невизначена. Місто чомусь дозволяє проводити на цій площі все, що заманеться. Треба до неї ставитись з того погляду, що вона була і залишається історичним, державницьким та сакральним центром України, тож і заходи, що тут проводяться, мають відповідати цьому її значенню. Заповідник підготував декілька офіційних звернень до голови КМДА пана Віталія Кличка, але у відповідь приходять лише відписки. Нам дуже важливо мати змогу брати участь у встановленні норм та вимог щодо заходів на площі. Добре, що хоч цього року не смажать шашлики під стінами, не було гучних концертів, які дають сильну вібрацію. Організатори Дня Києва дослухались до наших вимог і сподіваюсь, що вони їх дотримаються. І зовсім чомусь глухі чиновники щодо вимоги прибрати туалет з під стін святині по вул. Володимирській, 24.

— І влада не реагує на звернення? Що вони відповідають?

— Якщо сказити одним словом, то нічого. Це приватний бізнес, я б не хотіла називати імен, але ця людина раніше була при владі. І цей бізнес процвітає. Представники ж нинішньої влади чомусь не хочуть зв’язуватись із своїм колишнім колегою. А от ми хочемо презентувати проект скверу, де мала би бути зелена зона з пам’ятником Анни Ярославівни. Ми маємо 5-6 подібних проектів, тому хочемо запросити пана Кличка та показати йому розробки. Я не можу змиритись з туалетом під стінами собору.

— У вас відбулись значні зрушення у співпраці з релігійними організаціями. Зокрема, це започаткування Відкритого православного університету ім. св. Софії та відновлення богослужінь у Малій Трапезній (теплій Софії), які здійснюють священики УПЦ Київського Патріархату. На це були різні реакції суспільства. Чому було прийняте це рішення і чи плануєте Ви розвивати співпрацю, запрошувати інші Церкви?

— По-перше, щодо богослужінь – це не моя компетенція, такі рішення приймаються на вищому рівні Міністерства культури України. Тому я маю їх виконувати. Але моє завдання – це дотримання всіх вимог для збереження пам’яток. У Малій Софії проходять по два богослужіння на день – до відкриття музею та після закриття. Фактично на одній площі існують дві організації, музей та релігійна громада. Музейну експозицію ми трохи посунули, розподілили, її продовжують відвідувати. При тому у теплій Софії не збереглись особливі пам’ятки, які б потребували специфічного догляду. Священики використовують мінімум свічок та щотижня звіряються, чи не було шкоди з їхнього боку пам’ятці.

З приводу служби у соборі на 50-річчя архиєрейського служіння Патріарха Філарета, рішення приймалось не на моєму рівні. Служба була короткою, до 40 хвилини. Ми заміряли показники вологи та температури до та після богослужіння, коливання були незначними. Була обмежена кількість людей — до 100 осіб. Але вони перевищили показники по звуку, про що ми склали акт та повідомимо як Міністерство, так і Патріархію. Це не критичне перевищення, але його треба врахувати на майбутнє.

— Як Ви ставитесь до ідеї відновлення богослужінь у Софійському соборі?

— Неоднозначно. Я розумію, що коли ми будемо мати єдину Помісну Церкву, такі окремі богослужіння необхідно виконувати. Але коли сьогодні хочуть служити одні, другі, треті – цього не можна допустити. У випадку святкування ювілею Святішого Філарета — це був виняток через особливу дату та повагу до нього. А якщо просто так проводити служби – пам’ятка не витримає. Може, треба було б проводити служби на найбільші свята з обмеженою кількістю відвідувачів, за умов існування єдиної Церкви.

Собор — це немов стара людина, яку треба доглядати та опікувати. Десь обмежити, десь підтримати, бо його треба дуже берегти та любити. Він вже не є просто собором, а радше символом віри, а для проведення богослужінь є інші храмові споруди.

Софія Київська зимою

Опишіть заповідник Вашої мрії. Як би виглядала Софія в ідеальному стані, якщо прибрати всі проблеми та перешкоди?

— Я думаю, що це просто нереально. Але якщо помріяти… По-перше, навколо Софії всі буферні зони були б пішохідною зоною. Ми одразу виконаємо кілька завдань: обмежимо вібраційні навантаження, екологічні. Я не хочу говорити про заборону будівництва поблизу, місто має розвиватись, але для нього мають бути жорсткі рамки.

Мені б дуже хотілось, щоб установи, які нас оточують – СБУ, суди, онкологічні лікарні, управління МВС – відійшли подалі від наших стін. Мабуть, у радянський час святиню спеціально оточили такими закладами з ідеологічних причин.

Я бачу цей музей насичений інформацією. Ми робимо дуже багато. Це і вільний wi-fi, це й онлайн-екскурсія з аудіо, яку можна завантажити, або 3D екскурсія на сайті. У нас є електронні квитки, які матимуть оновлений сучасний дизайн вже за 2-3 тижні. Я хочу насичити інформацією сам собор. Ми просто ще не знаємо якими засобами це зробити, щоб не перевантажити простір електронними показниками.

Хочеться, щоб кожен куточок архітектурного ансамблю працював для відвідувачів. Нам бракує нормального сервісу, ресурсів, щоб його організувати. Ми маємо приміщення, але бракує фінансів. Нам би хотілось протягом 5 років, не більше, отримати видатки з бюджету на розвиток заповідника. Ми б могли усе відремонтувати і потім лише підтримувати цей стан. Так, ми заробляємо, але ці кошти витрачаємо на наше ж утримання. Ще й платимо ПДВ з кожного квитка. Хотілося б відреставрувати пам’ятки та привести територію Софії, Золотих Воріт та Андріївської церкви до ідеального стану. Для цього у нас є знання, навчений персонал, організації, але бракує фінансів.

Хотілося би бачити тут дітей, що ми вже почали втілювати. З осені почнеться програма зі школами на тему державотворення. Всі школярі будуть проходити через цей міні-музей, який дозволить зрозуміти шлях формування нашої історії та держави до сьогоднішнього дня. Зараз над цим працюють історики та власники приватних колекцій. Хочеться, щоб ця виставка була доступною, дитина могла доторкнутись до історії.

І я б хотіла лише одного. Щоб дії влади були послідовними. Коли нас у червні 2012 року всіх виставили звідси за мури, і лише нещодавно повернули, ми побачили зовсім інший стан Софії. Нас відкинули ще на років 5 назад. Моя ж найбільша мрія – аби нас знали у світі через пам’ятки. Про Софію та Київ досі мало обізнані за кордоном. Моїх зусиль не так багато, як би нам хотілось. Тому ми робимо фестивалі: Анна Фест з Францією, плануємо зробити Єлизавета Фест з Бельгією, Анастасія Фест з Угорщиною. Ми хочемо хоча б так об’єднати країни через давні династичні зв’язки, які були того часу, та залучити партнерів. Головна моя теза звучить так: ми не йдемо в Європу, ми до неї повертаємось.

Софія Київська

 

 

Розмовляла Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО

 

 

Джерело: РІСУ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s