Кардинал Любомир Гузар: Любов – це бажання робити добро ближньому так, аби він теж захотів робити добро…

11 травня 2016 р.

Фото Лілі ГУЦОЛ.

Фото Лілі ГУЦОЛ

У містечку Брюховичах під Львовом відбулася незвичайна подія: на запрошення Фундації духовного відродження сюди з’їхалися небайдужі люди для зустрічі з кардиналом Католицької церкви Блаженнійшим Любомиром Гузаром.

Запитання, які турбують українських благодійників, та настанови владики Любомира Гузара записала кореспондент «ВЗ».

– Для нашого народу є прикмета, яка виразно ілюструє благодійництво, – після привітання «Христос воскрес!» Блаженнійший Любомир звернувся до присутніх. – Це – Свята вечеря перед Різдвом, коли сходиться ціла родина і є особливий момент, коли посилають дітей до сусідів, які є біднішими, аби поділитися вечерею. Українці діляться, аби бідніші сусіди поруч мали також Святу вечерю. Ключове поняття – «поділитися». Маючи, ділимося з тим, хто не має. Ісус Христос ілюструє милосердя Боже, кажучи, що сонце однаково світить на всіх, дощик однаково зволожує землю для всіх. Господь Бог хоче, аби ми однаково усі втішалися Божими дарами і щоби подбали, аби усі мали достатньо. Суть у тому, аби кожен мав достатньо. Це і є керівним принципом роздумування про благодійництво. Не завжди благодійність – це матеріальне. Поділитися своїм часом – теж благодійність. Моя рідна сестра, коли ще жила, а її діти виросли і пішли на своє, мала багато вільного часу. Майже кожного дня дві чи три години присвячувала людям, які мешкали у Будинку престарілих у сусідстві. Вона їм помагала. Ділилася вільним часом – тим, чого мала у достатку. Отець Тарас Милян, священик, директор Фундації духовного відродження. Чи маєте приклади вираженого благодійництва в Україні?

– Волонтерство – саме той приклад, коли люди діляться з тими, хто потребує. Але є багато таких, які думають тільки про себе. Ми часто замислюємося, чому маємо політичну кризу. Тому, що є певне число людей, які думають про себе, а не про інших. Є багато спонтанного волонтерства, спонтанного бажання поділитися добром, але, з іншого боку, маємо досить себелюбства, виключення ближнього із поля зацікавлення своєї особи.

Тарас Галак, підприємець. Чи буде колись в усіх християн святкування Різдва і Великодня в один день?

– То є другорядна справа, технічна, бо тут можна легко договоритися. Моя мама виростала на нашому календарі, юліанському, але, коли помер батько, перейшла жити до моєї сестри, у парохію, де притримувалися григоріанського календаря. Коли я запитав у мами, як то її там, відповіла, що не відчула жодної різниці. Інші дати, а святкування те саме. Не бачу в цьому дуже великої проблеми. Мені здається, що це не є суттєвим для життя нашої церкви.

Христина Береговська, мис­тецтвознавець. Маємо таку проблему в культурі і потребу закону про меценатство. Як Ви до цього ставитесь?

– Я вихований в Америці. А там більшість, якщо не усі культурні установи, підтримуються меценатами. Метрополітальна Опера, Карнегі Хол у Нью-Йорку, музеї – результати благодійності багатих родин. Проблема не у законі, а у вихованні. У тому, як люди розуміють своє завдання дбати про рідну культуру, бо ми, на жаль, мислимо успадковано з радянських часів так, що нам держава все має дати. Маємо сидіти склавши руки і приглядатися до того, як держава нам дає – то типова радянська ментальність. У радянські часи все контролювалося згори. Тепер ми повинні навчитися самостійно думати і творити культуру, установи і заклади від культури. Треба, аби люди зрозуміли, що при помочі меценатства культура зберігається незалежною, розвивається, стає інтегральною частиною існування народу. А вже форма меценатства в Америці дуже проста: ви маєте платити податок 100%, скажімо, то з того близько 5% даю на благодійність. Або я плачу усі податки державі, але прошу з того 5% передати на певну ціль.

Наталя Мартинюк, підприємець. Перебуваємо у складній ситуації, бо сусід чинить нам агресію. Що б ви порадили, як дати собі раду з нехристиянськими думками про те, що агресора треба покарати…

– Ісус Христос молився: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Але Ісус не казав: «Отче, поможи їм прибивати цвяхи, бо щось зле то роблять, не вміють молотка тримати як треба». Ісус Христос каже, що треба любити усіх, навіть ворогів. Що це значить? Молюся не за те, аби ворогові краще йшло, а за те, аби він також сповняв Божу волю. Це є ціль нашої молитви за ворогів: щоби вони не грішили. Те, що ми переживаємо – оця агресія, військовий напад, то є дуже несправедливо. Ми молимося, аби вони побачили правду. Треба мати велику віру до Господа Бога, що Він це може осягнути. Але ж ми сумніваємося, чи можуть росіяни змінитися. По-людськи можемо розмірковувати, що то є трудно, бо така історія і обставини… Нема найменшого сумніву, що наші емоції і навіть наш розум диктує інакше, проте наша віра змушує сказати: «Боже! Отче небесний! Ти є всемогутній! Ти є справедливий! Ти є милосердний! До Тебе звертаємося. Ти зроби, що треба зробити, бо Ти можеш…»

Олександра Коваль, директор Форуму видавців. Знаю багатьох благодійників, які багато допомагають як армії, так і хворим, лікарням, культурі, освіті, але одночасно вони мінімізують свої податки. Ставлю собі запитання: чи справді усе благодійництво, яке ми маємо у нашій країні, у нашому місті, чи дорівнює воно сумі несплачених податків? Не сплачуючи податки, не знаємо, як вони витрачаються. Бюджетні кошти не використовуються раціонально. Тому у тих галузях, в яких чекаємо на допомогу меценатів, могло б бути значно більше, якби ці кошти витрачалися правильно.

– Скажу з власного досвіду: в Америці я платив стовідсотково податки і зазначував, що я хотів. У той час кожного третього в Америці перевіряли, чи він чесно платить податки. Ті, що собі применшують у сплатах, грішать, роблять зло, виправдовуючи себе, мовляв, я вже своє колись десь там комусь дав. Хто в Америці викручується від податків, то там податковий урядник, який у Святому Письмі названий митарем, просить довести і показати, скільки зароблено і на що витрачено з коштів. Це перевіряється строго, і люди бояться тих митарів. Що стосується другої частини питання, то почекаємо на нові вибори, коли прийдуть нові люди, які будуть прозоро господарювати. Громадяни повинні чинити тиск на відповідальних людей з проханням показати, як використано ті чи інші гроші бюджетні. Є такі, які не лише не використовують бюджет, а й крадуть. Мусимо шукати політичних способів єднатися у політичні партії, вимагати від наших депутатів і відповідальних людей звітності. Надіюся, що є молодші люди, які готові організуватися, щоби владу ставити до звіту.

Олег Кузик, керівник навчального закладу. Питання щодо покарання. Як християни не можемо очікувати, аби хтось когось покарав. Але, з другого боку, зважаючи на усі обставини сьогоднішньої неправди, думаємо собі: поки не почнуть карати, доти не буде прозріння і очищення. Як розуміти покарання?

– Господь Бог докладно знає все: що сидить в людині і чому та людина то робить. У свій спосіб Господь Бог карає, хоча Він довготерпеливий. Щодо людського покарання, то є закон. Людина, яка стає до роботи в уряді, бере відповідальність чесно господарити. Ті, хто його вибрали, мають право поставити питання, скажімо, як ви господарили тими грішми? І якщо та людина не робила це так, як треба, мусить понести якусь консеквенцію. Але ми все ще живемо у радянській ментальності. Треба виховувати молодь так, щоб жила і працювала справедливо. Мусимо перейти процес перевиховання для старших, а для молодших – виховання. Виховувати молодь необхідно у дусі справедливості, правди, бо якщо вчителі дають поганий приклад, то не сподіваймося, що щось зміниться. Вчителі і батьки мусять працювати над тим, щоб дітей виховувати. Маємо відповідальність перед дітьми – виховати їх добрими людьми. Якщо добре виховаємо, то не треба буде карати.

Мар’яна Савка, Видавництво Старого Лева. При галицьких селах бачимо міцні церковні громади, гарні церкви, але низький культурний рівень села. Як можна синергійно з’єднати сили громади і церкви для того, аби підіймати цей культурний рівень?

– Треба людей виховувати. Благодійність стосується не лише добра матеріального. Благодійністю є добра порада, приклад, заохочення, підтримка. Є різні форми благодійності. Допомагати ближнім, бути добрими людьми, зберігати свою гідність – це теж є виявом благодійності. Над нашими селами треба працювати. Чув від багатьох, що села занедбані. Подумайте над тим, як допомогти нашому селу, бо наше село – це є наша сила.

Соломія Чубай, співачка. Виховую сина, який є аутистом. Дуже важко сприйняла це, хоча шалено люблю свою дитину. У якийсь момент у мені відкрилися власні дитячі травми і образи. Можливо, тому, що виросла без батька. Бог – це Любов. Як можна відкрити для себе Любов, якщо тобі її не додали у дитинстві?

– Треба просити Господа Бога про дар Любові. «Раз добром налите серце повік не прохолоне». Важливо дати відчути своїм дітям те, що вони люблені. Тоді підуть у життя іншими, і та любов у серці буде з ними завжди. А хто не мав такого щастя, мусить просити Господа Бога. Але пам’ятаймо, що Любов не є вседозволеність. Любов – це бажання робити добро ближньому так, щоб він теж захотів робити добро.

Тарас Галак, підприємець. Владико, дасть Бог, і настане мир в Україні. Нам доведеться жити поряд з тими, які, можливо, нас ненавидять…

– Крок за кроком переконувати їх нашим прикладом, нашими словами, що ми хочемо їм добра. Це складний процес, бо їх навчили ненавидіти. Замість того, аби налити серце добром, його налили отрутою. Треба бути готовим до того, що буде багато нерозуміння… Може бути так, що людина не розуміє, що їй хочуть добра, а думатиме, що її хочуть підкупити. Той, хто виходить із тенет ненависті, дуже трудно змінюється. Ісус Христос теж зустрічав людей, які Його не любили. Та казав з великим милосердям: «Жаль мені вас. Жаль мені вас, що ви такі».

Павло Табаков, музикант. Ми живемо у демократичному суспільстві, але не завжди те, що можна побачити з екранів телевізорів, для сприйняття є добрим. Чи потрібна цензура у масовій культурі, аби вберегти душу?

– Є різні форми цензури і різні підходи до цензури. Цензура з боку диктаторського уряду є жорстокою і несправедливою, бо замовчується правда. Не знаю, якою мірою ми є демократами, але думаю, що дуже складний перед нами процес – виховання. Найкраща форма цензури – вимкнути телевізор, коли він говорить брехню і сіє зло. Але щоб це зробити, треба знати правду і мати моральну силу сказати: «Я того слухати не хочу». Радіо і телебачення перевіряють, скільки народу їх слухає. Якщо починає падати число слухачів, тоді шукають, що зробити іншого. Демократія є найкращою формою врядування, але й найтруднішою. Вона вимагає свідомих, відповідальних людей. Чув по радіо програму про радянські міфи Другої світової війни. Ну знаєте, можна реготати. Сьогодні. Але багато з тих міфів, якими годували людей, щойно на початку 90-х років розкрили, показали правдиві документи. Люди побачили правду, зрозумівши, що десятками років їх годували брехнею. У демократичному суспільстві не може бути такого, аби брехня отак швидко поширювалася й укріплювалася. Коли ми позбудемося корупції? Та тоді, коли християни перестануть брати і давати хабарі. Не лише це стосується урядовців, політиків, чиновників, а й усіх нас. Відповідальність за народ є на цілому народові.

 

 

Розмовляла Ірина Кушинська

 

 

Джерело: ВЗ

Залишити коментар

Filed under 1 грудня. Ініціатива, Гузар Любомир, УГКЦ

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s